Світова енергетика стоїть перед парадоксом. З одного боку, вартість сонячних і вітрових проєктів стрімко знижується, а темпи введення нових потужностей встановлюють рекорди. З іншого – у мережах бракує стабільної генерації, здатної працювати 24/7, особливо в епоху цифровізації, коли дата-центри, серверні ферми й промисловість потребують надійного низьковуглецевого живлення. Саме в цій ніші геотермальна енергетика має шанс нарешті вийти з тіні й запропонувати приватним інвесторам те, чого бракує сонцю і вітру, – тверду чисту потужність.
Від перших експериментів до індустріальних проєктів
Перший кіловат електрики з геотермального пару з’явився понад сто років тому в італійському Лардерелло. Відтоді галузь розвивалася повільніше за інші відновлювані джерела. Головні причини – висока вартість буріння, складна геологія та обмежена кількість «ідеальних» родовищ. І все ж окремі країни змогли побудувати на геотермії значну частку енергобалансу: Ісландія, Кенія, Філіппіни.
Ситуація почала змінюватися у 2000–2010-х роках, коли бурові технології з нафтогазового сектору стали застосовувати в геотермії. З’явилися проєкти з посиленою циркуляцією теплоносія (EGS), бінарні цикли ORC для середніх температур, а також замкнуті контури, що усувають контакт із пластовими водами. У 2026 році ці рішення вже не є лабораторними експериментами – це комерційні демонстрації з перспективою масштабування.
Як працює геотермальна генерація
Класичний сценарій – використання природних резервуарів гарячої води чи пару, де флюїд через турбіну перетворюється на електрику. Там, де температура нижча, застосовують схеми з вторинним робочим тілом – ізобутаном або пентаном – яке закипає при нижчих температурах і обертає турбіну. Так з’явилися десятки станцій у Туреччині та Центральній Європі.
EGS-технології додають новий масштаб: буріння в гарячі, але «сухі» породи, гідророзрив або стимуляція для створення тріщинуватості, циркуляція води між свердловинами. Замкнуті контури – ще один напрям, де теплоносій циркулює у герметичній трубній системі, зменшуючи екологічні ризики. Усі ці рішення відкривають потенціал для регіонів, де раніше про геотермію навіть не йшлося.
Географія прибутковості
У США західні штати стали полігоном для нової геотермії. Каліфорнія, Невада, Юта активно розвивають EGS-проєкти, орієнтовані на контракти з дата-центрами й промисловістю. В Індонезії та на Філіппінах держава підтримує масштабування через довгі валютні PPA, хоча дозвільні процедури досі складні. Африка демонструє приклади швидкого зростання: Кенія та Ефіопія знімають геологічні ризики завдяки фінансуванню міжнародних організацій, що відкриває дорогу приватному капіталу.
У Європейському Союзі основний драйвер – не електрика, а тепло. Геотермальні системи підключають до міських тепломереж, замінюючи газові котельні. Цей сегмент часто лишається поза увагою міжнародних ЗМІ, але саме він найближчими роками може стати основним ринком для приватних інвесторів у регіоні.
Вітер проти монополій: чому 2026 стане роком прориву вітрової енергетики
Чому геотермія не стала мейнстримом
Головний бар’єр – геологічний ризик. Свердловина може коштувати десятки мільйонів доларів, і якщо дебіт чи температура не відповідають прогнозам, інвестиції списуються. Це відлякує банки та робить проєкти неприйнятними для класичного боргового фінансування без гарантій.
Другий бар’єр – довгі дозволи. Питання води, землі, екології та сейсмічності здатні затягнути розробку на роки. Третій – висока чутливість до вартості капіталу. Якщо сонячна станція ще може пережити дорогу позику, то геотермальний проєкт із капексом у кілька тисяч доларів за кіловат втрачає економіку при кожному піднятті ставки.
Не менш важливий і фактор «невидимості». Геотермальна енергетика не мала масштабної підтримки урядів і рекламної машини, як сонце і вітер. Вона завжди залишалася нішевою технологією для обраних країн.
Що може змінитися до 2030 року
Є кілька умов, без яких геотермія не вийде за межі нішевого сегмента. По-перше, страхування розвідки. Якщо держави або міжнародні фінансові організації беруть на себе ризик перших свердловин, банки готові заходити в проєкт. По-друге, контракти на тверду потужність. Модель «плата за мегават» із премією за надійність уже тестується у США і може стати стандартом. По-третє, спрощення дозволів. Єдине вікно та зрозумілі правила знижують непередбачуваність таймлайну.
Технологічно ключовим напрямом залишаються EGS, які можуть знизити собівартість до рівня 45 доларів за мегават-годину до середини наступного десятиліття. ORC-турбіни та замкнуті контури додають гнучкість. Важливим трендом є й інтеграція з тепловими насосами для міст, де геотермальне тепло стає реальним конкурентом газу.
Економіка: геотермія проти сонця і вітру
Сьогодні капекс на встановлений кіловат геотермальної потужності коливається від трьох до шести тисяч доларів. Для порівняння, сонячна станція обходиться у 700–900 доларів, а наземний вітер – близько 1200. LCOE у геотермії у зрілих ресурсах тримається на рівні 6–7 центів за кіловат-годину, тоді як сонце може показувати 4–5, а вітер – навіть нижче.
Але «суха» математика не враховує системні витрати. У високій частці сонця й вітру оператори змушені витрачати мільярди на резерви, акумуляцію та балансування. Геотермія ж працює цілодобово, забезпечуючи до 90% коефіцієнта використання потужності. Це означає, що її реальна вартість для системи ближча до конкурентів, а в деяких випадках навіть нижча.
Профіль ризиків і способи захисту
Геологічний ризик залишається головним. Його знімають двома інструментами: страхуванням розвідки та портфельним підходом – кілька свердловин у різних блоках. Сейсмічний ризик для EGS контролюється стандартизованими протоколами моніторингу. Соціальна ліцензія формується через прозору комунікацію та пільги для місцевих громад.
Фінансово працює модель розділення стадій. Перший етап – розвідка і буріння, де капітал бере на себе підвищений ризик і очікує двозначної IRR. Другий – будівництво й експлуатація, де вже можливий класичний проектний борг під довгі контракти з нижчою дохідністю, але стабільним кеш-флоу.
Хто заходить у сектор і з якими чеками
У 2026 році на ринку можна побачити кілька рівнів інвесторів. Венчурні фонди та приватні ангели фінансують технологічні стартапи: датчики, матеріали, нові схеми буріння. Девелопери ранніх стадій вкладають десятки мільйонів у розвідку, розраховуючи на високий апсайд після підтвердження ресурсу.
Проектні SPV під будівництво оперують сумами у сотні мільйонів, залучаючи борг на 15–20 років. Інфраструктурні фонди й пенсійні кошти заходять у вже працюючі об’єкти або у зрілі юрисдикції з надійними контрактами. Стратегічні гравці – нафтогазові компанії та оператори тепломереж – дивляться на геотермію як на диверсифікацію та спосіб використати існуючі компетенції.
Де діяти у 2026 році
США та Європа – це ринки для фірм-павер під контракти з дата-центрами й муніципалітетами. Африка та Південно-Східна Азія – це швидке зростання й високі коефіцієнти використання потужності, але потрібна присутність міжнародних партнерів для страхування ризиків. Європейський сегмент тепла – недооцінений, але саме він може стати найбільш доступним для приватних інвесторів середнього рівня.
Ключ до успіху – правильно структурувати угоду. Контракти мають враховувати не лише кіловат-години, а й мегавати потужності, індексацію та премію за надійність. Для приватного інвестора 2026 рік – це шанс зайти у сектор, який може вирости з нішевого в системний, і зробити це раніше за масовий капітал.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Дякуємо Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проект або додати пропозицію ми радимо для безпечного звʼязку: Мережу Mastadon
About the Author
