Інавгурація у стилі абсурду
25 березня 2025 року в Мінську відбулася подія, яку важко назвати демократичною — Олександр Лукашенко знову “вступив” на посаду президента Білорусі, вже всьоме за 30 років. Урочистості проходили у Палаці Незалежності, проте сама незалежність країни давно поставлена під сумнів. У своїй промові Лукашенко, не моргнувши оком, заявив, що “у Білорусі більше демократії, ніж на Заході”, і зневажливо відкинув ярлик “останнього диктатора Європи”, заявивши, що “половина світу мріє про нашу диктатуру”.
Ці слова стали новим символом політичної реальності в країні, де демократія зведена до формальності, а виборці — до статистичної фікції.
Вибори без вибору: політичний театр на державному рівні
Президентські вибори 26 січня 2025 року відбулися не тільки раніше, ніж зазвичай, але й без жодної інтриги. Перенесення дати з серпня на січень мало чітку мету: мінімізувати ризики протестів і збурень, як це сталося після виборів 2020 року. Результат — прогнозований: майже 87% голосів за Лукашенка. Жодного реального конкурента, жодного допуску опозиційних медіа чи незалежних спостерігачів.
Лідери опозиції, як-от Світлана Тихановська, або в еміграції, або у в’язниці. Незалежні кандидати — за гратами або зникли з інформаційного поля. Ці вибори стали черговим актом легалізації диктатури під прикриттям псевдодемократичних процедур.
Міжнародна реакція: світ втомився від Лукашенка, але ще не готовий до рішень
Світлана Тихановська закликала Захід не визнавати результати голосування, і Європейський Союз оперативно зреагував: вибори визнано нелегітимними, а в якості відповіді пообіцяно нові санкції. Представники ЄС вказали на відсутність прозорості, масові репресії та порушення прав людини.
Особливим обуренням стала ситуація із затриманням співробітника делегації ЄС у Мінську — це безпрецедентний жест з боку режиму, який, здається, перестав навіть імітувати дипломатію. Лукашенко відкрито кидає виклик міжнародним нормам, граючи в гру, де він — головний арбітр.
Держава у страху: репресії, ізоляція та повне знищення громадянського суспільства
Після протестів 2020 року країна перетворилася на авторитарну модель для наслідування диктаторами. Понад 65 000 людей заарештовані, тисячі піддалися тортурам, більшість незалежних ЗМІ заборонені, а правозахисні організації — ліквідовані. У білоруських тюрмах нині перебувають близько 1 300 політичних в’язнів, зокрема лауреат Нобелівської премії миру Алесь Бяляцький.
Створено атмосферу тотального страху, в якій навіть лайк у соцмережах може стати приводом для затримання. Це не “диктатура реальних справ”, як хизується Лукашенко — це диктатура страху, мовчання і відчаю.
Кремлівська підтримка: як Лукашенко тримається на плаву
Режим Лукашенка тримається не лише на силовиках, а й на підтримці з боку Росії. Саме Кремль дозволяє йому зберігати стабільність в обмін на поступки: територія Білорусі активно використовується для воєнних цілей, зокрема для вторгнення в Україну у 2022 році. А влітку 2023 року Лукашенко погодився на розміщення тактичної ядерної зброї Росії, перетворивши країну на заручника геополітичних амбіцій Москви.
Хоча іноді чутно спроби налагодити відносини із Заходом, це радше блеф — спроба торгуватися за санкції, не віддаючи жодних поступок у сфері прав людини чи демократії.
Парадокс диктатора: “демократія” на білоруський манер
Лукашенко заявив, що “половина світу мріє про нашу диктатуру”. Та чи мріє світ про країну, де тюрми переповнені політв’язнями, а журналістика — це кримінальний злочин? Чи мріє світ про державу, де вибори — лише шоу, де інавгурація — театральна вистава, а глядачів карають за аплодисменти не в той момент?
У білоруському випадку “диктатура реальних справ” — це евфемізм для гніту, репресій та цинічної брехні. Це — приклад того, як довго можна зберігати владу силою, але ніколи не здобути справжньої легітимності.
Висновок: диктатура з людським обличчям більше не смішна
Сьоме “вступлення” Лукашенка — це не свято, не тріумф, а символ поразки демократії в серці Європи. Це — лакмусовий папірець для всього світу: як далеко готова піти міжнародна спільнота в толеруванні диктаторів. Лукашенко перетворив Білорусь на експеримент з тотального контролю. І чим довше світ заплющуватиме очі — тим більше “половина світу” і справді ризикує перетворитися на подібну “диктатуру мрії”.
About the Author
