Ілюзія «великих кроків» людства
Понад півстоліття світ живе у парадигмі «висадки на Місяць». Американська програма «Аполлон» стала символом технологічної переваги Заходу у «холодній війні». Але що ми маємо сьогодні? Лише архівні відео та фото, які десятиліттями розбирають під мікроскопом незалежні експерти з усього світу.
Мільйони експертиз, аналіз світлотіні, вивчення руху прапора, відсутність зірок на фото, а також невідповідності у відеозаписах — усе це дає підстави ставити під сумнів офіційну історію. Жодних беззаперечних доказів, що люди справді були на поверхні Місяця, так і не з’явилося. Тож доки не докажуть зворотнього це все міф.
Якщо подивитися критично, то можна побачити: космічна риторика часто більше схожа на політичний проєкт і пропаганду, ніж на чисту науку.

Нові гравці, старі питання
Сьогодні ми знову чуємо гучні заяви: SpaceX обіцяє колонізувати Марс, China Space планує місячну базу до 2030 року, а Європейське космічне агентство розробляє концепцію «Місячного селища».
Звучить вражаюче, але чи не повторюємо ми стару історію? Чи не знову це політичний PR, покликаний показати «лідерство» одних країн перед іншими?
І головне питання: якщо за десятиліття технології зробили стрибок від перфокарт до штучного інтелекту, чому ми досі не маємо жодної реальної, публічної, перевіреної експедиції людини на Місяць у XXI столітті?
Космос як відволікання уваги
Критики все частіше наголошують: витрачати сотні мільярдів на «перегони за Місяць» — марнотратство. На Землі залишаються нерозв’язаними проблеми, які стосуються кожного: економічні кризи, війни, тортури, переслідування свободи та прав людини, нестача ресурсів, голод і глобальні нерівності.
Поки політики і корпорації говорять про космос, людство майже нічого не знає про власну планету. 80% океанів залишаються недослідженими. Ліси вирубуються швидше, ніж створюються програми їхнього захисту. Навіть Європа стоїть на межі рецесії, а замість рішень ми чуємо про нові ракети.
Чи не є це типовим інструментом відволікання уваги від справжніх криз?
Сумнівні перспективи SpaceX
Ілон Маск — безперечно геній PR. Але наскільки реалістичні його обіцянки? Корабель Starship, який мав стати «квитком на Марс», досі переживає випробування і аварії. А головний бізнес SpaceX — інтернет Starlink — уже продемонстрував вразливість та стратегічні ризики.
Критики порівнюють SpaceX із цифровими корпораціями, які створили монополії на Землі. Подібно до того, як Google та Apple стискають світ у цифрові лещата, SpaceX ризикує створити монополію у космосі. І якщо «Місячна гонка» стане бізнесом однієї корпорації, це означатиме залежність держав від приватного вендора.
Китайська стратегія — більше політика, ніж наука
Китай активно розвиває свою програму: ракети Long March, місії Chang’e, плани бази на Місяці. Проте більшість аналітиків визнають: тут не стільки науковий інтерес, скільки демонстрація сили. Пекін намагається створити власний «прапор на Місяці», щоб протиставити його американському «Аполлону».
Але якщо в минулому офіційна версія викликала стільки сумнівів, чому ми маємо безумовно вірити новим обіцянкам?
Європа між кризами та амбіціями
Європейське космічне агентство намагається залишитися у грі, але його можливості обмежені. Високі витрати, політичні розбіжності та економічні проблеми роблять амбітні проекти ESA радше планами на папері, ніж реальними експедиціями.
Коли Європа не може впоратися навіть із внутрішніми викликами, говорити про колонізацію Місяця виглядає як ілюзія.
Висновок: Місяць як міф і символ
Мільйони людей дивилися на кадри «Аполлонів» і вірили у казку про нову еру. Але що, якщо це була лише красива легенда, створена для перемоги у «холодній війні»?
Сьогодні історія повторюється: нові перегони, нові обіцянки, нові бюджети. Але замість того, щоб вирішувати проблеми Землі, людство знову інвестує у космічний міф.
Можливо, найбільше відкриття, яке ми маємо зробити, — це не на Місяці, а тут, на нашій власній планеті. Бо підкорювати космос, коли ти майже нічого не знаєш про власні океани й ресурси, — це не прогрес, а лише шум для ЗМІ.
Це може вам сподобатись: