Формування тіснішої коаліції між Росією, Китаєм, Іраном та Північною Кореєю, яку Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CNAS) називає “Axis of Upheaval” або “Ось руйнації”, стало одним із найбільш тривожних сигналів для західних стратегів. Цей неформальний альянс дедалі чіткіше демонструє спільну мету — послабити та, у перспективі, трансформувати світовий порядок, який після Другої світової війни будувався під лідерством США.
Походження концепції та каталізатори зближення
Термін «Ось руйнації» вперше з’явився в аналітиці CNAS як опис мережі взаємопідтримки між чотирма режимами, які об’єднує опозиція до західних інститутів безпеки та економіки.
Хоча контакти між цими державами існували десятиліттями, саме війна Росії проти України у 2022 році стала переломним моментом. Відтоді взаємозалежність почала швидко зростати: від енергетики та озброєнь до обміну розвідувальними даними та технологіями подвійного призначення.
За даними CNAS, Іран забезпечує Росію безпілотниками Shahed та боєприпасами, водночас отримуючи від Москви доступ до систем радіоелектронної боротьби та супутникових технологій. Північна Корея постачає артилерійські снаряди та ракети, а Китай — промислові компоненти, електроніку та фінансову підтримку через непрямі канали.
Військово-технологічний обмін
Особливе занепокоєння викликає рівень військово-технічної інтеграції. Російські офіцери регулярно відвідують Пекін, Тегеран та Пхеньян, обмінюючись досвідом сучасних бойових операцій. За інформацією західних розвідок, Північна Корея отримала доступ до російських технологій ракетного наведення, тоді як Іран — до безпілотних систем, здатних працювати у складних умовах радіоелектронної боротьби.
Китай, попри офіційну позицію про «нейтралітет», посилює космічну співпрацю з Росією та надає критично важливі компоненти для виробництва зброї, які важко відстежити через складні ланцюжки постачання.
Економічний та політичний вимір
Країни «Осі» активно обходять західні санкції, використовуючи альтернативні платіжні системи та криптовалютні транзакції. Торгові потоки між Росією та Китаєм у 2024 році сягнули рекордних $240 млрд, а іранська нафта через азійські та африканські хаби продовжує надходити на глобальні ринки.
На політичному рівні лідери цих країн синхронізують риторику, просуваючи на міжнародних майданчиках тезу про «багатополярний світ» та «кінець однополярної гегемонії Заходу».
Стратегічні наслідки
Аналітики CNAS попереджають, що альянс розвиває потенціал simultaneity — здатність створювати кілька криз одночасно. Це може змусити НАТО, США та їхніх союзників розпорошувати ресурси, реагуючи на конфлікти у Східній Європі, Близькому Сході та Індо-Тихоокеанському регіоні.
Західним планувальникам доведеться враховувати ризик пришвидшеної гонки озброєнь, підриву режиму нерозповсюдження ядерної зброї та появи нових технологічних альянсів, які працюватимуть поза контролем міжнародних регуляторів.
Реакція Заходу
Вашингтон уже посилив санкційний тиск на компанії з Китаю та Ірану, підозрювані у постачанні товарів подвійного призначення Росії. НАТО розширює військову присутність у Східній Європі та активізує партнерства з Японією, Південною Кореєю й Австралією.
Європейський Союз, попри залежність від китайського ринку, почав обговорювати можливість координації санкцій проти технологічних компаній, які прямо чи опосередковано підтримують військові програми країн «Осі».
Слабкі місця альянсу
Деякі експерти називають «Ось руйнації» радше «партнерством зручності», ніж стабільним союзом. Між Китаєм і Росією існують історичні територіальні суперечки, а інтереси Ірану не завжди збігаються з амбіціями Пекіна в Перській затоці. Пхеньян, своєю чергою, залежить від допомоги Китаю, але прагне зберігати максимально автономний курс.
Попри це, наявні розбіжності не зменшують ефективності тактичної взаємодії у коротко- та середньостроковій перспективі.
Історичний бекґраунд
Взаємодія цих країн має глибші корені. Росія та Китай ще у 2001 році підписали Договір про добросусідство та співпрацю, який став рамкою для політичних і військових контактів. Іран із часів Ісламської революції 1979 року вибудовує антизахідну політику, а Північна Корея, ізоляційна з часів Корейської війни, давно сприймає США як головного противника.
Війна в Україні лише синхронізувала ці вектори в єдину лінію протистояння з Заходом.
Перспективи та ризики
Економічні санкції, ймовірно, підштовхнуть країни «Осі» до створення альтернативних фінансових структур, що зменшить ефективність традиційних інструментів тиску. Паралельно, їхня співпраця у сфері штучного інтелекту, космічних систем та гіперзвукових озброєнь може прискорити зміну глобального балансу сил.
Якщо тенденція збережеться, до 2030 року світ може опинитися перед фактом існування двох паралельних блоків із власними економічними, технологічними та військовими стандартами.
Висновок
«Ось руйнації» — це не просто ситуативна координація чотирьох держав, а комплексний виклик для західної системи безпеки, економіки та дипломатії. Попри внутрішні суперечності, альянс уже демонструє здатність впливати на геополітичний порядок денний, посилювати тиск на слабкі місця опонентів та розмивати ефективність традиційних союзів.
Для Заходу ключовим завданням стає розробка стратегій, які одночасно враховуватимуть як силові, так і економічно-технологічні аспекти цього нового багатовекторного протистояння.
About the Author
