Суть пропозиції Москви
На саміті в Алясці 15 серпня 2025 року президент РФ Володимир Путін висунув умову, яка стала центральною темою обговорення: Україна має вивести війська з Донецької та Луганської областей, фактично поступившись Донбасом. В обмін Росія обіцяє заморозити лінію фронту на півдні, тобто утриматися від подальших наступальних дій у Херсонській та Запорізькій областях.
Окрім цього, низка джерел повідомляє про додаткові вимоги: офіційне визнання російського суверенітету над Кримом, заборона вступу України до НАТО, закріплення особливого статусу російської мови та православної церкви в Україні. Також Москва готова повернути частину незначних територій на півночі Сумської та Харківської областей, але ця поступка виглядає радше символічною.
Отже, суть пропозиції можна узагальнити так: Росія «заморожує» фронт на півдні, але вимагає Донбас та ширший пакет політичних гарантій, що фактично означає зміну суверенітету й підрив стратегічної незалежності України.
Реакція України та союзників
Президент України Володимир Зеленський категорично відкинув будь-які територіальні поступки, наголосивши, що Конституція України не дозволяє віддавати землі. Для Києва поступка Донбасом означала б не лише втрату стратегічного регіону, а й фактичне визнання російської агресії як легітимної.
Україна також наголошує: усі територіальні рішення можуть ухвалюватися виключно за її участі, без тиску з боку третіх сторін. Європейські партнери та більшість західних союзників підтримують цю позицію. Вони вважають, що будь-яке «замороження» війни на умовах Кремля призведе лише до тимчасової паузи, після якої Росія знову може вдатися до наступу.
Рішуча відмова від поступок демонструє готовність України боротися далі, однак водночас створює складний дипломатичний виклик: США, особливо президент Дональд Трамп, схиляються до пошуку «швидкого рішення».
Стратегічне значення Донбасу та півдня
Донбас є критично важливим регіоном для України. Це не лише промисловий центр, а й оборонний рубіж, що стримує просування російських військ у глиб країни. Втрата Донецька та Луганська означала б серйозне послаблення української оборонної стратегії та загрозу для Харкова, Дніпра й інших великих міст.
Південні області — Херсонська та Запорізька — мають інше, але не менш важливе значення. Контроль над цими територіями забезпечує Росії плацдарм для виходу до Чорного моря та сухопутний коридор до Криму. Для України їх утримання є запорукою стабільності та контролю над критичною інфраструктурою.
Таким чином, компроміс у форматі «Донбас в обмін на заморожування півдня» виглядає для Києва неприйнятним: він послаблює обороноздатність і створює довгострокові ризики для незалежності держави.
Політичний вимір і позиція США
Президент США Дональд Трамп після саміту заявив, що Україна має «make a deal» — домовитися з Росією. Його аргумент звучить прагматично: «Russia is a very big power, and they’re not», тобто він визнає асиметрію сил і наполягає на реалістичному компромісі.
Трамп також зазначив, що мирна угода є ефективнішою за перемир’я, адже тимчасові домовленості часто порушуються. Він не приховує, що бачить у позиції Путіна потенційний шлях до завершення війни.
Водночас така риторика викликала гостру критику як усередині США, так і серед європейських лідерів. Опоненти вбачають у словах Трампа фактичне схиляння перед ультиматумами Кремля. ЄС наголошує, що будь-які рішення мають ухвалюватися не за рахунок України, а у форматі гарантій безпеки з обов’язковою участю Києва.
Жорстка позиція Києва: принцип чи пастка?
Президент Володимир Зеленський і більшість українських політиків займають абсолютно жорстку позицію: жодних територіальних поступок Росії. Конституційно це виправдано, морально — теж зрозуміло. Але в реаліях геополітики категоричність може перетворитися на пастку. Відсутність гнучкості у переговорах підвищує ризик затягування війни на роки, що несе колосальні економічні та демографічні наслідки для України.
Чи справді «жодних поступок» гарантує безпеку?
Історія свідчить: заморожені конфлікти (Корея, Кіпр, навіть Прибалтика у ХХ столітті) часом дають державам шанс зберегти суб’єктність, наростити економічний та військовий потенціал. Україна, відкидаючи навіть обговорення подібних сценаріїв, ризикує втратити шанс на «тактичну паузу», яка могла б дати можливість перегрупувати сили та підготуватися до майбутніх викликів.
Категорична позиція виглядає стратегічно правильна, але у короткостроковій перспективі може обернутися втратою підтримки та ще більшими людськими жертвами.
Висновки
Пропозиція Путіна виглядає як дипломатичний маневр для закріплення здобутків Росії та нав’язування Україні нових умов гри. Вона створює ілюзію «миру» за рахунок стратегічних поступок, які загрожують суверенітету України.
Україна та більшість союзників дотримуються принципової позиції: жодних територіальних поступок і повна участь Києва у будь-яких домовленостях. США, уособлені в риториці Дональда Трампа, демонструють схильність до «угоди», що може стати джерелом напруги між Вашингтоном і європейськими столицями.
Подальші переговори можливі, але вони супроводжуватимуться серйозними розбіжностями. У короткостроковій перспективі компроміс виглядає малоймовірним, а війна продовжує залишатися ключовим фактором глобальної безпеки.
About the Author
