Перші шість місяців 2025 року позначились стрімким зростанням кількості страчених у Ірані. За офіційними оцінками ООН, щонайменше 612 осіб було страчено з січня по червень — понад удвічі більше, ніж за аналогічний період 2024 року. Цей шокуючий показник супроводжується зростанням занепокоєння серед правозахисників, урядів демократичних країн і міжнародних організацій.
Смертна кара як інструмент державного контролю
У 2025 році Іран не просто зберіг смертну кару — він перетворив її на системний механізм залякування. Близько 40% усіх страчених були засуджені за наркотичні злочини, причому в багатьох випадках це стосувалося осіб із бідних провінцій або етнічних меншин, які не мали змоги отримати юридичну допомогу. За міжнародними правовими стандартами, злочини без насильства, зокрема пов’язані з наркотиками, не повинні каратись смертю, що робить ці вироки грубим порушенням прав людини.
Окрім того, значна частина смертних вироків базується на розмитих звинуваченнях, таких як “ворог Бога” (moharebeh) або “корупція на землі” (fesad fel arz). Ці юридично нечіткі формулювання регулярно використовуються іранською владою для подавлення інакомислення, протестної активності або навіть простої критики уряду.
Етнічні меншини під прицілом
Особливе занепокоєння викликає дискримінаційний характер іранської судової системи. Серед страчених непропорційно висока частка представників етнічних меншин — насамперед балучів, курдів та арабів. Наприклад, лише у квітні серед 110 страчених 36 осіб були балучами, попри те, що ця спільнота становить лише 2–6% від загального населення країни.
Ці випадки не є винятками — суди над представниками меншин часто проходять у закритому режимі, без адвокатів або навіть базової можливості апеляції. Показовий приклад — Гамід Хоссейнджад Гайдранлоу, політичний в’язень, якого стратили 21 квітня без публічного розгляду справи та без повідомлення родичів. Це — не судочинство, а таємна каральна система.
Репресії на тлі зовнішнього конфлікту
Різке зростання кількості страчених припало на період після 12-денного конфлікту з Ізраїлем у червні 2025 року. Аналітики вважають, що масові страти стали частиною стратегії “внутрішньої мобілізації через страх”, яку реалізує влада. Під час підвищеного напруження, режим прагне продемонструвати силу та «владність» перед власним населенням.
Паралельно в іранському парламенті розглядається законопроєкт про шпигунство, який фактично розширює підстави для смертної кари: передбачено суворе покарання не лише за передавання даних ворогам, а й за онлайн-спілкування з іноземними медіа, правозахисними організаціями чи навіть прості публікації в соціальних мережах. Якщо цей закон буде прийнято, будь-який громадянин Ірану може стати “ворогом держави” за один коментар у Twitter.
Реакція міжнародної спільноти
На таку ескалацію насильства світ не залишився байдужим. Волкер Тюрк, Верховний комісар ООН з прав людини, закликав до негайного мораторію на смертну кару в Ірані, наголошуючи на несумісності таких дій з міжнародними зобов’язаннями країни. Правозахисні організації, зокрема Human Rights Watch, також виступили з вимогами:
- Зупинити страти, особливо щодо політичних в’язнів і етнічних меншин;
- Забезпечити прозорість судових процесів;
- Надати доступ до адвокатів і можливість апеляційного оскарження;
- Притягнути до відповідальності осіб, які ініціювали судові свавілля.
Однак попри тиск, іранський режим не демонструє готовності відмовитися від смертної кари. Навпаки — усе вказує на те, що вона стала центральним інструментом політичного управління, а не юридичною санкцією.
Ідеологічна легітимація насильства
Однією з особливостей іранського режиму є ідеологічна раціоналізація насильства. Страти офіційно подаються як “захист моралі”, “боротьба з ворогами ісламу” або “збереження національної безпеки”. Це дозволяє владі формувати у населення уявлення про нібито “божественну справедливість”, хоча насправді мова йде про брутальне знищення опозиції.
Більше того, державні медіа часто не повідомляють про конкретні імена страчених, не публікують доказів провини й навіть не надають родичам тіл — що є формою психологічного терору для сімей жертв.
Підсумки: нова ера державного насильства
Перша половина 2025 року стала однією з найчорніших сторінок в історії Ірану сучасної доби. Понад 612 людей страчені за шість місяців, із них велика частина — без суду та слідства у звичному розумінні цього слова. Етнічні меншини, бідні верстви, опозиціонери та навіть випадкові користувачі соцмереж — усі опинились у зоні ризику.
Масштаб і системність стратифікації правосуддя в Ірані вимагають рішучих і послідовних дій від міжнародної спільноти. Мовчання — це мовчазна згода. А невтручання — співучасть.
У 2025 році Іран перетворився на державу, де смертна кара стала державною політикою, а страх — валютою влади. І якщо це залишиться без відповіді, наступною може стати будь-яка країна, де право на життя поступиться місцем репресіям.
About the Author
