17–18 липня 2025 року у Дурбані (Південно-Африканська Республіка) відбудеться зустріч міністрів фінансів G20 — форуму, який тривалий час вважався центральним майданчиком для координації глобальної економічної політики. Проте цього року конференція проходить на тлі глибоких геополітичних розладів, наростаючого протистояння між Заходом і BRICS, а також стрімкого ослаблення позицій Сполучених Штатів у межах самого форуму.
Символічна відсутність США: сигнал деградації G20
Один із найрезонансніших факторів — відсутність міністра фінансів США Скотта Бессента. Його замінив заступник з міжнародних справ Майкл Каплан. Це вже друга поспіль зустріч у ПАР, яку ігнорує головна особа американської делегації, що викликає занепокоєння аналітиків.
Джош Ліпскі з Atlantic Council заявляє:
«Це викликає запитання щодо життєздатності G20 у довгостроковій перспективі».
Присутність “другої фортки” від США сигналізує: Вашингтон поступово втрачає інтерес до G20 як до ключового інструменту глобального економічного впливу. Відтак, ефективність рішень форуму ставиться під сумнів, і сам G20 дедалі більше ризикує перетворитися на суто ритуальну структуру без реальних важелів впливу.
BRICS vs G20: новий виток геоекономічної конфронтації
Ключова лінія напруги — глибоке стратегічне протистояння США з блоком BRICS. Дональд Трамп запускає агресивну тарифну політику:
- базовий 10% тариф на імпорт;
- спеціальні мита до 200% на сталь, авто та фармацевтику;
- удар по товарах із понад 25 країн, зокрема з BRICS.
Ці дії викликали різку реакцію:
- президент Бразилії Лула назвав Трампа “неімператором”;
- Китай і Росія розцінили дії США як економічний шантаж.
Парадокс у тому, що вісім країн-членів BRICS водночас є учасниками G20. Таким чином, економічна війна між США та BRICS має безпосередній вплив на цілісність самого G20, створюючи конфлікт ідентичностей: частина форуму одночасно входить у блок, що його фактично підриває.
Африка під тиском: надії на G20 vs реалії тарифної війни
ПАР, яка цьогоріч приймає саміт, декларувала фокус на реформі глобальної фінансової системи, скороченні боргового навантаження на країни Півдня, а також на активізації кліматичного фінансування. Проте:
- Зовнішній борг держав Африки досяг $800 млрд (~45% сукупного ВВП).
- Фінансова підтримка зменшується: Китай згортає кредитування, США та ЄС переглядають допомогу.
- Прогалини у фінансуванні оцінюються в $80 млрд.
Таким чином, африканські країни, включно з ПАР, опинилися в ситуації, коли саміт, який мав стати для них можливістю, перетворюється на арену глобального конфлікту, у якому їх інтереси просто ігноруються.
Кліматичне фінансування: гасла без дій
Ще одним болючим питанням є застій у кліматичних ініціативах. Хоча Комітет фінансової стабільності G20 (FSB) представив оновлений план роботи з кліматичними ризиками, фактична реалізація зависла. Основні причини:
- Відсутність консенсусу між США та іншими гравцями;
- Розбіжності щодо обсягів фінансування та механізмів звітності;
- Зміна пріоритетів у низки країн, зокрема в умовах тарифної ескалації.
Банк Англії та інші ключові учасники закликають до посилення координації, проте на практиці рівень взаємодії — мінімальний. Кліматична повістка, яка ще два роки тому була ключовою на самітах G20, тепер відходить на периферію.
Підсумок: G20 на межі втрати легітимності
Зустріч у Дурбані висвітлює чотири глибокі кризи, які можуть зруйнувати G20 як платформу:
- Делегітимізація через відсутність США на високому рівні — символічна втрата лідерства.
- Конфлікт G20 vs BRICS — інституційна шизофренія між членами двох протилежних блоків.
- Африканський фінансовий тупик — відсутність реальних механізмів допомоги.
- Провал кліматичної координації — замороження планів через політичні суперечності.
Форум опинився перед вибором: або глибоке переосмислення власної ролі й реструктуризація, або втрата статусу як глобального координатора економічної політики.
Прогноз
Зустріч у Дурбані може стати історичною не через ухвалені рішення, а через відсутність рішень. Якщо G20 не зможе перетворити геополітичну турбулентність на майданчик для нового діалогу, її роль перехоплять альтернативні блоки — передусім BRICS. Відтак, замість єдиної глобальної економічної платформи світ отримає мозаїку регіональних центрів сили, що діятимуть у власних інтересах — без координації, без спільної візії, без стабільності.
About the Author
