15 липня 2025 року Кремль офіційно відреагував на гучну заяву Дональда Трампа щодо війни в Україні. Хоч офіційна позиція Москви видається стриманою, за фасадом спокою ховається стратегічна невизначеність і глибоке занепокоєння новою американською доктриною жорсткої сили.
🔥 Офіційна лінія: “дуже серйозна заява”, але без паніки
Кремль, устами прессекретаря Дмитра Пєскова, обрав дипломатичну формулу: заява Трампа — «дуже серйозна», її потрібно ретельно проаналізувати. Водночас, наголос зроблено на тому, що рішення НАТО і Вашингтона про постачання озброєння Україні розцінюються як сигнал до продовження війни, а не до її припинення.
Цей посил — класичний елемент риторики Москви: відповідальність за тривалість конфлікту вкладається в руки Заходу, а не Кремля. Однак за такою риторикою приховується більш складна дилема: як діяти в умовах можливої нової хвилі економічного, дипломатичного й технологічного тиску, яка озвучується президентом Трампом — з прямолінійним, ультимативним підходом.
🗣️ Публічне хамство як тактика знецінення
Водночас окремі представники російського керівництва не втримались від емоційної реакції. Дмитро Медведєв, нині віцепрезидент Ради безпеки РФ, знову продемонстрував свою роль “радикала при владі”. Ультиматум Трампа він назвав “театральним” і заявив, що “Кремлю байдуже”.
Така бравада — не новина. Однак її функція в нинішньому випадку — публічна демонстрація непоступливості, адресована внутрішній аудиторії. Для зовнішньої ж спільноти це — ще один доказ того, що Москва публічно відкидає будь-які вимоги, які виглядають як тиск.
Інший голос — заступник голови МЗС Сергій Рябков — висловився вже менш агресивно, але принципово: “ультиматуми неприйнятні та малоефективні”. Це важливий сигнал: Кремль усе ж визнає ризики та не відкидає стратегічну оцінку ситуації, навіть попри зовнішню зневагу.
⚖️ Двоєдушність Кремля: між риторикою й реальністю
З одного боку — образ жорсткої держави, яка не реагує на “театри”. З іншого — демонстрація “відкритості до діалогу”, але лише “на власних умовах”. Кремль через офіційні канали натякнув, що прямі перемовини з Києвом можливі, проте ініціатива — “за Україною”. Це типовий риторичний маневр, покликаний зберегти вигляд готовності до миру без поступок.
Цікаво, що сам Путін досі не зробив жодної персональної заяви щодо ультиматуму Трампа. Це свідчить або про свідоме очікування, або про відсутність сформованої позиції. Кремль, як це було не раз, грає на час — аналізує реакцію союзників і суперників, вимірює силу західної єдності, відслідковує медійний ефект.
💥 Що насправді сказав Трамп — і чому це критично для Кремля
14 липня у Піттсбурзі Дональд Трамп озвучив один із найжорсткіших ультиматумів Росії за останні роки. Якщо Путін не виведе війська з території України протягом 50 днів, нова адміністрація США:
- введе 100% мита на весь російський експорт;
- повністю заморозить рахунки осіб, наближених до Кремля;
- запровадить розширені санкції на сектори енергетики, транспорту, ІТ і авіації.
Більше того, Трамп запропонував створити міжнародну коаліцію економічного тиску, а також цифровий бар’єр проти дезінформації з боку РФ і КНР із використанням штучного інтелекту.
Для Кремля це — потрійна загроза:
- Фінансова ізоляція на рівні, якого не досягли навіть санкції 2022–2024 років.
- Зміна риторики США з оборонної на наступальну: тепер ініціатива — не в Кремля.
- Технологічна блокада — ШІ як інструмент цифрової війни, до якої РФ не готова.
🔍 Аналіз: чому Кремль у “режимі очікування”?
Відсутність емоційного вибуху на найвищому рівні пояснюється кількома факторами:
- Внутрішня мобілізаційна логіка Кремля вимагає демонструвати силу, але не паніку.
- Москва усвідомлює, що риторика Трампа — це не лише передвиборчі гасла, а реальна програма дій.
- Кремль розраховує на розкол між країнами НАТО: ультимативність США може дратувати Європу.
🧭 Висновок: пастка для Кремля — ультиматум із багатьма кінцями
Реакція Кремля на заяву Трампа — зразок обережного тактичного маневру. Москва не хоче давати приводу для ескалації, але й не збирається демонструвати слабкість. Водночас, ультиматум Трампа вбиває клин у поточну політичну інерцію: навіть якщо він не реалізується, він змінює правила гри.
Тепер Кремль змушений планувати дії не лише щодо війни в Україні, а й щодо нового витка економічної конфронтації, яка може стати значно жорсткішою за все, що було досі.
About the Author
