
Планета в русі: рекордне число переміщених
Світ знову переступив межу гуманітарної безодні. Станом на травень 2025 року, кількість людей, змушених залишити свої домівки через війни, переслідування чи насильство, сягнула 122,1 мільйона осіб. Це найвищий показник в історії. І хоча близько 2 мільйонів сирійців за останній рік змогли повернутись додому, загальний рівень переміщення зростає. Це — червоне світло для людства.
Кожна цифра — це зруйноване життя. Це мати, що тікає з дітьми під обстрілами. Це дитина, яка ночує на землі в таборі без їжі. Це літня людина, яка залишилась без ліків і надії.
Осередки трагедій: звідки біжать люди
Судан очолив список: понад 14 мільйонів людей залишили домівки, рятуючись від кривавих боїв. Лише у квітні в таборах Zamzam та Abu Shouk загинуло понад 100 цивільних, більшість — жінки та діти. Убито щонайменше 9 працівників гуманітарних місій. Це вже не тимчасове переміщення — це втрата державності.
Сирія, хоч і демонструє перші спроби відновлення, досі залишається однією з найболючіших точок на мапі. 13,5 мільйона людей покинули свої домівки за останнє десятиліття.
Україна — понад 8,8 мільйонів переміщених через жорстоку і невиправдану російську агресію. Частина з них — вимушені емігранти, частина — внутрішньо переміщені, які втратили все, окрім волі до життя.
М’янма, Афганістан, Конго — постійні джерела конфлікту, де насильство стало частиною щоденної рутини. І поки світ фокусується на гучних конфліктах, ці території тонуть у тиші та стражданні.
Допомоги все менше, а потреб все більше
Якщо 2015 року світ обговорював “кризу біженців”, то 2025-го маємо глобальний гуманітарний провал. Незважаючи на подвоєння потреб, обсяги міжнародної допомоги впали до рівня десятирічної давнини.
Країни-донори — США, Велика Британія, Австралія — урізали допомогу, посилаючись на “внутрішні виклики”. Насправді це — політичне лицемірство. Бо коли мова йде про витрати на оборону — бюджети зростають, а коли про порятунок життів — лунають фрази про “раціоналізацію ресурсів”.
UNHCR, WFP, OCHA — організації, які ще тримають цей світ від остаточного скочування в хаос, змушені закривати офіси, згортати програми, відмовляти людям у базовому — воді, їжі, медикаментах.
Беззахисні і забуті
Найвразливіші — жінки та діти — залишаються без захисту. В таборах процвітають сексуальні злочини, трудова експлуатація, торгівля людьми. У світі, який говорить про права людини — мільйони позбавлені навіть права на виживання.
У багатьох країнах місцеві уряди не справляються або відмовляються брати відповідальність. Як результат — люди приречені на страждання між кордонами, без громадянства, без прав, без майбутнього.
Дипломатичний провал і моральна деградація
Міжнародні інституції вкотре виявились непрацездатними. А політики — байдужими. Відсутність реакції на конфлікти, неспроможність утримати мир, готовність жертвувати мільйонами життів заради геополітичних інтересів — це прямий доказ моральної деградації міжнародної політики.
Війни не виникають випадково — вони є наслідком жадібності, імперських амбіцій, і байдужості до людського життя. І поки ми не назвемо винних, нічого не зміниться.
Що ще має статися?
Це вже не просто гуманітарна криза — це глобальний виклик. Не можна будувати “стабільність” на стражданнях інших. Світ має переосмислити пріоритети: не зброя, а гідність людини має бути на першому місці.
Висновок
Світ стоїть перед прірвою. 122 мільйони переміщених — це дзвінок на пробудження, а не статистика для звіту. Без негайної реакції, чесного перерозподілу ресурсів і політичної волі, нас чекає гуманітарний колапс.