Новий Сад став черговою точкою кипіння на політичній карті Європи.
Інцидент у Новому Саді: як влада загострює напругу і чому світ бачить у цьому тривожний сценарій. Поліція спеціального призначення застосувала сльозогінний газ, кийки та шокові гранати для розгону багатотисячної студентської демонстрації, що вимагала вільних виборів, свободи преси та відповідальності посадовців за загибель людей під час обвалення навісу над вокзалом. Протести тяглися місяцями, виростаючи з локальної трагедії у загальнонаціональну вимогу припинити корупцію й безкарність. Те, що сталося 5 вересня, — не випадковий вибух, а логічний наслідок довгої політичної деградації інститутів, де силове рішення підміняє діалог.
«Коли влада говорить з громадянами спецзасобами, вона визнає власну неспроможність говорити аргументами.»
Читайте також: Політики брешуть, люди страждають: скептичний погляд на «врегулювання» в Газі
Що саме відбулося
У центрі міста зібралися переважно студенти, до яких долучилися викладачі, журналісти, активісти, митці. Після багатомісячних маршів і сидячих протестів ескалація сталася швидко: кордони силовиків ущільнили периметр, застосували подразнювальні речовини, а частину протестувальників поклали обличчям донизу та закували у кайданки. За офіційними повідомленнями, серед демонстрантів «немає поранених», але підтверджено травмування правоохоронців; очевидці та правозахисники фіксували зворотні випадки — від хімічних опіків очей до забоїв. Головне — підмінено зміст: замість відповідей на вимоги щодо розслідування трагедії та гарантій чесних процедур громадяни отримали силовий сигнал.
Де коріння цієї кризи
Трагедія на вокзалі як тригер
Обвалення навісу в листопаді 2024 року, що забрав життя 16 людей, стало болючою точкою. Громада вимагала аудиту рішень і персональної відповідальності посадовців, які допустили халатність. Відсутність прозорого розслідування і зрозумілої комунікації породила недовіру — спершу локальну, згодом національну.
Десятиліття незавершених інституційних реформ
Сербія пережила кілька хвиль протестів і політичних розворотів — від падіння авторитарного режиму на початку 2000-х до епізодів масових вуличних кампаній проти корупції та медіаконтролю у 2010–2020-х. Кожного разу система давала часткові відповіді, але не змінювала правила гри: підзвітність слабка, регуляторні органи політизовані, медіаплюралізм формальний, а електоральні стандарти — предмет перманентної дискусії.
Університет як простір свободи
Студенти й викладачі традиційно були суб’єктами політичних змін на Балканах. Захоплення університетських приміщень лояльними до влади структурами напередодні інциденту стало порушенням негласного «університетського перемир’я», у якому знання й дискусія мають перевагу над кийком і щитом. Після цього компромісне вікно захлопнулося.
Роль політичної риторики: коли слова розпалюють вугіль
Висловлювання перших осіб держави, що таврують студентів «страхами, негідниками, терористами», — не просто образи. Це політична технологія «деперсоналізації» опонента: з громадянина роблять загрозу, яку дозволено нейтралізувати будь-якими засобами. Такі слова створюють рамку, у якій силовики сприймають протест не як конституційне право, а як «внутрішнього ворога». Далі — замкнене коло: жорсткість провокує більшу кількість людей виходити на вулиці, влада відповідає ще жорсткіше, і країна скочується у хронічну турбулентність.
«Риторика — це не шумове тло політики. Це апарат увімкнення насильства.»
Історичний контекст Сербії: уроки, які не вивчили до кінця
Балкани неодноразово ставали політичним сейсмополем. Кожен етап модернізації супроводжувався боротьбою за контроль над інститутами — судом, виборами, медіа. Коли інституційні реформи зупиняються, енергія змін вихлюпується на вулиці. Сербія має потенціал євроінтеграції, але без сталого верховенства права й медіасвободи цей шлях перетворюється на нескінченний пролог. Нови Сад у цьому сенсі — символ: місто з традиціями освіти, культури, політичної рефлексії. Коли там заговорив газ і світлошум, це означає, що діалог зазнав стратегічної поразки.
Чому це не лише «сербська історія»
Те, що бачимо в Новому Саді, — елемент ширшого глобального тренду. У різних частинах світу схожі «режими керованої нестабільності» відпрацьовують однакові прийоми: маркування протестів як «інспірованих зовні», використання спецназу на ранніх стадіях зібрань, демонтаж автономії університетів, вибіркова криміналізація активістів і журналістів. Це не випадкові паралелі, а добре описані патерни.
Сили, зацікавлені у дестабілізації, працюють за трьома напрямами:
- Наративний терор — безперервне тиражування тез про «змови», «агентів» і «ворогів», щоб посіяти розкол і страх.
- Юридичний нахил — пакетні зміни у правилах мирних зібрань, медіадіяльності та фінансуванні НУО, які звужують простір свободи.
- Силова ескалація — раннє і демонстративне застосування спецзасобів як «заспокійливого ефекту» для суспільства.
Ці кроки не розв’язують проблем, а консервують їх, делегітимізуючи вимоги громадян і пришвидшуючи відтік талантів та капіталу.
Економічний наслідок силових відповідей
Вулична політика завжди б’є по економіці. Коли компанії бачать, що університетські містечка оточують спецпідрозділи, а журналістів кладуть обличчям до асфальту, вони роблять простий висновок: непередбачуваність стала політикою. Це означає:
- подорожчання кредитування через політичну премію до ризику;
- відтермінування або скасування інвестиційних проєктів;
- релокацію штаб-квартир і R&D у безпечніші юрисдикції;
- криза довіри до регуляторів і суду.
Зрештою платять усі — від малого бізнесу до платників податків, які фінансують силові «шоу» і латання наслідків.
Свобода преси і право на протест: тест на дорослість держави
Свобода зібрань і свобода слова — не декорації демократії, а її несучі балки. Протест — вбудований механізм корекції політики, а не «саботаж». Коли журналістів затримують або змушують лежати обличчям донизу, влада сигналізує: замість відкритої дискусії — контроль. Але контроль без довіри не працює: він породжує лише ще більше непокори.
«Держава, яка боїться студентського мітингу, не готова до великих реформ.»
Чому політиків потрібно засудити за штовхання до військової ескалації
Слова про «терористів» і «ворогів» усередині країни — це не просто токсичні ярлики. У регіоні з історією гарячих конфліктів така риторика є сірниками, піднесеними до сухої трави. Політики, які свідомо розкручують образ «внутрішнього ворога», беруть на себе відповідальність за можливе насильство. Вони не можуть ховатися за формулою «емоції вирвалися». Політика — це ремесло холодного керування ризиками, а не роздаток запальничок.
Ми засуджуємо дії та заяви, які легітимізують силовий сценарій і виводять силовиків на перший план замість переговорників, аудиторів, слідчих і суддів. Обов’язок лідерів у кризові моменти — гасити пожежі, а не плескати в них бензин.
Як виглядає відповідальна відповідь влади — і чому її не було
Відповідальна держава в подібній ситуації робить п’ять очевидних кроків:
- Негайно створює незалежну слідчу комісію щодо трагедії, з відкритими слуханнями, процесуальними гарантіями і публічним звітом.
- Бережно ставиться до університетської автономії, захищає право студентів і викладачів на зібрання.
- Мінімізує застосування сили, дотримуючись принципів необхідності та пропорційності.
- Забезпечує безперешкодну роботу журналістів і правозахисників.
- Веде прямий діалог з протестними групами про дорожню карту реформ.
Натомість ми побачили протилежне — силове домінування як «універсальну відповідь». Це не стратегія виходу з кризи, це спосіб її поглибити.
Що робити зараз: рекомендації сторонам
Для влади
- Оголосити мораторій на застосування спецзасобів проти мирних зібрань, доки не буде вироблено спільний протокол з правозахисниками та омбудсманом.
- Запустити незалежне розслідування трагедії на вокзалі; оприлюднити тендерну документацію, підрядні угоди, експертні висновки.
- Перезавантажити виборчі й медійні регулятори, запросивши до складу авторитетних незалежних юристів та представників університетів.
- Відмовитися від дегуманізуючих ярликів, публічно вибачитися за мову ворожнечі.
Для протестувальників і університетської спільноти
- Зберігати дисципліну ненасильницьких дій, документувати кожен інцидент, створити групи юридичної допомоги.
- Висунути чіткі вимоги у форматі дорожньої карти з термінами, відповідальними і перевірними індикаторами.
- Будувати горизонтальні коаліції з профспілками, освітянами, місцевим бізнесом.
Для медіа й громадського сектору
- Фіксувати порушення, відмежовуватися від провокацій, ретельно перевіряти факти.
- Пояснювати громадянам юридичні рамки права на протест, процедури затримання, механізми оскарження.
Для міжнародних партнерів
- Підтримувати моніторингові місії, юридичну допомогу затриманим, програми захисту журналістів.
- Пов’язувати макрофінансову допомогу з показниками свободи зібрань і підзвітності.
Чому це важливо для всієї Європи
Балкани — стратегічний нерв європейської безпеки. Дестабілізація тут швидко розноситься хвилями через міграційні, енергетичні, торгові канали. Якщо деінституалізація стане нормою, Європа отримає чергову «сіру зону», де правила замінюються силою, а право — наративами. Тому події у Новому Саді — це не «чужа біда», а тест на здатність континенту відстоювати базові свободи.
«Свобода зібрань — це лінія електропередач між суспільством і державою. Розірвіть її — і все зануриться у темряву.»
Висновок
Інцидент у Новому Саді — симптом глибшої хвороби, у якій політика обрала короткий шлях сили замість довгого шляху відповідальності. Ми чітко бачимо за цим зусилля сил, що прагнуть дестабілізації: вони живляться страхом, розколом і втомою. Однак рецепт безпеки ніколи не лежав у шокових гранатах. Він — у прозорості, підзвітності, повазі до університетів і преси, в інституціях, які не тремтять від плакатів студентів.
Ми засуджуємо політиків, чиї дії і слова підштовхують суспільство до насильницьких сценаріїв і воєнних наративів. Їхня відповідальність — будувати мости, а не барикади. Сьогодні Сербія має шанс довести, що може говорити з власними громадянами мовою права, а не кийка. І що уроки історії — не декор на офіційних промовах, а щеплення від повторення помилок.
«Державність починається там, де закінчується страх перед власними громадянами.»
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Дякуємо Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проект або додати пропозицію ми радимо для безпечного звʼязку: Мережу Mastadon
About the Author
