🔍Третій раунд переговорів у Стамбулі — нова спроба в умовах хронічного протистояння
23 липня 2025 року у стамбульському палаці Чираган відбувся третій раунд переговорів між Україною та Російською Федерацією. Після багатомісячної дипломатичної паузи та ескалації бойових дій на кількох напрямках фронту, зустріч викликала обережний інтерес міжнародної спільноти.
Українську делегацію очолив секретар РНБО Рустем Умєров, російську — помічник президента РФ Володимир Мединський. Перемовини відбулись за посередництва Туреччини: присутні були глава МЗС Хакан Фідан, а також представники турецького генштабу та розвідки. Втім, переговори тривали всього близько 40 хвилин, що вже на старті визначило їхню обмеженість.
🤝 Гуманітарний прогрес: обміни полоненими та передача тіл
Попри стислість перемовин, сторони досягли конкретних домовленостей у гуманітарному блоці:
- Погоджено масштабний обмін військовополоненими — попередньо узгоджено передачу щонайменше 1 200 військових з кожного боку.
- РФ заявила про готовність передати тіла до 3 000 загиблих українських бійців, що стало наймасштабнішою заявкою на репатріацію з початку повномасштабної війни.
- Окремо обговорюється повернення цивільних осіб і дітей: російська сторона працює над списками 339 українських дітей, депортованих у 2022–2024 роках.
Ці домовленості стали єдиним відчутним позитивним результатом зустрічі. Їх уже привітали міжнародні організації, зокрема МКЧХ та ООН, які готуються забезпечити моніторинг передачі тіл і дотримання прав під час обмінів.
🕊️ Припинення вогню: розбіжності без компромісу
Справжній бар’єр перемовин — питання припинення вогню. Тут сторони мають радикально протилежні позиції:
- Україна наполягає на повномасштабному та довготривалому режимі тиші, що передбачає не лише припинення обстрілів, а й відведення важкого озброєння.
- Росія запропонувала лише короткі “гуманітарні вікна” на 24–48 годин, здебільшого з метою евакуації тіл з сірої зони.
Цей дисбаланс сигналізує про відсутність політичної волі в РФ до деескалації, водночас підтверджуючи тактичну вигідність збереження постійного тиску на українські позиції.
🤝 Президентська зустріч: шанс чи формальність?
Україна запропонувала зустріч Зеленського і Путіна до кінця серпня, підкреслюючи потребу в особистому діалозі на найвищому рівні. Однак Росія відкинула ідею переговорів “з нуля” — погоджуючись лише на “формат підписання угод”, якщо такі вже будуть узгоджені делегаціями.
Це означає, що Москва не розглядає особисту зустріч як платформу для реального обговорення, а скоріше як церемоніальний акт. Відтак, перспектива такого саміту залишається туманною і залежить від проміжних результатів у робочих групах.
⚙️ Пропозиція РФ — три спільні онлайн-групи: жест чи імітація процесу?
Російська сторона запропонувала створити три спільні онлайн-групи для подальших перемовин:
- Політичну,
- Військову,
- Гуманітарну.
Формально це виглядає як крок у напрямку інституціоналізації діалогу, але в українській делегації та низці європейських експертних центрів вже лунають сумніви: чи не стане це імітацією переговорного процесу, який нічого не вирішує, а лише затягує час.
🧭 Аналітичні висновки: прогрес є, але ми в глухому куті?
✅ Що маємо на виході:
- Тактичний прогрес у гуманітарному вимірі — обміни полоненими, репатріація тіл, питання дітей. Це важливі людські кроки, які можуть покращити гуманітарну ситуацію.
- Конструктивна атмосфера перемовин, що свідчить про наявність базового каналу комунікації.
❌ Але водночас:
- Жодного прориву в політичній частині, яка залишається заблокованою.
- Серйозні протиріччя у питанні припинення вогню — ключового для безпеки й подальших мирних ініціатив.
- Відсутність консенсусу щодо формату та змісту майбутньої президентської зустрічі.
У підсумку, переговори застрягли в гібридному стані: є людський прогрес, але політичне вирішення заблоковане — що є ознакою постійної дипломатичної інерції, яка не здатна зрушити системні безпекові протиріччя.
🔮 Що далі? Сценарії розвитку подій
1. Сценарій “розшарування” процесу:
Паралельне просування гуманітарного треку (обміни, діти, тіла), без прориву в політичному.
2. Сценарій імітації діалогу:
РФ затягує процес через “онлайн-групи”, не погоджуючись на реальні поступки, лише підтримуючи видимість перемовин.
3. Сценарій масштабного тиску:
У разі невдачі перемовин і відсутності зустрічі президентів, РФ може перейти до активнішої ескалації на окремих ділянках фронту, щоб “політично підштовхнути” Україну до поступок.
🧠 Висновок: переговори — живі, але в глухому куті
Третій раунд переговорів у Стамбулі не приніс прориву, але й не був повною поразкою. Це — симптом “замороженого” переговорного процесу, в якому сторони не довіряють одна одній і не мають узгоджених цілей.
Поки гуманітарний прогрес рятує саму суть перемовин, політичний компонент перебуває у стані клінічної коми. І без зовнішнього тиску або стратегічного зламу (наприклад, через президентську зустріч чи зміну балансу сил) — шанс на реальний мир залишається вкрай примарним.
About the Author
