6 серпня 2025 року світ знову затамував подих. У Парку миру в Хіросімі, рівно о 08:15 — у момент, коли 80 років тому на місто впала перша у світі атомна бомба — десятки тисяч людей схилили голови в хвилині мовчання. Цьогорічна річниця не була просто траурним обрядом. Вона стала глобальним сигналом небезпеки: попри вісім десятиліть історичних уроків, людство знову фліртує з ідеєю ядерного тиску як інструменту політики.
Урочистості в Хіросімі відвідали представники 120 країн, понад 55 000 людей, включно з лідерами ООН, урядовцями, духовними постатями й тими, кого називають hibakusha — тими, хто вижив після атомного вибуху.
🕊 Сила пам’яті і відповідальність перед майбутнім
У центрі церемонії були не лише політичні промови, а й живі свідчення, біль і мудрість людей, які в дитинстві бачили те, що ніколи не повинна бачити жодна людина: випалені квартали, миттєво зруйноване місто, смерть, яка не має обличчя. Багатьом hibakusha вже за 85 років — це, ймовірно, останнє масштабне вшанування, на якому вони можуть особисто передати свою історію наступним поколінням.
Офіційно до реєстру жертв цього року додано 4 940 імен — тепер у списку понад 350 000 загиблих від наслідків атомного удару, включно з тими, хто помер через роки від променевої хвороби, онкології чи пов’язаних з вибухом ускладнень.
📣 Заклики до пробудження: політика, релігія, громадянське суспільство
Мер Хіросіми Казумі Мацуї виступив з емоційним зверненням, у якому засудив зростаючу толерантність до ядерної зброї в сучасному світі. Він згадав конфлікти в Україні, на Близькому Сході, збільшення оборонних бюджетів у ядерних державах — усе це, на його думку, свідчить про небезпечний поворот від уроків історії. Мацуї закликав молодь не бути байдужими та вимагати від політиків глобального курсу на повну відмову від ядерного озброєння.
Прем’єр-міністр Японії Сігеру Ісіба підтвердив прихильність країни до «трьох не-ядерних принципів»: не мати, не виробляти й не розміщувати ядерної зброї. Водночас він знову обійшов питання про Договір ООН про заборону ядерної зброї, який Японія так і не підписала — навіть попри своє унікальне моральне право бути голосом проти атомної війни.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш застеріг, що світ дедалі частіше починає розглядати ядерну зброю не як загрозу, а як елемент «стримування». Він заявив: «Той, хто пережив Хіросіму, вже ніколи не дозволить собі сказати, що ядерна зброя гарантує безпеку. Це ілюзія».
Папа Римський Лео XIV у своєму зверненні назвав політику взаємного знищення етично банкрутом. На його думку, «ядерна рівновага страху» не дає миру, а лише відтягує катастрофу.
📉 Історичний факт — і стратегічний урок
6 серпня 1945 року американський бомбардувальник B-29 скинув на Хіросіму уранову бомбу «Little Boy». Вибух у повітрі на висоті 580 метрів миттєво знищив понад 78 000 осіб, а до кінця року смертність зросла до понад 140 000. Через три дні аналогічна трагедія сталася в Нагасакі — ще понад 60–80 тисяч жертв.
На сьогодні загальна кількість загиблих офіційно визнаних владою — 344 306 у Хіросімі та 198 785 у Нагасакі. Це не просто цифри. Це попередження. Кожна з цих смертей — доказ того, що використання ядерної зброї навіть один раз назавжди змінює не лише історію, а й саме уявлення про людяність.
⚠️ Застереження для сучасного світу
На фоні риторики про “ядерну відповідь”, “ядерний щит”, “ядерне стримування”, в Хіросімі прозвучала головна думка: не можна нормалізувати загрозу абсолютного знищення.
У той час як деякі держави активно модернізують свій ядерний арсенал, а інші — відновлюють випробування, світ стрімко наближається до межі, яку вже колись переступив. І знову — під приводом безпеки.
Група Nihon Hidankyo, що об’єднує жертв атомних бомбардувань і має Нобелівську премію миру, заявила, що світ «бігає наввипередки з часом». Їхній заклик — хоча б часткове роззброєння, заморожування модернізацій, контроль над поширенням. Бо інерція мовчазного прийняття — це теж злочин.
📌 Висновок: обов’язок пам’яті — дія, а не ритуал
80-та річниця Хіросіми — це не лише скорбота. Це момент усвідомлення, наскільки тонка межа між цивілізацією та катастрофою. Як справедливо зауважив один з виживших hibakusha: «Якщо ми — єдині, хто може розповісти, то хто буде наступним, хто переживе?»
Сучасний світ із конфліктами в Європі, на Близькому Сході, з амбіціями нових ядерних гравців, наближається до тієї ж логіки, що 1945 року — перемогти будь-якою ціною. Але ціна вже відома.
Історія не пробачає тих, хто ігнорує її уроки. Хіросіма нагадує: зло повторюється тоді, коли про нього забувають. І сьогодні — не час забувати. Сьогодні — час обирати: страх чи розум, гонку озброєнь чи шлях дипломатії, смерть чи життя.
About the Author
