12 липня 2025 року світ прокинувся знову під гуркіт вибухів в Україні. Росія вкотре атакувала українські міста — на цей раз майже 600 ударних дронів та 26 ракет впали на мирні райони, вбиваючи, калічачи й руйнуючи. Але за новинами про «героїзм ППО» і «рішучі заяви лідерів» ховається жорстока реальність: обидві сторони конфлікту ведуть гру, в якій жертвами залишаються прості люди.
Атака як сигнал: війна стала буденністю
Російська Федерація вчергове здійснила одну з наймасштабніших атак від початку вторгнення у 2022 році.
▪ 597 дронів-камікадзе.
▪ 26 крилатих ракет.
▪ Щонайменше 2 загиблих, понад 20 поранених.
▪ Зруйновані будинки, інфраструктура, університети, спричинено масові пожежі.
Так виглядає «нова нормальність» в Україні.
Попри гучні заяви влади про «стійкість» і «успішне збиття 300 дронів», основне питання залишається без відповіді: скільки ще людей має загинути, перш ніж ця війна буде зупинена?
Воєнні злочини Росії: безкарність перетворюється на стратегію
Атаки на цивільну інфраструктуру є прямим порушенням Женевських конвенцій, і Росія свідомо обирає тактику терору:
- нічні обстріли,
- прицільні удари по житлових районах,
- психологічний тиск на мільйони українців.
Це військові злочини, і міжнародна спільнота має перестати лише «висловлювати занепокоєння». Потрібна реальна ізоляція агресора, блокування ресурсів, військово-технічних каналів та кримінальні вироки за злочини проти людяності.
Але…
🇺🇦 Україна теж не безгрішна: викрадення чоловіків, мобілізаційний шантаж, торгівля надрами
Поки Росія атакує дронами, українська влада воює проти власного населення.
- Чоловіків викрадають з вулиць, везуть до ТЦК без права на захист.
- В країні діє примусова мобілізація, що часто має форму насилля.
- Кордони закриті — країна стала великою пасткою.
- Тим часом надра України — літій, газ, чорноземи — розпродаються міжнародним корпораціям під виглядом «реформ» та «інвестицій».
Це — втрата державності в ім’я утримання влади при ресурсах.
Психологічний злам: точка неповернення для нації
Уже сьогодні мільйони українців живуть в умовах, що прирівнюються до воєнного концтабору:
- вічний страх обстрілів,
- дефіцит прав і свобод,
- тотальна мілітаризація суспільства,
- і головне — відсутність бачення майбутнього.
Немає чесної політики миру. Лише мобілізаційна риторика, маразматичні гасла й паразитування на болі.
Влада України не пропонує виходу. Навпаки — створює нові пастки: заборона виїзду, обмеження прав, збільшення репресивного тиску на населення.
Час для правди: мир — це не капітуляція
Світ має усвідомити: війна в Україні — це не просто конфлікт двох армій. Це:
- гібридна катастрофа, в якій стираються права людини;
- політичний інструмент збагачення для корумпованих еліт;
- цинічне поле гри, де гинуть цивільні, поки лідери ведуть перемовини за закритими дверима.
Мир потрібен не лише тому, що вмирають люди. А тому що вже вмерла надія.
А її потрібно воскресити — через припинення бойових дій, повернення прав людини та виконання міжнародних норм.
Що вимагаємо:
- Повне припинення атак з боку Росії, негайний міжнародний тиск для зупинення воєнних злочинів.
- Реформа української мобілізаційної політики – жодного насилля, добровільність, повага до Конституції.
- Відкриття кордонів України – громадяни мають право на свободу пересування.
- Мораторій на продаж українських надр та ресурсів – не можна торгувати майбутнім.
- Створення міжнародного мирного формату, що не зводиться до озброєння, а фокусується на деескалації та правосудді.
Висновок
Ця війна — ганьба обох режимів.
Росія — агресор і злочинець.
Україна — жертва, що перетворюється на державу-примус.
Народи — заручники.
Нам потрібна нова стратегія: не перемога, а порятунок. Не мобілізація, а демілітаризація. Не заборони, а свобода.
Тільки тоді можна буде говорити про майбутнє.
Бо поки цього не станеться — новини про сотні дронів щодня залишатимуться лише передмовою до кінця. І не обов’язково переможного.
About the Author
