У світі, який щойно почав оговтуватися від наслідків пандемії, економічних криз і локальних конфліктів, знову лунають голоси про можливість великої війни. Один із таких закликів прозвучав днями в Німеччині, де американський генерал Алексус Г. Грінкевич, командувач Збройними силами США в Європі, заявив про необхідність підготовки НАТО до можливого конфлікту з Росією та Китаєм одночасно.
Ці заяви прозвучали на тлі конференції LandEuro, що проходила у Вісбадені, де військові керівники та представники оборонної промисловості обговорювали майбутнє озброєнь. І хоча формально йшлося про «обороноздатність», суть залишилася незмінною: світові знову нав’язують гонку озброєнь, спекулюючи на страхах і загрозах.
Глобальна війна як “сценарій 2027”
Генерал Грінкевич прямо заявив, що 2027 рік може стати точкою біфуркації — моментом, коли Росія й Китай нібито можуть почати військові дії одночасно в Європі та Азії. Він навіть припустив, що у разі нападу Китаю на Тайвань, Росія підтримає його паралельним наступом на іншому фронті.
Та чи варто нам сприймати такі заяви як об’єктивну аналітику? Чи це лише черговий виток риторики, яка підживлює оборонні бюджети й страх серед населення?
Реальність: жертви, кров і насильство
Кожен крок до мілітаризації — це крок у бік нових жертв. Ми не можемо мовчати, коли політики й генерали, сидячи в комфортних конференц-залах, розмірковують про “підготовку до конфлікту”, не згадуючи про мільйони людей, які постраждають, якщо бодай частина цих прогнозів справдиться.
Насильство ніколи не було рішенням. Кожен реальний конфлікт, який розв’язувався силою, рано чи пізно закінчувався за столом переговорів. Але перш ніж дійти до діалогу, людство проходить через жахи війни: бомбардування, втрачені життя, зруйновані міста, психологічні травми на покоління вперед. Навіщо знову йти цим шляхом?
Військово-промисловий інтерес
На конференції, де виступав Грінкевич, компанії презентували нові системи озброєння. Йшлося не лише про “оборону”, а й про швидке нарощування виробництва зброї, зокрема для постачання Україні та іншим потенційним фронтам. Генерал підкреслив: “Ми маємо рухатися якнайшвидше”.
Та хто виграє від такої поспішності? Без сумніву, це виробники зброї, для яких кожна заява про “можливу війну” — це зелене світло на нові мільярдні контракти. Замість інвестицій у мир, відновлення, освіту чи охорону здоров’я — кошти йдуть у ракети, танки та системи ППО.
Ворог не один — війна глобальна
Один із найбільш небезпечних наративів, який поширюється, — це ідея про те, що загрози з боку Росії та Китаю не можна розглядати окремо. Мовляв, це два фронти однієї великої війни. Така логіка є не лише провокаційною, а й глибоко деструктивною: вона змушує країни обирати сторони, готує ґрунт для глобального протистояння і фактично унеможливлює дипломатичне вирішення будь-якої ситуації.
Мир — це вибір, а не слабкість
Сьогодні, коли світ стикається з безліччю викликів гуманітарних криз, — найгірше, що може статися, це чергова масштабна війна. Її наслідки будуть незворотними для економіки, людства і природи.
Всі відповідальні політики, дипломати, військові повинні зрозуміти: єдиний реальний шлях — це перемовини. Це болісно, довго, не завжди ефективно, але це єдиний механізм, який не призводить до загибелі людей.
Світ має сказати “ні” війні — на всіх рівнях. Генерали мають бути не пророками катастроф, а посередниками миру. Лідери країн — не гониться за рейтингами через «рішучість», а демонструйте сміливість у пошуку компромісу.
Висновок
Постійне нагнітання військової загрози не веде до безпеки. Воно веде до ще більшої нестабільності. Якщо справді існує ризик конфлікту — його потрібно знешкоджувати через переговори, дипломатію, відкритий діалог.
Війна не має майбутнього. Вона завжди залишає по собі лише руїни. І поки генерали малюють сценарії 2027 року, ми маємо говорити голосно: жодна геополітична ціль не варта пролитої крові.
About the Author
