Здається, в Тегерані, Єрусалимі та Вашингтоні хтось знову відкрив «воєнний сценарій». Старі актори, знайомі сцени, багато диму — і мало надії. Минуло зовсім небагато часу після кривавого конфлікту Ірану з Ізраїлем, а всі сторони вже знову нагнітають: мовляв, нова війна — ось-ось. І знову гучні заяви, дрони, наради генералів.
Генерали готуються. А ми?
Минулого тижня іранський генерал Ісмаїл Каані (той самий, що очолює елітний підрозділ КВІР — “Аль-Кудс”) провів зустріч із союзними іракськими міліціями в Багдаді. На ній, як повідомляє The New Arab, попередив: “удар Ізраїлю по Іраку — вже не за горами”. І одразу настановив: бути пильними, бо “ізраїльська розвідка вже поруч”.
На перший погляд — логічна обережність. Але між рядками читається інше: готуємось, хлопці, буде гучно. І саме це лякає. Бо коли генерали починають грати в «передбачення війни», насправді вони її вже планують.
Ірак — чий майданчик цього разу?
Ірак, як завжди, не питають. Його просто використовують. Колись — як поле бою між США й “Аль-Каїдою”, потім — як трамплін для ІДІЛ, тепер — як арена для ще однієї проксі-війни між Іраном, Ізраїлем і Сполученими Штатами.
На іракській землі вже фіксують удари дронів по базах, по енергетичних об’єктах, по нафтових родовищах. Кого звинувачують? Міліції, близькі до Ірану. А можливо — Ізраїль. Або ще хтось, кого не називають.
Одне точно: прості іракці знову прокидаються від вибухів. І знову — не через свою війну.
А тепер трохи про гроші. Як без цього?
Варто згадати одну деталь: Ірак — для Ірану не лише стратегічний сусід, а ще й банкомат. Через іракську економіку йде близько мільярда доларів “тіньових” нафтових доходів для Тегерану. І ці доходи — під контролем саме тих самих міліцій, яких зараз готують до чергового “опору”.
Тож виникає логічне питання: чи справді це про віру, націю, геополітику? Чи, як завжди, все крутиться навколо влади, грошей і потоків?
Іран брязкає зброєю, але вже не вперше
Після 12-денної війни в червні, яка вже забрала життя сотень людей, в Ірані вирішили не зупинятися. Генерали один за одним виходять до камер: ми готові, ми відповімо, ми розробляємо стратегії.
А тепер — увага. Представники режиму офіційно заявляють, що ядерна програма не зупиниться, навіть якщо об’єкти буде знищено. “У нас є знання, воля і матеріали” — кажуть вони. В перекладі з воєнної мови це означає: “Ми будемо шантажувати ще довго”.
А що там Ізраїль і США?
Ізраїль, зі свого боку, теж не мовчить. Аналітики стверджують: уряд Нетаньягу вже погодив із адміністрацією Трампа (який повертається в політичну гру) нову потенційну хвилю ударів. Причина — “можливе відновлення ядерної програми Ірану”.
Звучить знайомо? Так, бо саме під такими ж гаслами починались війни в Іраку та Лівії. Там теж говорили про “зброю масового знищення”, “превентивні дії” й “необхідність захисту демократії”. Що отримали? Руїни, тероризм і біженців на десятки років.
Війна як спектакль для своїх
Є ще один аспект: внутрішньополітичний. І для Ірану, і для Ізраїлю, і для США вигідно “грати у війну” на тлі внутрішніх криз. В Ірані — економіка ледь дихає. В Ізраїлі — глибока політична поляризація. У США — нова адміністрація, якій вигідно демонструвати силу на міжнародній арені.
Світ знову стоїть перед питанням: хто перший натисне на гальма? Бо якщо цього не станеться — знову вибухатимуть будинки, а не ефіри. Гинутимуть не генерали, а школярі. Переселенці шукатимуть притулок не в статтях про геополітику, а в реальному житті.
Мир ніхто не рекламує. Але він потрібен нам набагато більше, ніж ще одна “блискуча операція”, яку через два дні забудуть всі, окрім родичів загиблих.
І наостанок…
Поки лідери країн будують стратегії “удару у відповідь”, можливо, варто спитати себе просте запитання: чи справді ця війна потрібна?
Бо що б там не казали генерали, в реальному житті кожна війна закінчується однаково — не перемогою, а тишею на цвинтарі.
About the Author
