Припливна і хвильова енергетика: чи є шанс стати реальним джерелом потужності у 2026 році? Європа входить у нове десятиліття з ключовим викликом – як зберегти енергетичну безпеку, коли традиційні постачальники викопного палива стають політичним фактором, а нові альянси Росії, Китаю та Індії формують альтернативний центр сили. У цьому контексті увага прикута не лише до сонця й вітру, але й до менш звичних відновлюваних технологій. Серед них – припливна та хвильова енергетика, які вже понад півстоліття вважаються перспективними, але досі залишаються на маргінесі.

Витоки: від перших ідей до промислових проєктів
Перші концепції використання сили припливів датуються XVIII–XIX століттями, коли інженери в Європі будували невеликі «припливні млини» у прибережних затоках. Справжній прорив відбувся у середині XX століття: у 1966 році Франція запустила гідроелектростанцію «Ла Ранс» у Бретані – перший великий об’єкт такого типу, який досі працює й виробляє електроенергію.
Ідеї хвильових установок активно обговорювалися після нафтової кризи 1970-х. Тоді в Шотландії та Португалії з’явилися перші прототипи хвильових генераторів. Однак більшість проектів тих років залишилися експериментами через високу вартість і технічні труднощі.
Таким чином, витоки припливної й хвильової енергетики – це поєднання старих ідей гідротехніки й новітніх матеріалів, які дозволили втілити їх у масштабах промислових об’єктів.
Принцип роботи: сила моря у турбіну
Припливна енергетика ґрунтується на передбачуваних циклах припливів і відпливів, спричинених гравітаційною взаємодією Землі й Місяця. Існує два основних типи технологій:
- Припливні дамби (barrages): будуються греблі у затоках чи гирлах річок. Вода заходить під час припливу і виходить під час відпливу через турбіни, генеруючи електрику.
- Припливні турбіни (tidal stream): підводні «вітряки», розташовані у протоках з сильною течією. Вони обертаються під дією морських потоків і працюють подібно до вітряних турбін, але з вищою щільністю енергії через більшу густину води.
Хвильова енергетика працює на іншому принципі: вона перетворює механічний рух поверхні моря на електрику. Серед основних рішень:
- Коливальні водяні колони (OWC): хвилі стискають і розширюють повітря у спеціальних камерах, приводячи в дію турбіни.
- Плавучі установки: ланцюги понтонів або «змієподібні» конструкції, які вигинаються під дією хвиль і через гідравліку чи генератори виробляють електроенергію.
- Підводні «качалки»: буї або підводні пластини, які рухаються під впливом хвиль і створюють механічну енергію.
Обидва напрямки мають спільну перевагу – високу передбачуваність. Припливи піддаються точному прогнозуванню на десятиліття вперед, хвильова активність залежить від вітрів, але також має чітку сезонність.
Країни-лідери і світова генерація
Франція з «Ла Ранс» залишається символом припливної енергетики. Її встановлена потужність – 240 МВт, і ця станція досі є однією з найбільших у світі.
У Південній Кореї працює Сіхва (254 МВт) – найбільша припливна станція сучасності. У Великій Британії, Канаді та Китаї діють менші об’єкти, переважно пілотні.
Хвильова енергетика має активні полігони у Шотландії (архіпелаг Оркней), Португалії, Австралії та Японії. Там встановлюються демонстраційні установки від кількох сотень кіловат до кількох мегават.
Втім, сумарна встановлена потужність світу у цьому секторі досі мізерна: близько 500 МВт припливних станцій і лише кілька десятків мегават хвильових. Для порівняння: сонячна енергетика вже перевищила 1 200 ГВт, а вітер – понад 900 ГВт. Це ілюструє масштаб відставання.
Читайте більше про інновації зеленої енергетики
Безпека та вплив на довкілля
Припливна й хвильова енергетика вважаються відносно безпечними. На відміну від атомної енергетики чи теплових станцій, тут немає ризику аварій із радіацією чи токсичними викидами.
Основні екологічні питання – вплив на морські екосистеми. Припливні дамби можуть змінювати солоність води в затоках, впливати на рибні запаси та міграційні маршрути. Турбіни створюють шум і рух, який впливає на морських ссавців. Хвильові установки менш інвазивні, але вимагають регулярного обслуговування, що може впливати на морські ландшафти.
З точки зору безпеки для людей, ці технології не становлять значної загрози. Ризики зводяться до обслуговування в складних морських умовах.
Вартість і ресурси для проектів
Будівництво припливної дамби – капіталомісткий процес, що потребує мільярдних інвестицій, подібно до великих гідроелектростанцій. Вартість встановленого кіловата може перевищувати 5–7 тисяч доларів. Для порівняння: сонце і вітер обходяться у 700–1200 доларів.
Припливні турбіни й хвильові генератори дешевші, але все одно дорожчі за «мейнстримні» ВДЕ. Проблема – відсутність масштабованих ланцюгів виробництва. Кожен проєкт досі є напівіндивідуальним, з високими витратами на дослідження, матеріали та обслуговування.
Ресурси для таких проектів – передусім метал, бетон, спеціалізовані сплави для морського середовища, турбіни й генератори зі стійкістю до корозії. Додатково потрібна розвинена портова інфраструктура для монтажу й обслуговування.
Перспективи і реалії 2026 року
Головна перевага припливної енергетики – прогнозованість. Жодне інше відновлюване джерело не має такої стабільної фізики процесу. Хвильова енергетика також приваблива для прибережних регіонів із високим рівнем хвиль.
Однак до 2026 року ці технології залишаються радше вітриною інновацій, ніж реальним джерелом значної генерації. Масштабування стримується високою вартістю, інженерними ризиками й відсутністю масового виробництва. Сумарний внесок у глобальний баланс – менше 0,01%.
Для Європи, яка шукає вихід з енергетичної залежності, ці джерела не можуть стати панацеєю. Вони цікаві як частина портфеля, як регіональні пілоти для островів і прибережних громад, але не як системоутворюючий фактор.
Чому Європі доведеться дивитися в інший бік
Політична ситуація ускладнює питання енергобезпеки. Росія, Китай та Індія формують нові союзи, що можуть обмежити доступ Європи до традиційних енергетичних ринків і навіть до частини критичних матеріалів для зеленої трансформації. У цих умовах ставка лише на екзотичні джерела – надто ризикований шлях.
Європейський регіон має концентрувати ресурси на масштабуванні перевірених технологій: сонця, вітру, мережевих накопичувачів і ядерних малих модульних реакторів. Саме вони здатні закрити потребу в гігаватах, тоді як припливна й хвильова енергетика можуть відігравати роль додаткових елементів портфеля.
«Море може дати енергію, але воно не замінить сонце й вітер. Принаймні не у найближчі десятиліття.»
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Дякуємо Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проект або додати пропозицію ми радимо для безпечного звʼязку: Мережу Mastadon