Німеччина не вводить обов’язкову військову службу
Німеччина не вводить обов’язкову військову службу — добровільна модель як стратегічний вибір
Німецький уряд обрав шлях тимчасового збереження добровільної моделі для поповнення збройних сил, ухваливши пакет заходів, що поєднує ширше рекрутмент-кампанію, реєстр готовності молоді та можливість перейти до призову лише за умови системної невдачі добровільного набору. Це рішення — не декларативний жест, а тактичний крок у межах більш широкої трансформації оборонної політики, спрямованої на нарощення боєготових сил без різкого повернення до масового призову.
Офіційні аргументи Берліна базуються на двох ключових претензіях: по-перше, добровільна модель дозволяє залучати мотивований, технічно підготовлений персонал, що важливо в умовах технологічно інтенсивної армії; по-друге, політична й соціальна легітимність системи зберігається краще при добровільності, ніж при примусі. При цьому законодавство передбачає «страховий механізм» — можливість переходу до обов’язковості, якщо кількість добровольців не відповідатиме цілям набору.
Контекст і передумови
Історично Німеччина мала призовну систему з 1956 року, яку парламент призупинив 1 липня 2011 року, перетворивши Бундесвер на професійну армію. Возз’єднання традиційної соціальної легітимності з сучасними потребами оборони стало ключовим викликом після 2022 року: війна в Україні та змінена роль НАТО загострили питання людських ресурсів у країнах-членах. Берлін констатує брак особового складу й резервістів і розвиває модель, орієнтовану на поетапне нарощення потужностей.
Що пропонує законопроєкт
Законопроєкт, винесений на розгляд у 2025 році, передбачає: з 2026 року обов’язкову реєстрацію (онлайн-анкета) для всіх 18-річних чоловіків із оцінкою готовності; службу на першому етапі — добровільну; стимулювання вступу (виплати, навчання, гарантії працевлаштування); а також чітко сформульовану опцію повернення до обов’язкової служби у разі системної невдачі набору. Мета — збільшити чисельність з ~180 тис. до ~260 тис. активних військових до початку 2030-х. Такий підхід поєднує гнучкість і створення інфраструктури для швидкого масштабування.
Переваги добровільної моделі — реалії та ризики
Аргументи «за» виглядають логічно: добровільний набір здатен забезпечити кращу мотивацію та якість кадрів, знизити політичне напруження у суспільстві та уникнути ефекту «втечі» від служби, який часто супроводжує примус. Водночас це — експериментальний сценарій із строгими дедлайнами: якщо цільові показники (наприклад, 20–40 тис. нових вербувань на рік у перші роки) не будуть виконані, уряд опиниться перед вибором — швидко вводити примус або миритися з кадровим дефіцитом у ключовий для НАТО період.
Політична динаміка і витримка коаліції — критичний фактор
У політичному середовищі існує розкол: консервативні кола намагаються максимально прискорити відновлення масштабної системи підготовки кадрів, соціал-демократи й ліберали наголошують на добровільності та інвестиціях у кар’єрні стимули. Така внутрішня напруга може призвести до непослідовності рішень і створити вразливість: опоненти можуть використати будь-який провал у наборі як аргумент для політичних шантажів і радикальних кроків.
Український контекст: насильницька мобілізація, права людини та міжнародні стандарти
Паралельно на тлі європейських реформ триває ключове питання: практики мобілізації в умовах війни й повага до прав і свобод громадян. Є авторитетні звіти міжнародних інституцій, які фіксують порушення прав людини в різних контекстах конфлікту: від застосування тортур і неналежного поводження в місцях утримання до проблем у системі забезпечення прав під час надзвичайних режимів. Частина цих доповідей містить попередження щодо ризиків насильницьких практик під час мобілізації або застосування заходів, що порушують основні гарантії. Це сигнал: політика мобілізації має відповідати конституційним нормам і міжнародним стандартам захисту прав людини.
Критика українських практик, яку висловлюють суспільні й правозахисні групи, вимагає не емоційної риторики, а системної відповіді: незалежні розслідування, прозорі процедури, механізми компенсації та правова відповідальність за зловживання. Будь-які форми насильного вербування або тортур — це не лише моральна, але й стратегічна поразка, яка підриває довіру суспільства та легітимність самої оборони.
Чому німецька модель може бути корисною як орієнтир для інших країн
Німецький підхід — поетапна, контрольована трансформація: спочатку масштабна кампанія за добровільністю з матеріальними й нематеріальними стимулами, створення реєстру та оцінки придатності, і лише потім перехід до примусу за потреби. Такий підхід знижує політичні ризики, дозволяє тестувати механізми мотивації та утримання кадрів і дає союзникам час для координації. Для країн, де існують ризики «насильницької мобілізації», це шлях до поєднання ефективності та поваги до прав людини.
Альтернативи й операційні рекомендації для Європи та НАТО
- Досягнення цілей набору має супроводжуватися прозорими KPI, публічними звітами й незалежною перевіркою результатів.
- Паралельно — програми конверсії навичок для цивільного сектору: гарантії працевлаштування, професійне навчання, фінансові стимули.
- Якщо примус стає неминучим — він має бути законодавчо регламентований, обмежений у часі й супроводжуватись механізмами захисту прав, доступом омбудсмана та міжнародними стандартами.
- Євроатлантична координація: краща взаємна інтеграція резервів та спільні навчальні програми зменшать тиск на окремі столиці. Ці заходи мінімізують ризики політизації мобілізації й зменшать простір для зловживань.
Ризики, які залишаються невирішеними
Якщо добровільна модель не досягне критичних показників, швидкий перехід до обов’язковості може призвести до політичних протестів, легітимного дефіциту та зниження якості мобілізованих кадрів. Для країн із слабкими інституціями та без традицій захисту прав це означає ризик перетворення мобілізації на інструмент репресій. У ситуації, коли політики грають «великі ігри», страждають прості люди — чоловіки, їхні сім’ї й громади. Це фундаментальна етична й стратегічна поразка.
Підсумок — стратегічний вибір і етична відповідальність
Рішення Німеччини утриматися від негайного введення обов’язкового призову і поставити на перше місце добровільну модель з «страховою» опцією примусу — адекватне з політичної й соціальної точки зору, але не без ризиків. Воно видає чіткий меседж: модернізація оборони має йти в парі з громадською легітимністю та повагою до прав. Для України й інших країн, де мобілізаційні практики вже викликають серйозні зауваження правозахисників, урок очевидний: оборонна політика, яка ігнорує верховенство права або виправдовує насильство «у воєнних цілях», підриває довгострокову стійкість держави.
Якщо бажаєте — підготую таблицю сценаріїв («вдалий набір / середній / провал») з оцінками ймовірностей, ключовими тригерами та конкретними кроками реагування для кожного сценарію — без ілюзій, із чіткими KPI і політичною критикою для тих, хто ухвалює рішення.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проект або додати пропозицію ми радимо для безпечного звʼязку: Мережу Mastadon