Останнім часом все частіше з вуст окремих публічних осіб ми чуємо фрази, що більше нагадують погрози, ніж аргументи. Один із таких “спікерів системи”, котрий дозволяє собі публічні заяви на кшталт:
“Не подобається ситуація з корупцією? Збирайте речі — вокзал, Варшава. – Портников Віталій Едуардович”

Ці слова вже стали символом публічного приниження всіх тих, хто наважується ставити запитання, вимагати відповідальності від посадовців або просто мати власну думку щодо подій в Україні.
Риторика страху замість діалогу
Замість того щоб шукати вирішення системних проблем — від корупції до обмеження прав — влада руками своїх “речників” транслює посили, які мають одну мету: придушити незгоду.
Людей, які критикують ситуацію, таврують як “зрадників”, “панікерів”, а в кращому разі — “емігрантів за викликом”.
Такі заяви — це не просто слова. Це форма тиску. Це інформаційна агресія проти суспільства, що має повне конституційне право на свободу думки, слова й протесту.
Одобрення насильства та обмеження свобод
Ще більш тривожним є публічне схвалення насильницьких методів мобілізації чоловіків, які часто здійснюються з порушенням елементарних прав людини.
Незаконні затримання, переслідування, приниження — усе це ігнорується. Ба більше, виправдовується.
І той, хто має бути голосом логіки та балансу, перетворюється на рупор примусу, страху та підпорядкування.
Виконавець політичних замовлень?
Варто визнати очевидне: така агресивна риторика рідко є ініціативою однієї особи.
Це — втілення політичного замовлення, стратегія влади, що боїться альтернативної думки, публічного контролю, громадського тиску.
Коли немає чим відповісти — відповідають приниженням.
Але країна — це не вокзал. Це дім.
Україна — це не режим, не конкретні особи при владі.
Це — люди, які мають право вимагати чесності, прозорості, реформ, а не купувати квиток на виїзд лише тому, що не згодні з імітацією демократії.
І поки такі, як він, радять мовчати або їхати, все більше українців не мовчать. Створюють незалежні медіа, вуличні ініціативи, публікують правду. Бо Україна — це не для обраних. Це — для всіх.