Історичне тло напруги
Відносини між Іраном та Сполученими Штатами є одними з найскладніших у сучасній міжнародній політиці. Починаючи з Ісламської революції 1979 року, дипломатичні контакти між двома державами супроводжуються глибокою підозрою, санкціями, військовими конфліктами через посередників та регулярними погрозами.
Останні суттєві переговори щодо ядерної програми відбувалися в рамках Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA), укладеного у 2015 році. Однак у 2018 році адміністрація Дональда Трампа односторонньо вийшла з угоди, звинувативши Іран у порушенні духу домовленостей та продовженні роботи над створенням ядерної зброї.
Повторна ініціатива Трампа
У квітні 2025 року, під час другого терміну на посаді президента, Дональд Трамп несподівано оголосив про намір провести прямі переговори з Іраном щодо відновлення контролю над ядерною програмою. Його заява, зроблена під час пресконференції в Білому домі, застала Іран зненацька. Трамп попередив, що “якщо переговори проваляться, Іран опиниться у великій небезпеці”.
Цей жест, який супроводжувався масштабним нарощуванням військової присутності США в регіоні, виглядає як спроба змусити Іран піти на поступки. Водночас, за словами аналітиків, він може ускладнити дипломатичний клімат, особливо в очах іранських консерваторів, які вбачають у прямому діалозі з США слабкість.
Формат перемовин: непряма дипломатія
Попри риторику Трампа, Іран наполягає на непрямих переговорах через посередника — Султанат Оман. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі наголосив, що Тегеран погодився лише на такий формат. У заяві, опублікованій на X (раніше Twitter), він назвав ці переговори “випробуванням і шансом”, але водночас заявив, що “м’яч на боці США”.
У переговорах візьмуть участь: з американського боку — спецпредставник Стів Віткофф, а з іранського — Арагчі. Віткофф, відомий своєю участю у спробах мирного врегулювання в Україні та на Близькому Сході, є довіреною особою Трампа з питань Близького Сходу.
Суперечка навколо формату та мети переговорів
Іран чітко відмежовується від прямого діалогу, вказуючи на заборону з боку Верховного лідера Аятоли Алі Хаменеї. Вона базується на недовірі до США, особливо після виходу з JCPOA, і вважається жестом на підтримку жорсткої лінії. Арагчі підкреслив: “Форма перемовин не має значення. Важливо, чи мають сторони реальне бажання досягти рішення”.
Офіційний Тегеран натомість розглядає варіант нової угоди про контроль за ядерними об’єктами, яка б передбачала посилене міжнародне спостереження, але не ліквідацію самої програми. Вашингтон, особливо за наполяганням Ізраїлю, наполягає на “лівійському варіанті” — повному демонтажі ядерної інфраструктури, як це зробив Муаммар Каддафі у 2003 році.
Відкритість до Заходу — новий політичний курс?
Символом потенційних змін у зовнішній політиці Тегерана стали заяви нового президента Ірану Масуда Пезешкіана. Він підкреслив, що країна не має наміру створювати ядерну зброю, та відкритий до американських інвестицій. Більше того, за словами Пезешкіана, Верховний лідер підтримує ідею обмеженої співпраці з американським бізнесом.
Такі заяви можуть свідчити про внутрішній зсув у політичній еліті Ірану: від конфронтації — до прагматизму. Це, своєю чергою, створює вікно можливостей для Заходу, особливо в умовах необхідності стабілізації нафтового ринку, контролю над міграцією та боротьби з тероризмом.
Позиції Ізраїлю та міжнародної спільноти
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху, виступаючи поруч із Трампом, закликав до повного демонтажу ядерної програми Ірану. Він відверто заявив, що не вірить у щирість Тегерана, і готовий підтримати військову операцію в разі провалу дипломатії.
Росія, навпаки, підтримує переговори будь-якого формату, вбачаючи в них інструмент зниження напруги. Москва також прагне зберегти вплив на Тегеран як важливого регіонального союзника.
Китай утримується від різких заяв, але вбачає в стабілізації ситуації на Близькому Сході вигоду для власних економічних проєктів у рамках ініціативи “Один пояс, один шлях”.
Можливі сценарії розвитку подій
- Успіх переговорів — домовленість щодо нової угоди контролю за ядерною програмою без повного її демонтажу, з обмеженими поступками з обох боків.
- Провал діалогу — посилення санкцій, активізація військових дій, зокрема ударів по ядерних об’єктах Ірану.
- Затяжний переговорний процес — збереження статусу-кво при одночасному веденні діалогу через третіх осіб (Оман, Росія, Швейцарія).
- Раптова ескалація — провокації на кордоні з Ізраїлем або в Перській затоці, що може призвести до втручання НАТО.
Приклад: попередній досвід JCPOA
Угода 2015 року між Іраном та шістьма державами (США, Великобританія, Франція, Китай, Росія, Німеччина) показала, що навіть найскладніші суперечки можна врегулювати дипломатично. Але той же досвід засвідчив, що відмова однієї зі сторін (як це зробив Трамп у 2018 році) здатна зруйнувати крихкий баланс безпеки.
Висновок
Переговори 12 квітня 2025 року в Омані можуть стати історичним шансом на розрядку між Іраном і США. Успіх цього діалогу залежатиме від гнучкості сторін, міжнародного тиску та готовності до компромісу. Якщо Тегеран справді відкритий для співпраці, а Вашингтон не наполягає на повній капітуляції, шанс на нову еру дипломатії залишається.
About the Author
