Уганда: Мусевені пішов на 7-й термін після 40 років. Як демократія стає династією

12 травня 2026 — у Кампалі, столиці Уганди, президент Йовері Кагута Мусевені в офіційній обстановці склав присягу як президент країни на сьомий поспіль термін. Цьому 81-річному чоловіку дають можливість керувати державою ще п’ять років. До цього моменту він уже керує Угандою з 29 січня 1986 року — 40 років і три місяці поспіль. Це робить його другим за тривалістю керівником-нелегітимом у світі (після Поля Бії в Камеруні) і найдовшим неспадковим правителем Африки на даний момент.

За цей час змінилося шість президентів США, дев’ять прем’єр-міністрів Британії, чотири генеральних секретарів ООН. Народилися й виросли два покоління українців у незалежній країні. У Мусевені — те саме крісло й та сама родина при владі. На інавгурацію приїхали лідери Кенії, Танзанії, Південного Судану та Руанди. Західних дипломатів — повна зала. Виборчі спостерігачі ЄС зробили слабкі застереження, але офіційно визнали вибори.

Хто такий Йовері Мусевені

Мусевені народився 15 вересня 1944 року у регіоні Нтунгамо на південному заході Уганди, у родині скотарів народності бахіма. Здобув освіту в Дар-ес-Саламському університеті в Танзанії, де у 1960-х познайомився з марксистським дискурсом. У молодості — революціонер ленінського зразка, але без послідовної ідеології: спочатку маоїст, потім — прозахідний прагматик, тепер — «батько нації».

У 1971 році він втік до Танзанії після приходу до влади Іді Аміна, у 1979-му повернувся у складі сил, що повалили диктатора. Створив свою партію та армію — National Resistance Movement / National Resistance Army (NRM/NRA), яка протягом 1981–1986 років вела партизанську війну проти уряду Мілтона Оботе. У січні 1986 року NRA узяв Кампалу, і Мусевені оголосив себе президентом.

Перші 10–15 років його правління — позитивні з точки зору західних донорів. Уганда відновлювалася після десятиліть кривавих диктатур (Мілтон Оботе, Іді Амін), економіка зростала на 6–8% щороку, ВВП на душу населення подвоївся, рівень письменності зріс. Західні держави вважали Мусевені «новим лідером Африки» — поряд з Полем Кагаме (Руанда), Мелесом Зенаві (Ефіопія), Іссайясом Афеверкі (Еритрея). Усі четверо у 2026 році й досі при владі. Усі четверо в той чи інший спосіб скасували обмеження термінів. Усі четверо — реальні союзники Заходу.

Як зникли обмеження: повна хроніка

За Конституцією Уганди 1995 року президент мав право обиратися не більше двох разів. До 2005 року Мусевені пройшов через два терміни (1996, 2001). Здавалося, його час іде — настав момент мирної передачі влади. Але сталося протилежне.

2005 рік. Парламент Уганди, де NRM мала більшість, проголосував за конституційну поправку, що скасовувала обмеження двох термінів. Цьому передували повідомлення про «винагороди» депутатам у розмірі 5 млн угандійських шилінгів (приблизно $3000 на тогочасному курсі) за «правильне» голосування. Бузко (Aaron Mubuya), один із депутатів NRM, пізніше підтвердив виплати журналістам. Розслідування ніколи не було завершено.

2006, 2011, 2016. Чергові «вибори», на яких Мусевені офіційно набирав 59%, 68%, 60% голосів відповідно. Опозиція — переважно Кіза Бесігге, колишній особистий лікар Мусевені, який порвав з режимом у 2000-х — щоразу заявляла про масштабні фальсифікації. Спостерігачі ЄС у 2006-му та 2011-му офіційно фіксували «значні порушення». Західні держави щоразу видавали слабкі заяви — і продовжували фінансувати уряд Мусевені (близько $1,5–2 млрд щорічної допомоги від US, UK, EU).

2017 рік. Друге історичне «уточнення» Конституції. Згідно з оригінальним документом 1995 року, президент не міг бути старшим за 75 років. У 2017-му Мусевені наближався до цього обмеження. Парламент, після місяців тиску, протестів, бійок депутатів у залі (буквально — з ламанням стільців і втручанням сил безпеки), проголосував за скасування вікового обмеження. У народі цю поправку називають «закон про довічного президента» (life presidency bill).

2021 рік. Чергові «вибори». Цього разу Мусевені проти Боббі Уайна (справжнє ім’я Роберт Кьягуланьї Ссентаму) — попзірки й депутата парламенту 1982 року народження. Кампанія Уайна стала феноменом серед молоді: він уособлював «нову Уганду» — країну, де середній вік 16,7 років, а правитель — 76. У січні 2021-го за офіційними даними Мусевені переміг з 58,4% проти 34,8% за Уайна. Бобі Уайн був узятий під домашній арешт ще до підрахунку голосів, інтернет у країні був повністю відключений на тиждень виборів — найдовше у будь-якій африканській країні за останнє десятиліття. Кампанію Уайна супроводжували вбивства мирних демонстрантів: лише 18–19 листопада 2020 року, на хвилі його арешту, сили безпеки розстріляли понад 54 людини. Загальна кількість убитих за рік виборчої кампанії — за оцінками Human Rights Watch, понад 100. Більше про подібні моделі «контрольованих» виборів і силових придушень читайте у нашому матеріалі про відключення інтернету урядами 2024–2026.

Січень 2026. Сьомі вибори Мусевені. Цього разу Бобі Уайн знов основний суперник, але кампанія була проведена в умовах ще жорсткіших обмежень: понад 200 активістів його партії National Unity Platform (NUP) затримані, кілька опозиційних кандидатів зняті з виборів через «технічні порушення», незалежна моніторингова коаліція не була допущена до підрахунку голосів. Офіційний результат: Мусевені — 71,6%, Уайн — 24,1%. Спостерігачі ЄС зафіксували «обмеження свобод», але офіційно не оскаржили результат. Адміністрація Трампа у Вашингтоні також не виявила інтересу.

Династія: син-генерал як спадкоємець

Найгірше у цій історії — не семирічна частота переобрання, а підготовка наступної передачі влади. Мухоозі Кайнеругаба, син Мусевені, 1974 року народження, став одним з найшвидше підвищуваних офіцерів в історії угандійської армії. Він почав кар’єру у 2003-му з поста лейтенанта. До 2017-го отримав звання генерал-майора (12 разів швидше за звичайний темп просування). У 2021-му призначений командувачем сухопутних сил. У березні 2024 року батько призначив його Chief of Defence Forces — головнокомандувачем збройних сил усієї країни.

Мухоозі — публічний персонаж зі своїм Twitter-акаунтом, на який підписані понад мільйон людей. Його твіти регулярно стають скандалом: він погрожував військовим вторгненням до Кенії, оголосив себе майбутнім президентом, обмінювався образами з опозицією. У 2022-му він публічно заявив, що «після батька наступний президент Уганди — я». Мусевені формально відмежувався від цих заяв, але не зняв сина з посади. Він також публічно зробив його кумом і подарував йому символічний титул «Майбутній принц-наступник».

Це модель, яку угандійці називають Project Continuity — план Мусевені передати владу сину після свого 7-го терміну, не змінюючи легально природи режиму. Це не вибори. Це родинна династія, замаскована під «демократію». Така ж модель діє у Габоні (повалена 2023 року), Чаді (зараз при владі Махамат Деби, син попереднього диктатора Ідрісса Деби) та Того (династія Ньясінгбе у Ломе з 1967 року).

Економіка диктатури: хто за це платить

Тут починається найцікавіша частина. Уганда — не Зімбабве. Це не ізольована країна під санкціями. Це активний партнер Заходу.

США. Понад $950 млн допомоги у 2023 році (PEPFAR, USAID, Military Assistance). Уганда — ключовий партнер у боротьбі проти угруповання «Аль-Шабааб» у Сомалі: угандійські солдати становлять основу місії AMISOM/ATMIS. Військова підготовка від США триває постійно. У 2023-му Уганда прийняла «антигомосексуальний закон» з покаранням аж до страти — США офіційно засудили й ввели точкові санкції проти кількох чиновників, але загальну допомогу не зупинили.

Велика Британія. Найбільший західний інвестор. Британські нафтові компанії (Tullow Oil, в минулому) і французька TotalEnergies спільно розробляють родовища Lake Albert. Проєкт East African Crude Oil Pipeline (EACOP) — 1443 км до Танзанії — у 2025 році запустився попри масовий протест екологічних організацій. Прибутки Уганди від EACOP оцінюють у $2 млрд на рік. Більшість цих грошей — у руках сім’ї Мусевені та військових еліт.

ЄС. Близько €430 млн річної допомоги. Програми «розбудови демократії» (іронічно), боротьби зі СНІДом, освіти. Хоча Європарламент кілька разів приймав резолюції з критикою Мусевені, реальних наслідків це не мало. Німеччина, Франція, Італія — у топ-10 торгових партнерів Уганди.

Китай. $4 млрд позик на інфраструктуру — переважно на дороги, ГЕС, аеропорти. Уганда вже двічі реструктуризувала борги перед Китаєм. Аеропорт Ентеббе — за повідомленнями — частково заставлений за кредитом, що його не повертають. Це класична схема «боргової дипломатії», але вона зовсім не заважає Заходу.

Логіка західних донорів проста: Уганда — стабільний партнер у регіоні, де нестабільність дорого коштує. Між Угандою у Великих Озерах (Конго, Південний Судан, Сомалі) — мільйони мігрантів, бойовики ISIS, гра на ресурсах. Зміна режиму в Уганді — навіть демократична — створює ризик хаосу. Тому Захід приймає «стабільну диктатуру» як менше зло. Подібну логіку західних держав щодо інших ситуацій ми розбирали у матеріалі про Угорщину після Орбана та в історії Болівії 2019–2026.

Чому це важливо для українця у Європі

Здавалося б, Уганда — далека країна десь у Східній Африці. Чому це має нас цікавити?

Перше. Це найчистіший приклад того, як демократія перетворюється на династичну автократію — без переворотів, без революцій, через парламент, через конституційні «уточнення». Кроки прості: 1) скасувати обмеження термінів. 2) Скасувати вікові обмеження. 3) Перетворити вибори на ритуал. 4) Готувати спадкоємця в армії. 5) Контролювати медіа й Інтернет.

У Україні Володимир Зеленський скасував президентські вибори 2024 року, посилаючись на воєнний стан. У Білорусі Лукашенко — 31 рік при владі. У Росії Путін — 26 років (включно з прем’єрством). У Туреччині Ердоган змінив Конституцію 2017-го, щоб залишатися довше. Це не «африканська проблема» — це світова тенденція. Уганда — просто найбільш чистий лабораторний випадок. Український читач має впізнати патерн.

Друге. Подвійні стандарти Заходу. Той самий Захід, який засуджує «авторитаризм» Путіна, спокійно фінансує Мусевені 40 років. Чому? Бо Мусевені «свій» — постачає солдат у Сомалі, продає нафту через західні компанії, не дружить з Москвою. Це і є реальна логіка міжнародних відносин: «мораль» — це маркетинг, реальні рішення приймаються по інтересах.

Третє. Молодь проти ветеранів. Середній вік в Уганді — 16,7 років. Понад 75% населення — молодші за 30. Вони не знали жодного президента, крім Мусевені. Їхній рух — Боббі Уайн і NUP — це покоління, яке хоче змін, але якого не пускають у владу. Це може закінчитися або «арабською весною», або тривалою стагнацією. Аналогічні процеси розгортаються у багатьох країнах. Як приклад іншої моделі — країна, у якій 40-річний правитель таки втратив владу — читайте про Угорщину Мадяра.

Що далі

Найвірогідніші сценарії на 2026–2031 роки:

1. «Гладка передача» (60% імовірності). Мусевені поступово передає функції армії і важливих міністерств сину. У 2028–2029-му оголошує про «здоров’я». 2031-й — нові вибори, де переможе Мухоозі. Захід приймає це, як прийняв Деби у Чаді.

2. Раптова смерть або криза здоров’я (25%). 81 рік — це 81 рік. У разі несподіваної смерті президента розгорається боротьба за владу. Мухоозі контролює армію, але має ворогів у NRM. Можливі насильницькі сценарії, потенційно з втручанням сусідньої Руанди й/або Кенії.

3. Народне повстання (10%). Молодь, яка втомилася від «довічного» правителя, плюс економічна криза від боргового тягаря Китаю, плюс іскра від політичного арешту — і Кампала спалахує. Армія може розколотися. У такому випадку — невідомо що відбудеться.

4. Чітка демократична зміна через вибори (5%). Найменш імовірний сценарій. Це сталося б тільки якщо Захід реально натиснув на Мусевені. Поки що такого не видно.

Висновок: ціна 40 років

Йовері Мусевені прийшов до влади з гаслом «no leader should rule for more than 10 years» («жоден лідер не має правити більше 10 років»). Це дослівна цитата з його виступу при вступі на посаду 29 січня 1986 року. У травні 2026-го, через 40 років і 103 дні, він склав присягу на сьомий термін. У залі — ті самі західні дипломати, які офіційно «обстоюють демократію». В обличчях угандійської молоді — стиснутий протест, який мовчить, бо за кожне слово може заплатити.

Це не про Уганду. Це про природу влади. Хто отримує владу, той не хоче її віддати. Якщо немає сильної опозиції, незалежного суду, вільної преси й готового вийти на вулиці суспільства — будь-який лідер залишається. Це закон політичної фізики. Уганда — просто яскравий приклад, який українець у діаспорі може порівняти з ситуацією у себе вдома. І, можливо, прийняти кілька висновків.

Подивіться також: Цензура ЗМІ в Україні 2019–2026 — повна хроніка зачистки інформаційного простору в нашій країні. Та Хто володіє Україною 2026 — про п’ятьох олігархів, які формують політику в нашій країні попри війну й «національну єдність».

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastadon