20 травня 2026 року у Великому залі народних зборів у Пекіні відбулася зустріч глав двох ядерних держав-партнерів — Сі Цзіньпін прийняв Володимира Путіна на другий день державного візиту. Путіна супроводжує велика делегація російських бізнесменів і урядовців. За даними Al Jazeera, сторони мають підписати близько 40 двосторонніх угод, що покривають економіку, туризм та освіту. Головною темою переговорів, за словами журналістки в Пекіні Катріни Ю, є енергетична безпека — тобто прокладка газового трубопроводу «Сила Сибіру-2» через Монголію.
Візит відбувається через шість днів після того, як Дональд Трамп залишив той самий Великий зал. Хореографія “Трамп прибув-Трамп пішов-Путін прибув” — це не випадкова дипломатична календарна збігання. Це демонстративне послання Заходу, у якому Пекін показує: він приймає обидва полюси сили, але остаточну стратегічну угоду укладає з тим, хто має більше людей у літаках і більше газу в трубах. Путін приходить другим — тобто з кращим розумінням того, що Трамп пропонував, і кращою позицією для контрпропозиції.
- Що Путін привіз — і що хоче забрати
- Сі грає у довгу гру
- Тайвань — головний підтекст
- Україна як козирна карта
- Реакція з Брюсселя і Вашингтона
- Висновок: чому це важливо для нашого читача
- Post List
- Тіньовий флот Росії 2022-2026: 600 танкерів, 0 млрд обходу
- Підводні кабелі під атакою 2022-2026: реєстр диверсій
- GPS-глушіння авіації Балтики 2023-2026: реєстр інцидентів
- Путін у Пекіні день 2: 40 угод, «Сила Сибіру-2» і Тайвань у тіні переговорів
- Трамп і родина — назавжди звільнені від податкових перевірок: Бленч підписав директиву DOJ
- НАТО збив український дрон над Естонією: румунський F-16 відкрив рахунок у балтійському небі
Що Путін привіз — і що хоче забрати
Як заявив сам Путін напередодні візиту, російсько-китайські відносини «досягли безпрецедентного рівня» — фраза, яку Кремль уже використовує з 2019 року для всіх двосторонніх переговорів. Але цього разу вона має конкретне наповнення. Russia is bringing:
- Делегацію 200+ бізнесменів — представники Газпрому, Роснафти, Новатеку, Сібуру, ВТБ, Россільгоспбанку
- Контракт на «Силу Сибіру-2» — газопровід через Монголію на 50 млрд м³ на рік. Обговорюється з 2014 року, не підписаний через цінові розбіжності — Пекін хоче внутрішньоросійську ціну $130-150 за тисячу кубометрів, Москва вимагає $250-300
- Збільшення нафтових поставок до Китаю — Росія вже стала найбільшим постачальником сирої нафти Китаю, обходячи Саудівську Аравію (приблизно 2,1 млн барелів/добу)
- Розширення розрахунків у юанях — близько 95% російсько-китайського товарообігу вже у національних валютах, але Кремль хоче більше ліквідності для своїх SWIFT-ізольованих банків
- Зброя в обмін на технології — деталі не розкриваються, але аналітики припускають Пекін отримує доступ до Су-57, Іскандера, можливо С-500
Натомість Путін хоче від Пекіна п’ять речей: гарантії продовження економічних відносин незалежно від західних санкцій; повернення до перемовин по «Силі Сибіру-2» з прийнятною формулою ціни; підтримку на саміті G20 у Південній Африці (листопад 2026) щодо припинення видачі російських активів; китайську дипломатичну підтримку щодо війни США-Ірану; і, ключове — «мирні гарантії» по Україні, які дозволять Кремлю закріпити окупований Донбас на 99-річній орендній моделі, як це зробили Велика Британія з Гонконгом.
Сі грає у довгу гру
Пекін має геополітичний урок 1969 року перед очима: тоді радянський лідер Брежнєв повністю покладався на «нерушиму дружбу» з Мао — і за 20 років Радянського Союзу не стало, а Китай завдяки реформам Ден Сяопіна став другою економікою світу. Сі цього разу не повторить помилку. Він приймає Путіна як партнера, але не як господаря. У переговорній кімнаті це проявляється у нюансах: ціна газу, термін контракту, валютний коридор, передача технологій.
За даними Foreign Policy, Сі цього разу зайде з трьома вимогами. Перша — китайські компанії отримують доступ до Арктичного шельфу (зона Карського моря), де російські державні компанії втратили західних інвесторів після 2022 року. Друга — Пекін отримує право голосу у виборі російських постачальників критичних мінералів (вольфрам, молібден, рідкісноземельні елементи з Якутії). Третя — і найгостріша — підтримка «принципу єдиного Китаю» щодо Тайваню, з конкретним зобов’язанням Москви не визнавати тайванську адміністрацію за жодних обставин.
Тайвань — головний підтекст
Коли Сі попереджав Трампа у тому самому залі 14 травня про «зіткнення» з приводу Тайваня, він говорив у мікрофон з прямим текстом: США не повинні підтримувати тайванську незалежність. Трамп відповів кивком, але без жодної письмової гарантії. Тепер Путін, який сам контролює Калінінград і Курільські острови (територіальні суперечки), стає партнером Пекіна у боротьбі за концепцію “суверенітету над невирішеними кордонами”. Кожна територія, яку Москва зробить “своєю”, стає прецедентом для Пекіна щодо Тайбею. Кожна угода Сі з Путіним зменшує цінність американських гарантій Тайваню.
Це й є справжнє значення цього саміту. Не газ, не нафта, не юань. А прецедент колективного утвердження сили над законом. Пекін заявляє Тайбею: подивіться на Україну. Москва заявляє Тбілісі та Кишеневу: подивіться на Тайвань. Кожна територіальна суперечка тепер є частиною спільної моделі, у якій великі держави самі визначають кордони, а малі — або погоджуються, або стають полем бою. Китайське шпигунство у США, російська війна в Європі, іранські удари у Затоці — це три фронти однієї стратегії. Пекін, Москва, Тегеран — три столиці нового антизахідного блоку, чий лідер не Сі і не Путін, а сам факт того, що вони разом.
Україна як козирна карта
Парадокс ситуації: Україна, ради якої Захід поклав 4 роки на консолідацію санкцій проти Москви, тепер є козирною картою Москви у Пекіні. Путін може запропонувати Сі: «Я завершу війну на твоїх умовах — ти отримуєш ринок російської продукції без конкуренції Заходу, я отримую газ Силу Сибіру-2 за твоєю ціною, ми разом розділяємо Арктику». Сі, як прагматик, бачить цей trade-off: погана для Москви угода у Києві = добра для Пекіна угода по Тайваню.
Зеленський про цей саміт сказав мало — лише попросив китайського посла “не визнавати територіальні зміни”. Сі такого зобов’язання не дав. Українська сторона тепер залежить від того, що не буде підписано в Пекіні, а не від того, що буде. Якщо у фінальній заяві з’явиться формулювання “поважати суверенітет усіх держав у межах нових реалій”, це означатиме легалізацію частини окупацій. Якщо ні — переговори продовжуються. Київ не має ані впливу, ані прямого доступу до залу нарад.
Реакція з Брюсселя і Вашингтона
Європейська комісія в особі Кайї Каллас закликала Пекін «не легітимізувати агресора», але без жодних санкційних інструментів. Адміністрація Трампа, навпаки, демонструє байдужість — після власного візиту до Пекіна 13-14 травня Білий дім позиціонує саму подію як рутинний бізнес-зустрічень двох “сильних лідерів” і ставить за приклад те, як треба робити політику без “клоунського ідеалізму”. Це формулювання було використане віцепрезидентом Венсом у вівторок щодо переговорів з Іраном.
НАТО, як інституція, мовчить. Пентагон офіційно зайнятий “скороченням сил у Європі”. Угорщина та Словаччина у Брюсселі блокують будь-які нові санкційні пакети. Польща й Балтика ще не оговталися від збитого дрона над Естонією 19 травня. Усе це створює сприятливий контекст для Пекіна: чим тихіше Захід — тим гучніше можна говорити в Великому залі.
Висновок: чому це важливо для нашого читача
Для українсько-мовної діаспори у Німеччині, Польщі та США цей саміт — момент, коли стає видимим контур “після-війни”. Не “повернемо Крим”, не “капітуляція Москви”, не “трибунал у Гаазі”. А — переговори у Пекіні між людьми, що мають танки, ракети й нафту, в результаті яких карта Європи виглядає по-новому. Цей сценарій можна не любити, але треба бачити. Україна не сидить за столом — це факт. Європа сидить, але має лише одну кнопку — “санкції”, яка вже натиснута 18 разів і не дала результатів. США сидить, але дивиться на годинник. Один за одним.
Реалістичний прогноз на найближчі 6 тижнів: «Сила Сибіру-2» отримає рамкову угоду (без конкретної ціни — це залишать на закритий протокол). $200-300 млрд російсько-китайських угод. Спільна заява про “відмову від односторонніх санкцій” — натяк на ЄС. Тиха підтримка Пекіном будь-яких переговорів Москви про Україну. Іран отримує запевнення, що Китай не приєднається до тиску на нафтову блокаду. Тайвань отримує черговий пакет китайських військових навчань у протоці у червні. І найголовніше — світ нагадають, що бі-полярна система ХХ століття не повернеться, а трі-полярна формується в реальному часі, причому Москва не є самостійним полюсом, а лише важелем у руці Пекіна.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastadon





