Пресслужба Офісу генерального прокурора повідомила виданню «Новинарня» 10 грудня 2025 року, що відомство припиняє оприлюднювати дані про кримінальні провадження за самовільне залишення військової частини та дезертирство, бо ці цифри можуть бути використані проти України в інформаційно-психологічних операціях. На момент останнього опублікованого зрізу сукупний показник за двома статтями Кримінального кодексу перевищував 300 тисяч проваджень, відкритих від січня 2022 року.
- Три доби, після яких відкривають справу
- Від 142 проваджень на місяць до 18 909
- Дев'ять тисяч підозр на чверть мільйона справ
- П'ять років і один місяць
- Що суддям заборонили у січні 2023-го
- Сто днів і 354 погоджені рапорти
- Обмеження, яке прокуратура назвала вимушеним
- Кордон, який відкрили 26 серпня 2025 року
- Що лишилося рахувати
- Більше матеріалів
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
- МАГАТЕ: КНДР збудувала другий завод збагачення урану в Йонбені
Три доби, після яких відкривають справу
Українське законодавство розводить два склади злочину, які в публічній дискусії часто злипаються в одне поняття. Стаття 407 Кримінального кодексу описує самовільне залишення військової частини або місця служби — ситуацію, коли військовослужбовець відсутній понад три доби без дозволу командира, але не має наміру припинити службу назавжди. Стаття 408 описує дезертирство, тобто залишення частини саме з метою ухилитися від служби остаточно.
Різниця між ними — у намірі, який доводить слідство. Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року зафіксував, що коли військовослужбовець уже після самовільного залишення частини вирішує ухилятися від служби, дії слід кваліфікувати як дезертирство. Момент виникнення умислу, до чи після виходу з частини, значення не має.
Санкції в умовах воєнного стану жорсткі: стаття 407 передбачає від п’яти до десяти років позбавлення волі, стаття 408 — від п’яти до дванадцяти. Практично це означає, що будь-який військовий, який не з’явився до частини на четверту добу, автоматично потрапляє до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Реєстрація провадження не потребує ані затримання людини, ані встановлення її місцезнаходження, ані доказів наміру. Достатньо рапорту командира.
Ця процедурна автоматика пояснює, чому кількість проваджень не дорівнює кількості людей. Один і той самий військовослужбовець може мати два або три епізоди, якщо він виходив із частини, повертався і виходив знову. Аналітична група Frontelligence Insight, яка вивчала масив за даними Державного бюро розслідувань, оцінювала фактичну кількість людей приблизно у половину від кількості зареєстрованих справ — близько 150 тисяч осіб станом на осінь 2025 року. Єдиної системи обліку, яка розділяла б епізоди й людей, в Україні не існує.
Від 142 проваджень на місяць до 18 909
Динаміка, яку Офіс генпрокурора встиг оприлюднити до грудня 2025 року, показує не поступове зростання, а зміну порядку величини.
У перший рік повномасштабного вторгнення показники трималися в межах сотень. За даними прокуратури, у січні 2022-го зареєстрували 197 проваджень за статтею 407, у лютому — 142, у березні — 167, у квітні — 205, у травні — 320, у червні — 299, у липні — 483, у серпні — 546, у вересні — 656. До листопада 2022-го місячний показник уперше перевищив півтори тисячі.
2023 рік минув відносно рівно: від 795 проваджень у січні до приблизно двох тисяч у грудні. Перелом стався у 2024-му. Січень — 2 159, квітень — 3 315, липень — 4 959, вересень — 5 181, жовтень — 7 621, листопад — 8 779. Грудень 2024-го дав 15 511 проваджень за один місяць, тобто майже вдвічі більше за листопад.
2025 рік закріпив цей рівень як норму. Травень дав 18 134 провадження за статтею 407, вересень — 17 176, жовтень — 18 909 плюс 2 276 за дезертирство. Сервіс Opendatabot, який рахує за реєстрами незалежно від прокуратури, зафіксував понад 161 тисячу проваджень за СЗЧ лише за десять місяців 2025 року — учетверо більше, ніж за той самий період 2024-го, і в середньому близько 16 тисяч щомісяця.
«Кількість справ, яка три роки тому накопичувалася за дванадцять місяців, тепер реєструється менш ніж за два тижні.»
Аналітика Opendatabot за десять місяців 2025 року, оприлюднена в листопаді 2025-го
Підсумкові цифри різняться залежно від дати зрізу й від того, хто саме подавав запит, і ця розбіжність сама по собі показова. Видання «Слово і Діло» 28 жовтня 2025 року з посиланням на прокуратуру наводило 231 500 проваджень за статтею 407 і 53 200 за статтею 408. Frontelligence Insight за матеріалами ДБР давало 235 646 і 53 954 станом на вересень. Українські медіа, які отримали відповідь прокуратури наприкінці жовтня, публікували 255 тисяч за СЗЧ і 56 200 за дезертирство — разом 311 327 проваджень від січня 2022 року. Ще один зріз, оприлюднений у листопаді, показував 250 399 і 55 673, тобто менше за жовтневий.
Дві публікації, що описують той самий масив із різницею в кілька тижнів, дають розбіжність понад п’ять тисяч справ у мінус. Пояснити це зростанням неможливо.
Окремий сюжет — суперечка навколо оцінок західної преси. Коли Financial Times оцінила масштаб дезертирства у понад 60 тисяч кримінальних проваджень, Opendatabot публічно заперечив цю цифру, назвавши її завищеною приблизно втричі щодо періоду, про який ішлося. Спір між українським реєстровим сервісом і британським діловим виданням тривав кілька днів і закінчився без арбітра: єдиного офіційного джерела, до якого могли б апелювати обидві сторони, на той момент уже фактично не було.
Дев’ять тисяч підозр на чверть мільйона справ
Найважливіше в цій статистиці — не обсяг зареєстрованих проваджень, а те, що з ними відбувається далі.
За даними прокуратури, які цитувало видання Kyiv Independent восени 2025 року, з приблизно 255 тисяч проваджень за статтею 407 повідомлення про підозру отримали близько дев’яти тисяч осіб, а до суду скеровано майже 7 700 справ. За статтею 408 підозру оголосили 318 особам, до суду дійшли 195 справ. У відсотках це означає, що обвинувальний акт складають менш ніж у трьох випадках зі ста за СЗЧ і приблизно в одному з трьохсот за дезертирство.
Той самий розрив фіксували й раніше. Видання «Главком» у грудні 2024 року, аналізуючи десять місяців 2024-го, наводило 41 950 проваджень за СЗЧ і 19 922 за дезертирство, з яких до суду дійшли 7% і 1,3% відповідно. Deutsche Welle за підсумками 2023–2024 років оцінювала частку справ, у яких взагалі проводилося повноцінне розслідування, приблизно у 7%.
Логіку цього розриву описував представник Державного бюро розслідувань: прокурори й військове командування доводять справу до обвинувачення тоді, коли вичерпали можливість повернути людину до підрозділу. Реєстрація провадження в такій конструкції працює не як старт кримінального переслідування, а як інструмент тиску — спосіб змусити військовослужбовця вийти на зв’язок із частиною.
Наслідок цієї моделі — сотні тисяч людей, які роками перебувають у формально відкритому кримінальному провадженні без підозри, без обвинувального акта і без судової перспективи. Юридично вони не засуджені. Практично вони позбавлені виплат, статусу й можливості легально працевлаштуватися, а їхні справи лежать у реєстрі без руху. Механіка примусу тут та сама, що й у роботі територіальних центрів комплектування, яку ми розбирали в хроніці примусової мобілізації 2022–2026: держава розширює формальні підстави для переслідування швидше, ніж здатна їх процесуально закрити.
П’ять років і один місяць
Ті справи, що все ж доходять до судді, завершуються на диво однаково. «Главком» у публікації від 19 грудня 2024 року зіставив вироки й виявив, що суди призначають приблизно однакове покарання незалежно від того, кваліфіковано дії як СЗЧ чи як дезертирство.
- Віталій Б., Дружківський міськрайонний суд — 5 років 1 місяць
- Денис І., Новомосковський міськрайонний суд — 5 років 6 місяців
- Дмитро В., суд у Запоріжжі — 5 років
- Ігор М., Новоселицький районний суд — 5 років 1 місяць
- Павло Н., суд у Запоріжжі — 6 років
- Сергій Н., суд у Запоріжжі — 5 років
Розкид між найм’якшим і найсуворішим вироком у цій вибірці — один рік. Обставини справ при цьому різні: у частині випадків ішлося про людей, які пішли з частини через хворобу дружини або дитини, у частині — про тих, хто не повернувся з відпустки.
Кількість самих вироків залишається мізерною порівняно з обсягом реєстрації. За даними прокуратури, які опрацювало видання «Тексти» у жовтні 2024 року, за статтею 407 ухвалили 1 505 вироків у 2022-му, 2 165 у 2023-му і 766 за дев’ять місяців 2024-го. За дезертирство — 179, 195 і 177 відповідно.
Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» 16 липня 2024 року наводив дещо інші числа: за його даними, у 2023 році за самовільне залишення частини засудили 1 577 військовослужбовців, серед них 30 жінок, за дезертирство — 113 осіб, а всього за військові злочини — 2 585 осіб. Різниця з даними прокуратури пояснюється тим, що одна статистика рахує вироки, а друга — засуджених людей, і ці масиви ніде не зводяться разом.
«Відверто: я дуже боявся, що виключно формальний підхід призведе до формальних обвинувачень.»
Станіслав Кравченко, голова Верховного Суду України, інтерв’ю «Інтерфакс-Україна», 16 липня 2024 року
Що суддям заборонили у січні 2023-го
Одноманітність вироків має конкретне законодавче походження. 24 січня 2023 року президент підписав закон № 2839-IX про особливості військової служби в умовах воєнного стану, який набув чинності 27 січня. Документ вилучив низку військових злочинів — невиконання наказу, погрозу або насильство щодо командира, самовільне залишення частини, дезертирство, самовільне залишення поля бою — з-під дії статей 69 і 75 Кримінального кодексу.
Стаття 69 дозволяє суду призначити покарання нижче найнижчої межі санкції. Стаття 75 дозволяє звільнити від відбування покарання з випробуванням, тобто дати умовний строк. Після січня 2023 року суддя, який розглядає справу за статтею 407, не може застосувати жодну з них. Мінімум у п’ять років позбавлення волі став не орієнтиром, а нижньою межею, від якої немає відступу.
Ухвалення закону викликало жваву дискусію в юридичному середовищі й було сприйняте здебільшого негативно. Аргумент критиків зводився до того, що військові злочини мають надто різну фактуру: справа мобілізованого, який пішов із частини через смерть матері, і справа контрактника, який продав спорядження й виїхав до Молдови, за законом 2839-IX потрапляють до однієї санкційної рамки без права судді розвести їх за тяжкістю.
У 2026 році парламент почав рух у зворотний бік. Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт, який пропонує виключити статтю 407 з переліку винятків і повернути судам можливість призначати умовне покарання в частині випадків, з диференціацією за наявністю бойового досвіду й обставинами виходу з частини. Другого читання станом на початок серпня 2026 року не відбулося.
Сто днів і 354 погоджені рапорти
Паралельно з каральним треком держава з 2024 року будує другий, значно м’якший. 20 серпня 2024 року набули чинності зміни, які звільняли від кримінальної відповідальності військовослужбовців, що вперше самовільно залишили частину й добровільно повернулися до служби. 28 листопада 2024 року президент підписав закон, зареєстрований під номером 12095, що відкривав вікно для добровільного повернення до 1 січня 2025 року. Строк потім продовжували щонайменше двічі — спершу до початку березня 2025-го, далі ще раз.
Механізм спрацював краще, ніж кримінальне переслідування. За вісім місяців, від листопада 2024-го до серпня 2025 року, за даними Міноборони, з СЗЧ на службу повернулися понад 29 тисяч військовослужбовців. Влітку 2025-го частка тих, хто повертався, оцінювалася приблизно у 30% від тих, кого рахували в самовільному залишенні.
Наступна ітерація запрацювала 12 червня 2026 року. Міноборони відкрило стодення вікно: військовослужбовці Збройних сил, Держспецтрансслужби й Нацгвардії, у яких факт СЗЧ зафіксовано до 12 червня 2026 року включно, можуть подати рапорт про повернення до 20 вересня 2026-го — через застосунок «Армія+», напряму до обраної частини або через перший чи другий центр рекрутингу. Офіційний портал програми зазначає, що рапорт опрацьовують до семи діб, а на прибуття до частини дають п’ять діб для ЗСУ і ДССТ та 96 годин для Нацгвардії.
«Їх достатньо багато, і наша задача — не лише займатися мобілізацією нових людей і залученням їх до військ.»
Мстислав Банік, заступник міністра оборони України, коментар «АрміяInform», 15 червня 2026 року
Головна відмінність від попередніх схем — можливість обрати підрозділ і не контактувати з попереднім командуванням. Саме конфлікт із командиром і заблоковані рапорти на переведення Frontelligence Insight називає однією з провідних причин виходу з частини серед досвідчених військових, які відслужили понад півтора року.
Перші результати виглядають так. За даними «АрміяInform» на 15 червня, у перші дні подали 80 рапортів, з них 22 погодили, участь заявили понад 50 підрозділів. До 16 червня, за даними LB.ua, кількість заяв зросла приблизно до 200, погоджених — до 51. Станом на 23 червня 2026 року, за інформацією 24 каналу, подано 1 076 рапортів і погоджено 354.
Розподіл погоджених рапортів по підрозділах показує, куди люди готові повертатися:
- 427-ма окрема бригада безпілотних систем «РАРОГ» — 70 рапортів
- 20-та окрема бригада безпілотних систем «К-2» — 59
- 411-та окрема бригада безпілотних систем «Яструби» — 23
- 429-та окрема бригада безпілотних систем «АХІЛЛЕС» — 21
- 414-та окрема бригада безпілотних систем «Птахи Мадяра» — 15
Перші п’ять позицій — виключно підрозділи безпілотних систем. Піхотних бригад у верхній частині списку немає. Це той самий структурний перекіс, який ми фіксували в матеріалі про механізацію фронту наземними роботами: технологічні підрозділи мають чергу охочих, лінійна піхота — дефіцит, і жодна програма повернення цю різницю не усуває.
Масштаб зіставлення при цьому нерівний. 354 погоджені рапорти проти щонайменше 300 тисяч зареєстрованих проваджень — це приблизно один погоджений рапорт на кожні вісімсот зареєстрованих справ. Міністр оборони Михайло Федоров у січні 2026 року, ще до свого звільнення з посади в липні, публічно називав цифру у 200 тисяч військовослужбовців, які перебувають у статусі СЗЧ станом на той момент.
Обмеження, яке прокуратура назвала вимушеним
Рішення закрити доступ прокуратура обґрунтувала частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Ця норма дозволяє обмежити інформацію за одночасного виконання трьох умов: обмеження здійснюється виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; розголошення може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення переважає суспільний інтерес в отриманні інформації.
Очільниця пресслужби Офісу генерального прокурора Мар’яна Гайовська-Ковбасюк пояснила логіку відомства «Новинарні» 10 грудня 2025 року.
«Обмеження доступу до інформації про військові кримінальні правопорушення є вимушеним та законним кроком, оскільки її можуть використати проти України в інформаційно-психологічних операціях.»
Мар’яна Гайовська-Ковбасюк, очільниця пресслужби Офісу генерального прокурора, коментар «Новинарні», 10 грудня 2025 року
За її словами, дані про СЗЧ і дезертирство можуть послужити для формування «неправдивих висновків про морально-психологічний стан українських військовослужбовців», а Росія здатна використати їх для оцінки «рівня дисципліни, боєздатності українських підрозділів та системи мобілізаційної роботи».
Редакція Kyiv Independent, яка окремо зверталася до прокуратури, отримала відмову з мотивуванням, що розкриття таких даних в умовах воєнного стану може дискредитувати сили оборони України та зашкодити державним інтересам.
У квітні 2026 року українські видання знову спробували з’ясувати актуальні показники. Відповідь прокуратури зводилася до тих самих аргументів: детальна статистика військових кримінальних правопорушень з грудня 2025 року публічно не розкривається. Останні консолідовані цифри, на які досі посилаються всі — від міністерства до дослідницьких груп, — це осінь 2025-го.
Перші дві умови статті 6 прокуратура обґрунтовує фактурою, яку легко перевірити: російська пропаганда справді експлуатує тему дезертирства, а російське Міноборони регулярно цитує українські ж публікації про СЗЧ. Третя умова — тест на переважання шкоди над суспільним інтересом — у відповіді відомства не розкрита. Йдеться про кримінальні провадження щодо приблизно 150 тисяч громадян за оцінкою Frontelligence Insight, і жоден із опублікованих коментарів прокуратури не пояснює, як саме зважувалася ця частина тесту. Юридично рішення про обмеження не є остаточним: відмову в доступі до публічної інформації можна оскаржити в адміністративному суді, і станом на серпень 2026 року публічних судових рішень щодо цієї конкретної відмови не оприлюднено.
Це не перший випадок, коли доступ до чутливих реєстрів звужується під час війни. У матеріалі про цифрову мобілізацію через «Резерв+» і реєстр «Оберіг» ми показували зворотну асиметрію: держава розширює обсяг даних, які збирає про громадянина, і водночас звужує обсяг даних, які громадянин може отримати про державу. Той самий режим воєнного стану, який дозволяє обмежити доступ до статистики, є юридичною підставою і для відкладених виборів, а ширший контекст цих обмежень ми ведемо в розділі про українську внутрішню політику.
Кордон, який відкрили 26 серпня 2025 року
Статистика СЗЧ описує тих, хто вже потрапив до війська. Паралельно існує другий масив — про тих, хто до нього не потрапив, і саме він найбільше стосується українців у Польщі та Німеччині.
26 серпня 2025 року уряд дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за кордон попри воєнний стан. Наслідок був негайним. За даними Євростату, у вересні 2025-го країни ЄС надали українцям 79 525 статусів тимчасового захисту — річний пік. Дослідження NGL.media, яке розібрало видання «Тексти», оцінює, що приблизно 78 тисяч юнаків 18–22 років виїхали безповоротно за три місяці після відкриття кордону, з вересня по листопад 2025-го. Основний напрямок — Польща.
Ширша картина з того ж дослідження виглядає так. За період від 24 лютого 2022 року до листопада 2025-го Україну залишили й не повернулися приблизно 540 тисяч чоловіків призовного віку: близько 470 тисяч виїхали легально й щонайменше 70 тисяч перетнули кордон поза пунктами пропуску. До Польщі не повернулися близько 188 тисяч. Серед нелегальних перетинів найбільше зафіксувала Румунія — понад 31 тисячу, Словаччина — 3 951, Польща — 1 203. Журналісти рахували різницю між в’їздами і виїздами за щомісячними даними прикордонних служб чотирьох країн.
Словаччина при цьому дала від’ємне сальдо: до країни поверталося більше чоловіків, ніж виїжджало.
Для української громади в ЄС ці два масиви змикаються в конкретну юридичну проблему. Чоловік із відкритим провадженням за статтею 407, який фізично перебуває в Німеччині чи Польщі, формально є фігурантом кримінальної справи в Україні. Це впливає на консульські послуги, на поновлення документів, на плани повернення. Оцінити масштаб проблеми точно неможливо, бо прокуратура більше не публікує ні кількості проваджень, ні кількості осіб, ні розподілу за тим, чи перебуває фігурант у країні. З 2026 року до цього додається європейський контур: система в’їзду та виїзду ЄС, механіку якої ми описували в матеріалі про біометричну базу EES і 145 млн зафіксованих перетинів, робить кожен перетин кордону громадянином третьої країни записом у спільному реєстрі.
Мобілізаційний тиск усередині країни, який ми детально розбирали в матеріалі про практику ТЦК і бусифікацію, і статистика СЗЧ — дві сторони одного процесу. Що жорсткіше працює перший механізм, то швидше зростає другий масив.
Що лишилося рахувати
Після грудня 2025 року публічний облік не зник повністю, але перейшов до недержавних рук. Opendatabot продовжує рахувати за відкритими реєстрами. Frontelligence Insight працює з матеріалами ДБР. Адвокатські об’єднання ведуть власну вибірку судових рішень через Єдиний державний реєстр судових рішень, який залишається відкритим. Кожне з цих джерел покриває фрагмент і жодне не дає зведеної картини.
Показник, за яким можна судити про ефективність усієї конструкції, при цьому лишається доступним і без прокуратури. Це співвідношення між кількістю відкритих проваджень і кількістю людей, які повернулися до служби. За вісім місяців 2024–2025 років повернулися понад 29 тисяч осіб — за той самий приблизно період було зареєстровано понад 160 тисяч справ. За перші одинадцять днів програми 2026 року погоджено 354 рапорти.
Закриття статистики СЗЧ не є заходом проти російської розвідки, яка отримує ці дані з полонених, перехоплень і власного обліку по лінії зіткнення. Це захід проти української публічної дискусії про те, чому армія втрачає людей швидше, ніж встигає їх повертати, і він знімає з посадовців обов’язок відповідати на це питання цифрами.
Вікно добровільного повернення закривається 20 вересня 2026 року. Ті, у кого факт СЗЧ зафіксують після 12 червня 2026-го, під програму не підпадають і повертаються за загальною процедурою — без права обирати підрозділ. Скільки людей встигне подати рапорт до вересневого дедлайну, стане відомо лише з даних Міноборони: прокуратура своїх цифр більше не публікує.
Джерела: «Новинарня», «Чому перестали публікувати дані щодо кількості СЗЧ та дезертирства: пояснення Офісу генпрокурора» · Kyiv Independent, «Inside Ukraine’s AWOL and desertion crisis» · «Інтерфакс-Україна», інтерв’ю Станіслава Кравченка «До злочинів СЗЧ не має бути формального підходу» · «Главком», «Дезертир чи “пішов у СЗЧ”? Суди знайшли універсальне покарання» · «Тексти», розбір дослідження NGL.media про виїзд чоловіків · Міноборони України, офіційний портал програми повернення з СЗЧ
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
2 thoughts on “Офіс генпрокурора закрив статистику СЗЧ на 311 тисячах справ”
Comments are closed.