The New York Times повідомила 1 серпня, що федеральні прокурори у Вірджинії ще в лютому надіслали позаштатному репортеру Метью Коулу повістку з вимогою передати дворічний масив робочих нотаток і дати свідчення про джерела його розслідування про рейд «морських котиків» у Північній Кореї. Вручити документ приходили агенти ФБР до квартири Коула в Нью-Йорку; господаря не застали, і повістку переслали його адвокату.
Повістка залишалася непублічною понад пʼять місяців. Її оприлюднення припало на тиждень, коли Мін’юст США відкликав інший пакет повісток — проти пʼятьох штатних журналістів того самого видання. Це вже четверта американська редакція за девʼятнадцять місяців, до якої прокуратура прийшла з вимогою розкрити джерела; попередні епізоди ми розбирали в розділі з розслідуваннями NewsGroup.
- Що саме вимагали від Метью Коула
- Операція Червоної ескадрильї в лютому 2019-го
- Меморандум від 25 квітня 2025 року
- Чотири редакції за девʼятнадцять місяців
- Межу встановив суд, а не відомство
- Закон, який Сенат не ухвалив у грудні 2024-го
- Що показав прецедент 2013 року
- Більше матеріалів
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
- МАГАТЕ: КНДР збудувала другий завод збагачення урану в Йонбені
Що саме вимагали від Метью Коула
Коул — позаштатний репортер, який спеціалізується на спецопераціях і розвідці. Він не перебуває у штаті The New York Times, але газета взяла на себе його юридичний захист. Захищає Коула адвокат Девід А. О’Ніл, який раніше вів справи самої газети у спорах з Мін’юстом.
«Він захищатиме свободу преси і Першу поправку від нахабних атак цієї адміністрації на журналістів, і він дотримається зобовʼязань перед своїми джерелами.»
Девід А. О’Ніл, адвокат Метью Коула, у коментарі The New York Times, 1 серпня 2026 року
Обсяг вимоги — ключова деталь. Прокуратура домагається не однієї конкретної розмови і не одного файлу, а двох років нотаток та особистих свідчень перед великим журі про те, хто саме передавав інформацію. За процедурою Мін’юсту, яка діяла до 2025 року, така вимога вважалася останнім засобом і потребувала санкції генерального прокурора особисто. Формально вимога санкції залишилася; зміст перевірки, яку при цьому проводять, змінився повністю.
Прокуратура Вірджинії у цій історії не випадкова. Того ж таки Східного округу Вірджинії стосувалися і повістки The Wall Street Journal у березні 2026 року — це юрисдикція, через яку традиційно проходять справи про поводження з інформацією національної оборони, оскільки на її території розташовані Пентагон і штаб-квартира ЦРУ. Обвинувачення за такими справами висувають за Законом про шпигунство 1917 року, який не розрізняє передачу таємниць іноземній розвідці й передачу їх редакції.
Речник The New York Times Чарлі Штадтландер назвав повістку частиною ширшої кампанії проти преси. У коментарі агентству Reuters він заявив, що вимога розкрити джерела — «чергова нахабна і незаконна атака з боку адміністрації, розрахована на те, щоб позбавити суспільство інформації життєво важливого значення». Газета не пояснила, чому про лютневу повістку стало відомо лише наприкінці липня.
Хронологічно поява цієї новини накладається на завершення іншої історії — справи про повістки журналістам NYT у розслідуванні витоку про новий борт номер один, катарський подарунок, який Секретна служба визнала недостатньо захищеним. Ті повістки Мін’юст відкликав 23 липня. Повістку Коулу не відкликано.
Операція Червоної ескадрильї в лютому 2019-го
Матеріал, через який виникла повістка, вийшов 5 вересня 2025 року. Його підготували Коул і національний кореспондент газети Дейв Філіппс. Стаття описувала операцію Червоної ескадрильї підрозділу SEAL Team Six, проведену приблизно в лютому 2019 року — у період, коли Вашингтон і Пхеньян вели переговори щодо ядерної програми.
Завдання полягало в тому, щоб висадитися на північнокорейське узбережжя і встановити пристрій для перехоплення урядового звʼязку. За реконструкцією газети, побудованою на свідченнях близько двох десятків неназваних джерел, група натрапила на невеликий човен із ловцями молюсків. Військові відкрили вогонь. Загинули двоє або троє цивільних; за описом джерел, тіла скинули у воду, попередньо проколовши легені, щоб вони не спливли. Прослуховувальний пристрій так і не встановили — операцію згорнули.
Юридична частина історії стосується не самої стрілянини, а мовчання. Професор права Метью Ваксмен, коментуючи публікацію, зазначив, що адміністрація могла порушити закон, не повідомивши Конгрес про провал місії — обовʼязок, який прописано для операцій із загибеллю цивільних. Дональд Трамп у 2025 році заявив, що про операцію не знав. Міністр оборони Ллойд Остін ще у 2021 році доручив генеральному інспектору Армії провести перевірку; її результати доповіли обмеженому колу конгресменів і публічно не оприлюднювали.
Показово, кого прокуратура шукає. Розслідування веде не Мін’юст оборони і не військова юстиція — вимогу висунули цивільні федеральні прокурори, і адресована вона журналісту, а не тим, хто ухвалював рішення про висадку. За сім років після операції жодного військового чи цивільного посадовця не було публічно притягнуто до відповідальності за загибель ловців молюсків. Скорочення інституційного нагляду за такими епізодами ми описували, коли Пентагон закрив прес-офіс і перевів частину внутрішньої звітності в закритий режим.
Меморандум від 25 квітня 2025 року
Усе, що відбувається з американськими редакціями від початку 2026 року, спирається на один документ. 25 квітня 2025 року генеральна прокурорка Пем Бонді підписала меморандум, який скасував редакцію правил Мін’юсту щодо роботи з пресою, ухвалену за Меррика Ґарланда у 2021 році.
«Я дійшла висновку, що необхідно скасувати політику Меррика Ґарланда, яка не дозволяла Міністерству юстиції отримувати документи і вимагати свідчень від представників преси, щоб виявити і покарати джерело неналежних витоків.»
Пем Бонді, генеральна прокурорка США, меморандум від 25 квітня 2025 року
Редакція 2021 року містила те, що юристи називають чіткою межею: примусові процесуальні дії проти журналістів заборонялися, якщо ті діяли в межах збору новин. Саме поняття тлумачилося широко — воно охоплювало «отримання, зберігання або публікацію» урядової інформації, у тому числі засекреченої. Меморандум Бонді прибрав цю межу і повернув так званий тест балансування: правоохоронний інтерес зважують проти інтересу свободи преси, і рішення ухвалює керівництво відомства.
За аналізом Комітету репортерів за свободу преси, з тексту зникли ще дві конструкції. Перша — формула «єдиної мети», яка після справи журналіста Fox News Джеймса Розена не дозволяла отримувати ордер на обшук, називаючи репортера співучасником злочину лише для обґрунтування самого ордера. Друга — вимоги щодо збереження і знищення матеріалів, отриманих у результаті примусових дій. Натомість у тексті зʼявилися згадки про «законний» збір новин — прикметник, який теоретично дозволяє відсікти від захисту будь-яку публікацію засекречених документів.
Регламент, про який ідеться, — 28 CFR § 50.10. Він зʼявився у 1970-х після серії конфліктів адміністрації Ніксона з пресою і від того часу переписувався щонайменше тричі. У всіх випадках приводом ставав скандал, а не планова ревізія.
2 квітня 2026 року Трамп звільнив Бонді. Виконувачем обовʼязків генерального прокурора став Тодд Бланш — колишній особистий адвокат президента у кримінальних справах. На першому брифінгу 7 квітня 2026 року Бланш заявив, що не вагатиметься видавати повістки представникам преси, аби встановити джерела витоків засекреченої інформації. Кампанію проти журналістів у ЄС і США NewsGroup відстежує окремо — зокрема у справі італійського розслідування щодо шпигунського софту Graphite на телефонах репортерів.
Чотири редакції за девʼятнадцять місяців
Перша в цьому ряду — The Washington Post. 8 січня 2026 року федеральні агенти затримали Ауреліо Переса-Луґонеса, системного адміністратора з Меріленду з допуском рівня top secret, звинувативши його у незаконному зберіганні інформації національної оборони. Через шість днів, 14 січня, ФБР провело обшук у будинку репортерки видання Ханни Натансон у Вірджинії та вилучило телефон, годинник і два ноутбуки, один із яких належав редакції. Того ж дня газета отримала повістку з вимогою передати «будь-яке листування між підрядником та іншими співробітниками».
«Той, хто зливав, зараз за ґратами. Адміністрація Трампа не терпітиме незаконних витоків засекреченої інформації.»
Пем Бонді, тодішня генеральна прокурорка США, заява від 14 січня 2026 року
Виконавчий редактор The Washington Post Метт Маррей назвав дії відомства «провокативними й агресивними» і пообіцяв «рішуче захищати наших журналістів». Обшук у житлі штатної репортерки американського загальнонаціонального видання з вилученням редакційної техніки — епізод, для якого у практиці Мін’юсту за останні пʼятдесят років немає прямого аналога.
Друга редакція — The Wall Street Journal. 4 березня 2026 року газета та щонайменше четверо її журналістів отримали повістки великого журі у Східному окрузі Вірджинії. Серед названих — Шелбі Голлідей, Лара Селіґман і Александер Ворд; імʼя четвертого не розкрито. Приводом стала публікація від 23 лютого про те, що голова Обʼєднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн та інші представники Пентагону попереджали Трампа про ризики тривалої військової кампанії проти Ірану. Через пʼять днів, 28 лютого, США разом з Ізраїлем розпочали війну. Наслідки цієї кампанії — від блокади протоки до цін на страхування танкерів — ми фіксували в матеріалі про девʼяту ніч ударів і закриття Ормузу.
Ставки в лютневій публікації WSJ виміряні у втратах. Війна, про ризики якої генерал Кейн попереджав президента за пʼять днів до її початку, до серпня 2026 року забрала життя 18 американських військовослужбовців; про сотні поранених повідомляли офіційно. Загиблих в Ірані, Лівані та інших країнах регіону рахують тисячами. Матеріал, який прокуратура визнала витоком, стосувався саме того, що ці ризики були відомі заздалегідь.
Про повістки WSJ стало відомо лише 11 травня 2026 року. Наступного дня Бланш публічно їх обґрунтував.
«Переслідування тих, хто зливає, хто передає репортерам таємниці нашої держави й тим самим ставить під загрозу національну безпеку і життя наших солдатів, є пріоритетом для цієї адміністрації.»
Тодд Бланш, виконувач обовʼязків генерального прокурора США, заява від 12 травня 2026 року
Компанія Dow Jones, власник видання, у відповідь заявила, що повістки «є атакою на конституційно захищений збір новин», і пообіцяла «рішуче протидіяти цій спробі придушити й залякати необхідну журналістику». 23 червня 2026 року Мін’юст відкликав повістки і до WSJ, і до The Washington Post — обидві газети до того оскаржували їх у закритих судових засіданнях.
Історія з The Washington Post мала ще один епізод. 4 березня 2026 року — того самого дня, коли повістки отримала WSJ, — Мін’юст висунув окрему вимогу свідчень до репортерки Post Еллен Накашими, а згодом відкликав і її. Обидві газети про свої повістки повідомили публічно лише через тижні після їх отримання.
Третій епізод — липневий і найагресивніший за технікою. 8 і 9 липня 2026 року The New York Times опублікувала матеріали про те, що після першого рейсу нового борту номер один — літака, подарованого Катаром, — до Туреччини на саміт НАТО Трамп на вимогу Секретної служби повернувся до старої машини: у подарованого судна бракувало тих самих засобів захисту. 10 липня розслідування витоку доручили директору ФБР Кашу Пателу.
Далі відомство діяло не через редакцію, а через операторів звʼязку. Повістки пішли безпосередньо провайдерам — на записи дзвінків і текстових повідомлень акаунтів, повʼязаних із журналістами. Судові документи газети називають пʼятьох: Джуліан Барнс, Ерік Ліптон, Ерік Шмітт, а також Адам Ґолдман і Тайлер Пейджер, яким документи вручити не вдалося (у перших повідомленнях середини липня фігурували четверо). Щонайменше три номери з переліку належали не журналістам, а членам їхніх родин. Перший пакет повісток датовано 10 липня, додаткові — 14 і 16 липня; останні пішли до Google. Повістки підписав федеральний прокурор Південного округу Нью-Йорка Джей Клейтон, безпосередньо документами займався його головний юрисконсульт Шон Баклі. За даними газети, координацією реагування на публікації в Білому домі опікувався штаб під керівництвом голови апарату Сюзі Вайлз.
Тиск на мовників іде паралельною лінією і без повісток: ABC News публічно звинуватила Федеральну комісію зв’язку в кампанії залякування, а самі комісари FCC опинилися в центрі скандалу, який ми розбирали в матеріалі про подарунки від Paramount напередодні злиття на $8 млрд.
Межу встановив суд, а не відомство
18 липня юристи The New York Times подали заперечення. Справа потрапила до судді Федерального окружного суду Південного округу Нью-Йорка Аруна Субраманіана. 23 липня на засіданні він дав прокурору зрозуміти, що задовольнить клопотання газети про скасування повісток, якщо відомство не забере їх само.
«Повістки — це останній крок. Не перший крок, а останній.»
Арун Субраманіан, суддя Федерального окружного суду Південного округу Нью-Йорка, засідання 23 липня 2026 року
Мін’юст відкликав усі повістки того ж дня. Заступник головного юрисконсульта газети Девід Маккроу назвав засідання «важливим підтвердженням прихильності нашої країни до вільної преси». Уряд при цьому не відмовився від позиції по суті: у поданнях до суду прокуратура наполягала, що публікації газети «становили істотну загрозу національній безпеці, зокрема тому, що вказували на можливі витоки засекреченої інформації або інформації національної оборони».
Бланш згодом сформулював позицію відомства в ефірі CNN коротко: «Репортери не є нашими цілями», — і додав, що Мін’юст «не збирається припиняти розслідування щодо людей, які працюють у цій адміністрації і вважають, що зливати засекречену інформацію — це нормально».
28 липня сенатори-демократи Алекс Падія та Адам Шифф вимагали від Мін’юсту пояснень щодо практики повісток журналістам. У спільній заяві вони написали, що «брак прозорості з боку відомства й агресивні дії щодо журналістів — у цьому випадку, вочевидь, скеровані президентом Трампом після того, як його засмутили негативні публікації, — відповідають чіткій моделі поведінки цієї адміністрації, яка тисне на новинні організації». Комітет захисту журналістів попередив, що повістки можуть мати «охолоджувальний ефект на роботу журналістів по всій країні».
Повістки редакціям — лише частина картини, яку фіксує U.S. Press Freedom Tracker. Більшість задокументованих у 2026 році інцидентів проти преси припала не на Вашингтон, а на Каліфорнію і Міннесоту, де журналісти працювали на протестах довкола федеральних імміграційних рейдів. Різниця в тому, що вуличні інциденти видно одразу, а повістку провайдеру звʼязку журналіст може не побачити ніколи.
Закон, який Сенат не ухвалив у грудні 2024-го
У США немає федерального закону про захист журналістських джерел. Понад сорок штатів мають власні щити, але вони не поширюються на федеральні великі журі — саме той механізм, який задіяно в усіх чотирьох описаних епізодах.
Законопроєкт, який мав це змінити, існував і був близький до ухвалення. PRESS Act — Protect Reporters from Exploitative State Spying — забороняв федеральному уряду примушувати журналістів і телеком-компанії розкривати джерела та робочі матеріали, з винятками для загроз тероризму й неминучого насильства. У січні 2024 року Палата представників ухвалила його одноголосно.
21 листопада 2024 року новообраний президент Трамп опублікував у своїй соцмережі заклик до республіканців у Сенаті: «REPUBLICANS MUST KILL THIS BILL!». У грудні сенатор від Арканзасу Том Коттон заперечив проти ухвалення документа одностайною згодою, і законопроєкт помер, не дійшовши до голосування. Через чотирнадцять місяців Мін’юст скасував внутрішні правила, які частково виконували ту саму функцію.
Результат — конструкція без жодного законодавчого запобіжника: захист журналістських джерел на федеральному рівні тримається виключно на внутрішньому меморандумі відомства, який генеральний прокурор може переписати підписом за один день, і на готовності конкретного судді втрутитися. Обидва запобіжники за минулі девʼятнадцять місяців спрацювали лише в другій частині. Повний перелік того, чим закінчується робота репортерів у менш захищених юрисдикціях, ми ведемо в реєстрі вбитих журналістів 2014-2026 років.
Що показав прецедент 2013 року
Нинішня хвиля має точний історичний аналог, і його фінал відомий. У 2013 році Мін’юст під керівництвом Еріка Голдера таємно, без попереднього повідомлення, зібрав телефонні білінги Associated Press. Формально відомство отримало дані по 21 номеру, але для цього видало 30 повісток на 30 унікальних номерів; під ударом опинилися семеро репортерів і редакторів, а період охоплення становив шість тижнів.
Приводом була публікація AP від 7 травня 2012 року про операцію ЦРУ в Ємені, яка зірвала спробу «Аль-Каїди» пронести бомбу на борт літака, що прямував до США. Голдер тоді назвав витік «дуже, дуже серйозним» і одним із «двох-трьох найсерйозніших», які він бачив за карʼєру.
Скандал змусив адміністрацію Обами переписати правила у 2014-2015 роках. У 2021-му Ґарланд посилив їх до чіткої заборони. У 2025-му Бонді скасувала посилення. Цикл зайняв дванадцять років і завершився приблизно там, звідки почався, — з тією різницею, що тепер повістки йдуть не лише агенціям і газетам, а й позаштатним репортерам, а обшуки проводять у житлових будинках.
Для української аудиторії тут є неочевидний бік. Аргумент, яким Мін’юст обґрунтовує повістки — національна безпека під час активної війни, — дослівно збігається з тим, чим українська влада обґрунтовувала консолідацію телеканалів і тиск на редакції з 2022 року. Різниця не в риториці, а в тому, що в американському випадку між прокурором і журналістом у липні став суддя.
Відкликання повісток у червні та липні 2026 року не змінило жодного правила — воно показало лише, що суддя в Манхеттені виявився дорожчим бар’єром, ніж внутрішня процедура відомства. Повістка Коулу, видана в лютому й не відкликана дотепер, доводить протилежне: поки справа не потрапляє на відкрите засідання, механізм працює тихо і без наслідків для того, хто його запустив.
Дата, до якої Коул має зʼявитися перед великим журі, публічно не названа. Мін’юст не повідомляв, чи триває розслідування витоку про операцію в Північній Кореї та скільки ще повісток видано у ньому за пʼять місяців непублічності. За сім років після висадки Червоної ескадрильї на північнокорейське узбережжя обвинувачення не висунуто жодному учаснику операції.
Джерела: Al Jazeera, «New York Times reveals Trump administration subpoena over North Korea story» · U.S. Press Freedom Tracker, «NY Times reporters’ phone, text records sought by DOJ in secret subpoenas» · Reporters Committee for Freedom of the Press, «Special analysis: DOJ rescinds Biden-era protections for press» · CNN, «Trump’s DOJ withdrew subpoenas targeting Washington Post and Wall Street Journal reporters»
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
2 thoughts on “ФБР доставило повістку фрилансеру NYT за матеріал про КНДР”
Comments are closed.