Прокурор Південного округу Нью-Йорка Джей Клейтон, якого президент Дональд Трамп цього року висунув на посаду директора національної розвідки, видав повістки чотирьом журналістам The New York Times, зобов’язавши їх свідчити перед федеральним великим журі на Мангеттені у розслідуванні витоку даних про подарований Катаром літак Air Force One. Федеральні агенти доставили частину повісток просто до будинків репортерів у ніч проти суботи, 11 липня; видання оголосило, що оскаржуватиме розпорядження в суді.
Це перший випадок за президентства Трампа, коли Мін’юст застосував примусовий виклик до свідчень проти конкретних репортерів провідної американської газети. Формально розслідування спрямоване не проти журналістів, а проти джерела, яке передало їм інформацію. Але механізм тиску однаковий: змусити репортерів під присягою назвати того, хто з ними говорив.
- Що встановлено про повістки
- Матеріал, який запустив слідство
- Юридична машина: меморандум Бонді
- Тридцять років повісток проти преси
- Реакція: редакція, юристи, профспілка
- Більше матеріалів
- Anthropic розкрила S-1: ,7 млрд збитку і ризик ШІ-шантажу
- Gannett подала позов проти OpenAI за 0 млн за навчання ChatGPT
- Закрита пропозиція для інвесторів: вхід пулом у комерційне приміщення на першому штучному острові Чорного моря
- Як українські стартапи знаходять інвесторів у 2026-му: Brave1, акселератори і нові платформи
- Alphabet перед звітом 28 жовтня: Google Cloud +82%, але FCF від’ємний
- Маск визнав обмеження Starlink після тижня заперечень
Що встановлено про повістки
Повістки отримали чотири журналісти, чиї підписи стояли під матеріалом The New York Times, — Джуліан Барнс, Ерік Ліптон, Тайлер Пейджер та Ерік Шмітт. Документи зобов’язують їх з’явитися до великого журі на Мангеттені наступної середи, 15 липня, і, за формулюванням самих повісток, дати свідчення «у зв’язку з ймовірним порушенням федерального кримінального закону». Про зміст питань, які поставлять журналістам, у повістках не йдеться.
Виклик оформив особисто Джей Клейтон — прокурор Південного округу Нью-Йорка, юрисдикція якого охоплює Мангеттен. Клейтон раніше очолював Комісію з цінних паперів і бірж, а цього року Трамп висунув його кандидатуру на посаду директора національної розвідки. Тобто повістки проти журналістів підписав чиновник, який претендує на керівництво всією розвідувальною спільнотою США — тією самою, що найбільше зацікавлена у переслідуванні витоків.
Мін’юст оприлюднив письмову заяву, у якій наполягав, що мішенню слідства є не преса.
«Кожна адміністрація боролася зі злочином витоку інформації, що стосується національної безпеки. Щоб було зрозуміло: репортери не є мішенями. Мішені — це ті, хто зливає засекречену інформацію.»
Заява Міністерства юстиції США, 11 липня 2026, цитує Fox News
У тій самій заяві відомство додало: «Ми визнаємо, що тут завжди може існувати природна напруга, але ми не збираємося ігнорувати закон і припиняти розслідування дій людей, які працюють в адміністрації». Формула проста: держава переслідує не журналіста, а свого службовця, який порушив режим таємності. Проблема в тому, що дізнатися ім’я цього службовця держава хоче саме від журналіста — під загрозою кримінальної відповідальності за відмову свідчити.
Матеріал, який запустив слідство
У середу, 8 липня, The New York Times опублікувала матеріал з посиланням на анонімні джерела: Секретна служба рекомендувала Трампу залишити нещодавній саміт НАТО в Туреччині не на подарованому Катаром Boeing 747, а на старішій версії Air Force One — через занепокоєння щодо безпеки. Наступного дня газета, знову покликаючись на анонімні джерела, повідомила, що подарований літак не має «оборонних засобів протидії, які були елементами безпеки старої моделі, зокрема її передових протиракетних систем».
Ідеться про Boeing 747-8, який Катар подарував уряду США і який після дообладнання оцінюють приблизно у 400 мільйонів доларів. Пентагон офіційно прийняв літак 21 травня 2025 року. Тоді речник Міністерства оборони Шон Парнелл заявив: «Міністр оборони прийняв Boeing 747 від Катару відповідно до всіх федеральних правил і норм».
Сам подарунок від початку викликав конституційну суперечку. Пункт про іноземні винагороди (Foreign Emoluments Clause) забороняє посадовцям США приймати будь-який подарунок «від будь-якого короля, князя чи іноземної держави» без згоди Конгресу. Конгресмен-демократ від Нью-Йорка Ден Голдман назвав ухвалення подарунка «зухвалою корупцією, порушенням Конституції, пункту про іноземні винагороди». Інший депутат від Нью-Йорка, Річі Торрес, звернувся до Рахункової палати, генерального інспектора Пентагону та Управління урядової етики з вимогою етичної перевірки — на його думку, літак став би «найдорожчим подарунком, коли-небудь наданим президенту іноземним урядом».
Трамп відкинув критику. Він заявив, що не взяти подарунок було б «дурістю», і наполягав, що літак дарують не йому особисто, а Міністерству оборони, а після завершення каденції його передадуть до президентської бібліотеки. Питання, чи має закордонний борт достатній захист для перевезення глави держави, стало продовженням цієї історії — і саме воно, а не корупційний вимір, спровокувало кримінальне розслідування витоку. Ситуація, у якій Катар фінансує не лише літак президента США, а й підрядників його оборонного відомства, докладніше розглянута у матеріалі про Raytheon і катарські контракти.
Юридична машина: меморандум Бонді
Повістки проти журналістів The New York Times стали можливими завдяки рішенню, ухваленому за рік до цього. 25 квітня 2025 року генеральна прокурорка США Пем Бонді підписала меморандум, який скасував захисні правила часів Меріка Гарланда — правила, що забороняли Мін’юсту вилучати записи журналістів і примушувати їх свідчити під час розслідування витоків.
«Необхідно скасувати політику Меріка Гарланда, яка перешкоджає Міністерству юстиції отримувати записи і вимагати свідчень від представників ЗМІ, щоб виявити й покарати джерело неналежних витоків.»
Пем Бонді, генеральна прокурорка США, меморандум від 25 квітня 2025
«Ця поведінка є незаконною і неправильною, і вона має припинитися», — писала Бонді про витоки з адміністрації. Її меморандум з’явився тоді, коли директорка національної розвідки Тулсі Габбард передала прокуратурі щонайменше трьох підозрюваних у витоках. За новими правилами Мін’юст знову може видавати журналістам повістки, судові накази та ордери на обшук — щоправда, за умови схвалення керівництвом відомства і попереднього повідомлення журналіста.
Реформи Гарланда 2021–2022 років встановлювали так зване «чітке правило», що забороняло примусовий процес проти журналістів у межах «збору новин» — це поняття охоплювало «отримання, володіння чи публікацію» урядової інформації, зокрема засекреченої. Ключовими запобіжниками були: жорстка вимога особистого схвалення генеральним прокурором, обов’язок спершу шукати інформацію в немедійних джерелах і презумпція завчасного попередження журналіста. Меморандум Бонді повернув систему до балансувального тесту, що діяв до 2022 року, — коли відомство просто «зважує» інтереси правоохоронців проти свободи преси.
Юридично ці настанови не мають сили закону: їх ухвалюють добровільно. Але, як зазначає аналіз Комітету репортерів за свободу преси, щойно примусовий процес запущено й виконано, «дзвін продзвонив» — держава вже отримала доступ до інформації, яку шукала, і скасувати це неможливо. Саме тому попереднє повідомлення журналіста мало значення: воно давало шанс оскаржити виклик до того, як буде надто пізно. Логіку розширення повноважень Мін’юсту при водночас слабшому контролі ми розбирали у матеріалі про обвал переслідувань білих комірців.
Тридцять років повісток проти преси
Історія тиску Мін’юсту на журналістів у справах про витоки старша за нинішню адміністрацію. У 2013 році відомство таємно отримало «широку повістку з відкладеним повідомленням» на телефонні записи Associated Press у межах розслідування витоку щодо національної безпеки. Скандал був такий гучний, що тодішній генеральний прокурор Ерік Голдер переглянув настанови, змінивши презумпцію на користь завчасного попередження журналістів. Це були правила часів Обами, які згодом посилив Гарланд і скасувала Бонді.
Роком раніше, у 2010-му, ФБР у своїй заяві під присягою охарактеризувало дії кореспондента Fox News Джеймса Розена — те, що він «просив, вимагав і заохочував» джерело в Держдепі розкрити засекречену інформацію — як порушення Закону про шпигунство. Суддя видав ордер на доступ до вмісту його поштової скриньки Gmail. Прикметно, що ФБР ніколи не мало наміру реально притягати Розена до суду: сама кваліфікація журналістської роботи як шпигунства була інструментом тиску на джерело.
Під час першого терміну Трампа, у 2020–2021 роках, Мін’юст санкціонував повістки проти вісьмох репортерів CNN, The New York Times і The Washington Post у справах про витоки, пов’язані з національною безпекою. Відомство отримало «накази про нерозголошення», які фактично затикали рота навіть адвокатам редакцій — юристи не могли попередити журналістів, за якими стежили. Коли ці випадки випливли вже за адміністрації Байдена, вони й підштовхнули Гарланда до жорсткіших захисних правил, що їх тепер скасовано.
Є структурна причина, чому американські журналісти такі вразливі. Конгрес США ніколи не ухвалив федерального закону про «журналістський привілей» — право не розкривати джерела. Це різко контрастує з тим, що кожен штат, окрім Вайомінгу, або ухвалив «щитовий» закон, або визнав таке право у судовій практиці. На федеральному рівні захист преси тримається виключно на добровільних внутрішніх настановах Мін’юсту — тих самих, що їх адміністрація може змінити одним меморандумом. Проблему вибіркового застосування федерального кримінального права до незручних фігур ми показували на прикладі справи Джона Болтона про засекречені документи.
Реакція: редакція, юристи, профспілка
The New York Times заявила, що боротиметься проти судового наказу, назвавши його вкрай незвичним і прямою загрозою здатності преси збирати інформацію в інтересах суспільства. Головний юрист газети Девід Маккроу висловився різкіше.
«Поява агентів федеральних правоохоронних органів на порозі будинків журналістів має шокувати сумління кожного американця, який вірить у Конституцію і захищену нею свободу преси.»
Девід Маккроу, головний юрист The New York Times, 11 липня 2026
Президент Комітету репортерів за свободу преси Брюс Браун наголосив, що повістки порушують багаторічну практику Мін’юсту.
«Повістки, видані журналістам The New York Times, розривають із давньою практикою Міністерства юстиції захищати суспільний інтерес і незалежність преси, яка вимагала від прокурорів звертатися по інформацію до репортерів лише в останню чергу, коли всі інші шляхи вичерпано.»
Брюс Браун, президент Комітету репортерів за свободу преси, 11 липня 2026
Профспілка журналістів NewsGuild також засудила виклик. Її президентка Сьюзен ДеКарава заявила: «Вільна і незалежна преса є необхідною умовою функціонування демократичного суспільства». Ключове слово тут — «незалежна»: коли репортер під присягою мусить назвати джерело, зникає сама можливість конфіденційної розмови, на якій тримається розслідувальна журналістика. Наступного разу службовець, що бачить порушення, десять разів подумає, перш ніж зателефонувати газеті.
Показова й хронологія. Матеріал стосувався не державної таємниці про озброєння противника, а того, чи достатньо захищений літак, який іноземна держава подарувала президенту США. Тобто предметом слідства стала інформація, що безпосередньо стосується конфлікту інтересів на найвищому рівні. Механіку, за якою держава перетворює апарат стеження і кримінального переслідування на інструмент проти незручних, ми докладно розбирали у розслідуванні про шпигунське ПЗ Pegasus і журналістів та в історії альянсу Five Eyes і масового стеження.
Варто розуміти й сам інструмент. Велике журі — це закрита колегія присяжних, перед якою прокурор веде розслідування таємно, без судді у звичному сенсі та без адвоката захисту в залі. Свідок, викликаний повісткою, зобов’язаний відповідати під присягою; відмова загрожує звинуваченням у неповазі до суду і навіть ув’язненням до кінця роботи журі. Для журналіста це пастка з двома виходами: назвати джерело або сісти. Саме тому примусовий виклик репортера до великого журі історично вважався крайнім заходом, до якого Мін’юст вдавався лише вичерпавши всі інші способи, — і саме цю межу, за словами Комітету репортерів, повістки Клейтона й переступили.
Прикметний і формальний бік справи. Правила Бонді вимагають попереджати журналіста завчасно — і адміністрація цю вимогу нібито виконала: агенти особисто принесли повістки додому. Але повідомлення за кілька днів до засідання великого журі мало що дає, якщо у репортера немає реального часу оскаржити виклик і зупинити його до того, як «дзвін продзвонить». Захист, зведений до формального повідомлення без дієвого механізму скасування, перетворюється на процедуру, а не на запобіжник.
Для нашого читача в Німеччині чи Польщі ця історія не така далека, як здається. Європейські демократії теж не мають єдиного надійного механізму захисту джерел на наднаціональному рівні, а Європейська комісія роками просуває інструменти контролю приватного листування — від Chat Control до систем перевірки віку. Коли уряд найстарішої писаної демократії світу тягне репортерів до великого журі за публікацію про подарунок іноземної держави своєму президенту, це створює прецедент, на який згодом зможе послатися будь-яка інша столиця.
Заява Мін’юсту, що «репортери не є мішенями», формально коректна і по суті оманлива. Мішенню справді є джерело. Але єдиний спосіб дістати джерело, який обрала прокуратура, — зламати захист журналіста, змусивши його або назвати ім’я, або піти на кримінальний ризик за мовчання. Це не розслідування проти преси лише на папері; на практиці ціна встановлюється саме для преси.
Четверо репортерів мають з’явитися до великого журі на Мангеттені 15 липня. The New York Times заявила, що подасть клопотання про скасування повісток до цієї дати. Ім’я службовця, який розповів газеті про рекомендацію Секретної служби, публічно не встановлено.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
3 thoughts on “Мін’юст США викликав чотирьох журналістів NYT до великого журі”
Comments are closed.