Суддя федерального окружного суду Південного округу Флориди Кетлін Вільямс 13 липня скасувала угоду між президентом США Дональдом Трампом і Податковою службою (IRS), яка створювала фонд на 1,776 млрд доларів і звільняла Трампа, двох його синів та «пов’язаних осіб» від частини федеральних переслідувань і цивільних позовів. Вільямс постановила, що позов від початку подавали з «неналежною метою», а сторони — Білий дім і підпорядковане йому Міністерство юстиції — насправді не були супротивниками, як цього вимагає Конституція для цивільного процесу.
- Що встановила суддя
- Механіка угоди
- Санкції проти адвокатів
- Звідки взявся позов
- Як фонд помер ще у червні
- Ширший візерунок
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Що встановила суддя
Центральний висновок рішення полягає в тому, що судовий процес був фікцією. Позивачем виступав Трамп, відповідачем — IRS, яку у справі представляло те саме Міністерство юстиції, підпорядковане Трампу. За словами Вільямс, обидві сторони домовилися заздалегідь, а суд мав лише поставити печатку на готовій угоді. У цивільному процесі США сторони повинні бути реально протилежними — це вимога, що випливає зі статті III Конституції про «справи та спори». Тут її не було.
«Сама природа позову та поведінка сторін і адвокатів від моменту його подання роблять очевидним, що це була спроба використати суд, аби надати певної легітимності угоді про імунітет для осіб і структур, пов’язаних із президентом, і виділити мільярди доларів американських платників податків на відшкодування скарг, не визначених законом.»
Кетлін Вільямс, суддя окружного суду Південного округу Флориди, рішення від 13 липня 2026
Юридична конструкція, на яку спиралася суддя, стара, як сама американська судова система. Суд може вирішувати лише реальні спори між сторонами з протилежними інтересами. Якщо позивач і відповідач хочуть одного й того самого, спору немає — є домовленість, оформлена як процес. Вільямс написала, що Трамп і Мін’юст «не були по-справжньому супротивниками у справі, як цього вимагають цивільні позови за Конституцією США». Коли суд це встановлює, він не просто відхиляє позов — він визнає, що весь процес був спробою обійти закон через судову залу.
Вільямс, яку 2011 року на посаду призначив Барак Обама, окремо звернула увагу на роль виконувача обов’язків генерального прокурора Тодда Бланча. За її формулюванням, Бланч мав «очевидну здатність говорити водночас за позивачів і за відповідачів» — тобто одна людина фактично представляла обидва боки в позові, який мав бути змагальним. Суддя нагадала межу, за яку суд заходити не має права.
Місце розгляду додає рішенню ваги. Південний округ Флориди — той самий суд, у якому раніше слухалася справа про секретні документи, вивезені Трампом до маєтку Мар-а-Лаго; там суддя Ейлін Кеннон, призначена самим Трампом, 2024 року закрила справу проти нього. Того разу флоридський суд спрацював на користь президента. Цього разу — інша суддя того ж округу винесла рішення проти нього, показавши, що результат залежить не від географії, а від того, хто саме сидить у кріслі.
«Гарантувати, що наші суди використовуються лише для тієї мети, яку створила Конституція, — обов’язок кожного судді.»
Кетлін Вільямс, з тексту рішення, 13 липня 2026
Суд відмовився бути інструментом. Це відрізняє рішення Вільямс від довшої тенденції, за якою федеральна прокуратура під керівництвом Бланча згортає справи проти впливових фігур: від закриття справи про хабарі на 265 млн доларів проти індійського мільярдера Гаутама Адані до обвального падіння кількості справ про «білокомірцеву» злочинність, яке досягло мінімуму з 1986 року.
Механіка угоди
У січні 2026 року Трамп подав до IRS позов на 10 млрд доларів. Формальна претензія: агентство не захистило його податкові декларації, дозволивши колишньому підряднику отримати доступ до них і передати «лівим медіа» на кшталт The New York Times і ProPublica. Замість того щоб роками судитися, Міністерство юстиції за кілька місяців вийшло на угоду, яка складалася з трьох частин.
- Фонд «протидії зброєзації» (anti-weaponization fund) на 1,776 млрд доларів — для компенсації тим, хто вважає, що держава застосувала проти них «зброєзацію» правосуддя і «лоуфер».
- Широкий імунітет, що захищав Трампа, його синів Дональда-молодшого й Еріка та інших «пов’язаних осіб» від частини федеральних кримінальних і цивільних переслідувань.
- Формальне вибачення IRS і заборона агентству надалі проводити податкові перевірки декларацій Трампа.
Швидкість, з якою рухалася справа, і стала одним із маркерів для суду. Позови проти федеральних агентств тягнуться роками; тут від подання до готової мирової угоди минуло кілька місяців, а обидві сторони погодилися майже без заперечень. Замість грошової компенсації за витік уряд запропонував собі імунітет і майже двомільярдний фонд — виплата, розмір якої не був прив’язаний до жодних доведених збитків. Число 1,776 млрд саме по собі символічне: 1776 — рік проголошення незалежності США.
Це і є ключ до розуміння, чому суддя вжила слово «самоугода». Уряд подавав до суду сам на себе, щоб потім сам собі виписати імунітет і сам розпорядитися майже двома мільярдами доларів бюджетних грошей. Отримувачами фонду мали стати ті, хто заявляє про «переслідування» з боку правосуддя, — серед них учасники штурму Капітолія 6 січня 2021 року та союзники Трампа. Критики з обох партій назвали конструкцію «фондом-годівницею».
Окремо варто розібратися з формулюванням «пов’язані особи». В угоді імунітет поширювався не лише на самого Трампа, а й на його синів Дональда-молодшого та Еріка, які керують сімейним бізнесом Trump Organization, і на не деталізоване коло афілійованих структур. Юридично це означало, що документ, оформлений як компенсація за витік податкових даних, фактично зачищав потенційні претензії до цілої родини й пов’язаних із нею компаній. Саме розмитість цього кола — «grievances not defined in the law», скарги, не визначені законом, — і стала однією з підстав, чому суд визнав угоду виходом за межі допустимого.
Для читача, який стежить за тим, як влада в різних юрисдикціях домовляється сама з собою, схема впізнавана. Вона повторює логіку, за якою криптобіржа Binance та її засновник Чанпен Чжао закрили справу мировою угодою на 4,3 млрд доларів, а сам Чжао згодом отримав президентське помилування. Різниця в тому, що цього разу другою стороною «угоди» був не приватний бізнес, а сам федеральний уряд.
Санкції проти адвокатів
Рішення Вільямс не обмежилося скасуванням угоди. Суддя рекомендувала санкції проти провідного адвоката Трампа — юриста з Флориди Алехандро Бріто — і передала його справу до Колегії адвокатів Флориди для дисциплінарного розгляду. Крім того, вона наклала грошові санкції, щоб відшкодувати витрати колишніх федеральних суддів, які втрутилися у справу як «друзі суду» (amici curiae) і оскаржили угоду.
Участь колишніх суддів варта окремої уваги. У звичайному цивільному процесі сторонні особи не оскаржують мирову угоду двох учасників — це їхня приватна справа. Тут же група відставних федеральних суддів подала клопотання саме тому, що угода зачіпала публічний інтерес: гроші платників податків і принцип рівності перед законом. Те, що суд не лише прийняв їхнє втручання, а й зобов’язав уряд компенсувати їхні витрати, — сигнал, наскільки серйозно Вільямс поставилася до зловживання процесом.
Найдалі санкції сягають двох високопосадовців Мін’юсту. Вільямс розпорядилася надіслати текст свого рішення дисциплінарним колегіям адвокатів у Нью-Йорку та Вашингтоні, які вже розглядають раніше подані етичні скарги проти виконувача обов’язків генпрокурора Тодда Бланча та заступника генпрокурора Стенлі Вудворда. Обидва брали участь у схваленні угоди. Для Бланча час особливо незручний: слухання щодо його затвердження на постійній посаді генерального прокурора мало відбутися вже наступного тижня.
Ім’я Бланча читачам сайту вже знайоме. Саме за його прокуратури колишній радник з нацбезпеки Джон Болтон визнав провину у справі про секретні документи — приклад того, як одне й те саме відомство суворо переслідує критиків Трампа і згортає справи проти його союзників. Те саме Міністерство юстиції викликало чотирьох журналістів The New York Times до великого журі — видання, яке першим опублікувало податкові дані Трампа.
Звідки взявся позов
Уся конструкція виросла з реальної події. Чарльз Літтлджон, колишній підрядник IRS, що працював через консалтингову фірму Booz Allen Hamilton, у 2018–2020 роках передав податкові дані Трампа та тисяч найбагатших американців до The New York Times і ProPublica. Прокурори назвали витік «безпрецедентним в історії IRS». У січні 2024 року суддя Ана Реєс засудила Літтлджона до максимальних п’яти років ув’язнення, трьох років нагляду після звільнення та штрафу 5000 доларів.
Масштаб витоку IRS оцінила пізніше: агентство розіслало повідомлення 405 427 платникам податків, чиї дані було розкрито незаконно; 89% із них — юридичні особи. Публікації, що виросли з цих файлів, стали політично вибуховими. Розслідування The New York Times 2020 року показало, що того року, коли Трамп зайшов до Білого дому, він сплатив 750 доларів федерального податку на прибуток, а в деякі роки — нуль, посилаючись на колосальні збитки. ProPublica 2021 року на основі тих самих даних довела, що 25 найбагатших американців сплачують меншу частку доходу у вигляді податків, ніж пересічні працівники.
Витік мав і корпоративні наслідки. У січні 2026 року, паралельно з поданням позову, Міністерство фінансів США розірвало контракти з Booz Allen Hamilton — фірмою, через яку Літтлджон отримав доступ до податкової бази. Акції компанії відреагували падінням. У Конгресі республіканці на чолі з головою юридичного комітету Палати представників Джимом Джорданом роками вимагали документи про угоду про визнання провини, яку Мін’юст за попередньої адміністрації уклав із Літтлджоном, вважаючи п’ятирічний вирок надто м’яким за наймасштабніший витік в історії податкової служби.
Саме ці публікації Трамп і поклав в основу позову проти IRS. Юридично претензія до захисту персональних даних була реальною — Літтлджон справді порушив закон і відбуває покарання. Але угода, яку вибудувало навколо цієї претензії Міністерство юстиції, за оцінкою суду, вийшла далеко за межі компенсації за витік і перетворилася на інструмент імунітету.
Як фонд помер ще у червні
До рішення суду фонд уже не існував — його поховала власна партія Трампа. Наприкінці травня та на початку червня 2026 року, як повідомляли Bloomberg і NBC News, проти конструкції піднявся рідкісний двопартійний спротив. Близько половини республіканців у Сенаті були готові разом із демократами заблокувати виділення грошей, побоюючись, що фонд перетвориться на «годівницю» для союзників президента, зокрема учасників подій 6 січня. Видання Time прямо назвало конструкцію «слаш-фондом». Під тиском адміністрація відступила.
«Ми не рухаємося далі з цим фондом, крапка.»
Тодд Бланч, в.о. генерального прокурора США, свідчення підкомітету Палати представників з асигнувань, червень 2026
На початку червня адміністрація вперше письмово підтвердила судам, що відмовляється від фонду. Але тут ховається деталь, яку легко пропустити. Скасування фонду не зачепило другого елемента угоди — заборони IRS перевіряти податкові декларації Трампа. Ця частина залишалася чинною навіть після того, як мільярдний фонд оголосили мертвим. Рішення Вільямс від 13 липня — перше, що ставить під сумнів усю угоду цілком, включно з податковим імунітетом.
Різниця між двома подіями принципова. У червні від фонду відмовилася сама адміністрація — добровільно, під політичним тиском, зберігши для себе найцінніше. У липні суд визнав незаконною конструкцію в цілому. Це вже не політичне рішення, яке можна переграти після зміни настроїв у Сенаті, а судовий висновок, який відкриває шлях до дисциплінарних і навіть кримінальних питань до тих, хто угоду готував.
Ширший візерунок
Окрема справа про податкову угоду вписується в закономірність, яку сайт відстежує місяцями. Під керівництвом Бланча Міністерство юстиції послідовно закривало гучні справи проти багатих і впливових — від згаданого закриття справи Адані до різкого падіння переслідувань «білих комірців». Паралельно президент активно користувався правом помилування: Чанпен Чжао з Binance отримав його після мільярдної мирової угоди. Механізм щоразу той самий — не виправдувальний вирок присяжних, а адміністративне рішення, яке виводить фігуранта з-під удару.
Втрата податкового імунітету має і символічний вимір. Трамп став першим президентом США за сорок років, який відмовився публікувати власні податкові декларації — норму, що неписано трималася від часів Ричарда Ніксона. Саме ця секретність і зробила витік Літтлджона політично вибуховим, а спробу закріпити заборону перевірок в обмін на закриття позову — особливо чутливою. Судове скасування угоди повертає декларації президента у площину, де їх принаймні теоретично може торкнутися податкова служба.
Для української діаспори в Німеччині, Польщі та США логіка знайома до болю. Влада, яка вимикає щодо себе контрольний орган — податкову службу, антикорупційне бюро, прокуратуру, — не є американським винаходом. Європейські читачі бачили її м’якші версії у власних столицях, а українські — у найгрубіших формах удома. Саме тому історія про суддю, яка відмовилася завізувати імунітет для найпотужнішої людини країни, читається не як локальна американська сварка, а як рідкісний приклад того, що судова гілка може сказати «ні».
Що буде далі з процесуального боку, поки не визначено. Скасування угоди теоретично повертає сторони до вихідної точки — початкового позову Трампа на 10 млрд доларів проти IRS, який тепер знову відкритий. Мін’юст може оскаржити рішення Вільямс в апеляційному суді 11-го округу. Може й тихо відмовитися від позову цілком, аби не привертати уваги до податкової історії президента напередодні проміжних виборів. Жоден із цих шляхів не повертає податковий імунітет автоматично.
Рішення Вільямс не встановлює, що Трамп ухилявся від податків, і не повертає грошей, яких ніхто не встиг витратити. Воно фіксує інше: адміністрація намагалася купити собі імунітет коштом платників і оформити це рукою суду — і вперше за друге президентство Трампа натрапила на суддю, яка відмовилася поставити свій підпис.
Слухання щодо затвердження Тодда Бланча на постійній посаді генерального прокурора заплановане на наступний тиждень, і рішення суду лягає на стіл сенаторів саме напередодні. Дисциплінарні колегії Нью-Йорка та Вашингтона продовжують розгляд скарг на Бланча і Вудворда. Юридична команда Трампа рішення прямо не прокоментувала, обмежившись критикою IRS за провали в захисті даних.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
