Об’єднаний морський інформаційний центр під проводом ВМС США 15 липня підвищив рівень небезпеки для проходу Ормузькою протокою до «серйозного» — найвищої категорії — уперше від середини червня, після того як дві іранські крилаті ракети влучили в танкери компанії Adnoc і вбили моряка. Тієї ж доби американська авіація атакувала іранські міста дев’ятий раз поспіль, а військова страховка для суден у Перській затоці сягнула 10% вартості корпусу проти 0,25% до війни.
Місячне перемир’я, підписане Дональдом Трампом і президентом Ірану Масудом Пезешкіаном 17 червня, розсипалося. Через протоку, якою до війни проходила чверть світової морської нафти, тепер пропускають за списком: одні прапори минають блокаду, інші стоять на якорі й платять за страх. Це історія про те, хто в цій війні везе, а хто рахує.
- Дев'ята ніч і карта ударів
- Двадцять відсотків світової нафти в одній протоці
- Ціна корпусу: від 0,25% до 10%
- П'ять прапорів, яким дозволили пройти
- Меморандум 17 червня, що не дожив до липня
- Рахунок, який дійде до Європи
- Post List
- Пентагон скоротив центр захисту цивільних до девʼяти осіб
- Термін Зеленського сплив у 2024: конституційний спір про вибори
- Мильстоун-ескроу між стартапом і інвестором: механіка угоди
- США вдарили по Ірану девʼяту ніч, Ормуз під блокадою
- Маршали США заарештували братів Тейт на запит Лондона
- Crypto AG: ЦРУ і BND десятиліттями читали шифри 120 держав
Дев’ята ніч і карта ударів
Війна почалася 28 лютого 2026 року операцією «Epic Fury» — спільним ударом США та Ізраїлю по іранських обʼєктах. У тих перших нальотах загинув верховний лідер Ірану Алі Хаменеї, після чого влада в Тегерані перейшла у режим спадкового переходу, який ми детально розбирали окремо. Від того лютневого удару до нинішньої дев’ятої ночі поспіль минуло майже пʼять місяців, розділених коротким перемир’ям, що протрималося менше місяця.
У ніч на 20 липня іранські медіа повідомили про вибухи у восьми містах одночасно — від Тебриза на крайній півночі до Чабахара на крайньому півдні. У списку цілей також Сірік, Джаск, Махшехр, Імам-Хомейні, Хвормудж, Конарак і ядерний майданчик Дархвін. Центральне командування США формулювало завдання удару стримано.
«Зниження військових спроможностей Ірану, що використовуються для атак на комерційні судна й моряків, які проходять Ормузькою протокою.»
Заява Центрального командування США щодо цілей ударів, 20 липня 2026
Ціна цієї кампанії для американських військових зростає повільно, але невпинно. За даними Al Jazeera, від початку війни загинули 17 військовослужбовців США і понад 420 дістали поранення. Три смерті припали на останні дні: двоє загинули у п’ятницю в Йорданії від іранського ракетного удару, ще один — 18 липня на півночі Іраку, коли підрозділ проводив контрольований підрив збитого іранського безпілотника Shahed. Такий дрон коштує Тегерану близько 30 000 доларів — асиметрія, яка робить цю війну виснажливою радше для США, ніж для Ірану.
Йорданія збила три іранські ракети, спрямовані на її територію. Атаки зачепили й інші держави Затоки: іранські удари влучали в кувейтські обʼєкти — опріснювальну станцію, табір Аль-Адірі та авіабазу Алі-ас-Салем. Війна, яку Вашингтон вів як точкову операцію проти Тегерана, дедалі більше стає регіональною.
Морська складова кампанії теж загострилася. За повідомленням Al Jazeera, американські сили перенаправили шість комерційних суден і вивели з ладу ще одне, тоді як Іран заявив, що чотири судна намагалися пройти протоку «небезпечним» способом. Кожен такий інцидент — це не лише військовий епізод, а й сигнал страховому ринку, який реагує підвищенням ставок протягом годин.
Дев’ять ночей поспіль — це вже не окремі удари, а систематична повітряна кампанія. Вашингтон окреслив її як «кампанію в Ормузькій протоці 2026 року» зі стратегічною метою придушити іранські спроможності атакувати судноплавство. Проблема в тому, що ці самі спроможності — дешеві безпілотники й крилаті ракети берегового базування — розосереджені й недорогі у виробництві, тож повітряні удари нищать радше окремі пускові установки, ніж саму здатність Ірану дотягуватися до танкерів.
Двадцять відсотків світової нафти в одній протоці
Ормузька протока — найвужча точка світової енергетики. До війни нею проходило близько чверті всієї морської нафти планети і приблизно пʼята частина глобального скрапленого газу. Жоден інший маршрут не має альтернативи такого масштабу: трубопроводи в обхід протоки покривають лише частину обсягів, а перекидання танкерів навколо Африки додає до рейсу тижні й сотні тисяч доларів палива.
Коли 28 лютого посипалися перші удари, ринок відреагував миттєво. Протягом 48 годин протока фактично закрилася; найбільші контейнерні лінії — Maersk, MSC, CMA CGM і Hapag-Lloyd — призупинили проходи. Ціна на нафту Brent уперше перевищила 100 доларів за барель 8 березня і в піку березня сягнула 126 доларів. Це був найбільший помісячний стрибок за роки. Ми фіксували цей обвал ще у перші дні кризи, коли США заявили про удари по 140 цілях, а Тегеран оголосив протоку закритою.
Міжнародне енергетичне агентство назвало наслідки найбільшим шоком пропозиції нафти в задокументованій історії енергоринків — за сукупним обсягом і тривалістю він перевищив і арабське нафтове ембарго 1973 року, і шок Перської війни 1990-го. До нинішньої дев’ятої ночі ринок встиг частково видихнути: Brent відкотився до 76 доларів за барель, коли влітку сторони вийшли на перемир’я. Але кожна нова атака на танкер повертає надбавку за ризик у ціну.
Наслідки виходять далеко за межі бензоколонки. Конференція ООН з торгівлі й розвитку (UNCTAD) попереджала, що збій в Ормузі бʼє по глобальних ланцюгах постачання й цінах на продовольство, адже протокою йдуть не лише нафта й газ, а й добрива та контейнерні вантажі. Федеральний резервний банк Далласа окремо моделював, що тривале перекриття протоки означає світову рецесію через ціновий шок. Саме тому навіть часткова, «списочна» блокада тримає центробанки у напрузі: інфляційний імпульс від нафти приходить із лагом у кілька місяців.
Ця залежність від однієї протоки — не випадковість, а структура. Той самий принцип «вузького горла» визначає й глобальні битви за критичні метали й рідкоземи: коли постачання концентрується в одній точці чи в одній юрисдикції, ця точка стає зброєю. Ормуз — найстаріша і найдорожча з таких точок.
Ціна корпусу: від 0,25% до 10%
Найточніший барометр цієї війни — не заяви політиків, а рядок у страховому полісі. До лютого військова страховка коштувала судновласнику близько 0,25% вартості корпусу за рейс. Станом на середину липня ставки коливаються між 3% і 10%. Для танкера вартістю 100 мільйонів доларів це означає надбавку від 3 до 10 мільйонів за один прохід замість колишніх приблизно 250 тисяч.
Механіка цього ринку робить його нервовим. Поліси воєнного ризику продають зазвичай на сім днів і переоцінюють кожні 24–48 годин. За таких рівнів навіть невеликий зсув ставки означає для великого танкера сотні тисяч доларів додаткових витрат щодоби. Маркус Бейкер, глобальний керівник напряму морського, вантажного і логістичного страхування в брокера Marsh, описав цю динаміку в коментарі виданню The National.
«Ставки воєнного ризику катаються на американських гірках, повторюючи рух ціни на нафту. Вони можуть бути будь-де між 3% і 10% вартості корпусу.»
Маркус Бейкер, глобальний керівник напряму морського страхування Marsh, The National, 17 липня 2026
Ставки підстрибнули після 15 липня, коли дві іранські крилаті ракети влучили у супертанкери Mombasa та Al Bahyah, що належать Adnoc Logistics and Services. Загинув один моряк, восьмеро дістали поранення. Саме після цієї атаки центр моніторингу підняв рівень небезпеки до «серйозного» — і кожне судно, що заходить у протоку, тепер платить премію за війну, якої ще тиждень тому не було.
За страховими рядками стоять живі люди. За оновленням Міжнародної морської організації від 8 липня, у регіоні застрягли близько 6000 моряків — на суднах, які не можуть ані безпечно пройти, ані повернутися. У квітні, на піку блокади, ця цифра була ще більшою: за офіційними даними, станом на 21 квітня в Перській затоці заблокувало 20 000 моряків і 2000 суден. Генеральний секретар IMO Арсеніо Домінґес назвав вартість страхування окремим тягарем.
«Незмінно висока вартість морського страхування в регіоні сама собою поглиблює навантаження на судновласників та операторів.»
Арсеніо Домінґес, генеральний секретар Міжнародної морської організації, липень 2026
Ставки не лише зростали. Наприкінці червня, коли перемир’я ще діяло, а центр моніторингу розширив коридор поблизу Оману, премії за ризик почали відкочуватися, і частина ліній обережно повернулася в протоку. Саме тому Бейкер порівняв ринок з американськими гірками: за пів року ставка встигла злетіти в лютому, трохи осісти навесні, знову підскочити влітку. Судновласник, який планує рейс на місяць уперед, не може передбачити навіть тижневу вартість страховки — а без неї банк не профінансує вантаж.
Страховики захищаються від закиду, що наживаються на кризі. Міжнародна спілка морських страховиків відповіла коротко: «Морське страхування — частина розв’язання, а не частина проблеми». Формально це правда: без поліса судно взагалі не вийде в море. Але факт залишається фактом — що небезпечніша протока, то дорожчий кожен прохід, і зрештою ця надбавка осідає в ціні пального на заправці за тисячі кілометрів від Ормуза.
П’ять прапорів, яким дозволили пройти
Блокада Ормуза виявилася не глухою стіною, а фільтром. 27 березня Корпус вартових ісламської революції офіційно заборонив прохід суднам, що прямують до портів США, Ізраїлю та їхніх союзників або з них. Але з першого ж тижня зʼявилися винятки. Ще 5 березня Тегеран пропустив судна під китайським прапором. А 26 березня Іран схвалив прохід одразу пʼятьом державам: Китаю, Росії, Індії, Іраку і Пакистану.
Цей список — політична карта війни. Пропускають тих, хто або купує іранську нафту зі знижкою, або тримає нейтралітет, вигідний Тегерану. Китай та Індія отримали доступ до дешевшого барелю саме тоді, коли решта світу платила за нафту 126 доларів. Росія, яка сама живе під санкціями і торгує через «тіньовий флот», знайшла в іранській блокаді дзеркальне відображення власної схеми обходу обмежень.
Паралельно розрісся «темний» танкерний трафік — судна, що вимикають транспондери, міняють прапори і возять нафту поза офіційною статистикою. Ті, хто наважується на прохід, беруть на себе величезний ризик: за час кризи задокументовано 53 інциденти з атаками на судна. Два танкери — Mussafah 2 і Haji Ali — затонули, вісім екіпажів покинули судна, ще чотири кораблі Іран захопив, серед них контейнеровози MSC Epaminondas і MSC Francesca.
Протоку швидко мілітаризували з обох боків. США 4 травня запустили операцію ескорту «Project Freedom», але вже 6 травня призупинили її. Індія, чиї нафтопереробні заводи критично залежать від затоки, розгорнула власні місії: «Урджа Суракша» — супровід танкерів із 25 березня, і «Санкальп» — евакуацію газовозів між 14 і 24 березня. З 11 квітня почалося розмінування фарватеру, а 27 червня центр моніторингу оголосив про розширення безпечнішого коридору поблизу Оману. Кожна з цих операцій — визнання того, що ринок сам себе не захистить.
Не всі винятки були політичними. 27 березня Тегеран окремо дозволив гуманітарні вантажі й постачання добрив — визнання того, що повна блокада вдарила б по продовольчій безпеці бідніших країн, які купують добрива саме через затоку. Вибірковий доступ отримали також окремі судна Малайзії, Таїланду й Філіппін. Кожен такий дозвіл Тегеран міг використати як важіль: доступ до протоки перетворився на валюту дипломатії.
Логіка «хто везе, той і виграє» знайома читачам за іншими морськими вузлами. Лише вчора ми писали, як сомалійські пірати повернулися в Аденську затоку і як воєнні страхові премії там теж стали окремою галуззю. Різниця в тому, що біля Ємену страх продає піратство, а в Ормузі — держава з ракетами й списком дозволених прапорів.
Меморандум 17 червня, що не дожив до липня
Спроб зупинити цю війну було кілька. Перше тимчасове перемир’я оголосили 8 квітня, але воно швидко посипалося. 12 квітня віцепрезидент США Джей Ді Венс визнав провал переговорів в Ісламабаді. Справжній прорив, здавалося, стався 17 червня, коли Дональд Трамп і Масуд Пезешкіан підписали меморандум про припинення вогню. Саме до цього документа прив’язана наша попередня хроніка 131-го дня війни, коли Ормуз завмер, а Brent тримався на 76 доларах.
Перемир’я протрималося менше місяця. 8 липня воно остаточно зламалося, і за тиждень США вийшли на дев’яту ніч ударів поспіль. Ще до підписання меморандума американські військові попереджали Білий дім, що спроба силою відкрити протоку загрожує затягуванням у довгу морську війну. За даними реконструкцій кризи, президент Трамп ці застереження Об’єднаного комітету начальників штабів відкинув, погрожував знищенням іранської інфраструктури і навіть пропонував перейменувати протоку на «протоку Трампа».
Масштаб заблокованого судноплавства озвучував і сам голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Ден Кейн. 6 травня він підтвердив, що в протоці й довкола неї застрягли близько 22 500 моряків на понад 1550 комерційних суднах. Це не абстракція: кожне з цих суден — застрахований актив, який щодоби генерує збиток, поки стоїть на якорі. Індійський флот навіть проводив окремі операції з евакуації газовозів і супроводу танкерів своїх компаній. Для порівняння: на піку блокади у квітні заблокованими виявилися 20 000 моряків і 2000 суден, тож травневі 22 500 на 1550 бортах у самій протоці — це вже вужчий, але щільніший вузол, у якому кожне судно стоїть упритул до сусіднього.
Взаємні звинувачення лише поглиблювали недовіру. Постійний представник США при ООН Майк Волтц звинуватив Іран в атаці 7 травня, тоді як Тегеран наполягав, що лише реалізує право на самооборону проти блокади. За таких умов кожне перемир’я було приречене: жодна зі сторін не визнавала себе призвідником, а отже, не мала стимулу першою зупинитися.
Дипломатія й далі буксує. Ісламабадський раунд провалився, посередницькі спроби Пекіна не дали перемир’я, а меморандум 17 червня став радше паузою для перегрупування, ніж миром. Кожна нова атака на танкер обнуляє попередні домовленості й повертає ринок до режиму облоги.
Рахунок, який дійде до Європи
Здавалося б, війна за протоку між Іраном і Оманом — далека. Але економіка глобальна, і надбавка за ризик мандрує ланцюгом до кінцевого споживача. Коли танкер платить на 10 мільйонів більше за прохід, ця сума не зникає: вона розчиняється у ціні дизеля, у вартості авіапалива, у рахунку за опалення. Для мільйонів українців, які живуть у Німеччині, Польщі чи Австрії, ормузька премія за ризик — це цілком конкретний рядок у місячному бюджеті.
Європа входить у цю кризу вразливішою, ніж здається. Континент досі не оговтався від енергетичного шоку після 2022 року, коли обрив російського газу підняв рахунки домогосподарств до історичних максимумів. Тепер до газового чинника додається нафтовий: дизель, яким їздять вантажівки й опалюються приватні будинки в німецькій та польській глибинці, дорожчає слідом за Brent. Різниця між нафтою по 76 і по 100 доларів за барель — це десятки євро щомісяця для орендаря, якому ніхто цю різницю не компенсує.
Держави Затоки платять інакше. Кувейт уже дістав прямі удари по енергетичній інфраструктурі. Обʼєднані Арабські Емірати втратили моряка й два супертанкери своєї державної компанії. Саудівська Аравія та Катар, чий експорт цілком залежить від протоки, змушені закладати воєнну премію в кожен контракт. А Ірак, який отримав дозвіл на прохід, опинився у двозначному становищі: його нафта тече, але його територію використовують як плацдарм для ударів, і американські солдати гинуть саме там. Іракський нафтовий сектор і без війни роз’їдений корупцією — ми докладно писали, як операція «Фаджр» викрила схеми на десятки мільйонів довкола іранської нафти в Багдаді.
Довгостроково блокада прискорює те, що й без війни назрівало роками, — зсув центру ваги нафтового ринку на схід. Китай та Індія, які отримали пільговий доступ, нарощують закупівлю знеціненого іранського барелю, тоді як європейські покупці шукають альтернативи в Атлантиці й Західній Африці за вищою ціною. Ормузька війна не створила цей розрив, але зробила його видимим: одні економіки виходять із кризи з дешевшою енергією, інші — з дорожчою.
Хто ж у цій війні справді виграє? Виграють ті, хто продає визначеність у морі невизначеності: страхові синдикати, що переоцінюють поліси кожні дві доби; трейдери, які купують іранський барель зі знижкою і продають дефіцит дорого; власники «тіньового флоту», яким блокада відкрила премію за ризик як нову статтю доходу. Програють моряки на якорі, споживачі пального і держави, що не потрапили до списку дозволених прапорів. Ця асиметрія — не побічний ефект війни, а її внутрішня логіка: чим довше протока лишається напівзакритою, тим стабільніший дохід тих, хто торгує ризиком і дефіцитом.
Головний висновок цієї фази війни не в кількості ударів, а в тому, що протоку перетворили на інструмент вибіркового доступу. Іран не закрив Ормуз повністю — він зробив його платним і політичним, пропускаючи союзників і караючи решту. Це небезпечніша модель, ніж проста блокада: вона дозволяє тримати світовий ринок нафти в напрузі роками, не перекриваючи його остаточно і не даючи приводу для тотальної відповіді.
Станом на 20 липня рівень небезпеки для проходу Ормузькою протокою лишається «серйозним» — найвищим. Нафта Brent торгується біля 76 доларів за барель, військова страховка — на рівні 10% вартості корпусу, а меморандум 17 червня формально не денонсований, але й не діє. Від початку війни загинули 17 американських військових і щонайменше один моряк торгового флоту; близько 6000 моряків досі не можуть залишити регіон.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
