Центральне командування США (CENTCOM) повідомило в ніч на 12 липня, що завдало третього за тиждень раунду ударів по Ірану, вразивши близько 140 військових цілей у відповідь на обстріл торговельного судна в Ормузькій протоці, тоді як військово-морські сили Корпусу вартових ісламської революції оголосили протоку закритою для будь-якого руху. Це найбільша ескалація відколи Вашингтон і Тегеран у червні підписали меморандум про взаєморозуміння, який мав завершити війну і розблокувати найважливіший нафтовий коридор світу.
Обмін ударами триває вже третій вихідний поспіль. За три ночі цього тижня CENTCOM, за власною заявою, уразив понад 300 цілей — і водночас наполягає, що протока лишається відкритою. Іран стверджує протилежне. Дві держави, які менш ніж місяць тому підписали перемир’я, тепер не можуть навіть узгодити, чи працює морський шлях, крізь який проходить приблизно п’ята частина світової нафти.
- Що встановлено про удари 11–12 липня
- Розпад червневого меморандуму
- Чотири місяці війни в морі
- Ціна для судноплавства й нафти
- Регіоналізація і безсилі посередники
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Що встановлено про удари 11–12 липня
Нова хвиля почалася з інциденту в протоці. За даними CENTCOM, КВІР «відкрито атакував» контейнеровоз під прапором Кіпру, який проходив Ормуз; один член екіпажу зник безвісти, судно припинило рейс через «пожежу на борту й серйозні пошкодження машинного відділення». Іранські ВМС у заяві для державних медіа описали це інакше: вони нібито зробили попереджувальні постріли, які влучили в судно, після того як «кілька кораблів спробували пройти незатвердженим маршрутом» через водний шлях.
Розбіжність у формулюваннях не косметична. Від того, хто відкрив вогонь першим і чи був маршрут судна «незатвердженим», залежить, чия версія порушення меморандуму виглядає переконливіше. Обидві сторони подають один і той самий інцидент як доказ вини опонента — і кожна будує на ньому право на удар у відповідь.
За кілька годин після обстрілу судна CENTCOM оприлюднив у соцмережі X підсумок відплати. Формулювання варте дослівного цитування, бо саме воно задає рамку американської позиції.
«Протягом трьох ночей ударів цього тижня CENTCOM за вказівкою головнокомандувача уразив понад 300 цілей, щоб послабити здатність Ірану атакувати цивільних моряків і торговельні судна, які вільно проходять протоку. Комерційний рух через життєво важливий міжнародний морський коридор триває.»
Заява Центрального командування США, X, 12 липня 2026
Перелік цілей CENTCOM охоплював іранські ракетні й дронові майданчики, військово-морські засоби, склади боєприпасів, комунікаційні мережі та пункти берегового спостереження. Міністр оборони США Піт Гегсет висловився коротше. «Іран зробив поганий вибір. Тепер вони платять», — написав він у соцмережі в ніч на неділю. Тон заяви — не дипломатичний, а каральний: Вашингтон більше не описує удари як засіб примусити Тегеран повернутися за стіл, а як покарання.
Удари 11–12 липня — уже третій раунд цього тижня. Перша хвиля, у ніч на 8 липня, охопила понад 80 цілей, зокрема системи протиповітряної оборони, командні мережі, береговий радар і понад 60 катерів КВІР — саме тих малих швидкісних суден, якими Іран веде асиметричну війну в тісному фарватері. Тегеран тоді заявив про удари у відповідь по 85 американських військових об’єктах у Бахрейні й Кувейті. Кожен наступний вихідний повторював цикл: інцидент із судном, американська відплата, іранський залп по регіону. Ця регулярність перетворює кризу з разового загострення на сталий режим бойових дій.
Іранська відповідь вийшла за межі протоки. У неділю Тегеран заявив, що відкрив вогонь у бік Йорданії та інших держав Перської затоки. Офіційні особи Об’єднаних Арабських Еміратів і Катару згодом повідомили про перехоплення ракет, що наближалися. Державне агентство Оману повідомило, що іранські дрони вразили кілька об’єктів на оманській території — за день після того, як Маскат завершив переговори з Тегераном про режим руху в протоці. Розширення переліку цілей до сусідів, які формально не є стороною конфлікту, — головна нова ознака цієї фази порівняно зі станом на 131-й день, коли бої зосереджувалися на самому фарватері.
Найгостріше протиріччя — навколо статусу протоки. Після обміну ударами Іран оголосив, що повністю закриває Ормуз і не пропускає жодне судно. Того ж дня CENTCOM заявив, що протока відкрита. Обидві сторони апелюють до тексту червневого меморандуму — і обидві звинувачують одна одну в його порушенні. Для судновласника, що приймає рішення в понеділок уранці, суперечність двох столиць означає одне: об’єктивних гарантій безпеки коридору немає ні від кого.
Розпад червневого меморандуму
Угода, яку зараз ховають, протрималася менш ніж місяць. 17–19 червня президент Дональд Трамп та іранський президент Масуд Пезешкіан підписали меморандум про взаєморозуміння (у західній пресі його називають Ісламабадським меморандумом; NewsGroup висвітлював його підписання як версальську угоду 110-го дня). Документ передбачав 60-денне перемир’я, що охоплювало й Ліван, зобов’язував Іран відновити прохід комерційних суден через Ормуз, а США — призупинити санкції проти іранського нафтового експорту.
Механізм тримався на нафтовому винятку. Наприкінці червня Вашингтон зняв санкції з іранської нафти, і барель швидко відкотився до довоєнних рівнів. Виняток мав діяти до 21 серпня. Він не дожив і до середини липня.
Перелам стався 7 липня. Того дня в протоці атакували два танкери — катарський газовоз Al Rekayat і супертанкер під саудівським прапором Wedyan; менш ніж за добу постраждало третє судно, Cyprus Prosperity. Al Rekayat евакуювали після пожежі в машинному відділенні. У відповідь Міністерство фінансів США повернуло санкції проти іранського нафтового експорту, скасовані після підписання меморандуму, а CENTCOM оголосив першу хвилю ударів по іранських військових об’єктах поблизу протоки.
8 липня, під час саміту НАТО в Анкарі, Трамп заявив, що вважає перемир’я завершеним. «Ми вдарили дуже потужно минулої ночі», — сказав він журналістам. Меморандум, за його словами, «завершено», а переговори — «марна трата часу». Про іранське керівництво президент висловився ще різкіше: «Вони хворі, з ними щось не так». Іран відповів симетрично. Речник іранського МЗС назвав удари «грубим порушенням меморандуму про взаєморозуміння», а міністр закордонних справ Аббас Арагчі поклав на «американський режим» відповідальність «за небезпечні наслідки».
Спікер іранського парламенту Мохаммад Багер Галібаф, один із ключових переговірників, зафіксував позицію Тегерана різкіше.
«Епоха залякування й вимагання завершилася.»
Мохаммад Багер Галібаф, спікер парламенту Ірану, 8 липня 2026
Суть суперечки — в одному пункті. США закликають судна користуватися південним маршрутом, що тулиться до узбережжя Оману. Іран стверджує, що цей маршрут порушує меморандум, бо виводить рух з-під іранського контролю. Вашингтон, своєю чергою, звинувачує Тегеран у зриві угоди. «Ірану дали ще одну можливість продемонструвати дотримання меморандуму про взаєморозуміння після того, як його притягнули до відповідальності за попередні атаки на торговельні судна, але він знову цього не зробив», — ідеться в заяві американської сторони. Кожна сторона тлумачить той самий документ як доказ провини іншої, і жодного незалежного арбітра, здатного встановити фактичний бік справи, у цій конструкції немає.
Чотири місяці війни в морі
Щоб зрозуміти, чому перемир’я було приречене, треба відмотати до початку. Війна почалася 28 лютого операцією «Епік ф’юрі» — американсько-ізраїльськими ударами, під час яких загинув верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї. За кілька годин КВІР почав передавати по УКХ попередження, що забороняють прохід суден. Відтоді Тегеран пройшов через спадкову передачу влади, а конфлікт із коридорного зіткнення двічі переростав у повноцінну морську блокаду.
Перша хвиля жертв припала на 1–2 березня. Загинули моряки на суднах Skylight під прапором Палау (двоє вбитих, троє поранених), MKD Vyom під прапором Маршаллових Островів (один загиблий) і LCT Ayeh під прапором ОАЕ (один тяжко поранений). 4 березня КВІР заявив про повний контроль над фарватером; того ж дня судно Sonangol Namibe під багамським прапором обстріляли поблизу Кувейту — за понад 800 кілометрів від протоки, що показало географічний розліт загрози.
8 березня Brent уперше за чотири роки перевищив 100 доларів за барель. Трамп тоді заявив, що іранські збройні сили знищено, і публічно розмірковував про контроль над протокою, аж до її можливого перейменування на «протоку Трампа». 9 березня страхові ставки зросли в 4–6 разів за тиждень. 10 березня США повідомили, що Іран мінує фарватер, і заявили про знищення 16 мінних загороджувачів. 11 березня в серії атак загинули троє моряків на таїландському Mayuree Naree, а танкери Safesea Vishnu і Zefyros загорілися.
Найкривавіший епізод стосувався не торговельного, а військового судна. 4 квітня США атакували фрегат іранських ВМС IRIS Dena: загинули 104 моряки, 32 врятували. Через тиждень, 11–13 квітня, після провалу переговорів в Ісламабаді, Вашингтон оголосив і запровадив морську блокаду іранських портів. 22 квітня Іран у відповідь захопив контейнеровози MSC Epaminondas (прапор Ліберії) і MSC Francesca (прапор Панами). До 21 квітня Міжнародна морська організація нарахувала близько 20 000 моряків і 2000 суден, застряглих у Перській затоці. На піку криза підняла Brent до 126 доларів за барель — найбільший стрибок цін на нафту з часів нафтового шоку 1970-х.
Травень додав до переліку нові захоплення й затоплення. 8 травня Іран захопив нафтовий танкер Ocean Koi; 13 травня індійське вантажне судно Haji Ali затонуло після удару, 14 членів екіпажу врятували; 14 травня дослідницьке судно Hui Chuan перехопили й відвели до іранського порту. Паралельно США намагалися відновити рух силою: 4 травня Трамп запустив операцію «Проджект фрідом» — місію ВМС США з супроводу торговельних суден, — але вже 6 травня призупинив її, пославшись на «великий прогрес» у бік можливої угоди. Той «прогрес» через шість тижнів матеріалізувався у червневий меморандум, а ще за місяць розсипався.
Іран поступово вибудовував паралельний режим контролю. 5 травня Тегеран створив Управління протоки Перської затоки для регулювання транзиту, ще у березні МЗС оголосило, що судна Китаю, Росії, Індії, Іраку й Пакистану проходитимуть вільно. Тобто фактично протока не була закрита для всіх — вона була закрита вибірково, за політичною ознакою прапора. Саме ця вибірковість, а не тотальна блокада, і лягла в основу червневого меморандуму: угода мала перевести режим із «дозволено друзям» на «дозволено всім».
Загальний підсумок чотирьох місяців до нинішньої ескалації: щонайменше 14 загиблих моряків і один портовий робітник, десятки уражених і захоплених суден, двічі оголошена блокада й одне перемир’я, яке протрималося менш ніж місяць. Нинішній зрив меморандуму — уже другий провал спроби зупинити цю війну переговорами.
Ціна для судноплавства й нафти
Ормуз пропускає близько п’ятої частини світового споживання нафти. Тому кожна фаза кризи має точну цінову проєкцію. Після ударів 8 липня ф’ючерси Brent зросли на 5,2% і закрилися на позначці 78,02 долара за барель; WTI піднявся до району 73–76 доларів. Європейські біржові індекси того дня впали приблизно на 1,6%.
Фізичний рух показує масштаб зупинки ясніше за ціну. За даними Lloyd’s List Intelligence, у червні 2026 року протоку пройшло 576 суден — на 81% менше, ніж 3100 з лишком проходів у червні 2025-го. У травні коридором пройшло лише 233 рейси. 8 липня південним маршрутом протоки не пройшло жодне судно. Тобто попри заяви CENTCOM про «безперервний комерційний рух», у ключові дні ескалації рух падав до нуля.
Аналітик Rystad Energy Хорхе Леон описав механіку розвороту стисло.
«Перемир’я в Ормузькій протоці, схоже, завершилося — повідомлення про атаки на комерційні судна спричинили новий раунд американських ударів у відповідь протягом ночі.»
Хорхе Леон, аналітик Rystad Energy
Страхові ставки на транзит у пікові тижні зростали в 4–6 разів, а на кількох тижнях страховики взагалі знімали покриття (protection and indemnity), роблячи прохід економічно неможливим навіть там, де фізично він був безпечним. Судно без страховки не пропускають у більшість портів призначення й не кредитують під вантаж — тому зняте покриття зупиняє рух надійніше за будь-яку міну. Для читача в Німеччині чи Польщі це не абстрактна геополітика, а рядок у платіжці. ЄС імпортує понад 90% свого газу і майже всю нафту; кожен стрибок Brent на 5% протягом тижнів просочується у ціну пального на заправках і в опалення.
Показова деталь — стриманість ринку. У березні на піку блокади Brent сягав 126 доларів; у липні, попри три раунди ударів за тиждень, він тримається біля 78. Різниця пояснюється не тим, що загроза менша, а тим, що ринок адаптувався: частина покупців перейшла на нафту з інших басейнів, стратегічні резерви частково згладили дефіцит, а трейдери закладають у ціну звичку до періодичних загострень. Ця «втома ринку» небезпечна по-своєму — вона знижує економічний тиск на сторони, який раніше підштовхував їх до перемир’я. Коли барель не стрибає до тризначних чисел, у Вашингтона й Тегерана менше стимулів поспішати з новою угодою.
Європейські гравці залучені не лише як споживачі. Значна частка світового танкерного тоннажу контролюється компаніями з Гамбурга й Афін, а перестрахування ормузьких ризиків проходить через Lloyd’s і континентальні пули, де європейські капітали несуть частину збитків. Хто виграє на кожному стрибку ціни — окрема тема, яку NewsGroup розбирав детально: 87,6 млрд доларів військового доповнення вже перетворилися на замовлення для оборонних підрядників, а трейдери, що встигли зайняти позиції перед стрибком, фіксують прибуток на кожному раунді ударів.
Регіоналізація і безсилі посередники
Удари по Йорданії, ОАЕ, Катару й Оману означають, що конфлікт вийшов за межі двосторонньої формули «США проти Ірану». Оманський випадок особливо промовистий: Маскат виступав посередником у переговорах про режим руху в протоці — і за день після завершення цих переговорів отримав удари іранськими дронами. Посередник опинився під вогнем сторони, з якою домовлявся.
Держави затоки опинилися в найгіршій із можливих позицій. ОАЕ й Катар роками будували економіку на статусі безпечних логістичних хабів між Азією та Європою; тепер їхні порти й повітряний простір стають мішенями, а системи ППО — щоденно задіяними. Катар, який щойно поховав колишнього еміра, водночас перехоплює іранські ракети над власною територією. Для цих країн війна означає не лише безпекову загрозу, а й пряму атаку на бізнес-модель: жоден світовий перевізник не платитиме премію за «надійний хаб», над яким збивають ракети.
Дипломатичні канали ще працюють, але без важелів. Заступник міністра закордонних справ Пакистану Ісхак Дар повідомив у неділю, що сказав Арагчі: «діалог і дипломатія лишаються єдиним життєздатним шляхом розв’язання суперечок». Оман і Пакистан закликали до стриманості. Жодна зі сторін публічно не відреагувала на ці заклики зміною поведінки — удари тривали й після заяв посередників.
Внутрішньополітичний контекст у Вашингтоні теж не тисне в бік деескалації. Наприкінці червня Сенат спробував обмежити воєнні повноваження президента голосуванням 50 проти 48 — і не зміг. Паралельний зрив ліванського напрямку, який NewsGroup фіксував як колапс перемир’я на 111-й день, показав, що архітектура червневих домовленостей була крихкою від самого початку: варто було впасти одному компоненту, як посипалися й інші.
Оголошення про закриття протоки Іран робить не вперше. У березні КВІР уже заявляв про повний контроль над фарватером, у квітні США відповіли морською блокадою іранських портів. Різниця нинішньої фази в тому, що закриття відбувається після — а не замість — підписаної угоди, і супроводжується ударами по третіх країнах. Регіон, який червневий меморандум мав вивести з війни, тепер утягується в неї ширше, ніж будь-коли з лютого.
Розпад меморандуму — це не просто чергова ескалація, а зникнення єдиної рамки, у якій війну можна було зупинити переговорами. Поки діяв червневий документ, у сторін був спільний текст, до якого можна апелювати. Тепер кожна апелює до нього як до доказу вини опонента — а це означає, що наступне перемир’я доведеться будувати з нуля, без напрацьованого каркаса й без посередника, якому довіряють обидві сторони.
Місцеперебування іранського керівництва та подальший графік ударів офіційно не розкриваються. CENTCOM станом на 12 липня наполягає, що протока відкрита; Іран — що закрита повністю. Незалежного підтвердження реального стану фарватеру немає, а виняток на іранський нафтовий експорт формально спливає 21 серпня.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
3 thoughts on “США вдарили по 140 цілях в Ірані, Тегеран закрив Ормуз”
Comments are closed.