День 131: Ормуз завмер, Brent $76 і хто заробляє на війні

Уранці 9 липня супутникові трекери показали те, чого не було навіть у березні, коли війна тільки почалася: широкий коридор біля берегів Оману, який американський флот пробивав і охороняв два місяці, стояв порожній. Жодного танкера. Жодного контейнеровоза. Лише кілька суден наважилися пройти вужчим маршрутом, що його контролює Іран — і кожне з них ішло на власний страх. Ормузька протока, через яку в звичайні часи щодня проходить п’ята частина світової нафти, знову завмерла.

Це вже 131-й день війни, яка почалася 28 лютого й досі не має назви, під якою її запам’ятають. Перемир’я, підписане 17 червня, протрималося три тижні. Тепер від нього не лишилося нічого, крім паперу з двома підписами й ринку, який знову лихоманить. Brent за добу стрибнув на 5,6% — до 76,04 долара за барель. І поки в Тегерані рахують убитих, а у Вашингтоні — «уражені цілі», хтось третій рахує прибуток.

Три дні, які поховали угоду

Розв’язка почалася 6 та 7 липня. У протоці за дві доби вдарили по трьох суднах. Катарський газовоз Al Rekayyat отримав влучання й загорівся — екіпаж евакуювали після пожежі в машинному відділенні. Саудівський супертанкер Wedyan зазнав пошкоджень. Третім став танкер M/T Cyprus Prosperity. Тегеран заявив, що судна намагалися пройти, «не запросивши дозволу» — формулювання, яке означає одне: Іран знову вважає протоку своєю територією, а не міжнародними водами.

Відповідь Вашингтона була миттєвою і непропорційною. Центральне командування США оголосило, що почало «серію потужних ударів по Ірану, щоб змусити його дорого заплатити за напади на комерційне судноплавство» в міжнародних водах. За даними Centcom, за один раунд було уражено 90 іранських цілей. Міністерство охорони здоров’я Ірану повідомило про 14 загиблих від вечора вівторка. Ці цифри подають дві сторони, кожна зі своїм інтересом, і незалежного підтвердження досі немає — ані щодо 90 цілей, ані щодо характеру жертв.

8 липня Дональд Трамп зробив те, чого від нього чекали й боялися. Він публічно визнав, що перемир’я, яке сам підписав три тижні тому, «скінчилося». Одне слово — і місяці переговорів у Цюриху, Ісламабаді та Версалі перетворилися на виноску в підручнику.

А далі Вашингтон зробив крок, який ринок зрозумів краще за будь-яку заяву. Міністерство фінансів США відкликало 60-денний виняток на продаж іранської нафти. Раніше Казначейство дозволяло операції до 21 серпня. Тепер нові угоди заборонені після 8 липня, а всі транзакції мають завершитися до 00:01 за східним часом 17 липня. Санкційна петля, яку на місяць відпустили заради угоди, знову затягнулася.

«Тегеран вживе рішучих заходів для захисту своїх інтересів. Відкликання винятку — це кричуще порушення меморандуму від 17 червня.»

Казем Гарібабаді, заступник міністра закордонних справ Ірану, 8 липня 2026

Протока, яка годує чверть світу

Щоб зрозуміти, чому вузька смуга води між Іраном та Оманом здатна трусити біржі від Сінгапуру до Роттердама, треба знати одну цифру. У мирні часи через Ормуз щодня проходить близько 20 мільйонів барелів нафти — це приблизно чверть усієї морської нафтоторгівлі планети. Ще через нього йде п’ята частина світового скрапленого газу. Європа отримує з Катару крізь цю протоку 12–14% свого LNG. Іншого шляху — немає. Точніше, є, але про нього нижче.

Тепер порівняйте це з реальністю липня. За даними судноплавних трекерів, з 18 червня по 5 липня протоку подолали лише 513 суден — у середньому 28 на добу. Для маршруту, який колись бачив сотні проходів щодня, це кома, а не рух. А після ударів 8 липня навіть ця цифра обвалилася майже до нуля. Bloomberg зафіксував 9 липня: американо-підтримуваний оманський коридор порожній, а іранським маршрутом ідуть одиниці.

За сухою статистикою — живі люди. Близько 6 тисяч моряків застрягли в зоні бойових дій: їхні судна не можуть ані пройти, ані повернутися, бо страхові компанії відмовляються покривати ризик, а військові кораблі супроводжують лише кілька суден на день. Це моряки з Індії, Філіппін, Бангладеш — ті самі люди, яких у жодному комюніке не згадують поіменно. Вони не сторона конфлікту. Вони його заручники.

І це не гіпотетична загроза. З лютого в протоці та навколо неї зафіксовано близько 49 нападів на цивільні судна. Загинули щонайменше 14 моряків і один портовий робітник. Танкери Skylight, MKD Vyom, Safesea Vishnu, буксир Mussafah 2, що затонув із чотирма людьми на борту, — це не абстракції з мапи, а конкретні екіпажі, які вийшли в рейс і не повернулися. Хто б не мав рації в цій війні, рахунок оплачують не політики.

Нафта як касовий апарат

А тепер — головне питання, яке в новинних стрічках чомусь ставлять останнім. Кому це вигідно?

Почнемо з цифр, бо вони не брешуть. Щойно США відкликали дозвіл на іранську нафту, Brent підскочив на 5,6% до 76,04 долара, а американський WTI — на 5,4% до 72,25. Ще напередодні, в середу, вересневі ф’ючерси Brent піднялися більш ніж на 3% і сягнули 76,48 долара за барель — найвищого рівня з 23 червня. Кожен долар на бареле — це мільярди, які перетікають від споживача до видобувача. І тут починається арифметика інтересів.

Іранська нафта — під санкціями, тобто де-факто вибита з ринку. Хто заповнює цю діру? Американські сланцеві компанії, для яких ціна вище 70 доларів — це рентабельність і нові свердловини. Держави Затоки, які прокачують свою нафту в обхід Ормузу трубопроводами. Нафтові мейджори, чиї квартальні звіти набухають щоразу, коли на Близькому Сході горить танкер. Санкції проти Тегерана — це не лише покарання. Це ще й розчищення ринку для тих, кому Тегеран заважав.

Аналітики це не приховують, хоч і формулюють обережно.

«Ціни залишатимуться високими. Прохід через протоку може триматися нижче 50% від довоєнного рівня ще багато місяців.»

Сол Кавонік, аналітик MST Financial, коментар для медіа 8 липня 2026

Багато місяців дорогої нафти. Для сланцевого Техасу це не катастрофа — це бізнес-план. Додайте сюди оборонну індустрію: кожен раунд ударів по 90 цілях — це витрачені ракети, які треба замовляти знову. Ми вже розбирали, як під кожну ескалацію в цьому регіоні виростає рахунок оборонним підрядникам на кшталт Raytheon, і як Конгрес голосував за 87,6 мільярда доларів на іранську кампанію. Війна має бенефіціарів. Просто вони не носять форму й не стоять під обстрілом.

І є переможець, який має особливо гірко відгукнутися кожному українцю. Це Росія. Москва — держава-агресор, чия бюджетна виживаність висить на нафтогазових доходах, і кожен долар, доданий до ціни барелю ормузькою кризою, осідає в тому самому бюджеті, з якого оплачують ракети по українських містах. Парадокс жорстокий: удари в Перській затоці за тисячі кілометрів від фронту непрямо підживлюють війну проти України. Коли Brent іде вгору, Кремль рахує додаткову виручку — а платить за неї, серед інших, той самий емігрант із Дортмунда, який тікав саме від цієї війни. Ринок нафти не має кордонів і не має совісті.

Є ще один тихий переможець, про якого не пишуть на перших шпальтах, — страховий ринок. Коли війна почалася, воєнні надбавки за прохід протоки підскочили з 0,125% до 0,2–0,4% від вартості судна. Для дуже великого танкера це означає додаткові чверть мільйона доларів за один рейс. Ставки страхування суден за тиждень зросли в 4–6 разів. Хтось цю премію платить, а хтось — отримує. Лондонський страховий ринок і перестрахувальники не стріляють ракетами, але з кожного пострілу мають свій відсоток. Війна для них — не трагедія, а актуарна таблиця, у якій графа прибутковості раптом пішла вгору.

Це не означає, що хтось у Вашингтоні свідомо підриває танкери заради котирувань. Реальність тонша й гидкіша: коли на кону такі гроші, ніхто по-справжньому не зацікавлений у тому, щоб війна швидко скінчилася. Мир — поганий квартальний результат.

Є ще один бік, про який у розмовах про нафту забувають, — політичний. Уся ця кампанія ведеться фактично в ручному режимі однієї людини. Трамп підписує меморандуми, скасовує їх, оголошує перемир’я «скінченим» одним словом у соцмережі — і все це без чіткого мандата законодавців. Конгрес одного разу вже спробував натиснути на гальмо: сенатори проголосували 50 проти 48 за резолюцію про воєнні повноваження, намагаючись обмежити президента. І що з того вийшло? Нічого. Війна триває, удари по 90 цілях за раз тривають, а рішення про мир чи його зрив залишається за однією людиною та її оточенням. Це не демократичний контроль над армією. Це його імітація.

Коридор, який намалював Пентагон

Окрема історія — той самий «американо-підтримуваний коридор» біля Оману, який 9 липня стояв порожнім. 27 червня Об’єднаний морський інформаційний центр під наглядом ВМС США оголосив про розширення маршруту поблизу оманського узбережжя. Формально — заради безпеки судноплавства. Фактично — це був виклик іранському контролю над протокою: Вашингтон малював власну лінію на воді й казав світові ходити нею, а не тією, яку стереже Тегеран.

Проблема в тому, що сам меморандум від 17 червня, який підписали Трамп і президент Ірану Масуд Пезешкіан, залишив головне питання відкритим. Хто контролює протоку — міжнародна спільнота чи Іран? Документ на це не відповів.

«У меморандумі закладена двозначність щодо контролю над протокою. Немає узгодження, чи це міжнародні води, чи іранська територія.»

Тоні Сікамор, ринковий аналітик IG Australia, 8 липня 2026

Ця двозначність — не випадковість. Її залишили навмисно, бо без неї угоду взагалі не вдалося б підписати. Кожна сторона прочитала документ так, як їй зручно. Іран вирішив, що має право стягувати плату за прохід: Тегеран планує запровадити транзитні збори після 60-денного перехідного періоду. Трамп назвав саму ідею таких зборів «неприйнятною». Ось вам і весь мир — дві держави, які не домовилися навіть про те, чия це вода, підписали папір і назвали його перемир’ям.

Тим часом ті, хто може, будують шляхи в обхід. Саудівська Аравія жене нафту трубопроводом Схід–Захід до червономорського Янбу. ОАЕ — до Фуджейри в Аравійському морі, і ми вже детально розбирали, як Емірати роками готували цей обхідний маршрут. Ірак качає через турецький Джейхан. Але сукупна пропускна здатність усіх цих труб — близько 9 мільйонів барелів на добу проти 20 мільйонів через Ормуз. Обхід існує. Він просто не вміщує й половини.

Від лютого до липня: анатомія війни без кінця

Щоб побачити візерунок, треба відмотати назад. 28 лютого США та Ізраїль завдали скоординованих ударів у межах операції «Epic Fury» по військових і ядерних об’єктах Ірану. У тих ударах загинув верховний лідер Алі Хаменеї — подія, після якої регіон уже не міг повернутися в минуле. Іран відповів ракетами по ізраїльських містах і американських базах у Затоці. КВІР по радіо попередив судна: протока закрита.

Смерть Хаменеї не пом’якшила Тегеран — навпаки. Владу перебрало середовище Корпусу вартових, а сам режим використав похорон верховного лідера для консолідації сили й зачистки конкурентів. Держава, яка втратила свого символічного правителя, стала жорсткішою, а не поступливішою. І це незручна деталь для тих, хто чекає, що Іран одного дня просто відступить: інституція, яка тримає протоку, пережила навіть загибель власного вождя.

Далі — по наростаючій. У березні Brent уперше за чотири роки пробив 100 доларів і сягнув піку 126 — найбільше місячне подорожчання нафти в історії ринку. Страхові ставки для танкерів зросли в 4–6 разів за один тиждень. Maersk, CMA CGM, Hapag-Lloyd зупинили проходи. До 21 квітня в Затоці застрягли близько 20 тисяч моряків і 2 тисячі суден. Потім були блокада, перемир’я, зрив перемир’я, нове перемир’я — і так по колу.

І тут важливо не купитися на зручну картинку, де Іран — єдиний винуватець. США теж не лишалися в ролі спостерігача. 4 квітня американський підводний човен USS Charlotte потопив іранський фрегат IRIS Dena — загинули 104 моряки, врятувалися 32. Протягом весни ВМС США захопили щонайменше п’ять іранських нафтових танкерів у міжнародних водах — від Dorena біля Індії до Sevan в Аравійському морі. Тегеран топив цивільні судна й брав заручників. Вашингтон топив військові кораблі й арештовував танкери. Обидві сторони перетворили одну з найважливіших водних артерій планети на полігон, де правила пише сила, а не право.

Кожен цикл виглядає однаково. Ескалація підіймає ціну. Ціна тисне на переговори. Переговори дають угоду. Угода тримається кілька тижнів, поки одна зі сторін не вирішує, що двозначність у тексті грає на її користь. Тоді — новий інцидент, нові удари, новий стрибок котирувань. За п’ять місяців світ побачив цей сценарій стільки разів, що перестав на нього реагувати. А дарма.

Бо кожен оберт цієї спіралі коштує дорожче за попередній. І не лише в доларах.

Не лише нафта: рахунок, який ховають

Коли говорять про Ормуз, згадують нафту й газ. Але протока несе значно більше. Через неї йде близько 30% світової торгівлі добривами — а це означає прямий удар по цінах на продовольство, бо дорогі добрива завтра стають дорожчим хлібом післязавтра. Тут же проходять постачання алюмінію, гелію, аміаку. Перський регіон дає 20–30% світового експорту аміаку та третину сечовини. Кожен тиждень блокади — це не лише цифри на нафтовій біржі, а ланцюг подорожчань, що розповзається по галузях, яких ніхто не пов’язує з Близьким Сходом.

Є й зовсім людський вимір цієї кризи, про який згадують мимохідь. На початку конфлікту в Затоці застрягли шість великих круїзних лайнерів — Aroya, Celestyal Discovery, MSC Euribia, Mein Schiff 4 та інші — з приблизно 15 тисячами пасажирів на борту. Судноплавні гіганти Maersk і CMA CGM пустили частину флоту в обхід Африки, навколо мису Доброї Надії, додавши до кожного рейсу тижні шляху й тонни пального. Світова логістика, яку десятиліттями оптимізували до години, знову вчиться жити з війною посеред маршруту.

Що це означає для вас

Якщо ви читаєте це з Дортмунда, Варшави чи Чикаго, у вас може виникнути законне питання: яке мені діло до води між Іраном та Оманом? Пряме. Найпряміше.

Європа заходить у це загострення не з позиції сили. Континент уже пережив енергетичний шок після 2022 року, коли Росія — держава-агресор, чию війну проти України ніщо не виправдовує — перетворила газ на зброю. Тоді ЄС ціною величезних грошей диверсифікував постачання й почав купувати більше катарського LNG. Того самого, що йде через Ормуз. Тепер уявіть: 12–14% європейського скрапленого газу залежить від протоки, яку щотижня закривають і відкривають залежно від того, хто кого вдарив цієї ночі.

Дорога нафта — це дорогий дизель, дороге опалення, дорожча логістика й, зрештою, вищі ціни на полицях від Мюнхена до Гданська. Для родини емігранта, яка й так рахує кожне євро на комуналку, чергове «загострення в Ормузі» — це не заголовок, а рядок у платіжці. Ринок закладає ризик у ціну задовго до того, як цей ризик реалізується. Ви платите за війну, у якій не берете участі, ще до того, як почули про неї в новинах.

Німеччина тут — окремий випадок. Саме вона будувала свою нову енергетичну модель на скрапленому газі після відмови від російських труб, і саме катарський LNG мав стати частиною цієї страховки. Термінали в Вільгельмсгафені та Брунсбюттелі, під які витратили мільярди, розраховані на танкери, що йдуть через ту саму протоку. Коли Ормуз лихоманить, тремтить і німецька енергетична стабільність — а разом із нею рахунки за опалення в квартирах Дортмунда та Кельна, де живе найбільша частина нашої аудиторії. Географія обманює: здається, що це далеко. Насправді це — під вашими вікнами, у графі «газ» щомісячної платіжки.

Є й друге, тонше. Ця війна — генеральна репетиція того, як у ХХІ столітті виглядає конфлікт за ресурси. Не танки на кордоні, а вузьке горло, через яке тече кров світової економіки. Ми вже писали, що справжньою причиною багатьох сучасних воєн є не ідеологія, а метали, нафта й контроль над маршрутами. Ормуз — найчистіший приклад. Тут ніхто навіть не вдає, що йдеться про демократію. Йдеться про те, хто тримає кран.

І поки Тегеран та Вашингтон по черзі перекривають і відкривають цей кран, обидві сторони чудово розуміють головне: повністю закрити протоку не наважиться ніхто. Бо це обвалить економіку самого Ірану, розлютить Китай, який отримує через Ормуз третину своєї нафти, і перетворить локальну війну на глобальну. Тому гру ведуть на межі — рівно настільки близько до катастрофи, щоб тримати ціну високою, але не настільки, щоб зірватися в прірву. Це холоднокровний розрахунок, у якому 6 тисяч застряглих моряків — прийнятна похибка.

Перемир’я номер скільки-там оголосять уже незабаром — можливо, ще до кінця місяця. Ринок видихне, ціни трохи впадуть, заголовки перемкнуться на щось інше. А потім хтось у протоці знову «не запросить дозволу», і все почнеться спочатку. Питання не в тому, коли скінчиться ця війна. Питання в тому, кому вигідно, щоб вона не кінчалася — і чому ті самі люди щоразу опиняються при підписанні наступної угоди.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon