Путін прибув до Пекіна: «стабілізаційна сила» проти США

Президент Росії Володимир Путін прибуває до Пекіна ввечері 19 травня 2026 року — через чотири дні після того, як це місто залишив Дональд Трамп. Переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном відбудуться вранці 20 травня. Це другий очний саміт двох лідерів менш ніж за рік: попередня зустріч пройшла у вересні 2025 року в Пекіні. Кремль офіційно описує візит як «маркер 25-ї річниці Договору про добросусідство, дружбу та співробітництво», підписаного у 2001 році.

За даними помічника Кремля Юрія Ушакова, повістка переговорів охоплює «всі сфери двосторонніх відносин» — від проєктів газопроводу «Сила Сибіру-2» до координації позицій у Раді безпеки ООН. Путін у промові, надрукованій 19 травня офіційною агенцією РИА, заявив: «Москва і Пекін діють як стабілізаційна сила у світі», де «не прагнуть будувати союзи проти жодної країни». Останнє звучить як скрите визнання того, що блоковий характер відносин Росії й Китаю вже формально оформлений.

Чому Пекін за тиждень приймає і Трампа, і Путіна

Китайська державна газета Global Times у понеділковій передовиці назвала послідовні візити «надзвичайно рідкісним випадком у пост-холодновійному світі» — країна приймає лідерів США і Росії з різницею менше тижня. Це формулювання не випадкове: Пекін свідомо показує, що саме він — точка тяжіння, а не Вашингтон і не Москва. Якщо Трамп летів до Сі, а Путін летить до Сі — це не дві паралельні дипломатичні події. Це демонстрація багатополярності, у якій Китай — не учасник, а арбітр.

Саміт Трампа з Сі завершився 15 травня «стейлмейтом» — словом, яке використовував журнал Foreign Policy, аналізуючи підсумки: пишна риторика, теплі обійми, мінімум угод. Жодного прориву по Тайваню, торгівлі, штучному інтелекту чи Ірану. Сі прямо попередив Трампа: «зіткнення» через Тайвань буде, якщо Вашингтон не «правильно» поведеться. Тайбей наступного дня відкинув американську пропозицію продажу зброї на $11 мільярдів, що Трамп озвучив як умовний крок назустріч Пекіну.

Тепер на сцені Путін. Йому Сі вже надіслав «вітальні листи» у неділю 17 травня — публічно, через офіційні агенції КНР. «Двостороння співпраця Росії та Китаю безперервно поглиблюється і консолідується», — заявив китайський лідер, акцентуючи 30-у річницю стратегічного партнерства (з 1996 року). Тут показове протиріччя у датах: Кремль святкує 25-річчя Договору 2001 року, а Чжуннаньхай — 30-річчя партнерства 1996-го. Обидві сторони беруть зручні річниці, щоб усе виглядало як давня традиція, а не реакція на ізоляцію Москви після 2022 року.

$245 мільярдів торгівлі і $367 мільярдів за нафту

Цифри, які описують глибину російсько-китайської залежності в 2026 році, шокують. За даними Mercator Institute for China Studies, двосторонній товарообіг між РФ і КНР у 2024-му сягнув $245 мільярдів — більш ніж подвоївся з 2020-го. За даними Centre for Research on Energy and Clean Air, з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну (лютий 2022) Китай придбав у Росії викопного палива на $367 мільярдів. Це означає, що понад мільярд доларів щодня тече з Пекіна до Москви — і з цих грошей фінансуються «Шахеди», ракети, війна.

Понад чверть російського експорту йде до Китаю. Якщо забрати з цієї цифри нафту, газ та вугілля — залишаться сировинні поставки, зернові й деревина. Тобто структурно Росія для Китаю — це сировинна колонія, яка обслуговує енергетичну безпеку Піднебесної. У зворотному напрямку йдуть китайські автомобілі, побутова техніка, а останні два роки — й двосторонні зразки технологій подвійного призначення: компоненти БПЛА, мікросхеми, оптика. Газова мережа, яку Путін будував у Європі через лобістів, перенесена на Схід — там, де Шредер замінений на Сі.

«Сила Сибіру-2»: газопровід як головний підтекст

Ушаков прямо назвав «Силу Сибіру-2» серед обговорюваних тем. Це газопровід проєктної потужності 50 мільярдів кубометрів на рік — за маршрутом Ямал → Алтай → Сіньцзян. Він дублює існуючу «Силу Сибіру» (38 мільярдів куб. м), але географічно йде через західний Сибір, дозволяючи Москві перенаправити газ, який раніше йшов до Європи через «Північний потік».

Проблема в тому, що Сі не поспішає підписувати. Китай розуміє свою переговорну позицію: Путін, втративши європейський ринок після підриву трубопроводів та закриття «Турецького потоку» у 2024-му, не має покупців на 50 мільярдів кубометрів. Сі диктує ціну — і вимагає її значно нижчою за внутрішньокитайську. За оцінками Atlantic Council, Москва може втратити $40-50 мільярдів недоотриманого прибутку за 30-річний контракт лише через китайську дисконтну ціну. Але без китайського контракту газ просто залишиться під землею.

Джозеф Вебстер, старший науковий співробітник Atlantic Council, у понеділковій публікації прогнозує: «Тайвань може бути підтекстом саміту Путін-Сі». Пекін, на думку Вебстера, прагне укласти більше довгострокових нафтогазових угод з Росією — на випадок майбутнього збройного конфлікту через Тайвань. Розширення нафтопровідних потужностей з Росії до Китаю «значно посилить нафтову безпеку Пекіна у разі тайванського сценарію».

Що ховається за риторикою «стабілізаційної сили»

Путінська фраза про «Москву й Пекін як стабілізаційну силу» — це класична дипломатична мова, в якій кожне слово приховує протилежність. «Стабілізаційна» — насправді «ревізіоністська», бо обидві країни прагнуть переписати післявоєнний світовий порядок. «Не спрямована проти інших країн» — насправді жорстко спрямована проти США, ЄС і Японії. «У межах ООН, ШОС, БРІКС» — насправді в межах власних інтересів, які протиставляються західному альянсу.

Олександр Корольов, старший викладач міжнародних відносин UNSW (Австралія), пояснює Al Jazeera: «Для Росії візит демонструє, що вона зберігає політичний доступ високого рівня і економічних партнерів попри західний тиск. Для Китаю — підтверджує, що відносини з Росією залишаються надійним стовпом її стратегічного середовища». Інакше кажучи, Путіну потрібен Сі, щоб виглядати не ізольованим, а Сі потрібен Путін, щоб мати козир у переговорах з Трампом.

Цей козир тільки що зіграв. Через чотири дні після того, як Трамп пішов з Пекіна без угод, Сі приймає Путіна — і це автоматично сигналізує Вашингтону: альтернативи є. Якщо США не дають Пекіну того, що хоче (зняття мит, передача технологій, відмова від продажу зброї Тайваню) — Пекін зможе піти ще ближче до Москви.

Українській «Москва і Пекін координуються»

Слова Путіна про «координацію» Москви й Пекіна у захисті «принципів Уставу ООН» звучать особливо цинічно з огляду на те, що сам РФ грубо порушує цей Устав з 2014 року, а особливо — з 2022-го. Втім, для Сі це політично прийнятна формула: китайська дипломатія завжди говорить про «суверенітет, територіальну цілісність, невтручання» — і застосовує ці гасла вибірково. Коли йдеться про Тайвань — суверенітет, коли про Україну — «складна історія».

Український уряд офіційного коментарю поки не дає. Утім, ще на тлі трампівського саміту в Пекіні офіційний Київ просив адміністрацію США «не йти на угоди, які стимулюватимуть Пекін збільшити підтримку Москви». Тепер цей сценарій реалізується: Трамп не дав Сі того, що той хотів, — і Сі тиснеться ближче до Путіна. У підсумку росіяни отримують більше газових контрактів, китайці — більше дешевої сировини, а Україна продовжує платити кров’ю.

Що буде на саміті 20 травня

За очікуваннями експертів, переговори Путіна і Сі 20 травня охоплять три ключові блоки.

• Енергетика: контури «Сили Сибіру-2», розширення нафтопровідної мережі ВСТО, можливі поставки СПГ.
• Геополітика: спільні заяви щодо Тайваню, Ірану, Сирії; узгодження позицій у Радбезі ООН.
• Технології: обхід західних санкцій через спільні фінансові механізми, юаневі розрахунки, обмін чіпами.

Малоймовірно, що буде підписаний остаточний контракт на «Силу Сибіру-2» — переговори про неї тривають з 2014 року. Швидше за все, лідери погодять рамкову угоду без точних цін і обсягів. Це дозволить Путіну заявити внутрішній аудиторії про «успіх», а Сі — про «партнерство».

Більш імовірним є інше — спільна декларація про «нову архітектуру безпеки в Євразії», яка фактично замінить ОБСЄ та НАТО для країн «глобального Півдня». Це довгограюча стратегія, що не дасть швидкого ефекту, але закладає основу для багатополярного світу, де західні інституції розглядаються як «вчорашній день».

Висновок: Пекін перетворився на новий Ялта

Якщо у лютому 1945 року Сталін, Рузвельт і Черчилль ділили світ у кримській Ялті, то у травні 2026-го Сі Цзіньпін приймає поодинці лідерів США і Росії в Пекіні — і це новий формат світового впорядкування. Уже не «трикутник», а «зірка», у центрі якої Китай. Кожен з гостей платить Сі свою ціну: Трамп — поступками в Тайвані, Путін — дешевою нафтою і газом.

Європа в цій конструкції — статист. Українські інтереси — фон. Інтереси простих громадян будь-якої країни — за дужками. Це світ, у якому за рік-два головні рішення глобальної безпеки прийматимуться вранці у Чжуннаньхаї, а Брюссель, Лондон, Вашингтон отримуватимуть повідомлення вже як даність. Саме тому 19-20 травня в Пекіні — не звичайний дипломатичний саміт. Це фіксація нового центру тяжіння планети.

Для українського читача важливим залишається одне: ані Москва, ані Пекін не зацікавлені в швидкому завершенні війни. Москві потрібен час для перебудови сировинного експорту під Азію. Пекіну — час для нарощування переваги в технологічному змаганні з США. Україна — інструмент, не суб’єкт цього грошового балансу. І чим скоріше це усвідомить західна дипломатія, тим більший шанс ухвалити рішення, які захищають живих людей, а не геополітичні розклади.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastadon