«Це, можливо, востаннє»: Іран стратив 32 політичних в’язнів за 78 днів війни

«Ви чуєте мій голос з Центральної в’язниці Оромії, і це, можливо, останній раз, коли ви його чуєте». Ці слова 29-річний курд Мехраб Абдоллахзаде записав у голосовому повідомленні, переданому через Курдистанську мережу прав людини за тижні до того, як його стратили на початку травня 2026 року. Він — один з щонайменше 32 політичних в’язнів, страчених в Ірані з 28 лютого 2026 року, коли США та Ізраїль почали військові удари по країні. Це майже стільки ж, скільки Amnesty зафіксувала за весь 2025 рік (45 політичних страт). За даними Управління ООН з прав людини, режим Хаменеї перетворив смертну кару на «знаряддя політичних репресій, щоб посіяти страх серед населення».

Голос з камери смертників

Запис голосу Мехраба Абдоллахзаде з Центральної в’язниці Оромії (північний захід Ірану, поблизу турецького кордону) звучить «тріскучо, але чітко» — про це повідомила BBC, отримавши плівку від Курдистанської мережі прав людини (Kurdistan Human Rights Network). Курд за національністю, дрібний підприємець з провінції Західний Азербайджан, він був заарештований у 2022 році під час загальнонаціональних протестів після смерті в поліцейській варті 22-річної Махси Аміні — її затримали за «неправильне» носіння хіджабу.

Звинувачення: участь у вбивстві члена ополчення «Басідж» — парамілітарної структури, яка під час Жовтневого повстання 2022 року стріляла на ураження у демонстрантів. Мехраб 42 місяці провів у камері смертників, проходячи через те, що в Ірані евфемістично називається «корекційними процедурами». У своєму записі він прямо заявив: «З першого дня арешту вони витягували з мене зізнання через тортури та погрози — зізнання, які повністю фальшиві. Жодне з обвинувачень проти мене не є правдою. Вони це знають, і Бог це знає. Я невинний».

Курдистанська мережа повідомила, що страту здійснили без попередження ні родичів, ні адвокатів, тіло сім’ї не повернули. Це стало частиною патерну, який правозахисники називають «зникненням після страти». Як зазначила BBC Нассім Папаяні з Amnesty International: «В Ірані влада здійснює страти через повішення. Вони роблять це на світанку. Люди в Ірані прокидаються під щоденні оголошення про страти».

32 за 78 днів: математика терору

За даними Управління ООН з прав людини, з 28 лютого 2026-го (день початку масованих атак США та Ізраїлю по іранських ядерних та військових об’єктах) до 17 травня — приблизно 78 днів — підтверджено 32 страти за політичними обвинуваченнями. Це означає, що практично кожні 2-2,5 дні в Ірані стратять одну людину за політичною статтею. Порівняння з історичним базовим рівнем шокує: за весь 2025 рік Amnesty International зафіксувала 45 політичних страт. Тобто за 78 днів режим перевершив 70% усього річного показника попереднього року.

І це лише перевірені ООН випадки. Прес-секретар Управління ООН з прав людини окремо повідомив BBC, що організація «занепокоєна тим, що інші страти відбуваються таємно». Дисидентські групи в діаспорі вважають, що реальна кількість може бути в 1,5-2 рази більшою. Звичайна процедура така: оголошуються лише ті страти, які режим хоче використати для залякування. Внутрішні «зачистки» — особливо членів етнічних меншин (курди, белуджі, араби-ахвазі) — часто проводяться без публічних повідомлень, тіла не повертаються родичам.

Із 32 підтверджених страт 14 стосуються людей, заарештованих під час січневого повстання 2026 року — короткого, але кривавого вибуху протестів, що його режим придушив із застосуванням летальної сили. За даними правозахисників, тисячі людей загинули протягом тижнів повстання; ще десятки тисяч заарештовано. Хвиля страт з лютого — це фактично юридичне оформлення позасудових покарань: людей, яких швидко піддавали військово-польовому суду, тортурам і «зізнанням», тепер послідовно вішають.

Сасан Азадвар і Ерфан Шакурзаде: дві історії

В кінці квітня 2026-го державне телебачення Ірану показало репортаж про страту Сасана Азадвара — 21-річного чемпіона з карате з міста Ісфахан, центральний Іран. Його засудили за «мохарабе» («ведення війни проти Бога») та «ефективну співпрацю з ворогом» за участь у атаках на поліцію під час січневих протестів. У відеозаписі державного ТБ він зізнається, що використав палицю, щоб розбити вікно поліцейської машини, та просив бензину, щоб її підпалити. Сасана не звинувачували в жодному смертельному діянні — а саме це є міжнародним юридичним порогом для застосування смертної кари. Тобто навіть за внутрішніми критеріями справедливості страта була позасудовою у своїй суті.

11 травня в Ірані стратили Ерфана Шакурзаде, 29-річного аспіранта аерокосмічного машинобудування. Іранські суди оголосили, що він передавав засекречену інформацію ізраїльській та американській розвідкам. Норвезька правозахисна організація Hengaw опублікувала записку, яку, за її даними, Ерфан написав перед смертю: «Мене заарештували на сфабрикованих звинуваченнях у шпигунстві, і після восьми з половиною місяців тортур та одиночного ув’язнення мене змусили дати фальшиве зізнання. Не дозвольте, щоб ще одне невинне життя забрали в тиші».

Hengaw повідомила BBC, що особливе занепокоєння викликає швидкість суду, вироку і страти, а також «повна відсутність прозорості в судових процедурах». Айвар Шехі, представник організації, додав: «Ісламська республіка продовжує систематичні репресії проти населення, довільно звинувачуючи дисидентів та критиків у тому, що вони “ізраїльські шпигуни”, без надання достовірних доказів або гарантій справедливого судового розгляду». Це не риторика — це опис методу, який застосовується послідовно з кінця лютого.

Як режим виправдовує: 30 квітня — заява судді Ежеї

30 квітня 2026-го глава судової системи Ірану Голамгоссейн Мохсені Ежеї публічно відхилив міжнародну критику смертних вироків, пов’язаних із січневими протестами, заявивши, що «його суди не піддадуться тиску». Ежеї — постать з біографією силовика. Раніше він обіймав посаду генерального прокурора, був керівником розвідки, перебуває під санкціями ЄС, Великобританії, Канади та США за порушення прав людини починаючи з 2009 року. Його позиція не є технократичною: він представляє ідеологічну лінію, що страти — це інструмент захисту режиму.

Каве Керманшахі з Курдистанської мережі прав людини сформулював логіку режиму найточніше: «У час, коли він стикається з численними внутрішніми та зовнішніми кризами, режим намагається через посилення репресій та збільшення кількості страт організувати демонстрацію сили та послати повідомлення: “Я ще тут, і я ще контролюю ситуацію”». Ця оцінка співпадає з аналізом західних спецслужб: терор як інструмент демонстрації легітимності у момент, коли інша легітимність вичерпана.

Контекст: 2024 — рекорд страт за 36 років

Стрибок політичних страт у 2026 році відбувається на тлі рекордного загального показника. У 2024-му Іран виконав 2 159 страт, за даними Amnesty International, — це найвища цифра з 1989 року, коли Хомейні провів масові «чистки» після ірано-іракської війни. Більшість офіційних страт — за злочини, пов’язані з наркотиками (близько 60%), та за вбивства (близько 25%). Але саме категорія «політичних» страт зросла найдраматичніше з лютого 2026-го, виходячи з принципово іншої логіки: це не покарання за наркотрафік, а інструмент політичного контролю.

ООН прогнозує, що загальна кількість страт у 2026-му може перевершити 2024-й рекорд. Стрибок зумовлений війною: режим використовує мобілізаційну логіку «національна безпека під атакою — внутрішні вороги повинні бути усунені». Це знайома модель для всіх авторитарних режимів воєнного часу — від СРСР 1937-го до Туреччини після спроби перевороту 2016-го. Іран не унікальний у цій патернології, але масштаб і темп страт ставлять його у топ-5 найбільш репресивних режимів сучасності за абсолютними цифрами.

Етнічні меншини: непропорційне навантаження

Правозахисні організації фіксують системну непропорційність: курди, белуджі, араби-ахвазі та інші етнічні меншини страчуються набагато частіше, ніж відсоток їх у населенні. Курди становлять приблизно 10-12% населення Ірану, але серед політичних в’язнів та страчених — близько 35-40%. Це не випадковість. З 1979 року режим Ісламської республіки розглядає курдські провінції як зону «потенційного сепаратизму» і застосовує до них особливо репресивні протоколи.

Випадок Мехраба Абдоллахзаде — типовий: курд з прикордонної провінції Західний Азербайджан, дрібний підприємець, заарештований під час протестів проти убивства Махси Аміні (Аміні теж була курдянкою), засуджений за вбивство, у яке він заперечив вину, страчений у пік війни. У контексті війни США-Іран курдські провінції стали додатково підозрілими для режиму: вони межують з Туреччиною, Іраком та союзною територією Сирійського Курдистану, де базуються західні розвідники.

Війна як прикриття: 28 лютого і далі

Точкою відліку для нової хвилі страт є 28 лютого 2026 року — день, коли США і Ізраїль розпочали скоординовані удари по іранських ядерних об’єктах. Перший етап був стиснутою операцією, але переріс у затяжний конфлікт, який триває вже понад 70 днів. Війна створила режиму ідеальне правове прикриття. Усі звичайні правозахисні норми «призупиняються» через «воєнну загрозу». Будь-яка критика влади переходить у категорію «підриву національної безпеки» — а це смертна стаття.

Паралельно режим веде інформаційну війну: інтернет в Ірані фактично розділено на дві мережі — одну для влади та її апаратники, іншу — обмежений «національний» інтернет з масивною AI-цензурою для звичайних громадян. Це означає, що навіть базові механізми верифікації — порівняння офіційних заяв з показами очевидців, передача файлів між журналістами всередині країни — стають надзвичайно складними. Голосовий запис Мехраба Абдоллахзаде, який вдалося передати на Захід, — швидше виняток, ніж правило.

Економічна ситуація додатково посилює репресивний імпульс. Іранський ріал упав до 1,84 мільйона за долар, мінімальна зарплата в перерахунку — близько 92 доларів на місяць, голод торкається мільйонів. У такій ситуації режим розраховує не на згоду населення, а на страх. Кожна страта — це повідомлення для тих, хто думає про вихід на вулиці: «Можна потрапити сюди наступним».

Дипломатичний контекст: відсутність діалогу

Західні країни обмежуються заявами стурбованості. ООН ухвалила резолюцію, ЄС додав санкції до окремих суддів, Канада і Великобританія розширили перелік осіб під персональними обмеженнями. Але жодних реальних важелів впливу немає. Адміністрація Трампа, яка веде війну з Іраном, формально засуджує страти, але не пов’язує їх із переговорним процесом через Пакистан. Питання прав людини знаходяться за межами «14-пунктного меморандуму», який Вашингтон вимагає від Тегерана.

Парадокс полягає в тому, що військова операція США та Ізраїлю напряму посилила репресивний потенціал режиму. Іранська влада отримала риторичне обґрунтування: «Зовнішня атака — це момент, коли всі повинні згуртуватися; будь-яке інакодумство — це зрада». Ця логіка прекрасно знайома будь-кому, хто вивчав режими СРСР 1941-1945, нацистської Німеччини, тогочасної Туреччини. Воєнний час — це найгірший момент для прав людини в будь-якій авторитарній державі.

Що буде далі

Найімовірніший сценарій: прискорення страт продовжиться. Якщо темп лютий-травень утримається, до кінця 2026 року режим стратить понад 150 політичних в’язнів — у три з гаком рази більше за весь 2025. Друга хвиля — особи, заарештовані в перші тижні війни (березень 2026); їх судять зараз, страти очікуються в червні-липні. Третя хвиля — особи, які наразі під слідством за «шпигунство»: режим масово використовує цю статтю проти науковців, інженерів, IT-спеціалістів. Випадок Шакурзаде (29-річний аспірант з аерокосмічної інженерії) показує патерн.

Що могло б зупинити процес: будь-яка форма прямого ризику для режиму, що випливає з міжнародного тиску. Це означає не «стурбованість» і не «санкції проти десяти суддів», а економічну ціну, яка змусить Тегеран обрати між репресіями та виживанням. Адміністрація Трампа має ресурс — економічну блокаду — але не використовує його у правозахисному контексті, тому що пріоритетом залишається ядерна угода. Це прийнятна для Вашингтона ціна, з якою його не питають внутрішньо.

Для іранців у країні єдиним «механізмом захисту» залишається міжнародна публічність. Кожне ім’я, кожне відео, кожен запис голосу зі смертної камери — це маленький, але реальний інструмент тиску. Якщо страта стає публічною — є шанс, що міжнародний резонанс затримає виконання. Якщо ні — людина просто зникає. Курдистанська мережа прав людини, Hengaw, Amnesty International, Iran Human Rights — це не «прозахідні агенти», як їх називає Тегеран. Це остання інстанція для людей, чия смерть інакше нікого не зацікавить.

Висновок: терор як засіб правління

Зростання політичних страт у воюючому Ірані — це не аномалія, а структурна риса режиму, який втратив легітимність на вулицях ще у 2022-му (Жовтневе повстання) і зараз шукає нову опору в страху. Війна США-Ізраїль проти Ірану — це жахлива річ для всіх іранців, але режим використовує її як ідеологічний кисень. Кожен новий удар Ізраїлю — це новий привід для затягування репресій. Кожна смертна страта — це повідомлення, що влада тут і вона має силу.

Те, що нас об’єднує з Мехрабом Абдоллахзаде, з Сасаном Азадваром, з Ерфаном Шакурзаде, — це базове розуміння, що людське життя не може бути предметом політичної арифметики. Журналістика з-під камери смертників, голосові записи, контрабанда даних — це не «західна пропаганда». Це останній мікрофон людей, яких ось-ось перестане існувати. Якщо ми як читачі не чуємо цих голосів — їх не почує ніхто. У контексті, де великі держави ведуть війну за нафту і ядро, ці голоси — все, що залишається від людського виміру конфлікту.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastadon