Cuban Flag hanging in La Estacion Central de Trenes. Havana (La Habana), Cuba
У четвер 14 травня 2026 року делегація США на чолі з директором ЦРУ Джоном Раткліффом провела перемовини з кубинськими офіційними особами у Гавані. У складі тих, хто зустрівся з американцями — Рауль «Раулітіко» Родрігес Кастро, онук колишнього президента Кубинської Республіки Рауля Кастро. Це перший публічно підтверджений візит шефа ЦРУ на Кубу за останні роки і він збігається з ультиматумом Вашингтона: $100 мільйонів гуманітарної допомоги в обмін на «значущі реформи».
Президент Куби Мігель Дієс-Канель публічно відреагував на пропозицію у соцмережах того ж дня. Він не сказав «ні», але і не сказав «так». А Білий дім, за повідомленнями ЗМІ, паралельно тисне на нього в приватних каналах: піти. Як саме США планують зміну влади на острові за 150 кілометрів від своїх берегів — і чому Гавана не може просто проігнорувати — пояснюємо нижче.
- 0 мільйонів і умова, яку Гавана не може прийняти
- Як Куба опинилася без пального
- Модель Венесуели: що Трамп називає «успіхом»
- Кого зустрів Ратклифф у Гавані
- Чому це важливо для України та Європи
- Що буде далі
- Post List
- Тіньовий флот Росії 2022-2026: 600 танкерів, 0 млрд обходу
- Підводні кабелі під атакою 2022-2026: реєстр диверсій
- GPS-глушіння авіації Балтики 2023-2026: реєстр інцидентів
- Путін у Пекіні день 2: 40 угод, «Сила Сибіру-2» і Тайвань у тіні переговорів
- Трамп і родина — назавжди звільнені від податкових перевірок: Бленч підписав директиву DOJ
- НАТО збив український дрон над Естонією: румунський F-16 відкрив рахунок у балтійському небі
$100 мільйонів і умова, яку Гавана не може прийняти
13 травня Держдепартамент США опублікував офіційну заяву: «Сьогодні Держдепартамент публічно повторює щедру пропозицію Сполучених Штатів надати додаткові 100 мільйонів доларів прямої гуманітарної допомоги кубинському народу». Ключове слово — «додаткові»: пропозиція вже обговорювалася приватно, а тепер виноситься у публічну площину. Логіка тиску елементарна: «Рішення залишається за кубинським режимом — прийняти нашу пропозицію або відмовити у критичній рятувальній допомозі».
Умова допомоги — «значущі реформи» уряду. Що саме мається на увазі, у заяві не уточнено, але контекст пояснює все: США відкрито сигналізують, що цілять у зміну режиму в Гавані. ЗМІ повідомляють, що Адміністрація Трампа приватно тиснула на Дієс-Канеля з вимогою піти — навіть якщо це залишило б у владі більшу частину кубинського комуністичного керівництва.
Дієс-Канель відповів у пост на соцмережі обережно дипломатичною мовою: «Якщо уряд США справді готовий надати допомогу у обсягах, які він оголосив, і у повній відповідності із загальновизнаними гуманітарними практиками — він не зустріне на Кубі ані перешкод, ані невдячності». А далі — головне: «Шкоду можна було б полегшити набагато простішим і швидшим способом — через скасування або послаблення блокади, оскільки гуманітарна ситуація, як відомо, холодно прорахована і навмисно створена».
Перекладаючи: ви створили нам кризу, тепер пропонуєте гроші за політичну капітуляцію. Дієс-Канель назвав ситуацію «парадоксальною» і додав: пріоритети — «паливо, їжа, ліки».
Як Куба опинилася без пального
Кризу справді створено цілеспрямовано. У січні 2025 року, коли Дональд Трамп повернувся до Білого дому, перше, що він зробив у латиноамериканському напрямку — перекрив потік пального та коштів із Венесуели до Куби. Потім — погрозив митами будь-якій країні, яка постачає Гавані нафту. Це фактично призвело до енергетичної блокади острова.
Результат — постійні відключення електроенергії по всій країні, зупинка громадських служб, включно з лікарнями. 13 травня міністр енергетики Куби Вісенте де ла О Леві повідомив, що в країні повністю закінчилися дизель і паливо для котлів. У цій точці зупинки знаходиться вся економіка острова — від громадського транспорту до виробництва ліків.
Сам торговельний ембарго США щодо Куби діє з 1960-х років і є одним із найдовших у сучасній історії. Острів знаходиться за 150 кілометрів (90 миль) від берегів США. Але і у 60-х роках і нині економіка Куби була вразлива саме через географічну ізоляцію та залежність від двох-трьох стратегічних партнерів: СРСР у минулому, Венесуели та Росії — у нинішньому.
Модель Венесуели: що Трамп називає «успіхом»
Дієс-Канель чудово розуміє, на яку модель Білий дім посилається. 3 січня 2026 року США провели військову операцію зі захоплення тогочасного президента Венесуели Ніколаса Мадуро. Заступниця Мадуро Делсі Родрігес склала присягу в якості тимчасової наступниці. Вона вже виконала більшу частину публічних вимог Трампа: дозволила американський контроль над експортом венесуельської нафти, відкрила двері для іноземних інвестицій, провела «реформи».
Як це пов’язано з ширшою стратегією тиску у регіоні, ми описували у матеріалі «Венесуела віддала уран замість Ірану»: новий уряд у Каракасі видав до США 13,5 кг високозбагаченого урану. Це і є практична ціна співпраці з адміністрацією Трампа — повна капітуляція з ресурсів та зовнішньої політики.
Якщо Дієс-Канель погодиться піти, його замінять не «реформатори», а лише інший представник того самого комуністичного апарату. Одного з можливих наступників США вже зустріли особисто: Рауль «Раулітіко» Родрігес Кастро — онук колишнього лідера Кубинської революції. Те, що ЦРУ обрало саме його як співрозмовника на зустрічі у Гавані, — недвозначний сигнал, кого Білий дім вважає прийнятним наступником. У такому сценарії повторюється патерн Венесуели: офіційне керівництво змінюється, режим — ні, але зовнішня політика повністю переписується.
Кого зустрів Ратклифф у Гавані
За даними кубинської сторони, переговори у четвер торкалися «потенційного співробітництва у регіональній і міжнародній безпеці». Гавана офіційно повідомила американській делегації, що Куба «не становить загрози національній безпеці США», як це стверджує Адміністрація Трампа. Тобто Гавана прагне нормалізації як мінімум того, що Вашингтон публічно ставить Кубу в один ряд із країнами, які підтримують тероризм.
Сам Джон Ратклифф — фігура показова. Колишній конгресмен від Техаса, він займав посаду директора Національної розвідки у першому терміні Трампа і відомий як один із найжорсткіших прибічників силових інструментів у роботі з ворожими режимами. Те, що саме ЦРУ — а не Держдеп — веде переговори, говорить про їхній характер: це не дипломатія, це торг з прицілом на режимну зміну.
Чому це важливо для України та Європи
На перший погляд, енергетична криза на Кубі мало стосується читача у Берліні чи Варшаві. Але механіка тут універсальна. По-перше, це чергова демонстрація доктрини, яку Трамп застосовує всюди: створити кризу, запропонувати «допомогу» в обмін на політичні поступки, замінити керівництво. Цей же шаблон США просувають на Палестину, Ліван, у певному сенсі — на Україну.
По-друге, це сигнал щодо географії впливу. Адміністрація Трампа явно вирішила, що Латинська Америка — пріоритетна зона повернення «доктрини Монро» у новому виданні. Це означає менше уваги Європі і Україні: Білий дім зосереджений на тому, що поруч, та на Ірані, де війна триває з лютого 2026. У такій картині світу європейські партнерства США втрачають вагу.
По-третє, паралель із розгортанням американських баз у Гренландії та публічними розмовами Трампа про «приєднання» Гренландії та Канади — це частина одного процесу: США перебудовують свою геополітичну орбіту, зосереджуючись на найближчому континенті та на Карибському басейні.
Що буде далі
У наступні дні рішення кубинської сторони стане індикатором того, наскільки далеко зайде криза. Якщо Гавана прийме допомогу на американських умовах — це фактично визнання поразки. Якщо відмовиться — Куба ризикує опинитися у пастці ще тяжчої гуманітарної катастрофи, де країнам, які постачають їй нафту, доведеться платити митами.
Лідери Куби мають кілька днів на політичне маневрування. Дієс-Канель скоріш за все спробує отримати гроші, не віддавши влади — як це робив В’єтнам, Білорусь, ряд інших країн у тиску США. Чи дозволить це Трамп — невідомо. Венесуельський прецедент свідчить: на пів-кроки Адміністрація не йде. Або повна капітуляція, або повна ізоляція.
І ще один аспект, який лежить осторонь основних заголовків. Куба історично була «опорним пунктом» антиамериканських сил у Західній півкулі. Чи витримає вона ще один цикл тиску — питання не лише економіки, але й того, хто отримає у спадок порожнє місце. На вибори там не йдеться — Куба ніколи не була демократією у західному сенсі. Ідеться про те, хто очолить ту саму комуністичну партію в нових умовах. І Раулітіко Кастро, з яким щойно поспілкувався Ратклифф, — це не випадкова деталь. Це підказка.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastadon





