США відкривають три нові бази в Гренландії: тиха анексія через інфраструктуру

США перебувають у закритих переговорах щодо відкриття трьох нових військових баз у південній частині Гренландії — такий висновок BBC оприлюднив 11 травня 2026 року, посилаючись на «численних посадовців, обізнаних з переговорами». Це перший конкретний крок Дональда Трампа від його гучних заяв січня 2026 року про те, що Сполучені Штати «отримають Гренландію тим чи іншим способом», до реального військового закріплення на острові. Якщо плани реалізуються, Вашингтон отримає трикратне розширення військової присутності в Арктиці — без жодного обговорення в Конгресі чи у NATO.

Що повідомили: три бази на півдні

За даними BBC, у переговорах ідеться саме про південну частину Гренландії — найвіддаленішу від існуючої американської бази Pituffik (колишньої Thule) на крайньому північному заході острова. Південь Гренландії — це географічно стратегічна позиція з трьох причин: контроль над морськими шляхами Північної Атлантики, де проходить більшість трансатлантичних кабелів зв’язку; ближча відстань до європейських військових театрів; і коротка повітряна траєкторія до Російської Півночі — Кольського півострова, Архангельська, Мурманська.

Конкретні локації BBC не назвала, але обмежений набір придатних аеродромів і портів на півдні Гренландії робить можливі кандидатури очевидними експертам: Нарсарсуак (колишня американська авіабаза Bluie West One часів Другої світової), Какорток, Нуук (столиця). Усі три — порти або аеродроми, які зараз обслуговують лише цивільні потреби і можуть бути військово модернізовані.

Назву джерела повідомлення BBC не розкриває, проте характеризує його як «численних посадовців, обізнаних з переговорами» — формулювання, яке зазвичай означає, що інформація отримана з кількох незалежних каналів адміністрації США та/або данського уряду. Офіційного підтвердження ні Білий дім, ні Копенгаген, ні уряд Гренландії на момент публікації не дали.

Контекст: «Гренландія — наша» 2025-2026

Тема Гренландії стала постійним фоном промов Трампа з січня 2025 року. На прес-конференції 7 січня 2025 року, ще будучи обраним президентом, він відмовився виключити військову опцію придбання острова. У січні 2026 року, вже як діючий президент, повторив у Білому домі: «Ми отримаємо Гренландію тим чи іншим способом». Тоді ж його син Дональд Трамп-молодший здійснив візит до Нууку — формально приватний, але з широким медіа-супроводом.

Прем’єр-міністр Гренландії Муте Егеде неодноразово відповідав публічно: «Гренландія не продається. Майбутнє Гренландії визначатимуть гренландці». Данія — формальний суверен над островом — заявила, що жодних офіційних розмов про продаж не велося. NATO зберігало демонстративну тишу: альянс не може виступити з критики позиції одного з провідних учасників, тим більше — США.

На цьому фоні «закриті переговори щодо трьох баз» — це класичний приклад того, як публічна риторика приховує реальну робочу повістку. Трамп не отримує юридичного контролю над островом, але отримує військову інфраструктуру де-факто. Юридично — це розширення вже існуючого Договору про оборону США-Данія від 1951 року, який дозволяє розгортання американських сил на острові за згодою Копенгагена. Політично — це фактична американізація військового простору Гренландії.

Чому Арктика — нова перша лінія холодної війни

Глобальне потепління відкриває Арктику як новий театр стратегічної конкуренції. Північний морський шлях вздовж російського узбережжя і Північно-західний прохід через канадські води вже у 2025-2026 роках працюють на місяці довше, ніж двадцять років тому. Запаси корисних копалин Гренландії — рідкоземельні елементи, уран, ймовірно, поклади нафти і газу — стають доступнішими. Зростає роль Гренландії як вузла транс-арктичних телекомунікаційних кабелів.

США втрачали позиції в Арктиці протягом 2010-х років, поки Росія будувала нові бази на Землі Франца-Йосипа, Новій Землі, Чукотці, відновлювала радіолокаційні позиції часів СРСР і запускала військові патрулі по Північному морському шляху. Китай оголосив себе «арктичною прибережною державою» і інвестував у дослідницьку інфраструктуру у Шпіцбергені та Ісландії. Pituffik як єдина американська арктична база перестала задовольняти стратегічним потребам.

Три нові бази у південній Гренландії — це закриття цієї прогалини. З їх допомогою США отримують: контроль за GIUK gap (морський прохід Гренландія-Ісландія-Велика Британія, через який російські підводні човни виходять в Атлантику); короткий радіус для F-35 та B-21 у разі конфлікту в Європі; станції стеження за російськими стратегічними літаками і кораблями; майданчики для розгортання систем ПРО.

Що думає Гренландія

Громадська думка на острові розколота. Опитування 2025 року, які проводилися перед муніципальними виборами, показували: близько половини гренландців хочуть незалежності від Данії в найближчі 10-15 років; близько чверті хотіли б тіснішого співробітництва зі США як гаранта безпеки і інвестицій; абсолютна меншість — менше 10% — готова на статус американського асоційованого штату.

Найгостріші питання: екологічне навантаження від військових баз (Гренландія має один з найкрихкіших екосистемних балансів у світі), судова юрисдикція над американськими військовослужбовцями (питання, яке досі не вирішене у попередніх договорах), і права корінного інуїтського населення, яке історично страждало від військових об’єктів — особливо після проблем з ядерними матеріалами на Pituffik у 1960-х.

Якщо переговори справді ведуться без широких консультацій з гренландським парламентом Inatsisartut, це означає, що Копенгаген погодився діяти через голову місцевого уряду. Формально юридично данський MЗС має право вести переговори щодо оборонних об’єктів. Політично — це створює прецедент, який може зруйнувати фінансовий і політичний баланс данського королівства, де Гренландія вже три десятиліття домагається все більшої автономії.

Російська і китайська реакція: попередньо передбачувані

Москва традиційно реагує на розширення військової інфраструктури НАТО в Арктиці нарощуванням власних сил. У 2026 році Росія вже має 6 повноцінних бригад Північного флоту з розгортанням на Кольському півострові, перегляд Морської доктрини 2022 року, що оголосив Арктику «зоною життєвих національних інтересів», і регулярні навчання з відпрацюванням сценаріїв конфлікту у регіоні. Поява американських баз на півдні Гренландії спровокує симетричну відповідь — або модернізацію баз на Чукотці й Землі Франца-Йосипа, або відкриття нових позицій.

Пекін реагуватиме обережніше. КНР інвестувала в інфраструктурні проєкти у Гренландії — порт у Нууку, шахти на півдні — але отримала від Копенгагена і Вашингтона неоднозначні сигнали блокування. Поява американських баз остаточно витіснить Китай з гренландської економіки. Це посилить китайський фокус на Антарктику і центральну Азію — території, де США слабкі. Опосередкована відповідь — інтенсифікація військово-технічної кооперації з Росією в Арктиці.

Європа — глядач без квитка

Найважливіший — і найгірший — наслідок гренландської угоди (якщо вона матеріалізується) для Європи. ЄС не має жодних важелів впливу на двосторонні домовленості США-Данія. Брюссель може лише висловити «занепокоєння» з приводу екологічних чи безпекових наслідків. Реально гренландське питання є ще одним маркером того, що Європа перестала бути суб’єктом власної безпеки в північній Атлантиці.

Це частина ширшого тренду: трансатлантичний альянс трансформується в одностороннє домінування США з європейськими сателітами. Аналогічна логіка простежується у поведінці Трампа щодо інших союзників — від Польщі з її прискореною мобілізацією і виведенням американських військ з Німеччини, до тиску на Лондон, Париж і Берлін з приводу зростання оборонних бюджетів. Європейська суб’єктність зникає на очах.

Окремо варто згадати, що зростаюча американська присутність у Гренландії, поряд з вже фактичною домінацією у Перській затоці (74-та доба війни США-Іран), створює нову карту глобальних військових ліній, де НАТО як союз залишається символічним, а реальні рішення приймає Білий дім односторонньо.

Висновок: тиха анексія через інфраструктуру

Гренландія не буде куплена. Гренландія не стане 51-м штатом США. Гренландія залишиться формально автономією Данії. Але через три військові бази США отримають де-факто стратегічний контроль над островом — без юридичних зобов’язань, без необхідності утримання цивільної інфраструктури, без потреби у виборчій інтеграції. Це найбільш ефективна модель «м’якого імперіалізму» — економічно вигідніша за пряму анексію і політично менш вразлива.

Гренландцям, у свою чергу, доведеться знову опинитися у позиції, в якій вони перебували протягом 20-го століття: суб’єкт чужих рішень. Тільки тепер замість Копенгагена — Вашингтон. Інуїтське населення, яке історично було жертвою колоніалізму спочатку данського, потім американського (з ядерним інцидентом 1968 року на Pituffik), знову може стати «фоновим шумом» великої геополітичної гри.

Ми будемо стежити, як розгортаються переговори, чи з’являться офіційні підтвердження від Білого дому, Копенгагена і Нууку, як відреагує парламент Гренландії Inatsisartut і чи буде проведений референдум серед населення. Питання простіше, ніж здається: чи зможуть 56 тисяч гренландців відмовити Дональду Трампу. Історія підказує: майже ніколи.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon