SAMSUNG CSC
4 листопада 2007 року CEO Citigroup Чак Прінс подав у відставку через 72 години після того, як банк оголосив про списання від $8 до $11 млрд за позиціями у забезпечених борговим зобов’язанням (CDO) – а загальні збитки від CDO-позицій Citigroup, за матеріалами сенатського підкомітету Перманентних розслідувань 2011 року, перевищили $43 млрд. Крах найбільшого банку США за активами розкрив системну ваду у логіці структурованого кредиту: траншування ризику не знищує його – воно переміщує його у місце, де стандартні моделі не бачать небезпеки.
- Анатомія CDO: принцип водоспаду
- Citigroup: млрд у безпечних траншах
- Шість тижнів від Токіо до відставки
- Чому VaR не бачив ризику
- Більше матеріалів
- US-консорціум обійшов Китай у кенійському тендері на млрд
- Амодеї, Алтман та Хасабіс обвинувачені у картелі уповільнення AI
- CDO: механіка траншів і урок Citigroup 2007
- Anthropic розмістила IPO за з оцінкою ,5 трлн на Nasdaq
- Суд Будапешта відмовив Матолчі у заставі: ризик втечі до Дубая
- AMD купила World Labs Фей-Фей Лі за ,2 млрд
Анатомія CDO: принцип водоспаду
Collateralized Debt Obligation (CDO) – це юридична оболонка, Special Purpose Vehicle, що купує пул боргових активів (іпотеки, корпоративні облігації, кредитні дефолтні свопи) і перерозподіляє їхні грошові потоки у нові сертифікати – транші. Принцип водоспаду (waterfall): вхідні платежі від позичальників спочатку надходять до власників найстаршого траншу (super-senior, рейтинг AAA), потім до senior (AA-A), далі до mezzanine (BBB), і лише залишок отримує equity-транш – він же перший буфер збитків.
Механіка дозволяла з пулу іпотек, де більшість мала рейтинг BBB, сконструювати CDO, де 65-70% нових сертифікатів отримували рейтинг AAA. Агентства S&P, Moody’s і Fitch оцінювали кожен транш окремо, виходячи з кореляцій дефолту, виміряних у 1990-і роки – у прибутковому ринковому середовищі. Ключова вада: кореляції у спокійний ринок і кореляції у паніку – принципово різні числа. CDO-моделі використовували перші, тоді як 2007-2008 роки продемонстрували другі.
CLO (Collateralized Loan Obligation) – підвид тієї самої структури, але замість іпотек у пулі корпоративні кредити (leveraged loans). CLO досі існують: за даними SIFMA, до кінця 2023 року ринок CLO у США перевищив $1,1 трлн. Різниця між CDO-2007 і сучасними CLO – у вимогах до ретеншину (менеджери мусять тримати частку у equity-транші) і у стрес-тестах, запроваджених після 2010 року.
Citigroup: $43 млрд у безпечних траншах
З 2004 по 2007 рік підрозділ структурованих кредитних продуктів Citigroup під керівництвом Томаса Махераса (тодішній ко-голова ринків) агресивно нарощував позиції у super-senior CDO. Логіка виглядала бездоганно: super-senior траншi отримували рейтинг AAA+, тобто теоретично не могли зазнати збитків – їхній захисний буфер становив 80-85% усього пулу. Тому ці позиції майже не відображалися у Value-at-Risk (VaR) – стандартній метриці ринкового ризику.
Прихований дохід від CDO-машини для Citigroup у 2006-2007 роках перевищував $500 млн на рік. Комісія за структурування, комісія за дистрибуцію, різниця між вартістю кредитів у пулі та ціною випущених траншів – кожен крок генерував fee. Банк свідомо залишав на балансі саме super-senior транші: їх було важко продати (мало покупців для такого розміру позицій), але і відображати як ризик не вимагалося.
«Коли музика зупиниться – з ліквідністю стане складно. Але поки вона грає, треба танцювати. Ми поки танцюємо»
Чак Прінс, CEO Citigroup, Financial Times, 9 липня 2007 (інтерв’ю у Токіо)
На момент інтерв’ю Прінса Citigroup мала на балансі приблизно $43 млрд у super-senior CDO-траншах – переважно пов’язаних із subprime-іпотеками. Нью-Йоркський Fed і OCC (Офіс контролера валюти) вже отримували сигнали про погіршення якості іпотечних пулів у цих CDO, але ні регулятори, ні менеджмент не включали ці позиції у сценарії стрес-тесту.
Шість тижнів від Токіо до відставки
Влітку 2007 року ринок subprime-іпотек почав колапсувати. У серпні Bear Stearns ліквідував два хедж-фонди з CDO-позиціями, що сигналізувало про проблеми з ціноутворенням у всій індустрії. Citigroup залишалась публічно спокійною: Прінс і CFO Гері Крітенден запевняли інвесторів, що банк добре позиціонований.
У жовтні 2007 року внутрішня аудиторська перевірка виявила: super-senior CDO-транші Citigroup за поточними ринковими цінами потребують списань від $8 до $11 млрд. Citigroup оголосила про це 1 листопада 2007. Через три дні, 4 листопада, Прінс пішов у відставку – разом з ним подали у відставку голова Ради директорів Роберт Рубін (колишній міністр фінансів США) не пішов, але публічно погодився, що менеджмент недооцінив ризик.
«Citigroup зберігала величезні концентрації ризику у тому, що CEO відкрито назвав ризиком, якого не бачить ніхто. Ця сліпота була не випадковою – вона була вбудована у систему стимулів»
Комісія зі Розслідування Фінансової Кризи (FCIC), підсумковий звіт, січень 2011 (сторінка 254)
Списання на цьому не зупинились. У Q4 2007 Citigroup оголосила додаткові збитки – загальний обсяг CDO-write-downs за квартал склав приблизно $18 млрд. Наступним CEO у грудні 2007 став Вікрам Пандіт. До середини 2008 сумарні збитки від іпотечно-пов’язаних структурованих продуктів перевищили $40 млрд. У листопаді 2008 уряд США закачав у Citigroup $45 млрд за програмою TARP і додатково надав гарантію на $306 млрд проблемних активів.
Чому VaR не бачив ризику
Технічна причина провалу CDO-ризик-менеджменту – у структурі Value-at-Risk. VaR відповідає на питання: скільки можна втратити за нормальних ринкових умов з ймовірністю 99%? Super-senior транш з рейтингом AAA у спокійному ринку торгується поблизу номіналу – його денна волатильність близька до нуля. Відповідно, VaR-внесок цієї позиції у загальний ризик банку = майже нуль.
Проблема: CDO-ризик не реалізується поступово. Він вистрілює при одночасному дефолті підлеглих траншів – а це подія за межами 99-го перцентиля, тобто поза горизонтом VaR. Академічна критика VaR як інструменту при fat-tail ризиках існувала з середини 1990-х (Nassim Taleb, «Dynamic Hedging», 1997), але до 2007 регулятори і банки продовжували використовувати VaR як основну метрику достатності капіталу.
Після 2008 Базельський комітет з банківського нагляду замінив VaR на Expected Shortfall (ES) для ринкового ризику і ввів стрес-тести на кореляційний ризик (Basel III, 2010-2017). ES враховує не лише 99-й перцентиль, а й середні втрати у найгірших 1% сценаріїв – тобто саме те, що VaR ігнорував.
Citigroup лишається живим підручником для ризик-менеджерів: не кожна позиція без денної волатильності є безпечною – іноді нульова волатильність означає, що ринок просто ще не знайшов ціну для реального ризику.
Джерела: Financial Times, “Citi chief stays bullish on buy-outs” (Прінс, 9 липня 2007) · FCIC, Financial Crisis Inquiry Report, January 2011 · SIFMA, US Structured Finance Statistics 2023




