18 січня 2008 року відповідь офісу комплаєнсу Société Générale на рутинний запит брокера Eurex змусила керівництво банку перевірити рахунки трейдера Жерома Кервіеля. За три дні з’ясувалось: його відкриті позиції на ф’ючерси на індекси DAX, EuroStoxx і FTSE досягали €50 млрд номінальної вартості – більше ніж ринкова капіталізація самого банку. Щоб приховати ці позиції від ризик-менеджменту, Кервіель 14 місяців вводив в систему підроблені офсетні угоди. Коли SocGen примусово ліквідував позиції 21-23 січня 2008 року, збиток склав €4,9 млрд – найбільший на той час рогу трейдерський скандал в історії.
- Delta-one деск: низький ризик, що не існував
- Схема: €50 млрд під маскою хеджування
- Ліквідація за три дні і €4,9 млрд збитку
- Провал ризик-менеджменту і суд
- Більше матеріалів
- Jérôme Kerviel і Société Générale: €4,9 млрд за підробленими хеджами
- CVS оголосив поділ на дві компанії після 8 років з Aetna
- Apple на трлн після виборів у США, Tesla і Nvidia впали
- Apple звинуватила Tang Tan у передачі апаратних таємниць OpenAI
- Barings Bank: як Нік Лісон знищив банк 1762 року на £827 млн
- Marvell підписав угоду з Lumentum на 5 млрд: акції впали у день анонсу
Delta-one деск: низький ризик, що не існував
“Delta” у фінансах – це чутливість ціни похідного інструменту до зміни ціни базового активу на одну одиницю. Якщо ф’ючерс на індекс DAX рухається рівно так само як і сам DAX – його delta дорівнює 1,0. Звідси назва: delta-one деск займається інструментами, що відтворюють базову експозицію 1:1.
Це включає ф’ючерси на фондові індекси, ETF, total return swaps, варанти і CFD. Теоретично delta-one трейдери не роблять спрямованих ставок: вони допомагають клієнтам реплікувати ринкову ekspozytsiyu, отримуючи спред. Ризик має бути близьким до нуля – будь-яка відкрита позиція в одному активі “захеджована” рівною і протилежною позицією в іншому. SocGen вважав свій delta-one деск одним з найменш ризикованих підрозділів.
Кервіель прийшов у банк у 1995 році і провів 5 років у бек-офісі, де навчився тому, як саме система відстежує позиції і які транзакції викликають тривогу. Коли у 2000 році його перевели на торговий деск, це знання стало зброєю.
Схема: €50 млрд під маскою хеджування
Механіка шахрайства була проста і елегантна. Кервіель накопичував великі довгі позиції в ф’ючерсах на DAX і EuroStoxx500, ставлячи на зростання ринку. Щоб система ризик-менеджменту не бачила відкритої directional exposure, він вводив фіктивні офсетні угоди – нібито зустрічні продажі тих самих ф’ючерсів. Ці “угоди” або прив’язувались до реальних клієнтських рахунків, які не використовували свої ліміти, або ставились датою в майбутньому, щоб не проходити стандартну верифікацію до закінчення терміну.
Коли ринок зростав – реальна позиція давала прибуток. Кервіель переносив ці прибутки на 2008 рік через офіційно дозволені механізми переносу бонусів між кварталами. Коли виникало запитання щодо конкретної угоди – він надавав коригуюче пояснення або підроблений документ підтвердження від контрагента.
“Він знав систему краще за всіх – бо він сам її будував п’ять років у бек-офісі”, – заявив генеральний директор SocGen Даніель Бутон на прес-конференції 24 січня 2008 року, пояснюючи, як трейдер зміг обійти 150 різних перевірок ризику.
На піку у жовтні 2007 року Кервіель тримав позиції на €50 млрд – і показував прибуток у €1,4 млрд. Він намагався “прийти зізнатись” керівництву восени 2007 року, але чисельник не зрозумів про що мова, а цифри були надто хорошими щоб ставити під сумнів.
Ліквідація за три дні і €4,9 млрд збитку
Коли 19 січня 2008 року SocGen підтвердив масштаб шахрайства, правління мало вибір: розголосити негайно або тихо ліквідувати позиції. Вибрали другий варіант. 21-23 січня трейдери банку почали масово продавати ф’ючерси на DAX і EuroStoxx.
Ці три дні виявились збіжними з одним з найбільших одноденних обвалів ринку з 2001 року: 21 січня DAX впав на 7,2%, EuroStoxx – на 6,9%. Федеральна резервна система США, не знаючи про продажі SocGen, 22 січня провела екстрене зниження ставки на 75 базисних пунктів – першу таку дію поза плановим засіданням з 2001 року. Частина ринкових аналітиків пізніше прийде до висновку, що саме ліквідація SocGen стала одним з каталізаторів ринкового паніки тих днів, яка Fed сприйняв як сигнал про кризу ліквідності.
Прямий збиток від примусового закриття склав €4,9 млрд. Додатково SocGen списав ще €2,05 млрд за іпотечними позиціями в рамках тієї самої звітності за 2007 рік – що вийшло менш помітно на тлі скандалу з Кервіелем.
Провал ризик-менеджменту і суд
Розслідування французького регулятора Commission Bancaire встановило: система SocGen надсилала попередження щодо позицій Кервіеля 75 разів між 2006 і 2008 роками. Він відповідав на кожне, підробляючи підтвердження від контрагентів або посилаючись на планові внутрішні процедури – і кожного разу отримував закриття запиту.
Французький суд у жовтні 2010 року засудив Кервіеля до 3 років ув’язнення і зобов’язав виплатити €4,9 млрд відшкодування. Суд Касації у 2014 підтвердив вирок, але зменшив цивільну відповідальність до €1 млн у 2016 році – Апеляційний суд Версаля встановив, що SocGen мав свою частку провини за слабкий контроль.
“Система контролю була побудована так, щоб помітити випадкові помилки, а не систематичний обман”, – написав незалежний рецензент Жан-Мартен Фольц у своїй доповіді для ради директорів SocGen від 23 травня 2008 року, яка стала основним документом для реструктуризації ризик-інфраструктури банку.
Справа Кервіеля змусила регуляторів ЄС переглянути вимоги до операційного ризику в рамках Basel II і пізніше Basel III. Директива MiFID II 2018 року включила окремі положення щодо верифікації угод і розмежування бек-офісу від торгового персоналу, що прямо відповідає механіці шахрайства SocGen.
Парадокс справи в тому, що Кервіель особисто не вкрав жодного євро: він не переводив кошти на власні рахунки і не заробляв понад стандартний бонус. Мотивацією, за власними свідченнями на суді, була репутація всередині банку і бажання показати результат. Збиток виник не від крадіжки, а від примусового розгортання €50 млрд позиції у стресових ринкових умовах – класичний приклад того, як операційний ризик переростає у ринковий.
Баланс SocGen відновився до 2010 року. Кервіель вийшов з ув’язнення у 2014 після 5 місяців реального відбуття. Справа стала обов’язковим кейсом у програмах FRM, CFA і GARP: як людина, що 5 років будувала систему контролю, може використати це знання рівно для її обходу.
Джерела: Wikipedia, “Jerome Kerviel” · Reuters, “Factbox: The Societe Generale rogue trader case”
