У лютому 1995 року один трейдер у сингапурському офісі Barings Securities знищив найстаріший британський торговий банк – заснований у 1762 році, той що фінансував наполеонівські кампанії і допомагав США придбати Луїзіану у Франції – накопивши £827 млн (~$1,3 млрд) прихованих збитків від несанкціонованих позицій у деривативах на японський індекс Nikkei 225. Нік Лісон, 28-річний трейдер із Ватфорда без університетського ступеня, діяв через секретний рахунок 88888 протягом трьох років, а банк дізнався про це тільки коли він утік, залишивши на столі записку “I’m sorry”.
- Straddle і ф'ючерс: анатомія позиції
- Рахунок 88888: архітектура трьох років шахрайства
- Землетрус у Кобе: каталізатор краху
- Вирок і регуляторний спадок: 30 років потому
- Більше матеріалів
- Barings Bank: як Нік Лісон знищив банк 1762 року на £827 млн
- Marvell підписав угоду з Lumentum на 5 млрд: акції впали у день анонсу
- Хакери пошкодили морозильники 100+ магазинів у семи країнах ЄС
- Корейський суд підтвердив штраф Broadcom за коерцію Samsung
- Ринок репо: механіка ,4 трлн і урок repo-105 Lehman Brothers
- Microsoft запропонував добровільний вихід 60 000 співробітникам
Straddle і ф’ючерс: анатомія позиції
Лісон відкривав позиції на двох майданчиках: Сінгапурській міжнародній біржі (SIMEX) і Осакській фондовій біржі (OSE). Він використовував два інструменти, що на перший погляд виглядали як хеджування, але насправді були спекуляцією на стабільність японського ринку.
Перший – продаж стредлів (straddle) на Nikkei 225: одночасний продаж опціону колл і опціону пут з однаковою ціною виконання. Продавець стредлу отримує премію від обох покупців і заробляє якщо індекс залишається близьким до ціни виконання на момент експірації. Якщо ринок рухається різко в будь-якому напрямку – збиток теоретично необмежений. Лісон ставив що японський ринок залишиться в коридорі 18 500-19 500 пунктів.
Другий – довгі позиції у ф’ючерсах Nikkei 225, покликаних відшкодувати збитки від стредлів у разі падіння. Але якщо ринок падає – обидва інструменти приносять збиток водночас. До початку 1995 року умовна вартість стредл-позиції перевищувала $7 млрд, а на SIMEX Лісон контролював близько 49% усього відкритого інтересу, згідно з даними The Economist від березня 1995 року.
Рахунок 88888: архітектура трьох років шахрайства
Рахунок 88888 з’явився у 1992 році – спочатку для приховання £20 000 помилки молодшої трейдерки Кімберлі Вонг. Критична проблема полягала в тому, що Лісон одночасно очолював і торговий стіл фронт-офісу, і відділ розрахункових операцій бек-офісу. Це фундаментальне порушення принципу розділення обов’язків, яке в будь-якому нормально функціонуючому банку унеможливлює саме схожу схему.
До кінця 1994 року рахунок 88888 містив прихований збиток у £208 млн. Аудитори Coopers & Lybrand перевіряли сингапурський офіс у 1994 і знайшли недостачу у $190 млн – Лісон пояснив її боргом від клієнта Spear, Leeds & Kellogg. Лондонський керуючий Питер Норріс переказав йому ці гроші без документальної перевірки, пише The Independent у своєму архівному матеріалі від 3 березня 1995 року. Регулятор SIMEX тричі запитував Barings про незвично великі відкриті позиції – щоразу отримував пояснення без інспекції.
«Я думав що зможу повернути гроші. Я думав що ринок розвернеться. Але він не розвернувся.»
Нік Лісон, мемуари “Rogue Trader”, 1996
Землетрус у Кобе: каталізатор краху
17 січня 1995 року у японському місті Кобе стався землетрус магнітудою 6,9. Загинули 6 434 особи, а Nikkei 225 за тиждень упав з 19 241 до 17 785 пунктів – майже на 7,6%. Для Лісона це означало катастрофу: стредли на короткому путі почали приносити збитки з кожним пунктом падіння, тоді як ф’ючерси посилювали збитки замість їх компенсувати.
Він відповів подвоєнням ставки. Між 17 і 23 лютого Лісон щоденно купував блоки ф’ючерсних контрактів намагаючись своїми власними купівлями підтримати Nikkei. Це не спрацювало – ринок реагував на глибшу макроекономічну невизначеність у Японії, а не на одного трейдера. 23 лютого 1995 року він залишив офіс і вилетів з Сінгапуру. Сукупні збитки досягли £827 млн – вдвічі більше за власний капітал Barings. NG Barings Holdings продали ING Groep NV за символічний £1 (один фунт стерлінгів) вже 5 березня 1995 року.
«Це стало найбільшим одиничним провалом ризик-менеджменту в сучасній банківській практиці. Не через складність схеми, а через те що вона була елементарною – і її ніхто не помітив.»
Стівен Фроот, професор Гарвардської школи бізнесу, Harvard Business Review, 1996
Вирок і регуляторний спадок: 30 років потому
Лісона затримали у Франкфурті 2 березня 1995 року і екстрадували до Сінгапуру. Суд Сінгапуру засудив його до 6,5 років ув’язнення у Changi Prison. Він вийшов у 1999 з діагнозом рак товстої кишки – відбувши менше чотирьох років.
Звіт Борда 1995 року – офіційне розслідування Банку Англії – зафіксував три системні причини: відсутність розділення фронт-офісу і бек-офісу, недостатній нагляд зі сторони вищого керівництва, і провали у комунікації між лондонським і сінгапурським офісами. Після цього Базельський комітет з банківського нагляду вперше включив операційний ризик до свого Accord (Базель II, 2004), вимагаючи окремого капітального покриття для ризиків від помилок персоналу та систем. Вимога обов’язкового розділення торгових і розрахункових операцій стала стандартом регуляторного ліцензування у Великій Британії, ЄС і США.
Крах Barings демонструє не стільки злочинний геній одного трейдера, скільки системну сліпоту організацій, де ніхто не хоче ставити незручні питання про прибуткового підрозділ. Лісон приносив Barings £10 млн прибутку у 1993 і £28 млн у 1994 – внаслідок чого кожен запит регуляторів або аудиторів зустрічав мінімум опору з боку менеджменту.
У 2024 ING закрила останні залишки Barings Asset Management у Лондоні, передавши портфель підрозділу Barings у США, що контролює $340 млрд активів. Назва збереглася. Банку – 233 роки існування – немає.
Джерела: Britannica, “Bankruptcy of Barings Bank” · National Library Board Singapore, “Collapse of Barings” · Wikipedia, “Nick Leeson”
