Жорстоке “післяслово” до війни: режим відповідає репресіями
Після 12-денної збройної конфронтації між Іраном, Ізраїлем та США, яка завершилася 24 червня, іранський режим не лише не послабив тиск усередині країни, а навпаки — запустив нову хвилю масових репресій. Під виглядом боротьби зі шпигунством влада ініціювала масштабну кампанію арештів, розстрілів та встановлення тотального контролю над громадянами.
За офіційними повідомленнями іранських органів, понад 700 осіб були затримані упродовж тижня після закінчення бойових дій. Звинувачення — “шпигунство на користь Ізраїлю”, “виготовлення безпілотників”, “розповсюдження секретної інформації”. Водночас правозахисники, зокрема Amnesty International та Human Rights Activists in Iran (HRAI), заявляють: багато з арештованих — випадкові громадяни, активісти, журналісти, а також представники етнічних меншин, які не мали жодного стосунку до розвідки.
Швидкі суди та публічні страти
Найбільш кричущим стало виконання щонайменше шести смертних вироків упродовж перших 48 годин після завершення війни. Ці страти були проведені без належного судового процесу, адвокатського захисту та з численними свідченнями про використання тортур. Деякі з страчених — курдські робітники, затримані на блокпостах без жодного доказу їхньої “державної зради”.
Оглядачі вважають, що ці “експрес-процеси” мають не юридичну, а виключно пропагандистську функцію — вони повинні продемонструвати населенню, що влада не пробачить “зради”, навіть якщо вона вигадана. Це повертає Іран до радянських методів репресій 1930-х років — коли суд виносив вирок раніше, ніж починався допит.
Системна перебудова репресивного апарату
Паралельно із цим в Ірані ухвалено нові “революційні” закони, що розширюють визначення шпигунства та встановлюють суворіші покарання за будь-яке “сприяння ворогу”. Відновлено роботу спеціалізованих революційних трибуналів — інституцій, які фактично діють поза межами конституції.
Іранський парламент запустив нові слідчі комісії, які моніторять соціальні мережі та перевіряють особисті контакти громадян. Під підозрою — будь-хто, хто мав зв’язки із закордоном, читав іноземні новини, або навіть користувався VPN. Громадянська свобода в країні практично зведена нанівець.
Блокпости, інтернет-контроль і ізоляція
У містах Ірану масово з’явилися блокпости, мобільні патрулі та контрольні пункти. Влада перевіряє смартфони, месенджери, листування. Одночасно з цим встановлено суворий контроль над інтернетом — десятки опозиційних сторінок заблоковано, частина платформ відключена повністю. Відчуття повної ізоляції й страху — ось що сьогодні панує в іранському суспільстві.
Крім того, було запроваджено принцип колективної відповідальності: сім’ї звинувачених піддаються репресіям, звільненням з роботи, примусовим допитам.
Жахливі умови у в’язницях
Однією з найбільш болючих тем залишаються умови утримання затриманих. Після того, як 23 червня ізраїльський удар влучив у в’язницю Евін у Тегерані (загинуло понад 70 осіб), арештованих почали масово переводити до інших закладів — зокрема, до Qarchak та Великого Тегерану.
Там правозахисники фіксують антисанітарні умови, нестачу питної води, відсутність ліків і медичної допомоги. В’язнів тримають у переповнених камерах, без доступу до адвокатів та родичів.
Репресії як спроба врятувати режим
Аналітики вважають, що ця хвиля репресій — не просто відповідь на шпигунську загрозу, а системна спроба режиму врятувати свою владу після зовнішньої поразки. Замість того, щоби розпочати внутрішній діалог чи реформу, іранська влада взяла курс на ще більшу ізоляцію та жорсткість. Створення “внутрішнього ворога” дозволяє мобілізувати прихильників і одночасно залякати решту населення.
Це не перша така кампанія: подібна хвиля репресій прокотилась країною у 2022–23 роках після загибелі Махси Аміні. Тоді, як і зараз, влада замість відповідальності — обрала шлях насильства.
Міжнародна реакція та мовчазна ізоляція
Світова спільнота вже відреагувала на дії Ірану. Amnesty International, Human Rights Watch, а також представники ООН закликають Тегеран негайно зупинити страти, відновити правові гарантії й звільнити політичних ув’язнених. Однак реакція Ірану — мовчання. Режим не планує відступати й дедалі глибше зачиняється в авторитарну мушлю.
🔚 Висновок
Іран після війни з Ізраїлем вступає в нову фазу жорстокої внутрішньої диктатури. Масові арешти, публічні страти, цензура та повна відмова від базових свобод — це спроба зберегти режим ціною тотального контролю над народом.
Світ знову бачить, як політичні лідери, замість чесного діалогу й реформ, обирають шлях страху й репресій. Але чим більше диктатура тисне — тим сильніше опір. Людство має триматися разом, боротися за правду і справедливість, щоб такі трагедії не стали нормою.
Дивно що саме так поводиться й влада українського народу. Максимально докладають зусиль щоб приховати свої злочини, втриматись в кріслах правління. Так звісно що відповідальність за гибель тисячів людей лежить на руснявій владі, але це не позбавляє відповідальності за внутрішні репресії, обмеження свободи, наймасштабнішій корупції.