Президент Мілей перетворює працівників на рабів Аргентини

Буенос-Айрес перетворився на поле бою. У лютому 2026 року вулиці аргентинської столиці затопили сльозогінний газ та гумові кулі, коли тисячі людей вийшли на протест проти диктаторських трудових реформ президента Хав’єра Мілея^1,2,4. Це не чергове незадоволення — це крик відчаю проти системного знищення прав робітників, яке влада цинічно видає за «шокову терапію».

Під шумок економічних маніпуляцій Сенат ухвалив законопроєкт «Трудової модернізації» — документ, що скидає Аргентину в епоху дикого капіталізму XIX століття. Що ж насправді ховається за красивими обіцянками Мілея?

1. Рабочий день по-новому: 12 годин на заводі, а відгул — «можливо, колись»

Найболючіший удар — це так званий «банк годин». Тепер роботодавець може легально змусити вас працювати по 12 годин на добу. Але не поспішайте розраховувати на додаткові гроші. Ці години не оплачуються як понаднормові. Їх просто «записують» в особистий борг, який ви можете «витратити» на відгули в майбутньому. Це класична схема експлуатації: працювати на знос зараз, а жити і відпочивати — потім, якщо бізнесу це буде зручно.

2. Зарплата натурою: коли їжа замінює гроші

Наступний крок до рабства — легалізація оплати «натурою». Компанії отримали право виплачувати частину заробітної плати харчуванням та житлом. Це означає, що у робітника, який і так ледве зводить кінці з кінцями, стане ще менше «живих» грошей. Ваша зарплата — це не ваші гроші, а «компенсація» від щедрого власника. Це пряма дорога до залежності, коли людина не може розпоряджатися плодами своєї праці.

3. Звільнення без наслідків: Бізнесу зручно, людям — катастрофа

Мілей позбавив працівників останньої гарантії стабільності — вихідної допомоги. Замість цього створено фонд FAL (Labor Assistance Fund), куди компанії щомісяця відраховують копійки. Звільнили? Отримайте мізерну виплату з цього фонду і шукайте нову роботу. Для бізнесу це ідеальна умова: найняв, використав, викинув. Для людей — втрата фінансової безпеки та стримувального фактора для свавілля роботодавців.

4. Протести та державний терор

Реакція влади на народне обурення була швидкою та жорстокою. Протести біля Конгресу, де обговорювався закон, були жорстоко придушені поліцією^1,2,4. Сльозогінний газ, гумові кулі, водомети — уряд Мілея показав, що готовий захищати свої «реформи» не аргументами, а силою.

Хто винен?

Засуджувати потрібно всіх причетних без винятку.

Хав’єр Мілей та його уряд — ідеологи та виконавці цієї антилюдської політики. Вони цинічно жертвують добробутом мільйонів заради абстрактних економічних експериментів.
Сенатори, що проголосували «за» — ті 42 особи, які поставили свої підписи під документом, що руйнує життя звичайних аргентинців. Вони — спільники.
Великий бізнес та лобісти — ті, хто наживатиметься на дешевій робочій силі та тотальній безправності працівників.

Мілей та його прихильники стверджують, що це необхідний крок для легалізації тінового ринку праці. Але будь-яка мета, досягнута через знущання над людьми, є злочином. Це не реформи, а регрес. Це не порятунок економіки, а її побудова на кістках та стражданнях власного народу. Світ має бачити, що відбувається в Аргентині: під гаслами свободи та лібертаріанства розгортається одна з найбільших соціальних трагедій сучасності. І ми будемо засуджувати кожного, хто причетний до цього зла.

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями: