OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Звіт Ради банківського нагляду Великої Британії (Board of Banking Supervision), опублікований 18 липня 1995 року, встановив: один трейдер – Ник Лісон – акумулював £827 млн ($1,3 млрд) прихованих збитків на ф’ючерсах Nikkei 225, і цього виявилось достатньо для знищення 233-річного Barings Bank, офіційного банкіра британської королівської родини. Регулятор зафіксував у 277-сторінковому документі: не шахрайство саме по собі зруйнувало банк, а повна відсутність розмежування між операційним і розрахунковим підрозділами зробила катастрофу неминучою.
- Barings і Сінгапур: 230 років репутації і рахунок 88888
- 17 січня 1995: землетрус Кобе і кінець стратегії
- £1 за 233 роки: ING поглинає Barings
- Basel і Сінгапур: регуляторна спадщина 1995 року
- Більше матеріалів
- Barings Bank: ,3 млрд, Nikkei і кінець найстаршого банку Британії
- Шефчович: Китай обходить EV-тарифи ЄС через марокканські заводи
- Китайські ринки втратили ,4 трлн через AI-гонку зі США
- Google оскаржила у D.C. Circuit вимогу DOJ продати Chrome
- Hedge fund leverage: механіка і урок краху LTCM
- CEO MonsterCloud Pinhasi обвинувачений у шахрайстві на млн
Barings і Сінгапур: 230 років репутації і рахунок 88888
Barings Brothers & Co. Заснував Франсіс Баринг у Лондоні 1762 року. Банк фінансував британський уряд у наполеонівські війни, 1890-го пережив власну кризу (коли Банк Англії вперше в історії організував рятувальний консорціум кредиторів), обслуговував рахунки королеви-матері Єлизавети. У 1803 році саме через Barings США профінансували купівлю Луїзіани у Наполеона – угоду на $15 млн, яка подвоїла територію молодої республіки.
Ник Лісон прийшов у Barings 1989 року після роботи у Coutts і Morgan Stanley Settlement. У 1992-му банк відправив його до Сінгапуру очолити новий підрозділ на біржі SIMEX (Singapore International Monetary Exchange). Лісон торгував ф’ючерсами і опціонами на Nikkei 225 і одночасно керував бек-офісом підрозділу – тим самим органом, який мав перевіряти його власні операції. Це суміщення ролей лондонський менеджмент Barings знав і не вважав проблемою: Сінгапур показував рекордні прибутки.
Восени 1992 року Лісон відкрив рахунок 88888 – офіційно “для коригування клієнтських помилок у розрахунках”. Насправді туди потрапляли збиткові власні позиції. Лондон отримував щоденні звіти лише про рахунок 99002 – профільний і прибутковий – і не бачив 88888 у зведеній звітності. Аудитори Coopers & Lybrand у 1994-му поставили письмові запитання про незвичні розрахункові потоки між двома рахунками. Внутрішній контроль Barings відписав: “процедурна несуттєвість”.
На кінець 1994 року прихований збиток на рахунку 88888 становив £208 млн – суму, яку Лісон покривав щомісяця новими ставками на відновлення ринку.
17 січня 1995: землетрус Кобе і кінець стратегії
Основна стратегія Лісона у 1994-1995 роках – короткий стредл: одночасний продаж опціонів пут і кол на Nikkei 225 з однаковим рівнем виконання. Така позиція генерує прибуток, поки індекс залишається у визначеному діапазоні, і зазнає катастрофічних збитків при будь-якому різкому русі ринку.
17 січня 1995 року о 05:46 за місцевим часом поблизу Кобе стався землетрус магнітудою 6,9. Загинули 6 434 особи, зруйновано 250 000 будівель. Nikkei 225 протягом трьох тижнів втратив понад 7% – від рівня 19 332 до 17 785 пунктів. Продані пут-опціони Лісона опинились глибоко “в грошах”: кожен відсоток падіння ринку збільшував його зобов’язання на десятки мільйонів фунтів.
Лісон не зафіксував збиток. Натомість він різко нарощував довгі позиції у ф’ючерсах Nikkei, ставлячи на відновлення індексу. Станом на 23 лютого 1995 року його відкрита позиція становила 61 039 контрактів Nikkei futures – 49% всього відкритого інтересу на SIMEX і 24% на Osaka Securities Exchange одночасно. Barings як інституція фактично утримував ставку проти всього японського ринку.
«Я продовжував нарощувати позицію, переконуючи себе, що ринок мусить відновитись – і тоді все виправиться.»
Nick Leeson, “Rogue Trader: How I Brought Down Barings Bank”, Little, Brown and Company, 1996
Голова Barings Пітер Баринг ще у грудні 1994-го заявив аналітикам Fleming Research: “Відновлення прибутковості нашого банку є вражаючим – мабуть, до ступеня незручності для конкурентів.” Барлін не підозрював, що “прибутковість” повністю спирається на прихований рахунок 88888, куди за два роки перекачано £742 млн у вигляді маржинальних вимог від самого ж Barings.
£1 за 233 роки: ING поглинає Barings
23 лютого 1995 року Лісон залишив у сінгапурському офісі записку “Вибачте, мені так шкода” і вилетів до Куала-Лумпур. 26 лютого Barings Plc подав заяву про банкрутство. Сукупні збитки становили £827 млн – більше ніж увесь власний капітал банку на ту дату: £440 млн.
Банк Англії терміново шукав покупця. На переговорах були J.P. Morgan, ABN Amro і Deutsche Bank – всі відмовились після вивчення балансу: номінальна вартість відкритих деривативних позицій перевищувала задекларовані збитки у рази. 4 березня 1995 року нідерландський ING Group погодився придбати Barings Securities і Barings Asset Management за £1 – взявши на себе всі зобов’язання на £660 млн і зберігши 4 000 робочих місць.
«Ми придбали Barings за ціною, що відображала реальний стан справ. Ця угода означає збереження тисяч робочих місць і захист клієнтів.»
Aad Jacobs, голова ING Group, прес-конференція 5 березня 1995 року, Reuters
Вкладники і клієнти кошти не втратили: ING взяв на себе всі депозити. Акціонери Barings Holdings Plc – 40 родин, деякі з XVIII століття – втратили все. Субординовані кредитори отримали нуль. Nick Leeson заарештували у Франкфурті у березні 1995-го; сінгапурський суд виніс вирок у грудні 1995 року – 6,5 років ув’язнення за шахрайство і підроблення документів. Він вийшов у 1999-му.
Basel і Сінгапур: регуляторна спадщина 1995 року
Доповідь Ради банківського нагляду 1995 року описала 10 системних порушень. Центральне: жоден незалежний орган у Barings не мав повноважень зупинити операції трейдера. Комплаєнс існував формально; аудит інтерпретував тривожні сигнали на користь прибуткового підрозділу; лондонський топ-менеджмент ухвалював рішення про маржинальні виплати у Сінгапур на суму £742 млн без розуміння базових позицій. Звіт прямо зазначив: “Старший менеджмент Barings не запитував, чому сінгапурський підрозділ показує прибутки, несумісні з декларованими ризиками.”
Базельський комітет з банківського нагляду прискорив роботу над Market Risk Amendment до Basel I: у 1996 році банки зобов’язали виділяти окремий капітал під ринкові ризики деривативних позицій і запровадили вимогу Value-at-Risk-моделей. SIMEX (нині SGX) ввів реальночасовий моніторинг концентрації відкритого інтересу – правило, яке 1995-го могло б зупинити Лісона на рівні 10 000, а не 61 039 контрактів.
Розбір подібних механізмів ринкового ризику і деривативних структур зібраний у Аналітичному розділі NewsGroup.
Справа Barings 1995 року залишається одним із трьох класичних управлінських крахів у банківській галузі – поруч з LTCM (1998, $4,6 млрд) і Société Générale (2008, Jerome Kerviel, €4,9 млрд). У всіх трьох: трейдери не були геніальними шахраями. Вони долали слабкі контрольні бар’єри і отримували мовчазну підтримку менеджменту, доки прибуток залишався позитивним. Звіт BoBS не зняв відповідальності з Лісона – але однозначно зафіксував: Barings не контролював те, що не хотів контролювати.
Цивільний позов ліквідаторів Barings до п’ятьох директорів – включно з Пітером Норрісом і Тоні Хоуксом – завершився мировою угодою у 2000 році на нерозкриту суму. Доповідь Board of Banking Supervision 1995 року залишається публічним документом і входить у програму підготовки ризик-менеджерів FRM (GARP) як обов’язковий кейс. З $660 млн зобов’язань, прийнятих ING 1995-го, більша частина так і не була відшкодована кредиторам Barings Holdings.
Джерела: BIS Working Paper No. 89, “The Barings Crisis: Lessons for Supervision” · Board of Banking Supervision, Report of Inquiry into Collapse of Barings (HMSO, HC 673, 1995) · Reuters, “Barings Bank collapse: 20 years on”
