День 57: Кушнер і Віткофф летять до Ісламабаду — Іран каже, зустрічі не буде

На 57-й день війни між США, Ізраїлем та Іраном — американські спецпосланці Стів Віткофф та Джаред Кушнер вирушають до Пакистану. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі вже прибув до Ісламабаду. Здавалося б, це прорив: перші прямі контакти в нейтральній країні після майже двох місяців бойових дій. Але Тегеран одразу охолодив очікування: “жодної зустрічі між Іраном та США не заплановано”. Ісламабад став ще одним символом тупику — дипломатичного фасаду без змісту.

День 57: що відбувається на полі

За інформацією Al Jazeera та BBC від 25 квітня 2026 року, спецпосланці президента Трампа — Стів Віткофф та Джаред Кушнер — вирушають до Пакистану на тлі того, що міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі вже перебуває в Ісламабаді. Ці паралельні візити в одне місто одразу породили хвилю спекуляцій про можливі переговори — але Тегеран охолодив ентузіазм.

Іранська сторона заявила: “жодної зустрічі між Іраном та США не заплановано”. Обидві делегації перебуватимуть в Ісламабаді одночасно, але офіційних переговорів, за іранською версією, не відбуватиметься. Що це означає на практиці — важко сказати. Дипломатія на такому рівні часто відбувається через посередників, в обхід офіційних каналів.

Ормузька протока залишається у стані “небезпечного протистояння” — саме так BBC охарактеризував ситуацію у своєму матеріалі від 24 квітня. Блокада нафтового транзиту продовжується. США намагаються запобігти іранському мінуванню протоки. Ще три дні тому ситуація описувалась як повний глухий кут — і за цей час принципово нічого не змінилося.

Хто такий Аббас Арагчі — і що він робить в Ісламабаді

Аббас Арагчі — міністр закордонних справ Ірану, один з найдосвідченіших дипломатів країни. Він мав безпосереднє відношення до переговорів щодо ядерної програми Ірану ще у 2000-х та 2010-х роках. Його поява в Ісламабаді — сигнал: Тегеран шукає дипломатичний вихід, але не через американські умови.

Пакистан є логічним посередником. Ісламабад підтримує відносини як із США, так і з Іраном. Країна граничить з Іраном і традиційно виступає каналом комунікації між Заходом та Тегераном у кризових ситуаціях. Але роль Пакистану офіційно ніким не підтверджена — і це, знов-таки, характерна риса дипломатії в умовах гарячого конфлікту.

Поки Арагчі веде переговори в Ісламабаді, Трамп ще минулого тижня наказував ВМС США “стріляти і вбивати” іранські судна в Ормузі — і того ж дня продовжив перемир’я. Непослідовність американської позиції ускладнює будь-які переговори: Тегеран не знає, з якою версією Вашингтона має справу.

Чому Саудівська Аравія “тримається осторонь”

Foreign Policy опублікував матеріал з промовистою назвою: “Why Are the Saudis Sitting Out the War With Iran?” На перший погляд це дивно: Ер-Ріяд і Тегеран є регіональними суперниками, що десятиліттями конкурують за вплив на Близькому Сході. Здавалося б, саудівський інтерес у послабленні Ірану очевидний.

Але Саудівська Аравія не приєдналась до американсько-ізраїльської кампанії. Причини, на думку аналітиків: Ер-Ріяд не хоче стати мішенню для іранських ударів; Саудівська Аравія має власний нафтовий інтерес у стабільності регіону; і, нарешті, саудівська монархія не впевнена у довгострокових намірах Вашингтона.

Це важлива деталь: навіть традиційні партнери США в регіоні не хочуть брати участь у цій кампанії. Іспанія та Велика Британія в Атлантиці, Саудівська Аравія на Близькому Сході — картина “коаліції відмов” поступово вимальовується.

Що означає “день 57” — хронологія конфлікту

Якщо рахувати від початку активних бойових дій у березні 2026 року, то 57 днів — це вже серйозна тривалість конфлікту. Для порівняння: Фолклендська кампанія 1982 року тривала 74 дні. Перша іракська кампанія 1991 року — 42 дні активної фази.

Виснаження американського арсеналу вже стає реальною проблемою: темпи витрат ракет та боєприпасів вищі за темпи виробництва. На 57-й день кожен додатковий тиждень конфлікту означає нові логістичні труднощі для Пентагону — і нові аргументи на користь дипломатичного виходу.

Тим часом Іран адаптується. Іранські збройні сили продовжують операції в Ормузькій протоці. Пентагон приховував реальні втрати — 15 поранених зникли з офіційного списку. Загальна картина: конфлікт увійшов у фазу виснаження з обох боків, і кожна зі сторін шукає виходу без публічного визнання поразки.

Роль Пакистану: нейтральний посередник чи заручник ситуації?

Ісламабад опинився в делікатній ситуації. Пакистан є союзником США, але також підтримує відносини з Іраном через спільний кордон та релігійні зв’язки. Погодившись стати майданчиком для потенційних переговорів, Пакистан ризикує: якщо переговори провалюються — він опиняється в центрі чужого конфлікту.

Іран обрав Ісламабад не випадково. Пакистан — мусульманська ядерна держава, яка не є членом жодного з блоків, що воюють. Це надає місту символічної нейтральності, якої немає ні в Анкарі (НАТО), ні в Москві (союзник Ірану), ні в Дохі (залежний від США).

Водночас сам факт перебування Арагчі та американських посланців в одному місті — вже дипломатичний прогрес порівняно з кількатижневим тотальним мовчанням. Навіть якщо офіційної зустрічі немає — можливі непрямі контакти через пакистанських посередників.

Ситуація в Ормузькій протоці: чому це не просто регіональна криза

Ормузька протока — один із найважливіших транзитних вузлів світової економіки. Через неї проходить близько 20% світового нафтового експорту. Продовження блокади б’є по цінах на нафту, авіаційному пальному в ЄС, морському транзиту по всьому регіону.

Тривале протистояння в Ормузі — це вже не просто американсько-іранський конфлікт. Це криза, яка безпосередньо стосується кожного, хто залежить від ближньосхідної нафти. Тобто практично кожної розвиненої економіки в світі — включно з Японією, Кореєю, Індією та ЄС, які офіційно до конфлікту не причетні.

Саме тому дипломатичний тиск на США та Іран наростає ззовні: зацікавлені в стабілізації сторони хочуть виходу. Пакистанський канал — можливо, відповідь на цей тиск.

Чого очікувати далі

Якщо контакти в Ісламабаді дадуть хоча б мінімальний результат — можливий черговий “імпровізований” пост у Truth Social від Трампа про “велику угоду” або “продовження перемир’я”. Якщо ні — ситуація в Ормузькій протоці може знову загостритись.

Іран знаходиться в незручному становищі: продовжувати воювати занадто дорого, погоджуватись на умови США — неприйнятно всередині країни. Вашингтон теж не може дозволити собі просто “закінчити” — без будь-якого результату після 57 днів кампанії. Обидва хочуть виходу — але жоден не готовий бути першим, хто його запропонує публічно.

Ісламабад — це спроба зробити перший крок непомітно. Чи вдасться — покаже найближчий тиждень.

Висновок: тиша в Ісламабаді голосніша за заяви

День 57 іранської війни виявився символічним: американські посланці і іранський міністр в одному місті — і жодної офіційної зустрічі. Це і є квінтесенція конфлікту, який зайшов у безвихідь: воювати нестерпно, але зупинитися поки неможливо.

Пакистан терпляче чекає. Світова економіка нервово стежить за Ормузом. Трамп постить у Truth Social. А Арагчі п’є чай в Ісламабаді — і, можливо, таємно розмовляє з тим, з ким “не зустрічається”.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon