6 червня 2026 року Еріку Принсу виповнюється 57. День у день — у Порт-о-Пренсі його найманці координують ударний дрон над кварталом Дельма-6. У провінції Катанга техніки його приватної фірми поправляють фіскальну систему на кобальтових шахтах. У Києві українські розробники програмного забезпечення для рою дронів готують квартальний звіт раді — у якій з грудня сидить ювіляр з Голланда, штат Мічиган.
Це не випадковий збіг. Це бізнес-модель.
За 29 років після заснування Blackwater у Північній Кароліні Принс перетворив одну тренувальну базу на 24 квадратних кілометрах болотистих лісів у глобальну приватну військову мережу, що працює у Гаїті, ДРК, Україні, ОАЕ і — за документами ООН — у Лівії. Він пережив судовий процес над своїми охоронцями, продаж власного бренду, втечу до Абу-Дабі, партнерство з державним фондом КНР, помилування від Трампа і обвинувачення у порушенні збройного ембарго. У березні 2025-го він заснував Vectus Global. У серпні підписав десятирічний контракт з урядом Гаїті. У жовтні приземлився у Кіншасі з угодою на $700 млн. У грудні очолив раду української Swarmer. Перед ним — найкращі дванадцять місяців із 2007 року.
Ця стаття — повна хроніка одного з найбільших приватних військових імперіалів свого часу. Імена, суми, юрисдикції. Без округлень.
- Голланд, Мічиган: ,35 млрд як стартовий капітал
- Найсур-сквер, 16 вересня 2007 — як убивства зруйнували бренд
- Помилування 22 грудня 2020 — і повернення до сім'ї Трампа
- Абу-Дабі 2010-2011: 9 млн і 800 найманців за наказом наслідного принца
- Гонконг 2014: Frontier Services Group і партнерство з компартією Китаю
- Лівія 2019: Project Opus, млн, плани вбивства командирів
- Vectus Global, березень 2025: запуск нової імперії під Trump 2.0
- Порт-о-Пренс 2025-2026: 200 найманців, 141 удар, 1 243 загиблих
- Київ, грудень 2025: Принс заходить у Swarmer
- Сімейний клан: ДеВос-Принс і їхній капітал у Білому домі
- Що далі: Венесуела, Іран, Україна після Зеленського?
- Чому це важливо для нас
- Post List
- Протести в Києві вимагають відставки Сирського до п’ятниці
- Захоплення держави в ПАР: звіт Зондо про братів Гупта і Зуму
- Wirecard: €1,9 млрд зникли, а Марсалек утік до Москви
- Google вимкнув відгуки про центри ICE — лишилось чотири
- Пентагон скоротив центр захисту цивільних до девʼяти осіб
- Термін Зеленського сплив у 2024: конституційний спір про вибори
Голланд, Мічиган: $1,35 млрд як стартовий капітал
Едгар Дейл Принс помер 2 березня 1995 року у віці 63 років. Його кардіологія не витримала. За собою він залишив дружину Ельзу (у дівоцтві Звіп), чотирьох дітей і Prince Corporation — постачальника автомобільних деталей з міста Голланд на сході Мічигану. Через рік після похорону вдова продала підприємство компанії Johnson Controls за $1 350 000 000.
Молодший з чотирьох спадкоємців — Ерік Дін Принс, 1969 року народження — отримав одну з найбільших стартових позицій, які тільки можливі у новій історії США. Випускник Військово-морської академії в Аннаполісі, лейтенант Navy SEAL, він був присутній на похороні батька у формі. У 1996-му йому 27. У 1997-му він засновує Blackwater USA на ділянці у 2400 гектарів у штаті Північна Кароліна — назва походить від темного торфового болота, що оточує тренувальний полігон.
Старша сестра Еріка — Бетсі. Вона вийшла заміж за Діка ДеВоса — сина співзасновника Amway. Через двадцять років вона стане міністром освіти у першій адміністрації Дональда Трампа (2017-2021). У Голланді цю родину знають як «принців і ДеВосів». У Вашингтоні їх знатимуть як одну з найвпливовіших правих династій Сполучених Штатів — з мережею пожертв на $200+ млн у республіканську партію за 30 років.
Перший контракт Blackwater отримала від ВМС США — тренування моряків після терактів проти есмінця USS Cole у Ємені (12 жовтня 2000-го, 17 загиблих). Після 11 вересня компанія Принса виявилась у потрібному місці у потрібний час. ЦРУ найняло її для охорони станції у Кабулі. Держдеп — для дипломатів у Багдаді. У 2003-му обсяг контрактів Blackwater з федеральним урядом США перевищив $25 млн. До 2006-го — більше $593 млн. До 2010-го — понад $2 млрд.
Найсур-сквер, 16 вересня 2007 — як убивства зруйнували бренд
О 12:08 за місцевим часом конвой Blackwater з чотирьох броньованих «Машин Маму» виїхав на круговий рух на площі Найсур у західному Багдаді. Конвой повертався до посольства США після того, як завдання було скасоване. У ту мить площу перетинали родина Хаїдер Самір Абдул Хазал — професор медичного коледжу, його дружина Махасін аль-Халаф і їхній 12-річний син Аль’я.
Що сталося далі, прокуратура США пізніше відновлювала за камерами спостереження, свідченнями іракських поліцейських і експертизами куль. Снайпер Blackwater Ніколас Слаттен відкрив вогонь по машині Альбу-Кассарі без попередження. Інші охоронці — Пол Слох, Іван Ліберті, Дастін Гірд — приєдналися. Стріляли з кулеметів і гранатометів. За 13 хвилин конвой убив 14 цивільних і поранив 17. Серед загиблих був і 9-річний хлопчик, якому розірвало голову.
«Я бачив, як охоронці з Blackwater стріляли в людей, які тікали. Стріляли в спину. Я підбіг до жінки, яка ще була жива, але без половини обличчя. Я тримав її, поки вона не померла.»
Хасан Джабер Салман, іракський адвокат, постраждалий у Найсур-сквер, свідчення у Федеральному суді Округу Колумбія, серпень 2014
Blackwater та її співробітники заявили, що відкрили вогонь у відповідь на постріли з натовпу. ФБР встановило: жодного пострілу з боку цивільних не було. У жовтні 2014-го федеральне жюрі визнало чотирьох охоронців винними. Слаттен — у вбивстві першого ступеня (довічне). Слох, Ліберті, Гірд — у непрямому вбивстві і використанні бойової зброї (по 30 років).
До цього Принс встиг продати бренд. У 2009-му він пішов з посади генерального директора. У 2010-му група інвесторів USTC Holdings купила Blackwater (перейменовану на Xe Services) за нерозголошену суму, оцінювану від $200 до 250 млн. У 2014-му USTC перейменувала компанію на Constellis. До 2016-го — продала Apollo Global Management за понад $1 млрд. Принс — особисто Принс — отримав, за публічними фінансовими записами, понад $80 млн чистого прибутку від цих транзакцій.
Помилування 22 грудня 2020 — і повернення до сім’ї Трампа
За два дні до різдвяних свят, у останні тижні свого першого терміну, Дональд Трамп підписав указ про повне помилування чотирьох охоронців Blackwater. Ніколас Слаттен — звільнений з довічного. Пол Слох, Іван Ліберті, Дастін Гірд — звільнені з 30-річних термінів. Реакція в Іраку була миттєвою.
«Це принижує гідність кожної жертви. Ці люди вбивали дітей. Президент Сполучених Штатів сказав нам сьогодні: ваші діти не вартували суду.»
Алі Кінані, батько 9-річного Алі Кінані-молодшого, убитого на площі Найсур, в інтерв’ю The Intercept, 23 грудня 2020
Помилування було не випадковим жестом. Принс активно лобіював адміністрацію через сестру і братів-конгресменів-республіканців. Він був присутній на нараді у Білому домі 11 серпня 2017-го, де пропонував приватизувати війну в Афганістані: «Я можу замінити 8 400 американських солдатів 6 000 контрактниками за $5,5 млрд», — писав він у статті для The Wall Street Journal у червні 2017-го. Військові генерали його перекричали. Трамп не зайшов далі. Але двері до Овального кабінету для Принса більше не зачинялися.
І ще одне. У 2018-му у Сейшелах відбулася зустріч між Принсом і Кирилом Дмитрієвим — главою Російського фонду прямих інвестицій (РФПІ) і близьким соратником Володимира Путіна. Спеціальний прокурор Роберт Мюллер допитував Принса у справі російського втручання у вибори 2016-го. Принс заперечив, що обговорював каліфорнійський проект. ФБР сумнівалося. Кримінальних обвинувачень не було. Помилування 2020-го закрило і це питання — у тому ж пакеті були помилувані ще десять осіб з кола Трампа.
Абу-Дабі 2010-2011: $529 млн і 800 найманців за наказом наслідного принца
Після продажу Blackwater Принс зник з американського радару. Точніше — переїхав до Абу-Дабі. Тут його зустрів Мохамед бін Заїд аль-Нагаян, тоді наслідний принц Емірату, нині президент ОАЕ. У серпні 2010-го Принс отримав перші $13 млн готівкою — у валізах, авансом проти контракту на $110 млн на формування «спецсил».
У травні 2011-го The New York Times опублікувала розслідування Марка Маццетті — на той момент бомбу. Виявилось: ОАЕ підписали контракт на $529 млн з компанією Reflex Responses (R2) на створення секретного батальйону з 800 іноземних найманців. Колумбійські ветерани, південноафриканські снайпери, французькі інструктори. База — за 30 км від Абу-Дабі, у пустелі. Завдання — заглушити можливі повстання «Арабської весни» в ОАЕ, проводити секретні операції у Ємені, охороняти нафтопроводи.
«Ціль проекту — мати силу, яку можна розгортати в будь-яку секунду без зайвих питань парламенту чи преси. Наслідний принц хоче приватну армію, що буде підпорядкована тільки йому.»
Внутрішній меморандум Reflex Responses, опублікований The New York Times 14 травня 2011
Принс заперечив особисту участь. Документи з ОАЕ і свідчення колишніх інструкторів свідчили інше. Колумбійські найманці R2 пізніше з’являлися у Ємені — у складі коаліції на боці саудівців проти хуситів. Деякі — у складі групи, яка 2018-го вбила президента Алі Абдалли Салеха.
Гонконг 2014: Frontier Services Group і партнерство з компартією Китаю
У січні 2014-го у Гонконзі відбулася угода, яка для багатьох республіканців-яструбів стала несподіванкою. Принс — нацбільший приватний військовий підрядник Сполучених Штатів — увійшов у бізнес з CITIC Group. Це найбільший державний інвестиційний фонд КНР, з активами понад $1 трлн і прямою підзвітністю Держраді Китаю.
Frontier Services Group — публічно зареєстрована у Гонконгу логістично-авіаційна компанія. CITIC Group — найбільший акціонер. Два з членів ради — громадяни КНР. Офіційна спеціалізація: транспортування мінералів з Африки, чартери, медевакуації з віддалених локацій. Реальна — переговори у Південному Судані 2014-го з Сальвою Кііром, заправні бази у Кенії (Принс купив частки в Kijipwa Aviation і Phoenix Aviation у жовтні 2014), і — за публікаціями The Intercept 2019 року — допомога в облаштуванні навчальної бази у Сіньцзяні, регіоні концтаборів для уйгурів.
Принс публічно заперечив знання про сіньцзянську базу. Через два місяці після публікації — у лютому 2019-го — він пішов з посади заступника голови FSG. Залишився акціонером. У 2021-му пішов з ради остаточно. Українському читачу варто це закарбувати: засновник найбільшої американської приватної військової фірми сім років працював у бізнес-партнерстві з державним фондом країни, яка постачає Росії електроніку для ракет і дронів. Хроніка китайського шпигунства в США 2018-2026 показує, як КНР використовує приватний бізнес як прикриття для операцій під непрямою юрисдикцією компартії — модель, у яку Принс зайшов добровільно.
Лівія 2019: Project Opus, $80 млн, плани вбивства командирів
У лютому 2021-го конфіденційний звіт Експертної групи ООН по Лівії потрапив до Reuters, Al Jazeera і The Hill. Звіт документально встановив: Ерік Принс особисто стояв за операцією «Project Opus» — спробою порушити збройне ембарго ООН проти Лівії, введене у 2011-му.
Конкретика. У квітні 2019-го, через місяць після того як силові угруповання Халіфи Хафтара (Лівійська національна армія) розпочали наступ на Тріполі, до них почали прибувати: 20 ударних гелікоптерів Mi-17 і Mi-24, шість патрульних катерів, дрони-розвідники, авіація. Загалом — за оцінкою ООН — $80 млн обладнання. Команда зі Зімбабве, Південної Африки і Канади (загалом близько 90 операторів). У документах — план «таргетованої ліквідації» десяти командирів сил Уряду національної злагоди (ПНЗ) — визнаного ООН лівійського уряду.
«Project Opus був професійно фінансованою приватною військовою операцією, спланованою для надання маршалу Хафтару повного спектра можливостей: морська блокада, повітряні удари, кіберрозвідка і захоплення стратегічних об’єктів. Її організатори свідомо порушили ембарго.»
Звіт Експертної групи ООН по Лівії S/2021/229, оприлюднений 8 березня 2021
Принс через адвоката заявив, що «жодним чином не був причетний». Слідчі ООН назвали 14 компаній, через які гроші проходили — від Великобританії до Об’єднаних Арабських Еміратів. Юристи у Брюсселі готували індивідуальні санкції. Жодних санкцій не сталося. Адміністрація Байдена відмовилася від руху по справі. Адміністрація Трампа-2 — теж. Принс і досі юридично чистий за Лівію. Але звіт ООН лежить у архівах Радбезпеки і за бажання може бути відкритий знову.
Тут ми бачимо знайомий патерн. Хроніка Вагнера і Africa Corps 2014-2026 описує тотожну схему — російську приватну військову машину Євгенія Пригожина, що виконувала ту саму роль для Кремля в ЦАР, Малі, Лівії. Принс і Пригожин на одному і тому ж лівійському полі підтримували одну сторону — Хафтара. Іронія, від якої важко відмахнутися.
Vectus Global, березень 2025: запуск нової імперії під Trump 2.0
20 січня 2025-го Дональд Трамп склав присягу президента Сполучених Штатів удруге. Через шість тижнів — 5 березня 2025-го — у штаті Делавер зареєстровано LLC під назвою Vectus Global. Бенефіціарним власником і головою — Ерік Дін Принс.
Спеціалізація — «розгорнуті безпекові операції, логістика, фіскальна модернізація, навчання сил швидкого реагування у нестабільних юрисдикціях». Українською: приватна військова компанія з опцією збору податків. Перші клієнти зголосилися практично відразу.
Еквадор. Президент Даніель Нобоа, який ще у січні 2024-го оголосив «внутрішній збройний конфлікт» з наркокартелями, прийняв Принса у Кіто навесні 2025-го. Угоди про публічну консультацію щодо протидії бандам. Реальний обсяг — невідомий. Конго (ДРК). У квітні 2025-го Принс і президент Фелікс Тшісекеді підписали угоду на $700 млн. Сфера — забезпечення безпеки і модернізація збору податків на копальнях міді й кобальту провінції Катанга. Деталі: чисельність персоналу не розголошена. Гаїті — найгучніша угода.
Порт-о-Пренс 2025-2026: 200 найманців, 141 удар, 1 243 загиблих
15 серпня 2025 року тимчасовий уряд Гаїті офіційно підписав з Vectus Global десятирічну угоду. Сума не розголошена. Структура — безпрецедентна.
Vectus отримала право:
- розгорнути 200 найманців з США, Європи і Сальвадору (снайпери, інструктори, оператори дронів);
- координувати ударні безпілотники у Порт-о-Пренсі та передмістях;
- навчати Гаїтянську національну поліцію і збройні сили;
- збирати митні податки на кордоні з Домініканською Республікою;
- контролювати депортацію.
Останні два пункти — це передача суверенних державних повноважень приватній корпорації, зареєстрованій у Делавері. Юристи Business and Human Rights Resource Centre назвали угоду «безпрецедентним делегуванням державних функцій приватному підряднику в історії Західної півкулі».
Тепер — наслідки. У звіті Human Rights Watch від лютого 2026-го: між березнем 2025-го і січнем 2026-го у столиці Гаїті зафіксовано 141 ударний дрон. Загиблих — щонайменше 1 243. Серед них, за даними HRW, переважна більшість — цивільні особи. Журналісти Haiti Liberte у січні 2026-го опублікували розслідування про удар по кварталу Дельма-6, метою якого був ватажок угруповання «Сім’я Г-9» Жимі «Барбекю» Шерізьє. Шерізьє вижив. Загинуло 19 цивільних, серед них четверо дітей.
«Це найбільший задокументований приклад використання приватними найманцями ударних дронів проти цивільного населення з моменту американської інтервенції в Іраку.»
Іна Полманн, директорка програми США з прав людини Human Rights Watch, у відкритому листі до Радбезу ООН, 2 лютого 2026
Принс не дає коментарів. Vectus Global не публікує статистики втрат. Гаїтянський уряд відмовляється від парламентського контролю — бо парламент у Порт-о-Пренсі функціонує номінально. Український читач, який знайомий з тим, як ракети «Шахед» вражають житлові квартали Києва і Харкова, мусить це бачити очима цивільного населення Гаїті. Зброя інша. Принцип той самий. Хроніка Shahed-136 у війні 2022-2026 показує, що дронова війна стала експортним продуктом — і Принс продає її обом сторонам.
Київ, грудень 2025: Принс заходить у Swarmer
Свою першу спробу зайти в Україну Принс зробив ще у 2018-му. У Time з’явилися документи: він вів переговори з керівником офісу Президента (тоді — адміністрації Порошенка) Андрієм Єрмаком про покупку «Мотор Січ» і створення консорціуму на $10 млрд для виробництва зброї і утримання приватної армії в Україні. План провалився — Трамп програв вибори 2020-го.
Друга спроба — більш елегантна. 8 грудня 2025 року компанія Swarmer, заснована у Києві Сергієм Куприєнком і Олександром Старцевим, оголосила Еріка Принса непрямим виконавчим директором з питань стратегії і незалежним головою ради. Swarmer не виробляє дрони. Вона пише програмне забезпечення для «роїв» — координованих груп з десятків і сотень безпілотників. Її продукт називається Styx. Українська армія використовує його у щоденних операціях проти російських позицій з 2024 року.
У жовтні 2025-го Swarmer закрив раунд фінансування на $17,9 млн. У березні 2026-го вийшов на NASDAQ. За два дні після IPO акції зросли на 950% від ціни розміщення у $5. Це найкращий стартовий показник року на американському ринку.
«Українські інженери за чотири роки реальної війни створили те, що Пентагон не зміг створити за двадцять років. Я бачу нашу роль у тому, щоб допомогти їм отримати доступ до американського військового ринку. Я бачу це як бізнес — і як стратегічну необхідність для НАТО.»
Ерік Принс, інтерв’ю Reuters, 18 березня 2026
На паперах — інвестиція в український oborontech. По суті — Принс готується продавати продукт української війни Пентагону, переводячи на себе посередницьку маржу. Українським виробникам — частка від експорту. Принсу — комісія, доступ до бойових даних і репутація «того, хто привіз українську інновацію до НАТО». Це не партнерство рівних — це нова версія тієї ж моделі, яка стояла за Blackwater у 2003-му: американська корпорація на американському військовому бюджеті, з американськими акціонерами, з робочою силою із зони війни.
Окремий ризик. Принс перебуває у бізнес-партнерстві з державним фондом КНР з 2014 року. Доступ до бойових даних української армії — у тому числі патернів роботи російських систем РЕБ, координат стартових позицій «Шахед», метаданих українських БПЛА — у руках людини, що сидить у директораті, контрольованому Пекіном. Хроніка Palantir 2003-2026 показує, що приватні розвідувальні екосистеми навколо війни в Україні вже стали полем боротьби сильніших — і Київ у цій боротьбі грає роль постачальника даних, не учасника. Те ж саме — зі Swarmer.
Сімейний клан: ДеВос-Принс і їхній капітал у Білому домі
Імперія Принса невіддільна від родинної мережі. Бетсі ДеВос (рідна сестра) — міністр освіти США у 2017-2021 роках, найбільший лобіст приватних і релігійних шкіл у Сполучених Штатах. Її чоловік Дік ДеВос — син Річарда ДеВоса, співзасновника Amway. Сім’я ДеВосів за оцінкою Forbes 2024-го має чистих активів понад $5,1 млрд.
Старший брат Еріка — Дейв Принс — лишається у тіні, але контролює інвестиційну фірму Windquest Group в Голланді, Мічиган. Молодша сестра Емілія Принс — на адміністративних посадах у фондах сім’ї.
За дослідженням Center for American Progress (2024), сукупні політичні пожертвування ДеВосів і Принсів у республіканську партію з 1990 по 2024 рік перевищили $200 млн. Сім’я фінансувала Wisconsin Right to Life, Family Research Council, Heritage Foundation, Federalist Society. Це — той самий ландшафт, який Трамп називає «своєю інфраструктурою».
У другому терміні Трампа Бетсі ДеВос офіційних посад не отримала. Але у березні 2025-го її прізвище фігурувало у внутрішніх документах Білого дому як «неформальний радник з реформи освіти». Молодший брат Ерік — чий контракт на $700 млн з ДРК і десятирічна угода з Гаїті оголошені у час, коли Держдеп і Пентагон майже не коментують африканську та карибську політику США — користується беззаперечним прикриттям.
Що далі: Венесуела, Іран, Україна після Зеленського?
Бізнес-логіка Принса не змінювалася з 1997-го. Знайти юрисдикцію, що потерпає від кризи безпеки. Зайти з пропозицією приватної армії. Підписати контракт, що дає доступ не лише до зброї, а й до державних функцій — митниці, оподаткування, депортації. Перейти на десятирічний горизонт. Підв’язатися до американської зовнішньополітичної осі.
Венесуела — наступний очевидний кандидат. Трамп з грудня 2024-го називає Ніколаса Мадуро «нелегітимним». Адміністрація вже у березні 2025-го розглядала «гібридні варіанти» — без прямого вторгнення, але з приватними операторами. Принс і його колишній колега, генерал Джон Маттіс, з’являлися у Майамі на зустрічах з венесуельською опозицією. У ЦРУ — без коментарів. У Каракасі — без офіційної реакції.
Іран — теж. Адміністрація Трампа-2 шукає формати тиску, у яких можна формально не оголошувати війну. Приватні рейди на ядерні об’єкти? Кібероперації? Принс має досвід. Хроніка операцій Mossad 2020-2026 демонструє: цілодобові операції із саботажу проти Ірану виконує не тільки ЦАХАЛ. Приватні підрядники з Заходу долучаються до диверсійної інфраструктури — і Принс з 2017-го має робочі контакти з ОАЕ і Саудівською Аравією, які активно фінансують антиіранські операції в регіоні.
Україна після Зеленського — найделікатніше питання. Президентські вибори в Україні скасовані. Демократичні процедури — заморожені. Якщо після завершення активної фази війни Київ отримає замовлене ззовні «перехідне правління», Принс — з його контактами у Білому домі, його часткою у Swarmer, його репутацією «того, хто знає Україну» — буде серед перших, кого запросять. Кого запросять не для миротворчої місії. А для управління безпекою у пост-військовій країні з зруйнованою державою і слабкими інституціями. Це сценарій, від якого українцям, що читають цю статтю з Дортмунда, Варшави і Чикаго, варто здригнутися.
Чому це важливо для нас
Ми пишемо про Принса не тому, що він «погана людина». Категорія «поганих людей» працює для таблоїдів. Принс — це інституція. Він представляє той клас, для якого державний суверенітет — інструмент бізнесу, а війна — ринок. Він родом з тієї ж епохи, що Пригожин (Wagner і Africa Corps). Працює за тією ж методологією. Іноді — у тих самих країнах.
Різниця проста. Пригожина застрелили (або підірвали — деталі досі дискутуються) у серпні 2023-го після того, як він підняв заколот проти Кремля. Принс — досі живий. Літає у бізнес-джеті між Майамі, Дубаєм і Кіншасою. Святкує сьогодні п’ятдесят сім.
А завтра? Ще одна угода. Ще один контракт. Ще одна суверенна функція, передана у приватні руки. Ось і вся історія сучасного капіталу: коли держави слабшають, виграє той, у кого є приватна армія, готова заповнити вакуум.
Український читач — особливо той, що живе у Берліні, Кракові чи Х’юстоні — мусить запам’ятати одне ім’я: Vectus Global. Воно з’явиться знов. У Венесуелі. В Україні. У Молдові. На Тайвані. У будь-якій точці, де західному капіталу зручно мати приватну військову руку без необхідності пояснюватися перед сенаторами.
Завжди впізнаваною буде та сама логіка: десятирічний контракт, право збирати податки, дрони над житловими кварталами і інтерв’ю Reuters про «допомогу союзникам». Завжди впізнаваним буде ім’я. І за ним — той самий синій герб з лапою чорного ведмедя, який у 1997-му Ерік Принс намалював на стіні бункера у болоті Північної Кароліни.
Хто наступний у списку Vectus Global — і хто його ставить?
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon






1 thought on “Принц у 57: імперія Vectus Global 1997-2026 — Багдад, Лівія, Гаїті, Київ”
Comments are closed.