Президентський термін Володимира Зеленського, який відлічувався від інавгурації 20 травня 2019 року, конституційно завершився рівно через п’ять років — 20 травня 2024-го, — але вибори не відбулися, бо закон «Про правовий режим воєнного стану» від 2015 року прямо забороняє президентські вибори, доки діє режим, запроваджений після російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук наполягає, що стаття 108 Конституції зберігає повноваження за чинним президентом до інавгурації наступника; його критики та Кремль натомість говорять про правову колізію, бо Основний закон дослівно продовжує термін лише для парламенту.
- Дві дати, між якими сховалася вся суперечка
- Що насправді забороняє вибори
- Аргумент критиків: колізія, якої немає на папері
- Як «нелегітимність» стала зброєю
- Що думають самі українці і що каже опозиція
- Що знадобиться для перших повоєнних виборів
- Прецеденти і незручні питання
- Post List
- Wirecard: €1,9 млрд зникли, а Марсалек утік до Москви
- Google вимкнув відгуки про центри ICE — лишилось чотири
- Пентагон скоротив центр захисту цивільних до девʼяти осіб
- Термін Зеленського сплив у 2024: конституційний спір про вибори
- Мильстоун-ескроу між стартапом і інвестором: механіка угоди
- США вдарили по Ірану девʼяту ніч, Ормуз під блокадою
Дві дати, між якими сховалася вся суперечка
Конституційний годинник запустила одна церемонія. 20 травня 2019 року Зеленський склав присягу, і стаття 103 Основного закону відрахувала йому п’ять років повноважень. Наступні чергові президентські вибори мали відбутися наприкінці березня 2024-го, а голосування — до 31 березня. Жодного бюлетеня надруковано не було.
Паралельно спливав і мандат парламенту. Верховну Раду обрали влітку 2019 року, її повноваження мали завершитися восени 2023-го, і жодних виборів депутатів теж не проводили. Тут Конституція говорить однозначно: пункт 4 статті 83 автоматично продовжує повноваження Ради «до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного стану». Для парламенту норма прописана буквально.
Для президента такого прямого запису немає. Замість нього діє стаття 108, яка встановлює, що глава держави виконує обов’язки до вступу на пост новообраного президента. Саме на цю асиметрію — деталь, яку більшість читачів ніколи не відкривала в тексті Конституції — і спираються обидві сторони спору. Одні бачать у статті 108 пряму відповідь, інші — прогалину, яку хтось мусив би заповнити.
Що насправді забороняє вибори
Найконкретніша заборона міститься не в Конституції, а в профільному законі. Стаття 19 закону «Про правовий режим воєнного стану» від 2015 року забороняє в умовах воєнного стану проводити президентські, парламентські та місцеві вибори, а також всеукраїнські референдуми. Стаття 10 того самого закону не дозволяє припиняти повноваження президента, поки режим діє. Виборчий кодекс 2019 року дублює цю заборону.
Конституція додає ще три опори. Стаття 64 дозволяє обмежувати виборчі права громадян в умовах воєнного стану. Стаття 71 вимагає, щоб вибори були вільними та відбувалися на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням. А стаття 157 забороняє змінювати саму Конституцію, доки триває воєнний стан, — тобто закрити «прогалину» щодо президента поправкою просто неможливо, поки не скасовано режим.
Громадянська мережа «Опора», яка десятиліттями спостерігає за українськими виборами, формулює це через вимогу статті 71. Провести вільне, рівне й пряме голосування під час активних бойових дій, на думку організації, фізично неможливо: Центральна виборча комісія не здатна ані спрогнозувати розвиток безпекової ситуації, ані оцінити масштаб руйнувань інфраструктури. «Опора» посилається і на позицію Венеційської комісії Ради Європи, за якою повноцінні вибори потребують «мирної політичної атмосфери» та «повної гарантії громадського порядку і безпеки» — умов, відсутніх під час війни.
До юридичних перешкод додаються суто логістичні, і вони масштабні. Понад мільйон людей у формі перебувають на фронті або в шпиталях. Мільйони внутрішньо переміщених осіб живуть не за місцем реєстрації. Частина областей окупована. Близько шести мільйонів громадян виїхали за кордон — і саме ця діаспора, від Дортмунда до Чикаго, за законом мала б голосувати на закордонних дільницях, яких у воюючій країні ніхто не гарантує. Докладніше про те, як воєнний стан переписав повсякдення чоловіків призовного віку, ми розповідали в хроніці примусової мобілізації.
Заморожені не лише загальнонаціональні вибори. Місцеві вибори в Україні не проводять із 2020 року, і цілі територіальні громади вздовж фронту та в деокупованих районах керуються не обраними радами, а військовими адміністраціями, які призначає президент. Це окремий шар відкладеної демократії, про який у контексті «легітимності» згадують рідко, хоча саме він визначає повсякденне врядування для мільйонів людей у прифронтових областях.
Є й менш очевидний наслідок заборони. Проміжні вибори теж не проводять, тож коли депутат складає мандат, гине або вибуває з інших причин, його місце в парламенті залишається порожнім — заповнити його новим обранцем немає як. Верховна Рада, обрана 2019 року, поступово меншає, а разом із нею звужується й представницька база самої влади. Депутати, чий чотирирічний мандат сплив ще восени 2023-го, ухвалюють закони п’ятий рік поспіль, і жоден виборець не мав нагоди підтвердити чи відкликати їхні повноваження.
Сам воєнний стан теж не діє «за замовчуванням» — його треба продовжувати щоразу окремим законом, який ухвалює Верховна Рада й підписує президент. Кожне таке подання Зеленський вносить наперед, парламент голосує, і 90-денний відлік починається знову. За чотири з половиною роки цей ритуал повторили дев’ятнадцять разів, і жодного разу Рада не відмовила. Формально це запобіжник проти безконтрольного продовження надзвичайного режиму; на практиці — конвеєр, у якому голосування стало процедурою, а не рішенням.
25 лютого 2025 року Верховна Рада поставила у цьому питанні формальну крапку. Депутати ухвалили резолюцію, яка підтверджувала, що вибори не проводитимуться під час воєнного стану, а президентське голосування відбудеться лише після досягнення «всеосяжного, справедливого і сталого миру». Документ підтримали 268 народних депутатів. Резолюцію ухвалили не у вакуумі: вона стала відповіддю на дедалі гучніші заклики із Вашингтона включити вибори до майбутньої мирної угоди.
Аргумент критиків: колізія, якої немає на папері
Опоненти чинної влади будують свою позицію на ієрархії норм. Конституція — акт вищої юридичної сили, тож коли закон про воєнний стан суперечить їй, діяти має Конституція. А вона, наголошують критики, прямо продовжує повноваження лише парламенту, тоді як про президента мовчить.
Парадокс у тому, що ця сама тиша працює й проти них. Українська дослідниця Анастасія Лапатіна з видання Lawfare описує ситуацію як «воєнну правову головоломку»: парламент може змінити закон про воєнний стан і дозволити вибори, але не може змінити Конституцію. Оскільки Основний закон прямо забороняє лише парламентські вибори й нічого не каже про президентські, теоретично саме президентські вибори можна було б легалізувати поправкою до закону — але стаття 157 блокує будь-які зміни до Конституції, поки триває режим.
Провідні українські конституціоналісти цю логіку відкидають. Колишній голова Конституційного Суду Станіслав Шевчук і експертка з конституційного права Юлія Кириченко публічно стверджують, що відкладення виборів відповідає Конституції. Остаточно спір міг би вирішити лише сам Конституційний Суд — але відповідного подання ніхто офіційно не вносив, а сам суд роками працює з неповним складом.
Польський Центр східних досліджень (OSW) ще у травні 2024 року в аналізі під назвою «Президент до кінця війни» констатував, що термін повноважень Зеленського фактично подовжено на невизначений строк — до дня, коли режим воєнного стану буде скасовано і країна проведе нові вибори. Автори наголошували: конституційна конструкція, за якої повноваження чинного глави держави тривають, а нових виборів не призначають, юридично коректна, але політично робить президента вразливим до звинувачень, які він не може спростувати бюлетенем.
Показово, що навіть теоретична можливість провести президентські вибори не має практичної підтримки в жодному політичному таборі. Ідея існує на папері, у площині статей і посилань, і залишається там уже понад два роки. Про ширший контекст концентрації влади та закупівельних скандалів навколо адміністрації ми писали в корупційній хроніці України.
Як «нелегітимність» стала зброєю
Юридична дискусія, яку в мирний час читали б хіба студенти-правники, після 20 травня 2024 року перетворилася на інструмент зовнішнього тиску. Першою його підхопила Москва. Речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що після завершення терміну Зеленський втратив формальну легітимність. Постпред Росії при ООН Василь Небензя у березні прямо назвав його «нелегітимним після 21 травня», про що повідомляло видання Kyiv Independent.
За цими формулюваннями стояв цілком практичний розрахунок. Якщо Зеленський «нелегітимний», то й будь-яка мирна угода, підписана ним, теоретично може бути оскаржена як недійсна — зручний аргумент для сторони, яка не поспішає фіксувати результат війни на письмі. Саме тому питання терміну повноважень перестало бути суто внутрішньоукраїнським: від відповіді на нього залежить, хто взагалі має право ставити підпис під майбутнім врегулюванням. Київ послідовно наполягає, що таким правом наділений чинний президент, і західні столиці цю позицію поділяють.
«Щодо 21 травня — доживемо й побачимо. Можливо, нам і не доведеться визнавати Зеленського легітимним».
Сергій Лавров, міністр закордонних справ Росії
Наступного року цей самий тезис пролунав уже з Вашингтона. 19 лютого 2025 року, після того як Зеленський звинуватив американського президента в перебуванні всередині російської «дезінформаційної бульбашки», Дональд Трамп відповів дописом у своїй соцмережі.
«Диктатор без виборів. Зеленському варто діяти швидко, інакше в нього не залишиться країни».
Дональд Трамп, президент США, 19 лютого 2025 року
У тому ж дописі Трамп назвав Зеленського «помірно успішним коміком», який «умовив США витратити 350 мільярдів доларів на війну, яку неможливо виграти». Віцепрезидент Джей Ді Венс назвав слова Зеленського про «дезінформацію» ганебними, заявивши: «Він публічно нападає просто зараз на єдину причину, з якої ця країна взагалі існує». З Москви миттєво відреагував Дмитро Медведєв, написавши, що Трамп «на 200 відсотків правий». Сам Зеленський відповів, що американський лідер живе в «дезінформаційному просторі», створеному Кремлем.
Київ відповідав на ці атаки послідовно й вузько-юридично. Спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук зводив усе до однієї статті.
«Цей російський наратив не має правових підстав. Стаття 108 Конституції чітко каже, що президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного президента».
Руслан Стефанчук, голова Верховної Ради України
Заява Трампа містила й фактичну помилку, на яку вказали навіть американські видання: Зеленський був обраний на виборах, а перенесення воєнного голосування прямо передбачене українським законодавством. Історичний прецедент теж не на боці формули «немає виборів — немає легітимності». Велика Британія під час Другої світової війни щороку продовжувала повноваження парламенту й не проводила загальних виборів із 1935 по 1945 рік. Позиція Заходу щодо самого Зеленського при цьому не змінилася: США, ЄС, Велика Британія, G7 і НАТО продовжили визнавати його главою держави. Про дипломатичний контекст переговорів ми писали в матеріалі про пропозицію зустрічі Путіна із Зеленським.
Що думають самі українці і що каже опозиція
Соціологія б’є по конструкції «диктатора» з несподіваного боку. За опитуванням групи «Рейтинг» у лютому 2024 року, роботу президента схвалювали 63% громадян і не схвалювали 33%. Водночас 65% опитаних були проти проведення президентських виборів під час війни. Тобто заборона голосування не суперечила настроям суспільства — вона їх відображала.
Ці цифри не варто плутати з культом. Рейтинг довіри до Зеленського з часів вторгнення помітно просів: із понад 90% навесні 2022 року він відкотився до діапазону, у якому в президента стільки ж прихильників, скільки й критиків. Українці цілком здатні одночасно бути незадоволеними владою й не бажати виборів під бомбардуваннями — саме така комбінація настроїв і робить закид про «диктатора без виборів» непереконливим усередині країни, хай як добре він звучить за її межами.
Пізніші заміри показали ту саму тенденцію. Опитування Київського міжнародного інституту соціології від 5 січня 2026 року зафіксувало, що проводити вибори до припинення вогню підтримували лише 10% респондентів. Ще 23% погоджувалися на голосування після перемир’я з гарантіями безпеки, а 59% вважали, що вибори можливі тільки після завершення війни.
Опозиція, яка мала б найбільше вигоди від дострокового голосування, теж не вимагає його. 6 березня 2025 року Петро Порошенко і Юлія Тимошенко після зустрічі з американськими представниками підтвердили, що залишаються противниками виборів під час війни. Ця деталь підриває саму рамку зовнішнього тиску: жоден український політик, здатний реально претендувати на владу, не використовує аргумент про «нелегітимність».
Це не означає, що всередині країни немає напруги навколо концентрації влади. Кадрові рішення воєнного часу — як-от звільнення міністра оборони Федорова, що вивело людей на вулиці Києва, — та розслідування на кшталт справи «Мідас» навколо оточення президента показують, що суспільна довіра тримається не на відкладеному бюлетені, а на здатності інших інститутів контролювати владу.
Що знадобиться для перших повоєнних виборів
Навіть якщо припустити, що завтра настане мир і воєнний стан скасують, вибори не відбудуться наступного тижня. Виборчий процес в Україні за законом триває близько пів року, і перед його стартом доведеться відновити те, що війна зруйнувала або поставила на паузу.
Найперша проблема — Державний реєстр виборців. Дані про мільйони людей застаріли: одні виїхали за кордон, інші стали внутрішньо переміщеними, ще частина проживає на тимчасово окупованих територіях, куди українська влада не має доступу. Скласти актуальні списки без перепису й без контролю над усією територією майже неможливо. Центральна виборча комісія неодноразово наголошувала, що не може гарантувати повноту реєстру в умовах, коли частина країни лишається під окупацією.
Друга проблема — хто і де голосує. Близько шести мільйонів громадян за кордоном потребували б розгалуженої мережі закордонних дільниць, тоді як голосування в Росії та на окупованих територіях виключене за визначенням. Понад мільйон військових на службі мали б отримати механізм голосування, сумісний із бойовими умовами й вимогами таємності. Демобілізація після припинення вогню, повернення частини біженців, розмінування й відновлення зруйнованої інфраструктури дільниць — усе це передумови, а не наслідки голосування. Саме тому і влада, і опозиція, і міжнародні спостерігачі говорять про вибори не як про подію однієї дати, а як про тривалий процес, що почнеться лише після миру.
Прецеденти і незручні питання
Порівняння з демократіями воєнного часу дає неоднозначну картину. Британський приклад працює на користь Києва: Вестмінстер відклав вибори на всю війну й сформував коаліційний уряд. Американський — навпаки: США провели президентські вибори 1944 року, у розпал війни, але на власній території бойових дій не велося, а виборча інфраструктура працювала без перебоїв. Україна ближча до британської моделі, ніж до американської, і саме на це вказують юристи, що захищають відкладення.
Ті, хто наводить приклад Ізраїлю, який голосує навіть під час бойових дій, теж спрощують. Ізраїль проводить вибори, коли на його ключовій території немає повномасштабного вторгнення, коли працює вся інфраструктура й коли значна частина громадян не перебуває під окупацією або за кордоном як біженці. Порівняння коректне лише тоді, коли зіставні й обставини, — а обставини України 2022–2026 років не мають прямого аналога серед сучасних демократій.
Є й внутрішня українська статистика, яку рідко згадують у політичних баталіях. За весь період незалежності лише один із шести президентів — Леонід Кучма — зумів виграти другі вибори. Тобто чинний глава держави, погоджуючись на голосування, історично ризикував би більше, ніж переносячи його. Це не доказ зловживання, але й не деталь, яку варто ігнорувати.
Окремо стоїть питання про арбітра. У теорії остаточну крапку в спорі про повноваження мав би поставити Конституційний Суд, але його авторитет підірвано ще до великої війни. Восени 2020 року суд визнав неконституційними частину антикорупційного законодавства, зокрема правила електронного декларування статків, і Зеленський у відповідь вніс законопроєкт про розпуск самого суду й звільнення його суддів. Той конфлікт, до якого підключалася й Венеційська комісія, залишив по собі орган з ослабленою легітимністю та неповним складом. Тепер саме цей суд теоретично мав би оцінювати, наскільки конституційним є продовження президентських повноважень, — і мало хто в Києві вірить у безстороннє рішення.
Головне незручне питання лежить не в площині статей Конституції, а в календарі. Воєнний стан продовжували вже дев’ятнадцять разів — щоразу 90-денними інтервалами, з санкції парламенту. Режим, що замислювався як тимчасовий, триває понад чотири роки й не має фіксованої дати завершення. Разом із ним автоматично продовжуються і повноваження президента, і повноваження Ради, і заборона будь-яких змін до Основного закону.
Юридичний бік справи виглядає міцним, і західний консенсус це підтверджує: за чинним українським правом Зеленський залишається легітимним главою держави, а перенесення виборів прямо передбачене законом. Справжній ризик лежить не в паперовій легітимності, а в тому, чи переживуть безстроковий надзвичайний режим ті інститути — незалежні суди, вільні медіа, реальний доступ опозиції до виборця, — без яких повоєнне голосування перетвориться на формальність. Легітимність, підтверджена документом, і легітимність, підтверджена спроможністю змінити владу, — це не одне й те саме.
Наразі воєнний стан продовжено до 2 серпня 2026 року — це вже дев’ятнадцяте продовження поспіль. Верховна Рада прив’язала майбутні вибори не до конкретної дати, а до умови — «всеосяжного, справедливого і сталого миру». Коли саме ця умова настане, хто уповноважений засвідчити її виконання і скільки місяців знадобиться на підготовку самого голосування після цього, у резолюції 25 лютого не написано жодного слова.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
