Держдеп США готує гранти прав людини правим силам Європи

Бюро демократії, прав людини та праці Держдепартаменту США готувало гранти для британської організації, що бореться проти «культури скасування», і для південноафриканського руху білих африканерів, встановило розслідування ProPublica, оприлюднене 18 липня 2026 року. Тими самими коштами, що десятиліттями йшли політичним в’язням, дисидентам і незалежним ЗМІ від Пекіна до Мінська, адміністрація Дональда Трампа тепер має намір фінансувати праві сили Європи.

За документами, які отримали журналісти, ідеться про бюро, відоме за абревіатурою DRL, — структуру, яка після заснування у 1970-х роках роздавала мільйони на захист свободи слова у диктатурах. Тепер її бюджет скорочено з понад 500 мільйонів доларів у 2024 році до приблизно 190 мільйонів, а перелік потенційних одержувачів переписано під ідеологічну рамку, яку в самому Держдепі називають «цивілізаційною».

Що встановила ProPublica

Розслідування спирається на грантові пропозиції, внутрішнє листування, повідомлення про можливості фінансування та податкові декларації організацій-претендентів. Із цих документів випливає, що впродовж останніх місяців призначенці адміністрації розглядали фінансування щонайменше кількох структур, які раніше жодного відношення до захисту прав людини не мали.

Серед них — Free Speech Union, британська організація, заснована 2020 року для протидії «культурі скасування», яка виступала проти заборон так званої конверсійної терапії. Другий претендент — Lex Libertas, південноафриканська група, засновником якої є помітний діяч руху білих африканерів. Ця організація стверджує, що білі фермери в ПАР є жертвами расової дискримінації й насильства, і збирає кошти, щоб встановити три тисячі білих хрестів на Національній алеї у Вашингтоні — на згадку про нібито систематичні вбивства фермерів. Масштабні дослідження злочинності в ПАР цю тезу не підтверджують.

Хронологія перегляду вкладається у півтора року. Семсон прийшов у бюро в день інавгурації, у січні 2025-го. У березні держсекретар Рубіо публічно затаврував DRL як осередок «лівих активістів». Тієї ж весни співробітникам уперше доручили почати процес виплати коштів Lex Libertas. У квітні по бюро вдарило скорочення бюджету, яке позбавило фінансування десятки давніх правозахисних проєктів. А влітку 2026-го, коли контури нової політики вже проступили, документи потрапили до журналістів. Кожен крок фіксувався у внутрішньому листуванні, яке й лягло в основу розслідування.

Ключова фігура цього повороту — Семюел Семсон, 27-річний заступник помічника держсекретаря. Він почав працювати старшим радником DRL у день другої інавгурації Трампа, 20 січня 2025 року, а офіційно заступником помічника держсекретаря став 3 травня 2026 року. До приходу в уряд Семсон працював у консервативній організації American Moment. За вісімнадцять місяців він об’їздив праві та популістські кола Європи, керуючись переконанням, що США і континент об’єднує «спільна цивілізаційна боротьба».

Сенаторка від Нью-Гемпширу Джин Шахін, яка отримала брифінг про програму, сформулювала занепокоєння прямо.

«Ці гранти свідчать, що департамент має намір відбирати одержувачів федерального фінансування на основі їхньої політичної ідеології».

Джин Шахін, сенаторка США від Демократичної партії, у коментарі ProPublica, липень 2026

Архітектор повороту і його маніфест

27 травня 2025 року, ще на посаді старшого радника, Семсон опублікував на офіційній платформі Держдепу есе «Потреба у цивілізаційних союзниках у Європі». Текст читається не як дипломатична нота, а як ідеологічна декларація. Європу автор описує як континент, що зраджує власне коріння.

«Європа перетворилася на розсадник цифрової цензури, масової міграції, обмежень релігійної свободи та численних інших посягань».

Семюел Семсон, есе «The Need for Civilizational Allies in Europe», Держдеп США, 27 травня 2025

У тому ж тексті Семсон пише про «агресивну кампанію проти самої західної цивілізації» та про уряди, які «перетворили політичні інституції на зброю». США і Європу, на його думку, поєднує «унікальний зв’язок, викуваний спільною культурою, вірою, родинними узами» та «спільною західною цивілізаційною спадщиною», що спирається на «багату західну традицію природного права, чеснотної етики й національного суверенітету».

Есе не лишає простору для тлумачень щодо адресатів критики. Британії закидають понад дванадцять тисяч арештів за дописи в мережі протягом 2023 року та затримання християн, які молилися біля абортаріїв. Німеччині — систему державної цензури й ярлик «екстремістської» для партії «Альтернатива для Німеччини». Франції — судову заборону Марін Ле Пен балотуватися після вироку у справі про розтрату. Польщі та Румунії — виборчі обмеження проти окремих партій. Угорщину Орбана, навпаки, названо взірцем «християнської нації».

За вісімнадцять місяців Семсон відвідав Францію, Угорщину, Австрію, Словаччину, Чехію та Грецію. У березні 2025 року він зустрівся у Великій Британії з лідером Reform UK Найджелом Фараджем. Того ж місяця держсекретар Марко Рубіо — колишній сенатор і в минулому один із головних прихильників DRL — опублікував допис, у якому назвав бюро «платформою для лівих активістів». Це дало старт перегляду, після якого призначенці почали переписувати грантову політику під нову рамку. Раніше Вашингтон уже демонстрував готовність переставляти європейські пріоритети за власною логікою, але тепер ідеться про пряме фінансування внутрішньополітичних гравців континенту.

Від $40 мільйонів «жертвам комунізму» до хрестів на алеї

Найбільша окрема сума у переліку — 40 мільйонів доларів для Victims of Communism Memorial Foundation, фонду, який очолює Елізабет Сполдінг. Ще 5 мільйонів планувалося спрямувати британській Free Speech Union у форматі гранту без конкурсу, під тезу про боротьбу з «цифровим надрегулюванням» і деплатформінгом. Сім мільйонів мали піти на 878 Institute — британсько-американську структуру, що обстоює «відродження юдео-християнської цивілізації»; після заперечень у Конгресі цей грант відклали.

Victims of Communism Memorial Foundation — не випадковий адресат. Заснований наприкінці 1990-х для вшанування жертв комуністичних режимів, фонд у роки другого терміну Трампа перетворився на ідеологічну опору адміністрації в питаннях «західної спадщини». Сорок мільйонів доларів для однієї організації — сума, що в рази перевищує його типовий річний оборот, зафіксований у податкових деклараціях за 2024 рік. Голова правління фонду Елізабет Сполдінг публічно поділяє тезу про «цивілізаційну» місію, довкола якої вибудувано весь новий грантовий напрям.

Окремою лінією йде програма з бюджетом 4,9 мільйона доларів, оголошена як конкурсна. Її мета сформульована офіційною мовою грантового повідомлення — розвивати «цивілізаційну самовпевненість у Європі» через «дослідження, конференції, культурні заходи та підтримку громадянського суспільства» у заможних демократіях. Загальний обсяг фонду демократії, з якого фінансуються ці напрями, оцінюють приблизно у 205 мільйонів доларів, а витратити ці кошти належить до вересня 2026 року.

Формально правила забороняють пряме фінансування політичних партій чи втручання у вибори. Кошти можуть отримувати аналітичні центри, неурядові організації та структури громадянського суспільства. Фокус програм — протидія тому, що у Вашингтоні тепер називають європейською цензурою, зокрема Цифровому акту про послуги ЄС, та дослідження навколо міграції. Саме цей регламент, який у Брюсселі подають як інструмент проти дезінформації, американські чиновники згадують як приклад «наступу на свободу слова». Європейська цифрова політика — від сканування приватних повідомлень до обов’язкової перевірки віку в застосунках — стала зручною мішенню для цієї рамки.

Бюджетна арифметика тут промовиста. Поки на «цивілізаційні» напрями відкривають мільйони, саме бюро, що традиційно фінансувало правозахисників у авторитарних державах, урізане більш ніж удвічі. Гроші не зникли — вони змінили адресата.

Африканерська лінія Білого дому

Грант для Lex Libertas не виникає у вакуумі — він продовжує лінію, яку адміністрація вибудовує від перших тижнів другого терміну. 7 лютого 2025 року Трамп підписав виконавчий указ №14204 «Про реагування на кричущі дії Південно-Африканської Республіки», яким припинив усю американську допомогу Преторії, звинувативши уряд ПАР у «расовій дискримінації» через земельну реформу. Тим самим указом було зроблено виняток у програмі прийому біженців, згорнутій для всіх інших: білим південноафриканцям, насамперед африканерам, відкрили пришвидшений шлях до статусу.

Програму назвали «Mission South Africa». 12 травня 2025 року перша група з 59 африканерів приземлилася в аеропорту Даллес у Вірджинії — тоді як загальний прийом біженців з інших країн адміністрація скоротила до історичного мінімуму. Через дев’ять днів, 21 травня, президент ПАР Сиріл Рамафоса приїхав до Овального кабінету, де Трамп під камери пред’явив йому відео й папери на доказ «геноциду білих фермерів». Рамафоса заперечив: систематичного расового переслідування фермерів у ПАР немає, а рівень насильства однаково зачіпає всі громади.

Теза про «геноцид білих», яку роками просували праві блогери та підхопив найближчий на той час до Трампа підприємець Ілон Маск, уродженець ПАР, наукового підтвердження не має. Кримінальна статистика Південної Африки фіксує високий рівень насильства загалом, але не виокремлює білих фермерів як мішень за расовою ознакою. Саме цю недоведену тезу і збирається матеріалізувати Lex Libertas — трьома тисячами білих хрестів на Національній алеї за кілька сотень метрів від Капітолію. Грант DRL, якщо його буде виплачено, перетворив би маргінальний наратив на позицію, підкріплену коштами американського платника податків через бюро, створене захищати жертв реальних репресій.

Німеччина, AfD і «мюнхенський поворот»

Для української діаспори в Німеччині ця історія має пряме продовження. Логіку, яку Семсон виклав у есе, публічно озвучив віцепрезидент Джей Ді Венс — на Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого 2025 року. Замість традиційної промови про російську загрозу Венс заявив, що головна небезпека для Європи йде зсередини — від цензури, придушення незгоди та витіснення популістських голосів.

«У Британії та по всій Європі свобода слова, боюся, відступає», — сказав Венс із трибуни, після чого дорікнув європейським урядам за «страх перед власними виборцями». Він прямо згадав «Альтернативу для Німеччини» — партію, яку німецька контррозвідка BfV класифікувала як екстремістську, — і дав зрозуміти, що підтримка США Європі відтепер залежатиме від того, чи дотримуються тамтешні уряди свободи слова так, як її розуміють у Вашингтоні. Німецькі політики відповіли різкою критикою: втручанням у внутрішні справи напередодні лютневих виборів до Бундестагу.

На лютневих виборах до Бундестагу 2025 року «Альтернатива для Німеччини» показала найкращий результат в історії партії, посівши друге місце. Публічна підтримка з боку Венса та частина американського істеблішменту, який відкрито симпатизує AfD, стали одним із чинників передвиборчої дискусії. Для мільйонів українців, що знайшли прихисток у ФРН, посилення саме цієї сили має цілком практичний вимір — від риторики про біженців до голосувань щодо допомоги Україні.

Розрив між Мюнхеном і грантовими повідомленнями DRL — це різниця між словами й бюджетом. Те, що віцепрезидент сформулював як позицію, бюро тепер намагається закріпити у вигляді конкретних сум, конкурсів і одержувачів. Для мешканця Дортмунда чи Гамбурга, який щодня читає українські новини німецькою мовою, це означає, що американські кошти під вивіскою «прав людини» можуть підживлювати ті самі політичні сили, які виступають проти прийому біженців і проти подальшої допомоги Києву. Одна з програм прямо передбачає «дослідження навколо міграції» — теми, довкола якої вибудувана риторика європейських правих.

Ця нова рамка збігається і з ширшим зсувом трансатлантичних відносин, у якому Вашингтон дедалі частіше перекладає тягар безпеки на самих європейців, і водночас втручається в їхню внутрішню політику. Угорщину Орбана, яку Семсон називає взірцем, саму лихоманить від внутрішніх потрясінь — від спроб обмежити повноваження прем’єра до зростання опозиції.

Європа між грантом і суверенітетом

Європейські оглядачі зустріли ініціативу з сумішшю недовіри й тривоги. Видання, що спеціалізуються на політиці ЄС, зауважили парадокс: адміністрація, яка звинувачує Брюссель у втручанні через регулювання, сама пропонує фінансувати внутрішньополітичні сили держав-членів. Аналітичний портал The Globalist назвав концепцію Семсона «майстерним хибним прочитанням сучасної Європи» — спробою нав’язати континенту американську культурну війну під виглядом захисту цінностей.

Формальні запобіжники програми виглядають тонкими. Гранти не можуть іти напряму партіям чи впливати на вибори, але можуть фінансувати аналітичні центри, неурядові організації та «дослідження навколо міграції» — а саме навколо цих структур обертається екосистема європейських правих. Межа між підтримкою «громадянського суспільства» і підживленням конкретного політичного табору тут майже невидима. Обрані Семсоном для візитів країни — Франція, Угорщина, Австрія, Словаччина, Чехія та Греція — це держави, де популістські й правопопулістські партії або вже при владі, або близькі до неї.

Зразком для нової рамки слугує модель Віктора Орбана, чию Угорщину Семсон відкрито називає «християнською нацією» на противагу «занепалій» Західній Європі. Foreign Policy описало ширшу стратегію як спробу «зробити Європу знову великою» за американським лекалом — експортувати на континент політичну коаліцію, збудовану Трампом удома. Для Брюсселя, який десятиліттями звик бачити у Вашингтоні гаранта, а не спонсора внутрішньої опозиції, це зміщення тектонічне. Критики застерігають, що навіть сам факт таких грантів здатний ще більше загострити трансатлантичні відносини — незалежно від того, скільки коштів зрештою буде виплачено.

Бюро, яке колись фінансувало дисидентів

Щоб оцінити масштаб зсуву, варто пам’ятати, чим DRL було півстоліття. Бюро демократії, прав людини та праці постало з традиції, закладеної Гельсінськими угодами 1975 року та створенням у Держдепі окремої правозахисної вертикалі наприкінці 1970-х. Його щорічні звіти про стан прав людини по країнах світу десятиліттями лишалися одним із небагатьох документів, на які посилалися правозахисники від Москви до Тегерана. Гранти бюро йшли на юридичний захист політв’язнів, підготовку журналістів у авторитарних державах, моніторинг виборів і підтримку незалежних медіа там, де держава їх душила.

Саме через цю вертикаль Вашингтон фінансував білоруських активістів після розгону протестів 2020 року, підтримував китайських правозахисників і документував переслідування журналістів. Логіка була послідовною: кошти йшли тим, кого держава переслідувала за переконання, незалежно від того, ліві вони чи праві. Критики закидали програмам вибірковість і геополітичну заангажованість, але сама рамка — захист особи від свавілля держави — лишалася незмінною.

Тепер ця рамка перевернута. Замість того щоб фінансувати тих, кого держава переслідує, бюро розглядає гранти для організацій, які самі прагнуть впливати на державну політику в напрямі, зручному адміністрації. Скорочення бюджету вдвічі — з понад 500 мільйонів до 190 — довершує картину: історичну місію не просто перепрофільовано, її звужено до вузького ідеологічного сегмента. Для сотень правозахисних проєктів по світу, які роками залежали від цих коштів, це означає раптове зникнення фінансування без заміни.

Заперечення, тривоги і мовчання

Не всі згадані у документах організації визнають зв’язок із програмою. Засновник Free Speech Union Тобі Янг у відповідь на запит ProPublica категорично відкинув будь-яке фінансування.

«Ми не подавали заявки й не отримували гранту від Держдепартаменту США чи будь-якої іншої гілки уряду США».

Тобі Янг, засновник Free Speech Union, у коментарі ProPublica, липень 2026

На сайті організації окремо зазначено, що вона позапартійна й не бере урядових коштів. Розбіжність між грантовими документами, які розглядали в бюро, і публічною позицією одержувача лишається нез’ясованою: ProPublica описує підготовку гранту без конкурсу, тоді як сама структура заперечує будь-яку заявку.

Незалежні експерти оцінюють поворот як принциповий. Британський дослідник екстремізму Вільям Оллчорн описав ситуацію без дипломатичних застережень.

«Я ніколи раніше не бачив, щоб уряд США фінансував такі групи. Це перехід через Рубікон, чи не так?»

Вільям Оллчорн, британський дослідник екстремізму, у коментарі ProPublica, липень 2026

Усередині самого бюро зміну відчувають гостро. Колишній співробітник DRL описав її як руйнування місії структури: «Ми пройшли шлях від справжньої, живої поваги до окремих людей та їхніх прав і фундаментальних свобод — до стирання цього». Офіційна ж позиція департаменту зводиться до виконання політичної волі Білого дому. Один із чинних співробітників сформулював це так: «Ми просто реалізуємо порядок денний президента, як нам доручено через стратегію національної безпеки та Білий дім».

Ця сама політизація федеральних важелів проявляється не лише у грантах на права людини. За останній рік адміністрація неодноразово перекроювала правозастосування під політичну доцільність — від закриття гучних корупційних проваджень до згортання справ про підкуп проти впливових бізнесменів. Логіка одна: державні інструменти, створені як нейтральні, перенастроюють під конкретну ідеологію.

Історія з DRL накладається на ширший демонтаж американської «м’якої сили» за другий термін Трампа. Того ж 2025 року адміністрація фактично згорнула Агентство США з міжнародного розвитку, USAID, обірвавши сотні гуманітарних і демократичних програм по всьому світу. Правозахисне бюро Держдепу лишалося одним із небагатьох каналів, через які Вашингтон досі декларував прихильність до універсальних свобод. Тепер і цей канал переналаштовують — не закривають, а перенаправляють, що політично значно тонший інструмент, ніж просте скорочення.

Суть повороту не в тому, що зникли гроші, а в тому, що змінилося саме визначення прав людини у виконанні найбільшого їхнього донора у світі. Бюро, яке десятиліттями вимірювало свободу критерієм захисту слабких від держави, тепер розподіляє кошти за ознакою збігу з політичною програмою адміністрації — і в цьому воно дедалі менше відрізняється від тих режимів, яким колись протистояло.

Кошти фонду демократії мають бути витрачені до вересня 2026 року, і остаточний перелік одержувачів досі офіційно не оприлюднено. Конгресові брифінги щодо програми вже відбулися, а частина законодавців вимагає пояснень щодо критеріїв відбору. Доля відкладеного гранту для 878 Institute і статус коштів для Lex Libertas лишаються невизначеними.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon