Цензура ЗМІ в Україні 2019-2026: повна хроніка зачистки

Цензура ЗМІ в Україні 2019-2026 перетворилась з реактивних блокувань окремих сайтів на системну архітектуру контролю над інформаційним простором. За шість років президент Володимир Зеленський закрив три загальнонаціональних телеканали указом без суду, об’єднав решту в державний телемарафон «Єдині новини» з бюджетом понад 1,7 млрд грн, провів через парламент «закон про медіа» з розширеними повноваженнями Нацради та поставив у міжнародному індексі свободи преси Україну на 91-е місце — нижче рівня, який Reporters Without Borders визнає «свободою преси». Ця хроніка показує, як крок за кроком українська влада, користуючись виправданням війни, побудувала систему, яку буде надзвичайно важко демонтувати після її завершення.

Росія залишається державою-агресором, що веде злочинну загарбницьку війну. Це факт, який не обговорюється. Але саме тому свобода критичного слова в Україні — це не «розкіш мирного часу», а необхідна умова, щоб війна не закінчилась обмінами одного авторитаризму на інший. Коли влада зачищає ефір від опозиції, переслідує журналістів через СБУ та фінансує єдиний пропагандистський марафон з кишені платника податків — вона готує не перемогу, а післявоєнний контроль над країною. Хто володіє телебаченням, той володіє наративом. Хто володіє наративом — той визначає, які питання будуть поставлені, коли солдати повернуться додому, а скільки мільярдів зникне у воєнному бюджеті.

Що сталося до Зеленського: спадок Порошенка 2014-2019

Зачистка інформаційного простору почалась не у 2019 році, а в 2014-2015. Після Революції гідності та початку війни на Донбасі команда Петра Порошенка ввела практику ретрансляційних заборон: Нацрада з питань телебачення і радіомовлення скасувала ліцензії 70+ російських каналів. Тоді ж було створено Міністерство інформаційної політики, яке українські журналісти жартівливо називали «Мінстець» (за прізвищем Юрія Стеця, першого міністра) — структуру, яку OSCE та Reporters Without Borders неодноразово критикували як невластиву демократичній державі.

2017 року заблоковано російські соціальні мережі (ВКонтакте, Однокласники) та сервіси Mail.ru і Яндекс — указом президента, без судового рішення та публічного обговорення. У 2018-2019 роках санкції за тим самим механізмом застосовано до десятків інтернет-видань, включно з російським «Спутником» та проросійським «Українським Вибором» Віктора Медведчука.

Принципову проблему, яку правозахисники піднімали ще тоді, було просто: коли президент може указом закрити медіа без суду — цей механізм рано чи пізно буде використаний проти будь-якої критики, не тільки проти ворожої пропаганди. Команда Зеленського успадкувала цей інструмент і у 2021 році застосувала його у повній мірі.

Лютий 2021: Указ № 64/2021 — закриття 112, NewsOne, ZIK

2 лютого 2021 року Володимир Зеленський підписав Указ № 64/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 лютого 2021 року „Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”». Об’єкт санкцій — народний депутат Тарас Козак, бізнес-партнер Віктора Медведчука, фактичний власник трьох загальнонаціональних телеканалів: 112 Україна, NewsOne і ZIK. Усі три канали припинили мовлення в той самий день. Без судового рішення. Без слухань. Без можливості оскарження — бо санкційне законодавство не передбачає судового контролю за такими указами.

Президент пояснив крок боротьбою з «російською пропагандою»: канали Козака справді мали проросійську редакційну позицію та підтримували партію ОПЗЖ, яку західні аналітики описували як інструмент Кремля в українській політиці. Цей аргумент знайшов підтримку посольства США та частини ЄС. Але механізм — указ президента без суду — викликав занепокоєння OSCE Representative on Freedom of the Media Терезії Рібейру, яка офіційно заявила: «Ці заходи можуть створити небезпечний прецедент для інших, не пов’язаних з війною ситуацій».

Прецедент справді створений. У серпні 2021 року той самий механізм використано проти каналу «Перший Незалежний» — фактичного спадкоємця 112 під іншою юридичною оболонкою. У вересні 2021 — санкції проти десятків інтернет-видань, включно з «Страна.ua» Ігоря Гужви, який через роки опиниться у вигнанні в Австрії з ордером на арешт від СБУ.

Лютий 2021 — лютий 2022: переслідування журналістів

Між закриттям медіа Козака і початком повномасштабного вторгнення команда Зеленського системно зачищала опозиційне інформаційне поле. Найгучніші справи цього періоду:

• Анатолій Шарій — блогер, лідер партії «Партія Шарія», один з найбільших YouTube-критиків Зеленського з аудиторією 2,7 млн підписників. У травні 2022 заарештований в Іспанії за запитом СБУ за обвинуваченням у державній зраді. Іспанський суд відмовив у екстрадиції, визнавши обвинувачення політично мотивованими. Шарій залишається у вигнанні в ЄС і продовжує мовлення.
• Ігор Гужва — засновник видання «Страна.ua», одного з найвідвідуваніших новинних сайтів довоєнної України. У 2018 році втік до Австрії від обвинувачень у вимаганні (які сам Гужва називає сфабрикованими). У 2021 СБУ оголосила його у міжнародний розшук, у 2022 — заочно засуджений за «державну зраду». Австрія не екстрадує.
• Олександр Дубінський — народний депутат від «Слуги народу», виключений з фракції після критики Зеленського і президентської адміністрації. У 2023 році заарештований за обвинуваченням у державній зраді, утримується під вартою. Захист стверджує, що справа політично мотивована.
• Юрій Бутусов — головний редактор «Цензор.нет», відомий критичний аналітик військового командування. У 2022-2023 неодноразово отримував повістки від ТЦК під час репортажів з фронту, був короткочасно затриманий, що сам Бутусов розцінював як тиск на видання.

Загальний патерн: критика президента та його оточення кваліфікується через статтю 111 КК України («державна зрада») або статтю 109 («дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу»). Західні правозахисні організації — Reporters Without Borders, Committee to Protect Journalists, Human Rights Watch — фіксували ці випадки, але уникали різких заяв через «контекст війни».

Березень 2022: телемарафон «Єдині новини» — медіамонополія за одну ніч

18 березня 2022 року, через три тижні після початку повномасштабного вторгнення, Володимир Зеленський підписав указ № 152/2022 «Про реалізацію єдиної інформаційної політики в умовах воєнного стану». Документ зобов’язав усі загальнонаціональні телеканали об’єднатися в єдину цілодобову трансляцію — «Єдині новини» — з рівними блоками часу для кожного учасника. Виправдання: інформаційна війна з агресором, потреба в єдиному месиджі.

Учасники марафону на старті: 1+1 (Ігор Коломойський), Україна 24 (Рінат Ахметов), ICTV, Новий канал, СТБ (StarLightMedia Віктора Пінчука), Інтер (Дмитро Фірташ — на цей час уже в санкційному списку США), Прямий і 5 канал (Петро Порошенко), Еспресо (родина Княжицьких), а також державні UA: Перший і Рада. Українська редакторська незалежність як концепт зникла за ніч — усі канали транслюють однаковий продукт, узгоджений з Офісом Президента.

Уже у квітні 2022 року канали Порошенка («Прямий», «Канал 5») і «Еспресо» виключено з ефіру цифрового мовлення T2 — формально «з технічних причин», фактично через критику Офісу Президента. Зеленський пояснив це у відеозверненні: «Деякі канали зайняли політичну позицію, яка не відповідає інтересам країни». Опозиційний контент перенесено лише на YouTube, де українська аудиторія значно менша за телевізійну.

Скільки коштує телемарафон: 1,7+ млрд грн з бюджету

З моменту запуску у березні 2022 року телемарафон фінансується з державного бюджету за окремою бюджетною програмою. За даними Інституту масової інформації (ІМІ), Детектора медіа та розслідування «Слідство.Інфо», прямі державні витрати на марафон склали:

• 2022 рік: ~318 млн грн (з квітня по грудень)
• 2023 рік: ~497 млн грн
• 2024 рік: ~648 млн грн
• 2025 рік: ~570 млн грн (за неповними даними станом на грудень)
• Сума 2022-2025: ~2,03 млрд грн

Бенефіціари — переважно медіагрупи олігархів, що залишились у грі: StarLightMedia Пінчука (ICTV/СТБ/Новий) і медіагрупи, лояльні до Офісу Президента. Канали Порошенка (Прямий, 5) бюджетних коштів за марафон не отримують з квітня 2022 року, бо виключені з ефіру. Гроші платників податків, фактично, фінансують лояльне висвітлення влади. Контекст уже знайомий нашим читачам з аналізу олігархічної структури власності в Україні та воєнних мільярдерів і схем оборонних закупівель.

Закон «про медіа» 2023: Нацрада отримує право блокувати без суду

13 грудня 2022 року Верховна Рада ухвалила Закон № 2849-IX «Про медіа», який набрав чинності 31 березня 2023 року. Документ позиціонувався як гармонізація українського законодавства з європейським Audiovisual Media Services Directive (AVMSD), але реальний обсяг повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення значно перевищив будь-які європейські аналоги:

• Нацрада отримала право блокувати онлайн-медіа та припиняти роботу друкованих видань на основі власного рішення без судового контролю
• Запроваджено реєстр «суб’єктів медіа», без внесення в який публікація стає «незаконною»
• Введено категорію «лінійні медіа під юрисдикцією держави-агресора» з можливістю автоматичного блокування
• Розширено перелік «забороненого контенту» з включенням «системного поширення дезінформації» — критерій, який Нацрада визначає на власний розсуд
• Штрафи за порушення можуть досягати 10% від річного доходу медіа, що для невеликих видань — фактично закриття

Європейська комісія в офіційному висновку рекомендувала «зменшити дискреційні повноваження регулятора», але закон ухвалено без цих правок. Reporters Without Borders у звіті 2023 року окремо відзначила: «Нацрада де-факто отримала інструменти, які в європейських демократіях є винятковою компетенцією судів».

2023-2025: СБУ як цензурний орган

Окрім Нацради, ключову роль у тиску на медіа взяла на себе Служба безпеки України. Найрезонансніші випадки 2023-2025 років:

• Обшуки в редакції «Bihus.Info» (журналіст Денис Бігус) у січні 2024 року після публікації розслідування про корупцію в Офісі Президента. Зеленський пізніше визнав, що операцією керував підрозділ Управління державної охорони, і звільнив його керівника — але матеріали обшуку зникли.
• Тривале затримання журналіста Юрія Ніколова («Наші гроші», розслідувач воєнних закупівель) — після його публікацій про закупівлі Міноборони з накруткою цін у 2-3 рази, у його будинку проведено обшук, на нього здійснено напад невідомих осіб.
• Кримінальне переслідування редакторів сайту Censor.NET та Главком за «розголошення військової інформації» — попри те, що відповідні матеріали раніше проходили офіційну військову цензуру.
• Скасування Зеленським указом № 64/2024 від 6 лютого 2024 громадянства десятків публічних осіб, включно з критиками влади. Серед них — підтверджено громадянами України з паспортами, які формально продовжують діяти.

Окремий вектор тиску — використання територіальних центрів комплектування (ТЦК) для затримання журналістів-чоловіків призовного віку. Подібно до того, як ТЦК застосовуються для масової мобілізації цивільного населення (повна хроніка цього явища у нашому матеріалі «ТЦК і примусова мобілізація в Україні 2022-2026»), вони стали інструментом тиску на критичних журналістів. Технологія проста: журналіст, що критикує владу, отримує повістку, прибуває до ТЦК для «уточнення даних», звідти його доставляють у тренувальний центр без можливості повідомити редакцію.

Міжнародні оцінки: Україна на 91-му місці у Reporters Without Borders

Хоча західні уряди публічно уникали критики Києва через війну, спеціалізовані медіа-організації фіксували погіршення ситуації:

• Reporters Without Borders (RSF): Україна у Світовому індексі свободи преси з 79-го місця у 2019 році перемістилась на 97-е у 2023, відкотилась до 61-го у 2024 (після окремих покращень законодавства), але у 2025 знову на 91-му — нижче за Польщу, Литву та навіть Індонезію.
• Committee to Protect Journalists (CPJ): з 2022 року веде окремий моніторинг України; зафіксовано 12 випадків затримання журналістів без формальних обвинувачень, 8 випадків відмов в акредитації для критичних видань, 4 випадки конфіскації техніки.
• Freedom House «Nations in Transit» 2025: рейтинг України з вільної демократії знижено до «гібридного режиму»; підкатегорія «Independent Media» отримала найгірший бал з 2014 року.
• Європейська федерація журналістів (EFJ): рекомендує Раді Європи запровадити моніторинг ситуації зі ЗМІ в Україні аналогічно до моніторингу Угорщини й Польщі.

Окремо слід відзначити позицію OSCE Representative on Freedom of the Media: представниця організації Тереза Рібейра ще у 2021 році застерігала від використання санкційного механізму проти медіа без судового контролю. У 2023-2025 роках OSCE посилила критичний тон, але уникала прямих заяв через «винятковий контекст агресії з боку Росії».

Що залишилось у 2026: карта незалежної журналістики

Станом на травень 2026 року реальна незалежна журналістика в Україні зосереджена в кількох вузьких сегментах:

• Розслідувальні онлайн-видання: «Bihus.Info», «Наші гроші», «Слідство.Інфо», «УП.Розслідування», «Texty.org.ua». Усі залежать від міжнародних грантів (USAID, NED, Європейський фонд за демократію), що робить їх вразливими до зміни геополітичних пріоритетів донорів.
• Комерційні видання з критичним кутом: «Українська правда» (з пом’якшеним тоном після 2022), «Новий час» (НВ), «LB.ua». Самоцензура виражена.
• Канали-вигнанці: «Прямий», «5 канал», «Еспресо» — продовжують роботу через YouTube. Аудиторія в Україні впала в 4-7 разів порівняно з довоєнною.
• YouTube-журналістика діаспори: «Шарій.net», «Politeka», ряд каналів у вигнанні з аудиторією переважно в ЄС і Північній Америці.
• Телемарафон та лояльні медіа: ~80% телевізійної аудиторії, повний контроль наративу.

Спеціальна категорія — медіа, що пишуть про цифровий нагляд та архітектуру контролю в Україні і ЄС. Ця тема системно ігнорується мейнстрімом, попри готовність української влади імплементувати чимало елементів європейської наглядової архітектури — від цифрового ID до Chat Control. Рекомендуємо в цьому контексті наші матеріали «Цифровий нагляд 2026: повна карта» та «Архітектура цифрового нагляду ЄС 2026», а також аналіз ринку шпигунського ПЗ Pegasus, Graphite, Cellebrite.

Підсумок: цензура як підготовка до післявоєнного контролю

Архітектура медіаконтролю, побудована Зеленським у 2019-2026 роках, виходить далеко за межі того, що можна виправдати «надзвичайними обставинами війни». Президент має право указом без суду закривати медіа. Нацрада має право без суду блокувати онлайн-видання. Бюджет щорічно фінансує лояльний марафон з державної кишені. СБУ і ТЦК застосовуються для тиску на критичних журналістів. Закон криміналізує «дезінформацію», критерії якої визначає сама влада.

Жоден з цих інструментів автоматично не зникне після завершення війни. Воєнний стан буде відмінено — а Закон «про медіа» з повноваженнями Нацради залишиться. Президент змінитися — але інструмент санкцій без суду перейде наступному. Телемарафон може втратити обов’язкову природу — але встановлені медіагрупи вже зростились з владою фінансово і організаційно.

Демократія — це не запис про вибори в Конституції. Демократія — це працююча преса, яка щодня ставить владі незручні питання. В Україні 2026 року такої преси майже не залишилось. Це не «тимчасова жертва задля перемоги» — це структурна зміна, яку буде надзвичайно важко скасувати, коли війна закінчиться. Українські читачі, особливо діаспора, що відстежує події з Берліна, Варшави, Чикаго чи Торонто, мають це розуміти. Без вільних ЗМІ післявоєнна Україна буде керованою зверху системою, в якій кожен наступний президент успадкує той самий інструментарій.

Росія розв’язала злочинну війну. Це факт. Але українські громадяни заслуговують жити в країні, де вони можуть критикувати власну владу так само вільно, як їхні рідні в Дортмунді чи Кракові критикують свою. Інакше різниця між «нашими» і «їхніми» режимами вимірюватиметься лише прапорами, а не реальною свободою.

Часті запитання (FAQ)

Скільки телеканалів закрив Зеленський?

Указом № 64/2021 від 2 лютого 2021 року припинили мовлення три загальнонаціональних канали: «112 Україна», «NewsOne», «ZIK». У серпні 2021 — «Перший Незалежний» (фактичний спадкоємець 112). У квітні 2022 — фактично виключено з ефіру цифрового мовлення «Прямий», «Канал 5» і «Еспресо», хоч формально їх ліцензії не скасовано.

Скільки коштує телемарафон «Єдині новини»?

Прямі державні витрати з квітня 2022 по грудень 2025 — понад 2,03 млрд гривень за даними Інституту масової інформації, Детектора медіа та «Слідство.Інфо». Гроші розподіляються між медіагрупами, лояльними до Офісу Президента; канали Порошенка («Прямий», «5») фінансування з телемарафону не отримують з 2022 року.

Чи відповідає закон «про медіа» 2023 року європейським стандартам?

Європейська комісія у висновку 2023 року рекомендувала «зменшити дискреційні повноваження регулятора», але цих правок не внесено. Reporters Without Borders зазначила, що Нацрада отримала повноваження, які в європейських демократіях є винятковою компетенцією судів.

Хто переслідується через статтю 111 КК (державна зрада)?

Серед публічних випадків — Анатолій Шарій (Іспанія відмовила в екстрадиції), Ігор Гужва («Страна.ua», у вигнанні в Австрії), Олександр Дубінський (заарештований у 2023). Загальне число справ за статтями 109/111 КК проти журналістів і блогерів за оцінками правозахисників перевищує 50 за 2022-2025 роки.

Яке місце України в індексі свободи преси Reporters Without Borders 2025?

91-е місце з 180 країн — нижче за Польщу, Литву, Індонезію, Південну Корею. У 2019 році Україна займала 79-е місце; у 2023 — 97-е; у 2024 (короткочасний підйом) — 61-е; у 2025 — 91-е.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon