Сирійський уряд Ахмеда аль-Шараа підписав 10 серпня меморандум з Росією, що закріплює її право на присутність у базах Хмеймім і Тартус на нових умовах — цивільна інфраструктура обох об’єктів переходить під сирійський контроль, а військові секції набувають статусу спільних навчальних центрів, повідомив Al Jazeera з посиланням на підтверджені дипломатичні джерела в Дамаску. Угода завершила 18 місяців переговорів, розпочатих після того, як Башар Асад залишив Сирію 8 грудня 2024 року і вилетів до Москви.
Угода має пряме стратегічне значення, що виходить далеко за межі двосторонніх відносин Москви і Дамаска. Тартус — єдина точка присутності Росії у Середземному морі; Хмеймім — ключовий логістичний вузол для операцій Africa Corps у Сахель-регіоні. Втрата обох баз унеможливила б реалізацію тієї частини «великої стратегії» Кремля, яку Москва проводила у Африці з 2018 по 2026 рік і яка дала їй вагомий геополітичний важіль в обмін на відносно невеликі витрати. Меморандум — це спосіб зберегти результат без збереження форми.
Угода має пряме стратегічне значення, що виходить далеко за межі двосторонніх відносин Москви і Дамаска. Тартус — єдина точка присутності Росії у Середземному морі; Хмеймім — ключовий логістичний вузол для операцій Africa Corps у Сахель-регіоні. Втрата обох баз унеможливила б реалізацію тієї частини «великої стратегії» Кремля, яку Москва проводила у Африці з 2018 по 2026 рік і яка дала їй вагомий геополітичний важіль в обмін на відносно невеликі витрати. Меморандум — це спосіб зберегти результат без збереження форми.
- Меморандум 10 серпня: умови і юридична конструкція
- Тартус і Хмеймім: 55 років радянсько-російської присутності
- Вісімнадцять місяців: від вимоги виведення до підписання
- Чотири партнери Дамаска: Вашингтон, Анкара, Єрусалим, Москва
- Африканський фактор: чому Росія не могла відпустити Тартус
- Більше матеріалів
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
- МАГАТЕ: КНДР збудувала другий завод збагачення урану в Йонбені
Меморандум 10 серпня: умови і юридична конструкція
Структура меморандуму ділить кожну з двох баз на дві юридично відмінні зони. Цивільна інфраструктура — злітно-посадкові смуги та пасажирський і вантажний термінали Хмеймімського аеропорту поблизу Латакії, а також причали вантажного порту Тартус — переходить до реєстрів сирійських державних органів. Військові секції: ремонтні ангари, радарні установки, складські споруди для боєприпасів і паливні резервуари — дістають новий правовий статус: «спільні навчальні центри» сирійських і російських збройних сил. Кожна зона отримує окремий режим доступу і окрему систему управлінського підпорядкування.
Перехідний термін — три місяці. За цей час сторони мають скласти технічний реєстр майна, визначити склад персоналу і порядок пропускного режиму. На практиці це означає: до середини листопада 2026 року Дамаск повинен призначити комендантів цивільних зон в обох базах, і Москва буде зобов’язана узгодити їх повноваження. Деталі фінансових розрахунків між Москвою і Дамаском меморандум не розкриває — ані щодо оренди, ані щодо компенсацій за 55 років присутності. Кремль і сирійський уряд не оприлюднили жодних додатків до угоди.
«Це транзакційний прагматизм з обох боків»
Арон Ланд, аналітик Century International, Al Jazeera, 10 серпня 2026
Ланд, один із провідних дослідників сирійської кризи, зазначає: нова формула дозволяє і Росії, і Сирії зберегти обличчя. Москва не «вигнана», Дамаск не «здав суверенітет». Замість прямого розмежування — юридична трансформація статусу об’єктів, що не вимагає від жодної зі сторін публічного визнання поступок. Така техніка перейменування функцій без реальної передачі контролю добре відома в практиці постколоніальних угод і британсько-американських баз кінця 1960-х.
«Угода між Росією і сирійським урядом свідчить про те, що обидві країни потребують одна одної»
Алексій Муравйов, дослідник стратегічних студій, Університет Edith Cowan (Австралія), Al Jazeera, 10 серпня 2026
Муравйов наголошує, що ця взаємна залежність — принципова відмінність від 49-річного договору 2017 року, укладеного між Москвою і Асадом у розпал воєнних успіхів Росії. Тоді Кремль диктував умови і гарантував власну присутність без терміну виведення, без можливості аудиту і без фінансових зобов’язань перед Дамаском. Тепер — веде торг з урядом, що прийшов до влади, знищивши режим, який Москва роками підтримувала ракетами і авіацією.
Договір 2017 року зобов’язував Дамаск зберегти безоплатний доступ для Росії до Тартусу і Хмеймімського аеропорту до 2066 року та забороняв вимагати скорочення персоналу без письмової згоди Москви. Після падіння Асада його легітимність підвисла в юридичній невизначеності: новий уряд не визнавав договору, але й не денонсував офіційно. Меморандум від 10 серпня фактично замінює договір 2017-го переформатованою угодою без чіткого кінцевого терміну — і відсутність дати закінчення уже є перемогою Москви на переговорах. Водночас відсутність фінансових умов і чіткого реєстру персоналу — перемога Дамаска. Для порівняння: тристоронній оборонний пакт Саудівської Аравії, Туреччини і Пакистану, укладений цього серпня, Росія не змогла заблокувати — черговий сигнал, що регіональні альянси переформатовуються незалежно від позиції Кремля.
Тартус і Хмеймім: 55 років радянсько-російської присутності
Тартус — це радянська спадщина. У 1971 році СРСР і Сирія підписали угоду, що надала ВМФ право використовувати міські причали для технічного обслуговування кораблів. 1977 рік: окрема угода оформила постійний статус об’єкта — 102-й пункт МТО ВМФ СРСР, пізніше перейменований на 720-й пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії. База так і не стала повноцінною бойовою: без сухого доку, місткість — не більше шести бойових кораблів одночасно, персонал у мирний час не перевищував 1 700 осіб. Але вся її стратегічна вага полягає не у вантажообігу, а в географії.
Без Тартуса кораблі Чорноморського і Балтійського флотів, що прямують у Середземне море або далі — до Атлантики чи Індійського океану, — змушені або проходити через Суецький канал (з відповідними затримками, витратами і необхідністю повідомляти Єгипту), або обходити африканський континент. Тартус скорочує логістичне плече для середземноморських операцій приблизно на 5–7 ходових діб і дозволяє проводити техобслуговування без заходу у треті порти. Для ВМФ, хронічно недофінансованого і залежного від економії моторесурсу кораблів, це суттєво.
2015 рік перетворив Хмеймімський аеропорт на другу ключову точку. Рівно 30 вересня 2015 року — через 48 годин після офіційного дозволу Ради Федерації — перші бомбардувальники Су-24М вийшли на бойові вильоти з хмеймімської злітної смуги. Протягом наступних місяців Росія перекинула туди Су-35С, Су-25, Ка-52 і зенітно-ракетні комплекси С-400. Аеропорт модернізували в прискореному темпі: добудували рулільні доріжки, укріплені укриття для літаків і комплексну систему РЕБ. На піку 2016–2018 років тут одночасно базувалося до 50 повітряних суден і близько 4 000 осіб особового складу.
Коли інтенсивність сирійської кампанії знизилась, Хмеймім набув іншої функції — транзитного хаба для переправки особового складу і техніки до Африки. Ротаційні групи Wagner і пізніше Africa Corps, що летіли до Малі після перевороту 2021 року, до Центральноафриканської Республіки (присутність з 2018-го) і до Лівії, неодноразово зупинялися в Хмеймімі для дозаправки. Відкриті джерела OSINT-дослідників фіксували характерні рейси важких транспортників Іл-76 і Ан-124 між Хмеймімом і Бамако або Банґі. Це частина ширшої логістики, що включала обхід санкційних обмежень через треті юрисдикції: Росія будує маршрути постачання, де кожна проміжна точка максимально скорочує залежність від транзиту через недружні держави.
Середземноморська ескадра Росії — так звана ПМТО (постійна оперативна група) Середземноморського моря — з 2013 року діє на постійній основі і нараховує зазвичай від 5 до 15 бойових кораблів різних класів: фрегати, підводні човни, десантні кораблі, допоміжні судна. Саме звідси у 2015–2017 роках Тихоокеанський і Чорноморський флоти запускали крилаті ракети «Калібр» по об’єктах у Сирії — дальністю до 1 500 км. Тартус давав кораблям можливість поповнювати боєзапас і паливо, не повертаючись на Чорне море. Без Тартуса — і без Босфору для частини флоту — ця логіка розпадається.
Договір 2017 року розширив Тартус: добудували другий причальний пір’єр, місткість зросла до восьми-дев’яти кораблів. Та сама угода прямо заборонила Дамаску вимагати скорочення чисельності персоналу без погодження з Москвою. Саме ця норма стала першою мішенню аль-Шараа на переговорах 2025–2026 років — і саме вона зникла з тексту меморандуму без заміни.
Вісімнадцять місяців: від вимоги виведення до підписання
Після 8 грудня 2024 року нова сирійська влада перебувала в ситуації, де будь-яке рішення щодо баз несло ціну. Виведення Росії — відкритий конфлікт з державою, що зберігає Асада і утримує право вето в Раді Безпеки ООН. Визнання договору 2017 року — публічне сприйняття аль-Шараа як наступника режиму в частині зовнішніх зобов’язань і ризик втрати підтримки серед населення, що воювало проти Асада і його союзників.
Перший раунд прямих переговорів відбувся у лютому 2025 року: до Дамаска прилетіла делегація МЗС Росії. Сторона Москви запропонувала продовження договору 2017 року у спрощеній формі з нижчими фінансовими зобов’язаннями і готовністю передати частину цивільної інфраструктури. Аль-Шараа відмовив, наполягаючи на повній денонсації старого договору і складанні умов з чистого аркуша.
Ключовим переломним моментом стала квітень-червнева дипломатична ротація 2025-го: аль-Шараа провів переговори паралельно — з американськими представниками у Женеві, з Ердоганом в Анкарі і з катарськими посередниками в Дохі. Москва прочитала сигнал однозначно: якщо двостороннього врегулювання не буде, Дамаск піде до примусового виведення, спираючись на широку міжнародну підтримку. У цьому сценарії у Кремля не було б ані інструментів для блокування, ані жодної компенсації.
«Немає постійних ворогів — є лише постійні інтереси»
Руслан Трад, старший науковий співробітник Atlantic Council, Al Jazeera, 10 серпня 2026
Перефразовуючи Пальмерстона, Трад підкреслює: формула, яка врівноважує потреби Дамаска в суверенітеті й потреби Москви в стратегічному доступі, є не ідеологічним компромісом, а суто транзакційним розрахунком. Сирія отримала контроль над цивільною інфраструктурою: право відкривати авіарейси, управляти портовим оборотом Тартуса, отримувати дохід від вантажного обігу без погодження з Москвою. Росія отримала присутність без чіткого строку виведення і без офіційно зафіксованого «ганебного виходу» після одинадцяти років участі в сирійській війні.
З березня по серпень 2026 року переговори велись у трьох форматах одночасно. Перший — прямі зустрічі дипломатів другого рівня в Дамаску і Москві; другий — технічні консультації військових представників щодо конкретного майнового переліку баз; третій — неформальні контакти через турецьких і катарських посередників, які допомагали пом’якшувати публічну риторику обох сторін між раундами. Саме третій формат допоміг перейти від принципової позиції «повне виведення» до компромісного «юридичне переформатування».
З березня по серпень 2026 року переговори велись у трьох форматах одночасно. Перший — прямі зустрічі дипломатів другого рівня в Дамаску і Москві; другий — технічні консультації військових представників щодо конкретного майнового переліку баз; третій — неформальні контакти через турецьких і катарських посередників, які допомагали пом’якшувати публічну риторику обох сторін між раундами. Саме третій формат допоміг перейти від принципової позиції «повне виведення» до компромісного «юридичне переформатування».
Для масштабу: стратегічний перегляд пріоритетів НАТО у 2026 році зосередив увагу альянсу на Балтиці та Східному фланзі — питання Середземного моря і Сирії відійшло на другий план. Росія скористалась цим вакуумом уваги, щоб закріпити позиції в регіоні до того, як Захід сформулював узгоджену відповідь.
Чотири партнери Дамаска: Вашингтон, Анкара, Єрусалим, Москва
Ахмед аль-Шараа будує нову Сирію на принципі того, що дипломати вже охрестили «максимальним векторизмом» — жодного ексклюзивного союзника, максимальна рівновага зовнішніх сил. США у січні 2025 року зняли ярлик терористичної організації з «Хайят Тахрір аш-Шам» і встановили офіційні дипломатичні контакти з Дамаском. Частковий ліфтинг американських санкцій дав Сирії відкрити банківські кореспондентські рахунки через треті установи і запустити перші міжнародні транзакції після більш як десятиліття ізоляції.
Туреччина залишається ключовим геополітичним патроном: HTS здобула Алеппо і просувалась на Дамаск фактично під турецьким прикриттям — Анкара надавала розвідку, транзит і опосередковану логістику. Тепер Туреччина сподівається використати новий уряд Сирії для врегулювання курдського питання: скорочення підтримки SDF/YPG в обмін на турецьку присутність у відбудові сирійської інфраструктури. Ердоган відвідав Дамаск у березні 2025 року — перший такий візит за більш ніж 15 років.
Ізраїль демонструє найбільш суперечливу поведінку. З грудня 2024 року ЦАХАЛЬ завдав щонайменше 450 авіаударів по сирійській території, знищуючи арсенали зброї, залишені Сирійською арабською армією. Логіка Єрусалима незмінна: не допустити, щоб важке озброєння потрапило до Хезболли або будь-якого іншого ворожого суб’єкта в нових умовах. Аль-Шараа публічно засуджував удари, але заходів у відповідь не вживав — у нього немає ні засобів протиповітряної оборони, ні бажання вступати в конфронтацію з ізраїльськими ВПС на тлі ширшої нормалізації.
У цьому контексті Москва виявляється найменш незручним із чотирьох партнерів. Росія не атакує сирійську територію, не висуває ультиматумів щодо курдів і не вимагає демонтажу нового командування. Натомість вона пропонує: захисне вето в Радбезі — і аль-Шараа вже мав нагоду оцінити його практичну вартість, коли у лютому 2026 року знадобилось заблокувати резолюцію про правовий статус збройних формувань. Одночасно ескалація в Ормузькій протоці і регіональна нестабільність підштовхують Дамаск до диверсифікації зовнішніх зв’язків: жодного єдиного гаранта, максимальний баланс між силами.
Ширший економічний контекст пояснює, чому Дамаск взагалі розглядає Росію як партнера, а не лише як проблему. Сирія потребує масштабної реконструкції: за оцінками Світового банку 2024 року, загальна вартість зруйнованої інфраструктури перевищує $400 млрд. Ні США, ні ЄС не готові вкладати кошти в масштабному обсязі — принаймні до завершення правових і конституційних реформ, терміни яких не визначено. Росія ж запропонувала те, що є в наявності просто зараз: зняття блокування кредитів через підконтрольні міжнародні інструменти, технічних фахівців для відновлення енергетики і — через Тартус — вантажопотік, що генерує портові збори.
Ширший економічний контекст пояснює, чому Дамаск взагалі розглядає Росію як партнера, а не лише як проблему. Сирія потребує масштабної реконструкції: за оцінками Світового банку 2024 року, загальна вартість зруйнованої інфраструктури перевищує $400 млрд. Ні США, ні ЄС не готові вкладати кошти в масштабному обсязі — принаймні до завершення правових і конституційних реформ, терміни яких не визначено. Росія ж запропонувала те, що є в наявності просто зараз: зняття блокування кредитів через підконтрольні міжнародні інструменти, технічних фахівців для відновлення енергетики і — через Тартус — вантажопотік, що генерує портові збори.
Асад у Москві — окрема дипломатична категорія. Кремль тримає ексдиктатора під контрольованим режимом мовчання: без публічних заяв, без публікацій і без відомостей про зустрічі з офіційними особами. Дамаск неофіційно дав зрозуміти: питання Асада має вирішитись до підписання повноцінного двостороннього договору, що замінить нинішній меморандум. Позиція Москви щодо цього пункту залишається публічно невизначеною.
Африканський фактор: чому Росія не могла відпустити Тартус
Росія увійшла до Малі наприкінці 2021 року: після того як малійська хунта Ассімі Ґоїти розірвала угоди з французькою операцією «Баркхан», перші транспортники Іл-76 з особовим складом Wagner, зброєю і технікою приземлились у Бамако в грудні 2021-го. Africa Corps — офіційний наступник Wagner після загибелі Пригожина у серпні 2023-го — розгорнув у Малі присутність до орієнтовно 1 500–2 000 військових радників і оперативного персоналу. До Центральноафриканської Республіки Wagner зайшов ще у 2018 році; до Нігеру — після перевороту в Ніамеї у 2023-му; операції в Лівії тривають з різною інтенсивністю з 2019-го.
За даними OSINT-аналітиків, що відстежують відкриті дані FlightRadar і ADS-B Exchange, Хмеймімський аеропорт використовувався як перевалочна точка для ротацій до Африки. Маршрут «Росія — Хмеймім — Бамако або Банґі» скорочував логістичне вікно порівняно з альтернативами на кілька ходових діб і дозволяв уникати транзиту через юрисдикції з жорсткішим митним контролем. Поєднання постачання подвійного призначення через посередників і фізичного маршруту через Хмеймім складало цілісну логістичну архітектуру Africa Corps.
Повна втрата Тартуса — примусовим виведенням, без меморандуму — означала б для Росії: будь-яка ротація в Африці або екстрена переброска мала б іти або через Суецький канал (з попереднім сповіщенням Єгипту і ризиком публічної фіксації), або навколо африканського континенту. Обидва маршрути на 5–7 діб довші і на порядок публічніші. Для операцій, які Africa Corps формально заперечує, зростання видимості — прямий операційний ризик, і публічність будь-якої активності стає критичним слабким місцем для всіх операцій подібного типу.
Конкретну картину вартості Тартуса для African логістики дає порівняння двох маршрутів. Перший: Севастополь → Тартус (1 750 морських миль, 4 доби для фрегата на стандартному ходу) → Тартус або Хмеймім → авіатранспорт до Малі. Другий (без Тартуса): Севастополь → Суецький канал (5 200 миль, 12 діб) → Аден → Джібуті або Дакар. Різниця — 8 ходових діб і необхідність узгоджувати прохід через Суецький канал з єгипетською стороною, яка не є союзником Москви і фіксує всі проходження. Для операцій Africa Corps, де важлива оперативна непомітність, — це принципова різниця.
Конкретну картину вартості Тартуса для African логістики дає порівняння двох маршрутів. Перший: Севастополь → Тартус (1 750 морських миль, 4 доби для фрегата на стандартному ходу) → Тартус або Хмеймім → авіатранспорт до Малі. Другий (без Тартуса): Севастополь → Суецький канал (5 200 миль, 12 діб) → Аден → Джібуті або Дакар. Різниця — 8 ходових діб і необхідність узгоджувати прохід через Суецький канал з єгипетською стороною, яка не є союзником Москви і фіксує всі проходження. Для операцій Africa Corps, де важлива оперативна непомітність, — це принципова різниця.
Меморандум від 10 серпня цей ризик нейтралізує на перехідний період. Хмеймімський аеропорт залишається доступним — і африканський транзитний маршрут зберігається. Скільки часу ця рівновага протримається, залежить від здатності аль-Шараа переконати власне населення, що угода є суверенним рішенням, а не черговим договором між нерівними. Детальнішу аналітику регіональних геополітичних трансформацій 2026 року публікуємо в аналітичному розділі NewsGroup.
Угода аль-Шараа з Путіним — не капітуляція нового Дамаска перед Москвою і не стратегічне прийняття Росії як союзника. Це точний розрахунок сирійського керівництва: мінімізувати конфлікт з наймогутнішим незручним гостем на той час, поки ресурсів для примусового виведення немає, — і водночас зберегти ілюзію суверенного контролю через переформатування юридичного статусу баз. Для Путіна меморандум — передусім засіб уникнути публічної ганьби: Росія не «вигнана» із Сирії після 11 років присутності, а «трансформувала формат участі».
Три місяці відведено на технічну передачу цивільних секторів обох баз сирійській стороні. Статус Башара Асада в Москві — єдиний пункт, якого обидві сторони уникають в усіх офіційних комюніке: ані Дамаск, ані Москва не пов’язали долю ексдиктатора із прописаними умовами угоди про бази.
Джерело: Al Jazeera, “They need each other: What’s behind the new Syria-Russia accord?”
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
1 thought on “Москва і Дамаск підписали угоду про бази Хмеймім і Тартус”
Comments are closed.