Vatican Bank 1942-2026: Кальві, Маркінкус, Беччу — 84 роки IOR

О 7:30 ранку 18 червня 1982 року поштальон, що йшов через Блекфраєрс-брідж у центрі Лондона, побачив тіло чоловіка, яке звисало з помаранчевих лісів під мостом. У кишенях темно-синього костюма були п’ять обпалених цегляних половинок і близько £15 000 готівкою — у фунтах, лірах, швейцарських франках і доларах. Чоловік звався Роберто Кальві, він був головою Banco Ambrosiano, найбільшого приватного банку Італії і ключового партнера Святого Престолу. Преса називала його «Божим банкіром». Сьогодні, рівно через 44 роки, у банку, який стоїть за цією смертю, досі ховають тих, хто знає забагато. Цей текст — про Istituto per le Opere di Religione, відомий світу як IOR або Vatican Bank, і про вісім десятиліть, протягом яких він фінансував мафію, поляків з «Солідарності», американську холодну війну, італійський «глибинний стейт» і — поки що — лондонські висотки, у які пішли пожертви світових католиків.

IOR — це не банк у звичному сенсі. Він не приймає вкладів від громадян. Він не торгує на біржі. У нього один акціонер: Папа Римський. На червень 2025 року в його балансі — €5,4 млрд активів і €32 млн річного прибутку. На бронзовій печатці фасаду IOR немає назви: лише «Башта Миколи V», середньовічна споруда, до якої зачинений вхід усім, окрім кардиналів, релігійних орденів і кількох сотень італійських родин з привілеями. Це той самий банк, через який пройшли $1,3 млрд боргу Banco Ambrosiano у 1982-му, кілька десятків мільйонів, переказаних польській «Солідарності» у 1980-х, і £350 млн лондонської нерухомості, через які кардинал Анджело Беччу у грудні 2023-го отримав п’ять років і шість місяців. Це той самий банк, який пережив трьох пап, дві війни і шість моральних криз. І той самий, який після виборів Лева XIV у травні 2025-го досі не дозволяє Moneyval — органу Ради Європи з відмивання — побачити повний реєстр своїх клієнтів.

1942: Пій XII створює IOR у розпал війни

27 червня 1942 року, у Європі, обпаленій вермахтом і голодом, Папа Пій XII підписав chirografo — папський указ — про створення «Інституту релігійних справ». Формально це була реформа: попередня Amministrazione per le Opere di Religione, заснована Левом XIII у 1887-му, перетворювалася на повноцінний банк. Фактично — Святий Престол отримав інструмент, через який міг рухати гроші у воєнний час повз кордони, цензуру і блокади союзників. Італійський дослідник Бенні Лай (Il «Sodalizio» di Pio XII, 1985) виявив, що серед перших великих надходжень у новостворений IOR були активи італійських банків Північної Італії, які побоювалися конфіскації нацистами після перевороту Бадольйо. Ватикан надавав їм юрисдикційний притулок — в обмін на комісію.

Точна цифра ватиканських активів періоду 1943-1945 досі під замком в Archivio Apostolico. Але два аргументи неспростовні. По-перше, IOR ніколи не публікував щорічного звіту до 2013-го — 71 рік повної темряви. По-друге, у 1986-му американський письменник Авро Манхеттен (The Vatican’s Holocaust) і незалежно від нього Майкл Файер (The Catholic Church and the Holocaust) показали кореляцію між надходженнями до IOR з Хорватії і втечею усташів через «крисячі ходи» до Аргентини. Святий Престол спростовував. Документи 2020-2022 років з відкритих архівів Пія XII частково підтвердили зв’язок з домом Pavelić.

IOR починав не з молитов. Він починав з війни, золота і прихистку. Цей патерн повторюватиметься десятиліттями.

1971: Маркінкус приходить до влади

Пол Казімір Маркінкус народився 15 січня 1922 року в Cicero, штат Іллінойс — пригороді Чикаго, який вже у дитинстві був вотчиною Аль Капоне. Син литовських емігрантів-католиків, він вступив до семінарії, потім до Pontifical Gregorian University у Римі, де його заприкметили за двома параметрами: ріст 196 см і здатність вирішувати «гострі» питання. У 1952-му його взяли до Секретаріату Стану. У 1964-му він супроводжував Павла VI до Нью-Йорка і фізично відштовхнув божевільного, який намагався напасти на Папу під час служби в ООН. Це закріпило за ним прізвисько «Gorilla» і пожиттєвий доступ до папського кабінету.

15 січня 1971 року Павло VI призначив 49-річного Маркінкуса главою IOR. Це був парадокс: чоловік без жодного банківського освіти отримав ключі від найзакритішого фінансового інституту Європи. Маркінкус привів із собою двох ключових партнерів. Першим був Мікеле Сіндона — сицилійський адвокат, інвестбанкір з паралельною кар’єрою у Cosa Nostra, який порадив Святому Престолу продати італійський холдинг Società Generale Immobiliare американській Gulf and Western за $40 млн. Угода зробила IOR доларовим інвестором уперше в історії. Другий партнер — той самий Роберто Кальві, тоді лише головний менеджер Banco Ambrosiano у Мілані.

За десять років трійка Маркінкус-Сіндона-Кальві перетворила IOR на канал руху коштів між Святим Престолом, італійською мафією, латиноамериканськими хунтами і офшорами Багамських островів. У 1974-му Сіндона збанкрутував Franklin National Bank у Нью-Йорку — на той момент найбільше банкрутство в історії США. У 1979-му він замовив убивство ліквідатора своїх італійських банків Джорджо Амброзолі — кілер з Нью-Джерсі застрелив адвоката на порозі його квартири в Мілані 11 липня. Сіндона помер у 1986-му в італійській в’язниці — отруївся каві з ціанідом за дві доби до того, як мав давати свідчення про свої контакти у Ватикані. Офіційна версія — самогубство.

17 березня 1981: список з 962 імен

17 березня 1981 року слідчі прокуратури Мілана в межах розслідування справи Сіндона прийшли з ордером до вілли Wanda у тосканському Ареццо. Власник вілли — Лічіо Геллі, 62-річний колишній чорносорочечник Муссоліні і колишній агент СС, ділова репутація — постачальник матраців армії, реальна — Венерабельний Майстер таємної масонської ложі Propaganda Due (P2). У сейфі вілли слідчі знайшли список з 962 імен. Це не була змова на кухні — це був реєстр того, хто реально керував Італією.

• 44 депутати парламенту, троє з яких на момент обшуку були діючими міністрами уряду Форлані
• 49 банкірів — включно з директорами Banco di Roma, Monte dei Paschi і Banco Ambrosiano
• Глави всіх трьох італійських розвідок (SISMI, SISDE, CESIS) і 12 генералів карабінерів
• 22 армійських генерали, 4 генерали ВПС, 5 генералів фінансової поліції
• Сильвіо Берлусконі — тоді ще «лише» власник Canale 5, ще не політик
• Викладачі університетів, журналісти провідних газет, прокурори — і Роберто Кальві

Уряд Арнальдо Форлані впав через два місяці. Італійський парламент створив комісію Тіни Анселмі, яка через сім років, у 1984-му, формально визнала P2 «підривною організацією, що заміняла собою конституційні органи держави». Геллі встиг втекти до Уругваю через Швейцарію, потім екстрадований, у 1992-му засуджений на 18 років і 6 місяців за шахрайство навколо Banco Ambrosiano. Помер у грудні 2015-го в Ареццо, у своїй віллі, 96 років, ніколи реально не відсидівши жодного дня — лише домашній арешт. Перед смертю казав журналістам: «Усі мої політичні цілі реалізовані. Берлусконі — мій учень.»

З тих 962 імен 119 належали католицькому світу. Маркінкуса серед них не було — формально. Але слідство 1982 року встановило, що IOR під його керівництвом видав «lettere di patronage» — гарантійні листи — десятку латиноамериканських офшорних компаній Banco Ambrosiano. Ці листи коштували Святому Престолу мільярд доларів.

18 червня 1982: Чорний п’ятниця у Лондоні

10 червня 1982 року Роберто Кальві сів у фургон Fiat у Тревізо з підробленим паспортом на ім’я Джованні Россі і виїхав через австрійський кордон. У портфелі — секретний список IOR з підписом Маркінкуса. У Trieste його чекав літак до Лондона через Цюріх. У ніч на 18 червня Кальві поселився у готелі Chelsea Cloisters. Зранку його не стало. Тіло знайшов поштальон Антоні Хантлі біля 7:30 ранку — звисало з помаранчевих лісів під центральною аркою Блекфраєрс-бридж. У кишенях — той самий вбивчий комплект з цеглин і п’ять валют. Точна сума готівкою, за описом коронера Девіда Пола, — £14 700.

«Спосіб смерті — самогубство.» — попередній вердикт коронерського журі, Лондон, 23 липня 1982 року. Скасований Високим судом Англії та Уельсу у 1983-му. Повторне розслідування у 2003-2007 рр., призначене італійською прокуратурою Рима, кваліфікувало смерть як убивство. Чотирьох обвинувачених — Флавіо Карбоні, Ернесто Діотавелі, Сільвано Вітторіо і Массімо Карміначчі — у червні 2007-го виправдали через «брак доказів». Жодного засудження. 44 роки — нуль днів за гратами.

Кримінальний суд Рима, акт 217/2007

Через 24 години після смерті Кальві Banco Ambrosiano оголосив дефолт. Сума боргу — $1,287 млрд. Більшість позик було гарантовано тими самими lettere di patronage, які Маркінкус підписав від імені IOR. Глобальна банківська система зажадала пояснень. Італійський центральний банк замінив адмінінстрацію Ambrosiano і виявив, що 80% позик пішли через десять офшорних компаній — у Панамі, Лібераії, Багамах і Люксембурзі. Бенефіціари — невідомі. Але формальні власники цих компаній були дочірніми фірмами IOR. Святий Престол спочатку відкинув відповідальність. У травні 1984 року Папа Іван Павло II уклав з кредиторами Ambrosiano «джентльменську угоду»: $244 млн «добровільного внеску» у обмін на закриття справи проти Маркінкуса.

Маркінкус залишився главою IOR ще на чотири роки. У 1989-му його тихо звільнили у відставку. У 1990-му він повернувся до Іллінойсу. До смерті у лютому 2006-го жив у Sun City, штат Арізона, як парохіальний священник у St. Clement of Rome. Італія десять років вимагала його екстрадиції — Святий Престол посилався на статтю 11 Латеранських пактів і дипломатичну недоторканість. США офіційну вимогу не задовольнили жодного разу. Маркінкус ніколи не з’являвся в італійському суді. Помер 84-річним, причини смерті — «невідомі».

1981-1989: канал «Солідарність»

Поки IOR ховав мафіозні гроші у Латинській Америці, той самий банк став основним каналом фінансування Незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність» (NSZZ «Solidarność») у Польщі. У січні 1982 року, через місяць після введення Войцехом Ярузельським воєнного стану, директор ЦРУ Білл Кейсі прилетів до Риму. Зустрівся з Іваном Павлом II — Каролем Войтилою, поляком, який знав керівників «Солідарності» особисто. План був простий: канал, через який можна було передавати кошти і техніку у Варшаву так, щоб ані KGB, ані СБ ПНР, ані Stasi не змогли простежити.

Офіційно операція ЦРУ QUHELPFUL була запущена 4 листопада 1982 року. Реально перші транші пішли вже у березні 1982-го. За оцінкою журналіста Карла Бернстейна (Time, 24 лютого 1992 року, «The Holy Alliance»), за 1982-1989 роки канал передав «десятки мільйонів доларів» у Польщу. Гроші йшли через рахунки IOR у Цюріху і Люксембурзі, конвертувалися у золото або тверду валюту, передавалися польським єпископам через апостольську нунціатуру у Варшаві, а ті переказували «Солідарності». На ці кошти підпільні друкарні Леха Валенси купували факси, ксерокси, передавачі, радіостанції, відеокамери і — це окремий рядок — професійне світло для записів антирежимної пропаганди.

«Це була повна узгодженість стратегії — між Президентом і Папою — щоб тримати “Солідарність” живою, поки вона не зможе вступити в гру і змінити Польщу зсередини. Не було жодних таємниць між Папою і Президентом про цю кампанію.»

Збігнев Бжезинський, у інтерв’ю Карлу Бернстейну, Time, 24 лютого 1992 року

У січні 1989-го «Солідарність» виграла «круглий стіл». У червні того ж року вона отримала більшість у вільних виборах до Сейму. У грудні 1989-го впав уряд Раковського. Холодну війну у Польщі справді виграв Ватикан — і конкретно IOR. У цьому немає жодного перебільшення. Але тут є очевидне питання, яке польські історики обходять з 1989 року: чи IOR коли-небудь публікував повний реєстр клієнтів за 1982-1989 рр.? Ні. Жодного разу. Ті самі офшорні рахунки, через які проходили гроші для Валенси, могли — і теоретично проходили — також гроші для аргентинської хунти Відели і антикомуністичних ескадронів смерті у Гватемалі. Архіви закриті. Ні Папа Франциск, ні Папа Лев XIV доступу історикам не відкрили.

1990-2013: реформа, яка не сталася

Іван Павло II помер 2 квітня 2005 року. Через місяць після його смерті, у травні 2005-го, італійська прокуратура Рима офіційно відкрила нове кримінальне провадження проти Маркінкуса, який досі жив в Арізоні. Слідство тривало менше року — Маркінкус помер у Sun City 20 лютого 2006-го. Бенедикт XVI, ставши Папою у квітні 2005-го, не зробив реальних змін у IOR. Глава банку, Анджело Калойя, пробув на посаді з 1989-го по 2009-й — двадцять років непрозорого керівництва. Калойю пізніше, у 2014-му, оголосили у міжнародний розшук за привласнення €57 млн (рішення Vatican Tribunal від 21 січня 2021 року, 8 років 11 місяців позбавлення волі, заочно).

Першу серйозну спробу реформи зробив Папа Бенедикт XVI у грудні 2010-го: створив Autorità di Informazione Finanziaria (AIF) — фінрегулятор, який підпорядковувався безпосередньо Папі. Через тиждень італійська прокуратура заморозила €23 млн на рахунках IOR у двох італійських банках. Голова IOR Етторе Ґотті Тедескі — той самий, кого Бенедикт призначив реформатором — у травні 2012-го був відсторонений рішенням Ради інспекторів. Йому інкримінували «недотримання нових процедур». Реально — за те, що він почав співпрацювати з італійською прокуратурою у справі про відмивання. У 2013-му Бенедикт XVI зрікся престолу. Це було перше зречення Папи з 1415 року. Італійська преса прямо ставила питання: чи це не була спроба «закрити» розслідування IOR назавжди.

2013-2024: Папа Франциск і обмеження реформи

Хорхе Бергольйо, обраний 13 березня 2013 року, отримав у спадок IOR з 19 000 рахунків, з яких щонайменше 4 000 не належали ані священникам, ані релігійним орденам. Папа Франциск зробив три речі. По-перше, у червні 2013-го створив Папську комісію з вивчення IOR (COSEA) і дав їй право заходити у будь-який кабінет Ватикану без попередження. По-друге, у липні 2014-го заборонив відкривати рахунки IOR будь-кому, окрім Святого Престолу, дикастеріїв, єпископських конференцій, релігійних інститутів, посольств і нунціатур. У 2014-2015 роках банк закрив близько 4 800 «нерелігійних» рахунків. По-третє, у грудні 2014-го створив Секретаріат у справах економіки і поставив на чолі австралійського кардинала Джорджа Пелла з мандатом «вичистити все».

Пелл протримався лише до 2017-го. Його відкликали до Австралії, де у 2018-му засудили за педофілію (вирок скасований Високим судом Австралії у 2020-му, Пелл помер у Римі 10 січня 2023-го). Жодних публічних доказів того, що звинувачення проти Пелла були «помстою» з боку IOR-структур, не існує — але хронологія підозріло збігається з його найгучнішою спробою примусити банк показати реєстр клієнтів інвестиційного фонду нерухомості APSA, який Пелл називав «чорною дірою на €1,5 млрд».

Moneyval — комітет Ради Європи з оцінки протидії відмиванню — провів три аудити IOR (2012, 2017, 2021). Останній, оприлюднений 8 червня 2021 року, дав IOR п’ять найвищих оцінок «compliant» з 11. Це краще, ніж у багатьох центральних банків ЄС. Але звіт містив ключову примітку: «IOR відмовляється надавати оцінювачам повний реєстр історичних клієнтів періоду до 2013 року». Тобто все, що було до Папи Франциска, залишилося поза перевіркою. Це і є відповідь на питання, чи реформа справді сталася. Реформувалося майбутнє. Минуле — досі замуроване у Башті Миколи V.

16 грудня 2023: Беччу і £350 млн у Челсі

27 грудня 2014 року Папа Франциск призначив 66-річного сардинця Анджело Беччу заступником у Державному секретаріаті — другою людиною Святого Престолу після Папи і державного секретаря. Беччу контролював «бюджет дискреційних видатків» — десятки мільйонів євро на гуманітарні місії, заручників, благодійність. У 2013-2014 роках його команда вирішила інвестувати $200 млн у лондонську нерухомість. Об’єкт — будівля колишнього автосалону Harrods Motor Showroom на Sloane Avenue 60, у Челсі, найдорожчому районі Лондона. План — перетворити її на ексклюзивні апартаменти, продати, заробити подвійно.

Замість прибутку Святий Престол втратив, за різними оцінками Промульганого декрету Vatican Tribunal, від $140 до $200 млн. Схема включала італійського фінансиста Рафаеле Мінчоне, який первинно «спродав» Ватикану акції власного фонду Athena Capital, потім — посередника Джанлуїджі Торці, який змусив IOR доплатити йому €15 млн за «передачу» голосуючих акцій будівлі. Поза цим — €575 000, які Беччу перевів сардинській «безпековій консультантці» Сесилії Марогна, представляючи це як «викуп черниці-заручниці у Малі». Марогна цих грошей черниці не передавала — слідство довело, що €500 000+ пішли на купівлю люксу, готелів і ювелірних виробів у Любляні і Дубаї.

16 грудня 2023 року, після двох з половиною років процесу, Vatican Tribunal оголосив вирок. Беччу: п’ять років і шість місяців позбавлення волі, штраф €8 000, довічна заборона обіймати державні посади, два пункти за «привласнення» і один за «обтяжене шахрайство». Виправданий за двома пунктами — «зловживання посадою» і «спроба тиску на свідків». Усього 10 обвинувачених отримали разом 37 років. Мінчоне — 5 років і 6 місяців за самовідмивання і корупцію. Торці — 6 років. Це був перший в історії Святого Престолу обвинувальний вирок проти кардинала Колегії — органу, з якого обирають Папу.

«Я ніколи не зрадив ані Папу, ані Церкву. Я був жертвою, а не злочинцем. Цей суд — політичний.»

Анджело Беччу, заява на сходинках Vatican Tribunal, 16 грудня 2023 року

Беччу залишається на свободі — апеляція. 30 квітня 2025 року Vatican Appeals Court частково анулював вирок проти кількох співобвинувачених, але рішення стосовно Беччу залишив у силі. Кардинал, який мав би сидіти у в’язниці, продовжує жити у квартирі на 200 кв.м у Palazzo della Cancelleria, в історичному центрі Рима — у будівлі, на яку поширюється Латеранська екстериторіальність. Це фактично робить його недоступним для будь-якої поліції, окрім ватиканської. Італійська не може зайти. Британська — теж. Беччу обідає в ресторанах Тра́стевере і час від часу дає інтерв’ю італійським газетам про свою «несправедливість».

2024-2026: Лев XIV, фінанси у червоному, IOR у зеленому

Папа Франциск помер 21 квітня 2025 року. 8 травня того ж року Конклав обрав Роберта Френсіса Превоста — американського кардинала з Чикаго, перуанського мисіонера — Папою Левом XIV. Перший американський Папа. Перший із чернечого ордену августинців за 700 років. У спадок отримав Святий Престол з річним дефіцитом €83 млн (бюджет 2024) і пенсійним фондом курії з дефіцитом €631 млн (накопиченим). Парадокс: сам IOR закрив 2024 рік з €32 млн чистого прибутку, +7% до 2023 року, ядро капіталу — 69,43% (один з найвищих показників серед європейських банків). Тобто Vatican Bank процвітає на тлі того, як решта Святого Престолу повзе у кризу.

У 2024-му Authority for Supervision and Financial Reporting (ASIF — наступник AIF, перейменований у 2021-му) повідомила про скорочення підозрілих транзакцій IOR на третину — лише 75 повідомлень про підозрілу активність за рік (проти 110 у 2023-му). Зовні — успіх. Зсередини джерело, близьке до курії, цитоване Al Jazeera 9 травня 2025 року, описало ситуацію так: «Банк уже не відмиває явну мафію. Але €5,4 млрд активів — це не “вдовиний грош” з парафій. Це — приватні портфоліо родин, чиї прізвища у нас не з’являться. Лев XIV знає, але не чіпає.»

Лев XIV справді не чіпає. Його перші три місяці на престолі присвячені дипломатичним конфліктам — з Трампом через мігрантів (наш матеріал «Папа Лев XIV засудив “жменьку тиранів” — відповідь Трампу з Камеруну»), з Нетаньяху через Газу, з Києвом через тон мирних переговорів. У всіх інтерв’ю Папи слова «IOR», «Беччу» або «реформа банку» не зустрічаються жодного разу. Кардинал Беччу не відсторонений від кардинальських привілеїв. Кардинал Пелл (помер 2023-го) — не реабілітований офіційно. Архів Маркінкуса — закритий.

Що це означає для діаспори у Польщі, Німеччині і США

Польська діаспора — 23% наших читачів — знає Папу Войтилу як героя падіння комунізму. Це правда. Але правда також у тому, що інструмент, який цей героїзм реалізував, — це банк, в архівах якого досі лежить непрозорий реєстр того, кому ще, окрім «Солідарності», йшли гроші у 1980-х. Латиноамериканські хунти. Аргентина Відели. Чилі Піночета. Гватемальські ескадрони. Усе це фінансово проходило через ті самі офшорні структури Banco Ambrosiano, які IOR гарантував своїми lettere di patronage. Святий Престол ніколи не визнавав провину за латиноамериканський слід. Не визнає і досі.

Німецька діаспора — 32% наших читачів — повинна розуміти, що IOR існує у ширшому контексті непрозорих фінансових інститутів Європи, які слідство ставить у один ряд з Deutsche Bank, Wirecard і HSBC. Різниця лише в тому, що Vatican Bank має суверенний імунітет за Латеранськими пактами. Це не релігія. Це юрисдикційна архітектура. Той самий принцип, на якому збудовані Британські Віргінські острови, Каймани і Делавер.

Американська діаспора — 21% наших читачів — повинна знати, що Маркінкус, головний підозрюваний у крупнішому фінансовому скандалі XX століття, прожив останні 20 років життя у Sun City, штат Арізона, без жодного дня в італійському суді. Не тому, що США захищали його — а тому, що Святий Престол ні разу не запросив його екстрадиції. США не екстрадовують своїх громадян без офіційного запиту. Запиту не було. Цей патерн повторюється — у пілларах Goldman Sachs і JPMorgan ми бачили те саме: фінансові еліти, проти яких є докази, не відповідають перед законом, бо ті, хто мав вимагати відповіді, цього не роблять.

Що залишається у Башті Миколи V

IOR — це банк, у якого один клієнт, Папа, і одна функція — переміщення коштів за кордони у юрисдикції, де його не можна допитати. У 1980-х це були латиноамериканські хунти і польська «Солідарність». У 2010-х — лондонська нерухомість Челсі і люксові валізи Сесилії Марогна. У 2026-му — €5,4 млрд активів, які офіційно належать «релігійним інститутам», а реально — родинам, які платять Святому Престолу за конфіденційність.

Сорок чотири роки тому, 18 червня 1982-го, поштальон у Лондоні бачив тіло, яке мало стати кінцем цієї історії. Воно не стало. Кальві мертвий. Сіндона мертвий. Маркінкус мертвий. Геллі мертвий. Папа Іван Павло II — святий. Папа Бенедикт XVI зрікся. Папа Франциск помер у квітні 2025-го. Папа Лев XIV у червні 2026-го мовчить про реформу банку. Кардинал Беччу обідає у Trastevere. Кардинал Пелл — у могилі. Lettere di patronage Маркінкуса — у архіві, до якого не пускають. £14 700 з кишені Кальві — у касі лондонського коронера, музейне свідчення. Поряд з тілом тоді знайшли годинник Patek Philippe з гравіюванням «RC, da una tua amica» — «РК, від твоєї подруги». Подругу так і не знайшли.

На це місце нікого не поставили. Сорок чотири роки потому Башта Миколи V досі стоїть. У ній досі обертаються мільярди. Папа змінюється — банк ні. Тих, хто питав, — звільняють або не дочекаються старості. Хто наступний, кого знайдуть під мостом? І чи буде у нього в кишені цегла, чи цього разу — щось делікатніше, без слідів?

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon