15 червня, увечері за вашингтонським часом, Дональд Трамп натиснув кнопку на ноутбуці. На іншому кінці лінії — Махоммад Багер Галібаф, спікер іранського парламенту і відомий хардлайнер. Між ними — Джей Ді Венс. Підпис електронний, документ — «півтори сторінки», за словами самого віцепрезидента. Через 96 годин у Женеві мають провести церемоніальну версію того ж самого, з ручкою і столом. Але блокада іранських портів продовжує діяти. 50 000 американських солдатів у регіоні. Нетаньяху каже, що армія не вийде з Лівану, Сирії і Гази. А газолін у США — все ще 4,06 долара за галон.
Це — день 108 війни США з Іраном. День, у який Трамп вперше публічно сказав: «Я дуже щасливий повідомити, що це підписано, угода повністю підписана». Сказав це у Франції, поруч з Емманюелем Макроном. І того ж дня — Бенямін Нетаньяху на пресконференції в Єрусалимі дав зрозуміти: він на цю угоду не зважає.
- Підписали по електронці — і Венс читає Fox News
- Тіло угоди: 60 днів на уран, 30 — на Ормуз, млрд на стіл
- Нетаньяху не виходить — і Бен-Гвір каже «ми не сторона угоди»
- Блокада до п'ятниці, 50 000 солдат, два авіаносці
- Яструби повстають: Дубовіц, Грем, Тіссен — проти Трампа
- Іран святкує «перемогу» — і обіцяє не забути
- Нафта не дешевшає до 2027 року
- «Захисний рекет» Трампа і G-7 у вівторок
- Що це означає для України — і для українців у Європі
- Більше матеріалів
- Трамп помилував засновника Silk Road Ульбрiхта в перший тиждень
- Chat Control в ЄС: 314 MEP проти — і закон все одно ухвалено
- Хусити захопили Мокху і наближаються до Баб-ель-Мандебу
- Нетаньяху подає до суду на Haaretz за звіт про ОАЕ і 7 жовтня
- Сем Бенкман-Фрід програв апеляцію: вирок 25 років остаточний
- Cum-Ex: €55 млрд з платників податків ЄС і мовчання Шольца
Підписали по електронці — і Венс читає Fox News
За даними BBC з посиланням на офіційних осіб у Білому домі, меморандум про взаєморозуміння (MoU) між США та Іраном був підписаний електронно — трьома підписами: Трампом, Венсом і Галібафом. Іранський бік представляв не президент Масуд Пезешкіан, не міністр закордонних справ Аббас Арагчі — а саме голова парламенту, постать з консервативного крила. CNBC у програмі Squawk Box зауважила: участь Галібафа сигналізує, що за угодою стоїть і консервативна фракція режиму. Це важливо. Бо в Тегерані угоду підписують не «голуби», а «яструби».
Венс, який зранку 15 червня встиг дати інтерв’ю Squawk Box і Джейкові Тапперу на CNN, а потім ще й Fox News, описав документ з холодною конкретикою: «приблизно півтори сторінки», «дуже загальний». На запитання, що саме там написано, він процитував лише перший параграф — Іран зобов’язується «до регіональної безпеки і стабільності», включно з припиненням фінансування «терористичних організацій». Усе інше, за його словами, буде «опрацьовано під час технічних переговорів».
«За низкою питань нам ще доведеться все це з’ясувати під час технічного етапу. MoU встановлює рамку, в межах якої іранці отримують вигоди угоди, виконуючи свої зобов’язання.»
Джей Ді Венс, віцепрезидент США, CNN Jake Tapper, 15.06.2026
Журналіст Foreign Policy зауважив у понеділковому аналізі: один з репортерів, який місяцями повідомляв про «майже укладену угоду», отримав у колег прізвисько «хлопчик, який кричав про Iran deal». Бо ці оголошення з’являлися підозріло часто — переважно за хвилини до відкриття азійських ринків. Тепер угода, нарешті, існує. Тільки от її ніхто не бачив. Текст MoU не оприлюднено. Венс на Fox News натякнув, що Трамп може опублікувати документ ще до п’ятничної церемонії в Женеві. Може. А може й ні.
Перед цим був день 107 — коли ми ще обговорювали Цюріх 19.06 і 14 пунктів за $4 млрд. За добу місце церемонії змінилося з Цюріха на Женеву. Цифра $4 млрд (за нашими даними попереднього раунду) у новому викладі від іранського агентства Mehr виросла до $12 млрд розморожених активів. Третя зміна — Трамп тепер відкрито припускає не 20-річний, а 15-річний термін призупинення збагачення урану. Деталі гуляють. Стабільним залишається лише одне — публічно текст ніхто не бачив.
Тіло угоди: 60 днів на уран, 30 — на Ормуз, $12 млрд на стіл
Те, що офіційні особи погодилися розкрити, складається з кількох уламків. Перший: ціль номер один — повторне відкриття Ормузької протоки протягом 30 днів. Друге — продовження режиму припинення вогню на 60 днів. Третє — за ці 60 днів сторони мають дійти технічної угоди про «зниження ступеня збагачення» іранського високозбагаченого урану і встановлення системи моніторингу ядерної програми. Це переказує Axios, посилаючись на джерела в адміністрації. У форматі: «це доволі складне завдання з огляду на» — і подальший текст урізаний.
Управління протокою переходить до спільної відповідальності Ірану і Оману. Прес-секретар МЗС Ірану Есмаїл Багаї зробив окрему заяву щодо платежів за прохід суден:
«Згідно з MoU, Іран і Оман відповідатимуть за управління проходом через Ормузьку протоку. Іран не прагне запровадити мита. Однак в обмін на навігаційні послуги, захист довкілля, страхування та інші морські послуги Іран стягуватиме необхідні збори.»
Есмаїл Багаї, речник МЗС Ірану, 15.06.2026
«Не мита, а збори за послуги». Класичне формулювання, з якого роками виростають кризові ситуації для танкерних компаній. Власне, перший конфлікт можна спрогнозувати ще до того, як перший танкер пройде новим маршрутом — бо хто, як і скільки буде платити, в тексті незрозуміло.
Фінансова частина — теж туманна. Mehr повідомив, що США розблокують $12 млрд іранських активів до початку ядерних переговорів. Не після. До. Багаї підтвердив: «угода забезпечує розморожування всіх іранських активів і вирішує питання компенсації за збитки воєнного часу». Заявлене «вирішення» — це формулювання, яке нічого не зобов’язує. Якщо Foreign Policy має рацію у своїй оцінці, MoU фактично віддає гроші зараз — а ядерні поступки лишає на потім. Це і є головна претензія яструбів, до яких ми зараз перейдемо.
Один важливий нюанс зі слів Венса. На запитання про умови контролю він сказав, що Іран дасть «верифікований обов’язок не створювати ядерну зброю». Це формулювання — копія першого параграфу JCPOA 2015 року, який Трамп розірвав у 2018-му. Іран взяв ті ж самі зобов’язання ще у 1970 році, коли ратифікував Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Тобто пункт перший «нової» угоди — це повтор пункту першого старої. За яку Трамп вісім років поспіль публічно називав Обаму зрадником. На це звернув увагу The Intercept ще 15 червня. І не випадково.
Нетаньяху не виходить — і Бен-Гвір каже «ми не сторона угоди»
Поки Трамп позував з Макроном перед камерами у Парижі, в Єрусалимі Нетаньяху виходив до своїх. Його позиція — це удар по угоді ще до того, як її формально підписали в Женеві.
«Ізраїльські сили залишатимуться в безпекових зонах у Лівані, Сирії і Газі стільки, скільки буде необхідно, і збережуть свободу дій проти атак. Іран не отримає ядерної зброї — з угодою чи без неї.»
Бенямін Нетаньяху, прем’єр Ізраїлю, пресконференція в Єрусалимі, 15.06.2026
Деталь, на яку CNN і BBC звернули увагу: американські посадовці підтвердили, що вихід ізраїльських сил з ліванської території не є умовою угоди. Ізраїль зберігає «право на самозахист». Сторона переговорів — США. Сторона угоди — Іран. Третій актор — Ізраїль — формально не зобов’язаний ні до чого. Як це поєднується з обіцянкою Шарифа про «негайне і постійне припинення військових операцій на всіх фронтах, включно з Ліваном» — питання відкрите.
Кілька годин після оголошення угоди ліванські медіа повідомили про смертельний ізраїльський удар по автомобілю на півдні Лівану — перший з моменту перемир’я. Хезболла, за її ж заявою, відповіла ракетами і дронами по ізраїльських позиціях. Цикл, від якого мали відмовитися, поновився за пів дня. Ще 14 червня ми описували, як Трамп публічно конфліктував з Нетаньяху через удар по Бейруту. Тепер цей конфлікт став інституційним.
Найвідвертіше виступив міністр національної безпеки Ізраїлю Ітамар Бен-Гвір. У своєму Telegram-каналі він написав без політесу: «Угода Трампа нас не зобов’язує. Ми не сторона цієї угоди». Це не просто фронда — це публічна відмова виконувати домовленість союзника. Трамп відреагував у властивому йому стилі, назвавши Нетаньяху «дуже складним хлопцем», який «має бути дуже вдячним» США. І додав, що якби Іран мав ядерну зброю, «Ізраїль не існував би й двох годин». Ці слова — натяк на торгування. Натяк, який Тель-Авів почув.
Заради повноти картини: ізраїльські сили все ще контролюють фортецю Бофор у Лівані — найглибша окупація за 26 років. Жоден пункт MoU цього не торкається. І саме тому Ліван продовжуватиме горіти й після п’ятничного підпису в Женеві.
Блокада до п’ятниці, 50 000 солдат, два авіаносці
Найцікавіше у «припиненні війни» — те, що воєнна машина залишається в повній бойовій готовності.
15 червня старший представник адміністрації Білого дому провів спецбрифінг для журналістів і прямо заявив: «План полягає в тому, щоб зберігати поточну військову поставу під час подальших переговорів. Ми сподіваємося скоротити її, але поки що ми цього не робимо». На запитання чому — відповідь була передбачуваною: «Ми хочемо переконатися, що іранці зроблять те, що пообіцяли». Цю позицію підтвердив адмірал Бред Купер, глава Центрального командування США: у регіоні залишаються близько 50 000 американських військових, два авіаносці — USS Abraham Lincoln та USS George H.W. Bush — і їх ніхто не відводить.
Блокада іранських портів, яку Трамп публічно «зняв» у пості на Truth Social ще в неділю, теж залишається. Анонімне джерело у воєнно-морському командуванні в коментарі The War Zone сформулювало це з документальною точністю: «Блокада триває і, очікується, залишатиметься на місці до підписання MoU в п’ятницю». Не зараз. До підпису. Тобто ще 96 годин — як мінімум — танкерам не можна. За даними CENTCOM, станом на 12 червня, було знерухомлено 9 суден, які намагалися прорвати блокаду, і перенаправлено ще 139. Чи буде CENTCOM продовжувати стріляти по суднах, які тепер вирішать, що їм можна? Офіційно — без коментарів.
Трамп описав ситуацію інакше. У пресконференції у Франції він сказав: «Кораблі вже починають виходити. До п’ятниці буде відкрито повністю». На Truth Social — «Кораблі починають рухатись, багато з них завантажені нафтою, виходять з Ормузької протоки. Вони йдуть південним “хайвеєм”, який повністю безпечний, захищений і незаймана зона». Слова «Ships of the World, start your engines» — це з його ж посту в неділю, у день його 80-річчя. Картина, яку малює президент, не співпадає з тим, що описує власне джерело у Військово-морському командуванні. Чия версія правдива — побачимо у п’ятницю.
Яструби повстають: Дубовіц, Грем, Тіссен — проти Трампа
Найгостріший удар по угоді приходить не з Тегерана. Він приходить від тих, хто рік тому штовхав Трампа у війну.
Марк Дубовіц, виконавчий директор Foundation for Defense of Democracies — структури, яка десятиліттями розробляла санкційну архітектуру проти Тегерана — написав у Х минулого тижня: «Жодної угоди краще за погану угоду». У неділю, відразу після оголошення, він закликав «зачекати на більше інформації — і не поспішати з висновками, перш ніж проковтнути спін з Тегерана, Ісламабаду, Дохи чи, заради чесності, Вашингтона». Це говорить людина, чий інститут офіційно консультує Білий дім.
Сенатор Ліндсі Грем, який ще минулого тижня вимагав висадити війська на іранському острові Харг як «гру-чейнджер» у переговорах, у неділю висловив занепокоєння, що «Іран і команда Трампа, схоже, не на одній сторінці» щодо ядерної програми. Грем — це той самий політик, який блефував Харгом, поки Світовий банк різав прогноз зростання США до 2,5%. Тепер він блефує знову — але вже зі скепсисом.
Колумніст Washington Post Марк Тіссен сформулював позицію хардлайнерів найвідвертіше: «Трампу не потрібна угода! Завершіть список цілей, відкрийте протоку і оголосіть перемогу!» Це — позиція тих, хто протягом 108 днів вимагав «остаточного рішення». І саме вони зараз — найголосніші противники угоди.
Демократи, природно, не упускають момент. Лідер меншості у Палаті представників Хакім Джеффріс назвав Трампа таким, що «безрозсудно» розірвав ядерну угоду 2015 року. Цифри, які Демократи будуть нагадувати кожен день: 13 загиблих американців, понад $70 млрд витрат, споживча інфляція 4,2%. За оцінкою FP, війна виявилась «фіаско» — і вона «фактично виправдала» JCPOA 2015 року як необхідний компроміс. Тобто з’ясувалося: навіть з відкритою війною кращої угоди досягти не вийшло. Палата представників, нагадаємо, ще 9 червня 215 голосами проти 208 ухвалила резолюцію про припинення повноважень президента вести війну з Іраном. Той самий політичний фонт, який тепер судитиме MoU за Iran Nuclear Agreement Review Act.
Аналітик Foreign Policy сформулював це сухо і вбивчо: «Люди, які повели президента садовою стежкою до війни, тепер звинувачують його за її припинення». Звучить як цинічна ремарка. Але вона описує реальну механіку американської політики 2026 року.
Іран святкує «перемогу» — і обіцяє не забути
З іншого боку — інша риторика. Заступник міністра закордонних справ Ірану Каземе Гарібабаді в ефірі іранського державного телебачення розповів, що угода була досягнута після «майже 14-15 годин довгих переговорів» катарських посередників у Тегерані. Це означає, що формальна частина процесу зайняла менше доби. Усе інше — місяці. 13 червня ми вже фіксували, що рамкова угода узгоджена через пакистанського прем’єра Шехбаза Шарифа. Тепер Шариф у Національній асамблеї в Ісламабаді підтвердив: «оголошено негайне і постійне припинення військових операцій на всіх фронтах, включно з Іраном, Америкою і Ліваном».
Тон тегеранських заяв — переможний. Центральний штаб іранської армії Хатам аль-Анбія опублікував комюніке, в якому стверджується, що іранці разом зі збройними силами і «проксі і союзниками в регіоні» показали США та Ізраїлю, що ті «не мають іншого вибору, окрім як прийняти поразку і капітуляцію». Це той самий Іран, чию ядерну програму бомбили з лютого. Той самий Іран, чиї порти блокували три з половиною місяці. І саме він публічно оголошує перемогу.
«Ця перемога була здобута завдяки абсолютній національній згуртованості, під мудрим керівництвом Вищої ради національної безпеки і всіх державних опор. Рух до дипломатії не означає, що ми коли-небудь пробачимо чи забудемо злочини проти іранської нації. Пошук справедливості за наших мучеників — постійний.»
Есмаїл Багаї, речник МЗС Ірану, заява від 15.06.2026, цитована The Intercept
Окремо — МЗС Ірану випустило заяву, в якій підкреслило: Тегеран зберігає «глибоку недовіру» до США, і угода є «лише кроком до зменшення напруги». Не до миру. До зменшення напруги. Президент Лівану Жозеф Аун у своїй заяві висловив сподівання, що домовленості «втіляться в практичні кроки, що покладуть остаточний край циклу насильства». Перші 12 годин після угоди показали — поки що не втіляться.
Один деталь, який пройде повз більшість заголовків. The Intercept нагадав: 8 квітня Білий дім уже оголошував угоду з Іраном «про припинення вогню і відкриття Ормузької протоки». Угода розпалася за кілька тижнів. Аналогічну схему повторили зараз — з більш помпезним підписанням. Чи витримає вона довше за квітневу — побачимо до серпня.
Нафта не дешевшає до 2027 року
Найболючіша для звичайних людей частина — нафта. І тут реальність розходиться з ентузіазмом Трампа, який пообіцяв, що ціни «впадуть як камінь».
Цифри по США станом на 15 червня: середня ціна за галон бензину — $4,06. Для порівняння, 28 лютого, коли США та Ізраїль вперше вдарили по Ірану, ціна стояла на $2,98. Тобто війна додала майже долар до галону за 108 днів. За даними останнього звіту Бюро статистики праці, енергетичні ціни зросли на 7,7% за останні два місяці і на 40% за рік. Це інфляція, яку ніхто не списав з рахунку.
Чи відкриття протоки розв’яже цей вузол швидко? Експерти кажуть — ні. Патрік Де Хан, голова аналізу нафтового ринку в GasBuddy, прокоментував Al Jazeera обережно:
«Потенційна угода, до якої США та Іран дійшли цими вихідними, безумовно, може прокласти шлях до ще нижчих цін у найближчі два-три дні, як ми бачили на вихідних. Але може знадобитися багато місяців, якщо не понад рік, щоб глобальні нафтові запаси відновилися до довоєнних рівнів.»
Патрік Де Хан, GasBuddy, для Al Jazeera, 16.06.2026
За його прогнозом, споживачі не побачать довоєнних цін на бензин «до 2027 року, навіть якщо припинення вогню витримає». Джон Діл, керівник напряму ринків капіталу в інвестбанку Post Oak Group, додав ще одну причину: «У постачальницькому ланцюгу багато компаній мають поповнити запаси — включно зі стратегічним резервом США — і виконати контракти, які стояли на паузі останні місяці». Бочки існують. Танкери — обмежені.
Реальна проблема — інфраструктурна. За даними Міжнародного енергетичного агентства, під час війни виробництво нафти впало на 14 мільйонів барелів на день — це 14% світового попиту. Деякі НПЗ, які закривали з обережності, можуть вийти на 95% потужності протягом 40-60 днів — це оцінка Бадера Нурреддіна, голови досліджень Vitol Bahrain, для Reuters. Ті, що пошкоджені у бойових діях, відновлюватимуться значно довше. А ще є портові «вузькі місця». Як сформулював Джон Діл: «Транспортна потужність — це, мабуть, найзначніше обмеження».
Логіка нафтовиків — обережна. Марк Джонс, професор політології Університету Райса, пояснив для Al Jazeera, чому виробники не поспішатимуть з повним відновленням: «Багато з них можуть не хотіти перезапускати виробництво, поки вони не переконаються, що мир триватиме. Бо останнє, чого вони хочуть, — це понести затратні зусилля з перезапуску виробництва, побачити, як конфлікт відновлюється, і знову мати все це зупиняти». Це — раціональна обережність. І це означає одне: бензин у Європі та США буде дорогий ще довго.
«Захисний рекет» Трампа і G-7 у вівторок
Окремо. У неділю Трамп публічно припустив: якщо США не підпишуть остаточну ядерну угоду з Іраном, Штати можуть стати «опікуном Близького Сходу» — у обмін на «20% доходів регіону». The Intercept прокоментував це формулюванням «схема вимагання, подібна до варварійських держав XIX століття» — Триполі і Алжиру, з якими США воювали у 1801-1805 і 1815-1816 роках. У сучасному прочитанні — це експортна модель «протекційного бізнесу», на яку відкрито не наважувалося ні Обамове, ні Бушеве, ні Клінтонове, ні Бйденове адміністрації. Трамп — перший. І сказав це не в кулуарах, а публічно.
16 червня в межах G-7 у Франції планується спецсесія по Ірану — з участю лідерів Єгипту, Катару і ОАЕ. Це означає одне: Європа і Близький Схід будуть запитувати Трампа, що саме США підписали — і на яких умовах вони готові «гарантувати безпеку». Велика Британія і Франція раніше вели плани щодо захисної місії для танкерів у Ормузькій протоці. Трамп у пресконференції сказав, що США «не потребуватимуть багато допомоги», але «не вважає поганою ідеєю мати корабель чи два» від інших країн. Тобто європейські партнери опиняються у ролі підрядників — не союзників.
Ось і вся структура нового близькосхідного порядку: США тримають карти, Іран тримає Ормуз, Ізраїль тримає Ліван-Сирію-Газу, Європа платить за послуги. Не зовсім та «нова стабільність», про яку говорив Венс.
Що це означає для України — і для українців у Європі
Для нашого читача — українсько-мовної діаспори у Берліні, Варшаві, Чикаго — ця угода має чотири практичних наслідки.
Перший. Трамп переключається. 108 днів його адміністрація була зосереджена на Близькому Сході. Зараз настає вікно, коли він має вільні руки для повернення до української теми. Як саме він повернеться — питання відкрите. Враховуючи його стиль укладання угод з Тегераном («півтори сторінки», «деталі потім»), не варто очікувати ретельно підготовленого плану. Скоріше — несподіванка.
Друге. Нафта не дешевшає швидко. Для України це означає, що паливо для ЗСУ й цивільної логістики залишиться дорогим до осені — а можливо, до 2027 року. Для діаспори в Європі — продовження інфляції на пальне, опалення, продукти. Берлін, Варшава, Лондон уже бачили подорожчання на 30-40% за рік. Друга хвиля — не виключена.
Третє. Модель «протекційного бізнесу» Трампа. Якщо Білий дім справді почне вимагати «20% доходів» регіонів за безпекові гарантії, ця ж модель може бути запропонована Європі. У контексті дискусій про розміщення ядерної зброї США у Польщі та країнах Балтії це звучить вже не як гіпотеза. Україна, що б не сталося після перемир’я, в цій моделі — теж об’єкт торгу.
Четверте. Прецедент електронного підпису. Звичайно, Іран — особливий випадок. Але формула «підписали по ноутбуках, церемонія потім» — це новий стандарт. У близькому майбутньому будь-яка велика угода з участю Трампа може бути «підписана» ним без узгодження зі союзниками, без публікації тексту, без верифікації. І це окрема загроза. Бо те, що в неділю було «угодою», у вівторок може бути «непорозумінням».
Колись Венс пообіцяв, що ця угода «фундаментально трансформує Близький Схід на наступні 50 років». Поки що вона не трансформувала навіть наступні 50 годин — Нетаньяху не виходить, ракети летять, нафта стоїть, блокада діє. 96 годин до Женеви. Що зміниться за цей час — вирішить не текст MoU, а те, чи Бен-Гвір ще раз напише в Telegram, що Ізраїль «не сторона цієї угоди».
А ще — чи Махоммад Багер Галібаф, людина, яка натиснула «підписати» з боку Тегерана, не зробить так само наступного тижня з протилежним знаком.
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon
