Іран день 105: MOU узгоджено через Пакистан — Ормуз відкривається

12 червня 2026 року, пізно ввечері за Ісламабадом, прем’єр Пакистану Шегбаз Шаріф підтвердив: фінальний текст Меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном узгоджено. Через кілька годин те саме повторив іранський міністр закордонних справ Сейєд Аббас Аракчі — у прямому ефірі державного телебачення. Трамп натомість назвав витоки в іранських ЗМІ «фейком». Між заявами трьох столиць — приблизно 105 днів війни, яка почалася 28 лютого зі спільних ударів США та Ізраїлю по іранській території. І один документ, якого ще ніхто не підписав.

Якщо MOU справді буде підписаний у вихідні, як прогнозує Аракчі — світ отримає першу за 105 днів реальну перспективу зняття блокади Ормузу. Через цю протоку щодоби проходить близько 20% світової нафти та зрідженого газу. Через неї ж проходить значна частина того, що формує ціни на пальне, добрива і зерно у Європі — а отже у Берліні, Варшаві та Тернополі. Ця стаття — про те, що насправді записано в угоді, кого до неї не запросили, і чому цей мир радше пауза перед наступним раундом, ніж кінець війни.

Що сталося 12 червня: документ, який існує і не існує одночасно

Послідовність подій п’ятниці виглядала так. Зранку Аракчі заявив у державних медіа, що угода «ніколи не була настільки близькою». Спікер іранського меджлісу Мохаммад Бахер Галібаф додав короткий, але показовий пост: «Взяті зобов’язання мають виконуватись». Це звучало одночасно як обіцянка і як попередження — комусь у Тегерані, комусь у Вашингтоні, можливо одразу обом.

У середині дня іранські медіа опублікували деталі того, що назвали «угодою з 14 пунктів». Реакція з Білого дому була миттєвою. Дональд Трамп заявив, що опубліковане «не має нічого спільного з реально узгодженими умовами» і «не має відношення до правди». Те, що цю заяву він зробив у Truth Social, а не на брифінгу, — деталь не випадкова. Трамп систематично використовує власну платформу, щоб дистанціюватись від офіційних позицій, залишаючи простір для маневру. Це не дипломатія, це переговорний стиль торгівця нерухомістю.

За кілька годин на сцену вийшов Шегбаз Шаріф. Прем’єр Пакистану підтвердив, що Меморандум про взаєморозуміння (MOU) між США та Іраном узгоджено й очікує на формальне затвердження. Пакистанська роль як посередника — не нова, але саме в цей раз вона документована найповніше. Про неї ми писали раніше: Іран день 72: Тегеран дав відповідь США через Пакистан. Ще тоді Ісламабад фактично став дипломатичною поштою між сторонами, яким не дозволено говорити напряму.

Аракчі ввечері 12 червня сказав про умови наступне.

«Як тільки фінальні етапи наших переговорів буде завершено, ця угода буде підписана і оголошена. Це може статися найближчими днями. Я дуже сподіваюся.»

Сейєд Аббас Аракчі, міністр закордонних справ Ірану, державне телебачення, 12 червня 2026

Але разом з тим він відверто визнав, що рішення не ухвалене. У Вищій раді національної безпеки Ірану «є прихильники і противники» поточної редакції угоди, сказав міністр. «Колективне рішення поки не ухвалене. Поки що треба чекати. Якщо угоду схвалять, її буде підписано дистанційно». Останнє формулювання — про дистанційне підписання — деталь, яка зазвичай означає одне: жодна зі сторін не готова з’явитися на спільну фотографію.

14 пунктів, які Трамп заперечує — а у звітах вони залишаються

Брифінг американських чиновників у п’ятницю по обіді — те, що насправді дає каркас угоди. Йдеться про щонайменше шість підтверджених позицій, плюс кілька, що залишаються в підвішеному стані. Цей перелік ми збираємо за матеріалами BBC, Al Jazeera та офіційних коментарів обох столиць.

• Стратит Ормузу відкривається. Іран припиняє блокаду. Натомість США знімають морську блокаду іранського судноплавства. Обидві дії — «майже одразу» після підписання.
• 60-денний переговорний період. Після підписання MOU починається двомісячний раунд переговорів, зосереджений на іранському збагаченому урані.
• Збагачений уран — знищення на місці. За підсумками 60-денного раунду весь збагачений матеріал має бути знищений на території Ірану, без вивезення.
• Жодних грошей наперед. Американські чиновники наголосили: ніяких розморожень активів до того, як Іран виконає свої зобов’язання. Поетапна реінтеграція в глобальну економіку.
• Кінець фінансування проксі. Іран припиняє підтримку «проксі-сил у регіоні» — формулювання, що стосується насамперед «Хезболли», але теоретично і ширшого кола.
• Логіка «продуктивності, а не довіри». Дослівне формулювання американських джерел: угода базується не на довірі та обіцянках, а на «виконанні». Іран отримує економічні бонуси тільки після перевірки виконання своїх кроків.

А тепер про те, чого там, схоже, немає. Перше — це не «14 пунктів» Тегерана місячної давнини. Той варіант, який ми розбирали у матеріалі Іран день 74: Тегеран — «приймайте 14 пунктів», був жорсткішим до США і містив пряму вимогу про розморожування коштів до підписання. Сьогодні цього в умовах немає — і саме тому Аракчі обережно говорить про «прихильників і противників».

Друге — Трамп уже двічі переписував текст. Про останню редакцію ми писали тиждень тому: Трамп переписав угоду з Іраном втретє — Qeshm у вогні. Кожна нова правка зсуває баланс на користь Вашингтона. Тегеран щоразу проковтує — бо альтернатива гірша, нафта блокована, інфляція 70%, виборний цикл попереду. Але кожна правка робить угоду крихкішою. Достатньо одного інциденту в Ормузі — і Вища рада нацбезпеки знову замовкне.

Трете — формулювання «закінчення конфлікту між Ізраїлем і Хезболлою в Лівані», яке нібито є в іранській версії MOU, у американській версії звучить інакше: США згадують «припинення фінансування проксі». Це не те саме. Ізраїль публічно заявив, що продовжуватиме удари по «Хезболлі», якщо та не припинить атаки на північний Ізраїль. Прем’єр Беньямін Нетаньягу не зобов’язаний виконувати MOU, якого не підписував. Це окрема дірка в угоді — і про неї варто говорити окремо.

Пакистан і Катар: посередники, які не випадково

Кого нема за столом — питання важливіше, ніж хто є. За столом нема Євросоюзу. Нема Москви. Нема Пекіна. Нема навіть Туреччини, попри весь публічний ентузіазм Ердогана з приводу «балансування». А є дві столиці, які ще десять років тому не сприймалися б серйозно у такій ролі.

Пакистан. Країна, яка має ядерну зброю, але не має нафти. Країна, яка балансує між Китаєм та США. Країна, яка з 80-х років має тісні розвідувальні зв’язки з ОАЕ та Саудівською Аравією, а одночасно — стратегічне партнерство з Іраном через спільний кордон у 909 кілометрів. Ісламабад розуміє внутрішню кухню Тегерана краще, ніж будь-яка західна столиця. І, що головне, не має у власному регіоні економічних інтересів, які тиснули б на нього виходити з гри.

Катар. Маленький еміратс з найбільшою у світі американською військовою базою (Аль-Удейд), бюджет якої виглядає скромно лише на тлі того, що Катар робить через свій суверенний фонд та Al Jazeera. Доха — це місце, де офіційно засуджують ХАМАС, неофіційно фінансують ХАМАС, приймають делегації Талібану, а ще приймають аеропорт переговорів з Іраном. Це не «нейтральний посередник» — це професійний посередник, що заробляє на ролі.

BBC у своєму матеріалі чітко зафіксував: «обережний оптимізм усіх сторін — США, Ірану, Пакистану й Катару, який також допомагав з посередництвом». Це перший раз за весь конфлікт, коли в офіційному формулюванні з’являється Катар поряд із Пакистаном. До цього Доха була тіньовим гравцем. Тепер її витягли на світло — і, схоже, не випадково. Якщо угода зірветься, відповідальність розділять не лише Тегеран і Вашингтон, а й посередники. Доха цього зовсім не хотіла, але прийняла — бо альтернатива (продовження війни) гірша для її газового експорту через той самий Ормуз.

А де Європа? Її фактично відсунули. На саміті G7, який проходить у ці самі дні, Іран — у порядку денному, але ніхто з лідерів не запрошений за стіл переговорів. Трамп демонстративно ставить Європу перед фактом. Це продовжує лінію, яку ми бачили з Україною: великі рішення Білого дому ухвалюються без союзників, а потім їм пропонують долучитись до фінансування результату. Берлін мовчить. Париж робить заяви, які не мають впливу. Лондон коментує. Брюссель готує санкційний пакет, який ризикує стати застарілим до моменту підписання.

Ормуз і нафтова логіка: чому 20% — це число, яке всім снилось

Стратит Ормузу — це не просто географія. Це найвужче місце світової економіки.

За даними BBC і американського Управління енергетичної інформації, через цю протоку щодоби проходить приблизно 20% світового експорту нафти та зрідженого природного газу. Йдеться про близько 17–18 мільйонів барелів сирої нафти на день, плюс понад 80 мільйонів тонн ЗПГ на рік — переважно катарського. Коли 28 лютого 2026 року Іран фактично закрив Ормуз для іноземного судноплавства й почав вимагати плату за прохід, ринок відреагував миттєво.

Brent, який у січні був на рівні $76, до середини квітня досяг піка у $107. На момент середини червня — повертається в районі $94, з різкими стрибками. Кожен виток ескалації між Тель-Авівом і Тегераном — це плюс $3-5 на барель. Кожна заява Шегбаза Шаріфа про «угоду близько» — це мінус $2. Це не звичайна торгівля, це торгівля на нервах. Про вплив цих коливань ми писали у матеріалі Kharg-блеф Трампа: World Bank ріже 2,5%, Brent $94, інфляція 4%.

Те, що Аракчі сказав про управління Ормузом — окрема тема. Цитата дослівно: «Управління протокою більше не буде таким, як раніше». Тобто навіть після відкриття судноплавства Іран має намір залишити за собою якусь форму контролю. Можливо, у вигляді плати за прохід (запровадженої під час блокади), можливо — обов’язкової реєстрації суден, можливо — інспекцій. Це деталь, яку треба ловити. Бо саме на ній, ймовірно, посипалось перше квітневе перемир’я — і саме її США будуть тестувати у першу чергу.

Вартість блокади для самої американської військової машини теж не маленька. За підрахунками, які ми наводили раніше — блокада Ормузу коштує США близько $30 млн на добу, $25 млрд за 73 дні. Це паливо, боєприпаси, флот у морі без ротації, накопичена втома екіпажів. Пентагон офіційно цього не визнає, але неофіційно — Білий дім розуміє, що утримання блокади на рівні постійної готовності більше місяця-двох не стійке.

І ще один пункт: ОАЕ. Емірати ще у травні почали прискорювати проєкт обхідного трубопроводу Захід-Схід через Фуджейру — про це окрема стаття: ОАЕ прискорює West-East Pipeline: як Емірати обходять Ормуз. Це означає, що навіть після підписання MOU стратегічна ставка регіону вже зроблена: на структурну незалежність від Ормузу. Іран це теж знає. І ця знана незалежність зменшує її переговорну вагу в наступних раундах.

$10 млрд ОАЕ: гроші, які або є, або нема

Окремий вузол угоди — заморожені іранські кошти в ОАЕ. Цю тему 12 червня першим вкинув Reuters, посилаючись на два регіональні джерела. Цифри звучать так: ОАЕ погодилися розморозити у сумі $10 млрд, з яких понад $3 млрд уже передані. Альтернативна цифра, яка з’являється у роботах інших агентств — $20 млрд загального обсягу.

Через кілька годин — категоричне спростування з Абу-Дабі.

«Об’єднані Арабські Емірати категорично спростовують повідомлення, що циркулюють у деяких міжнародних медіа, щодо передачі або конверсії будь-яких коштів із ОАЕ до Ісламської Республіки Іран.»

Заява МЗС ОАЕ, 12 червня 2026

Так буває завжди в подібних випадках. Reuters публікує цифру з посиланням на джерела, столиця її офіційно спростовує, а через два тижні з’ясовується, що цифра була близькою до реальності. Це не означає, що Reuters неправий. Це означає, що інформацію зливають у потрібний момент, а потім столиця грає у «нічого не знаємо», щоб не дратувати внутрішню опозицію — у випадку ОАЕ це переважно консервативне духовенство та частина політичної еліти, для якої будь-яке примирення з Іраном пахне зрадою.

За даними Al Jazeera, переговори про розморозку йшли через ключову фігуру — шейха Тахнуна бін Заїда аль Нахьяна, радника з нацбезпеки ОАЕ і фактичного співправителя країни. Саме він зустрічався з представниками Корпусу вартових ісламської революції. Умови ОАЕ за цією схемою прості: Іран припиняє ракетні та дронові удари по Емірат, відбудовуються двосторонні зв’язки, обмін розвідданими, економічне співробітництво. Тобто це не просто «гроші назад» — це повноцінне нормалізаційне врегулювання, у якому розморозка коштів — лише один пункт.

Цікаво, що американські чиновники у тому самому брифінгу 12 червня прямо відкинули ідею «грошей наперед». Чи означає це, що ОАЕшні $3 млрд, які нібито вже передані, проходять поза каналом MOU? Цілком можливо. ОАЕ і Іран мають свою двосторонню логіку, яка не обов’язково збігається з логікою Вашингтона. Емірати втомились від ракет — і платять, не питаючи Білого дому. Це нюанс, який варто тримати в голові: «мир» 105 дня ймовірно складається не з однієї угоди, а з трьох-чотирьох паралельних, кожна зі своїми умовами.

Чого немає в MOU: Ізраїль, Ліван, Газа

Ізраїль не за столом. Це сказано прямо. BBC цитує американського чиновника: «Ізраїль не залучений до переговорів». Формально мета MOU — «продовження перемир’я» та початок переговорів про збагачений уран. Але реально війна, яка тлумачно називається «Іран-війна», з самого початку була трикутником: США, Ізраїль, Іран. Удар 28 лютого виконали разом США та Ізраїль — про це у нас публікувалось багато матеріалів, від Apache над Ормузом до 11 ракет на Ізраїль.

Тепер Нетаньягу опиняється в незручному положенні. По-перше, у нього вибори. Виходити з війни без політичних дивідендів він не може. По-друге, у нього своя війна з «Хезболлою» у Лівані. Угода, яка не зачіпає північний фронт, дає Тегерану пас на дальше озброєння південно-ліванських проксі. По-третє, Нетаньягу публічно ще на цьому тижні заявив: Ізраїль продовжить удари по «Хезболлі», якщо вона не припинить атаки на північний Ізраїль. Це позиція, з якою не торгуються через посередників — це позиція для прямого діалогу.

Тегеранська сторона наполягає, що завершення конфлікту Ізраїль-«Хезболла» — частина MOU. Американська — обходить це формулювання. Така дірка зазвичай і вибиває угоди. Достатньо одного удару Цахалу по південному Лівану через тиждень після підписання — і Тегеран матиме привід оголосити, що американці порушили дух домовленостей. Те, що Аракчі вже зараз говорить про «прихильників і противників» серед Вищої ради нацбезпеки, означає, що цей сценарій усередині режиму активно обговорюється.

Газа в угоді не згадується взагалі. Це окрема тема, де гуманітарна катастрофа триває паралельно — без будь-якого зв’язку з ормузькою дипломатією. Іран при цьому продовжує риторичну підтримку ХАМАС, але реальна військова допомога з боку Тегерана давно зведена до публічних заяв. Цей вакуум, до речі, заповнює Катар — той самий «посередник» з MOU. Замкнене коло, в якому виграють всі, окрім палестинців у Газі.

Що це означає для українців у Європі

Наша головна аудиторія — українська діаспора в Німеччині, Польщі, США. Ваше питання: «А мені це чим важливо?» Відповідаємо чесно.

Перше. Якщо MOU підписують і Brent падає до $80-85 — це менше пального на заправці у Дортмунді, менше газу у платіжках у Варшаві, менший тиск на німецьку промисловість, яка останні три роки виживає на дорогій енергії. Це не «економічне диво», це повернення до більш-менш керованого 2024 року. Але цього достатньо, щоб ВВП Єврозони у другому півріччі повернувся з мінусу в плюс. Експерти World Bank уже закладали падіння на 2,5% у поточному сценарії з війною.

Друге. Якщо Європа залишається поза процесом — а вона залишається — це означає, що Берлін та Париж і далі будуть платити за наслідки, не маючи впливу на причини. Це стратегічна слабкість, і вона не зникне. У наступному кризовому циклі повториться. Українській діаспорі, яка прагне до ЄС-громадянства, треба розуміти: ЄС, у який ви прагнете, вже не той ЄС, яким він був у 2014 році. Це клуб платників за чужі рішення. Поки що.

Третє і найважливіше. Якщо Трамп може за 105 днів вирвати з Тегерана MOU через Пакистан і Катар — то теоретично може за 105 днів вирвати MOU з Москви через Туреччину чи Індію. Адміністрація Трампа явно показує: формат переговорів не передбачає України за столом. Вона буде запрошена як третя сторона, як і Європа в Ірані. Це болить. Це принизливо. Але це треба бачити, а не закривати очі. У квітневому матеріалі «Війна на паузі»: Трамп скасував удар по Ірану на прохання Затоки ми показували, як саме регіональні держави, а не союзники США, диктують Білому дому свою лінію. Та сама модель може повторитися щодо України.

Четверте. У цій історії є важлива деталь, про яку зазвичай мовчать. 105 днів війни США-Ірану — це 105 днів, протягом яких Вашингтон НЕ міг сконцентруватись на російсько-українському треку. Скільки нових пакетів зброї Україні було відкладено через те, що Пентагон рахував втрачені Reaper над Бендар-Аббасом? Скільки санкційних рішень проти російських танкерів затрималося, бо Держдеп пакував чергову іранську ноту через Ісламабад? Це не пряма крадіжка ресурсу. Це непряма, але реальна.

Що буде далі: п’ять сценаріїв

Бо MOU може і не дійти до підписання. Це треба сказати прямо. Перший варіант квітневого перемир’я був підписаний — і впав вже у травні. Другий — узгоджений, але формально не зайнятий. Третій — ось цей, червневий — поки що тільки на стадії «текст є, рішення нема». Згадаймо публічну заяву Конгресу від 19 травня, коли Палата представників проголосувала 215-208 за обмеження повноважень президента щодо війни з Іраном — про це у нас окремий розбір: 215-208: вперше Палата зупиняє Трампову війну з Іраном. Це означає, що внутрішньополітичний тиск на Трампа всередині США теж змушує його шукати вихід.

Сценарій А: підписання у вихідні, як прогнозує Аракчі. Brent опускається до $85. ЄС хеджує позицію через санкційний пакет «про всяк випадок». Тегеран отримує дихання у плані інфляції, але не отримує грошей одразу — і це створює внутрішній тиск на режим. Імовірність: ~35%.

Сценарій Б: підписання затягується ще на тиждень-два, але відбувається. Вища рада нацбезпеки Ірану ділиться. Аракчі бере на себе персональну відповідальність. Хаменеї дає «зелене світло» в обмін на гарантії, що Трамп не «переписуватиме угоду вчетверте». Імовірність: ~30%.

Сценарій В: інцидент в Ормузі (випадковий чи спровокований) — і все летить під укіс. Це сценарій, якого бояться обидві сторони, але якого жодна не може гарантовано уникнути. Ще у червні США завдали ударів по водних резервуарах у Сиріку, про що ми писали: Сирік без води 12 годин: США б’ють резервуари, танкер у Ормузі. Достатньо одного ширшого інциденту такого типу, і Тегеран вийде з MOU під оплески консервативного крила. Імовірність: ~20%.

Сценарій Г: Ізраїль б’є по «Хезболлі» у перші тижні після підписання MOU. Іран оголошує, що дух угоди порушений. США опиняються між двома союзниками — і вибирають Ізраїль. Війна повертається у форматі «прокси проти прокси», без прямого протистояння. Імовірність: ~10%.

Сценарій Д: Трамп сам тікає з угоди — як з ядерної 2018 року. Можливо, через якийсь несподіваний внутрішньополітичний інтерес: подати «силу», тиснути на демократів, посилити позиції перед проміжними виборами. Імовірність: ~5%, але не нульова. Цей Трамп — вже не той Трамп, що поверне курок під соцмережним пресингом.

Підсумкова логіка: чому ця війна закінчиться без переможців

Жодна зі сторін цієї війни не виграла. Це треба сказати твердо. Іран не змусив США піти з Близького Сходу. США не змінили режим у Тегерані. Ізраїль не знищив іранську ядерну програму — лише сповільнив її. Європа втратила репутацію впливового гравця. Україна втратила увагу союзника №1 на 105 днів. Виграли посередники — Пакистан і Катар. Виграли трейдери Brent. Виграли постачальники зброї.

Це не цинізм. Це опис. У війнах XXI століття так буває: переможців нема, є тільки рахунок втрачених можливостей. Перебранитись над ним публічно сторонам некомфортно — тому MOU оголосять у недільному пресрелізі, без спільної фотографії, з паралельними заявами трьох столиць, і кожна з них представить це як свою перемогу. Тегеран — як збереження ядерної інфраструктури, Вашингтон — як зняття блокади з Ормузу і виграш для світової економіки, Ісламабад — як «велику дипломатичну роль» Пакистану.

А реальна логіка простіша. У Тегерані інфляція 70%, у Білому домі переоформлення на проміжні вибори, у Тель-Авіві Нетаньягу шукає політичного дивіденду перед своїми виборами. Усім трьом потрібна пауза. Не мир, не врегулювання, не «нова сторінка». Пауза. На 60 днів. Потім — наступний раунд переговорів про збагачений уран. Він буде довший і складніший, ніж нинішній. І не факт, що там Пакистан з Катаром будуть досить корисні.

Для нас, читачів, найважливіший висновок: світ, у якому глобальні війни вирішуються через Ісламабад і Доху, без участі Берліна, Парижа і Брюсселя — це новий світ. Він не повернеться до старого. Українській діаспорі в Європі варто думати про себе у цьому новому світі. Бо коли наступний MOU стосуватиметься її батьківщини, посередників, ймовірно, теж оберуть без неї.

І останнє питання. Якщо MOU буде підписано у недільному пресрелізі — а не на спільній сцені — це і є відповідь на питання, кому з трьох столиць більше потрібен цей мир. Будь-хто, хто готовий стояти на спільній фотографії з опонентом, відчуває себе переможцем. Той, хто на неї не йде — або боїться внутрішньої реакції, або підозрює партнера у наступному обмані. Аракчі вже сказав: «якщо угода буде схвалена, її підпишуть дистанційно». Це не мир. Це домовленість боягузів. Питання тільки в тому, скільки вона протримається до першого пострілу.

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon