A U.S. Soldier assigned to 1st Battalion, 3rd Aviation Regiment (Attack Reconnaissance), 12th Combat Aviation Brigade, washes a AH-64 Apache helicopter April 16, 2019, at Katterbach Army Airfield in Ansbach, Germany. (U.S. Army photo by Charles Rosemond)
9 червня, 23:33 за київським часом. Дрон піднявся з іранського узбережжя й полетів над Ормузькою протокою. За хвилину американський AH-64 Apache, що патрулював води Затоки Оман, втратив керування і впав у море. Двох пілотів врятували — уперше в історії — безпілотним катером. А ще за чотирнадцять годин Дональд Трамп натиснув кнопку на Truth Social: «Сполучені Штати, з необхідності, повинні відповісти на цей напад».
Тиждень тому той самий президент казав журналістам Financial Times: «Я приймаю всі рішення. Усі. Не Нетаньягу». Сьогодні дрон з Ірану — і удар по Тиру вісімкою жертв — показали, чого варті ці слова. Війна, яку Трамп розпалив у лютому й пообіцяв закінчити «дуже швидко», тепер веде його за собою. Не навпаки.
За даними CENTCOM, екіпаж було піднято з води приблизно за дві години. За даними американського чиновника, що говорив із Axios, — це була «іранська дрон, що влучила в гелікоптер». За даними самого Трампа — це «надзвичайно sophisticated» машина, збита іранцями навмисне. За даними іранського парламенту — Вашингтон сам поламав перемир’я, і «ти осідлав того коня — тепер їдь». Чотири версії, одна реальність: одне з ключових судноплавних горл планети знову на межі гарячої війни.
- Хроніка ночі 8–9 червня: дрон, USV, перша рятувальна операція з безпілотника
- «Я приймаю всі рішення»: коли президент стає пасажиром
- Тир палає: християнський квартал евакуйовано вперше
- Ритм ескалації: як після квітневого перемир'я війна йшла за графіком
- Іран говорить «мовою, яку знає краще»: ставка Тегерана
- Ізраїль, Нетаньягу і питання «ким керує»
- Що це означає для українця у Берліні, Кракові чи Філадельфії
- Що читати в новинах наступні два тижні
- Пасажир, кінь, осідланий ним самим
- Post List
- Пошта Британії засудила 900 невинних у справі Horizon
- США сім років блокують Китаю доступ до передових чипів
- Paragon не відповідає прокурорам Італії у справі Graphite
- Resist.UA запустила фонд на €50 млн для оборонтеху України
- Frontex і пушбеки в Егейському морі: справа дійшла до суду
- Симанду запрацював через 15 років після хабарів Штайнмеца
Хроніка ночі 8–9 червня: дрон, USV, перша рятувальна операція з безпілотника
Офіційна версія Центрального командування США (CENTCOM) — суха й коротка. О 19:33 за східноамериканським часом 8 червня (02:33 за київським 9 червня) двоє членів екіпажу AH-64 Apache з 82-ї повітряно-десантної дивізії пішли під воду біля узбережжя Оману, патрулюючи «регіональні води». Через приблизно дві години їх витягнули — «у стабільному стані».
«О 19:33 за східним часом 8 червня двоє членів екіпажу AH-64 Apache армії США були врятовані американськими силами після того, як їхній гелікоптер впав поблизу узбережжя Оману під час патрулювання регіональних вод».
Заява U.S. Central Command (CENTCOM), 9 червня 2026
За цією канцелярською сухістю — подія, якої військова історія ще не бачила. Пілотів витягнули не вертоліт-рятувальник HH-60W. Не амфібія HC-130J. Їх підняв з води безпілотний надводний човен — USV — з Task Force 59, експериментального формування ВМС США, що базується в Бахрейні. Капітан Тім Гокінс, речник CENTCOM, підтвердив це The War Zone особисто. Тип човна офіційно не названо, але Task Force 59 експлуатує цілий зоопарк швидкісних USV від MARTAC, Saildrone і L3Harris.
Це перший задокументований у відкритих джерелах випадок, коли особовий склад військових витягають з води дроном. Менторам пентагонівських war games давно снилася саме така картинка: пілот падає в Південно-Китайське море, дрон-катер чекає у відведеній зоні, людський рятувальник не потрібен взагалі. Через п’ять років це могло б стати рутиною. Сьогодні це — окреме повідомлення, причому не тільки Тегерану. У зоні високого ризику США тепер мають інструмент, що не потребує ані Apache, ані Seahawk, ані пілота. Ані політично коштовного «солдата у заручниках».
Решта сухих фактів. Apache був озброєний — за стандартом — 30-мм гарматою M230, ракетами Hydra 70 і Hellfire. Місцем падіння стала Затока Оман, тобто східний вихід зі Стрейту Хормузу. Останнім часом саме ця ділянка перетворилася на полігон: у травні Apache та Seahawk ВМС знищили шість іранських швидкохідних катерів, що загрожували комерційному судноплавству — про це повідомив адмірал Бред Купер, голова CENTCOM. Apache літали над протокою задовго до проголошеного у квітні перемир’я, і не перестали літати після нього.
Те, що сталося вночі 8–9 червня, не нагадує ні «технічний інцидент», ні «помилку пілотів». Trump зробив акцент: «надзвичайно sophisticated» вертоліт «був збитий». Axios уточнив через свого ізраїльського кореспондента Барака Равіда: американський офіційне джерело каже, що іранський дрон влучив у машину, але «розслідування не встановило, чи було це навмисне». Сім гелікоптерів і літаків США втрачено в регіоні від лютого. Більшість — у боях з силами IRGC.
«Я приймаю всі рішення»: коли президент стає пасажиром
9 червня, 13:42 за східноамериканським часом. Трамп — на борту Air Force One на шляху з Нью-Йорка, куди прилітав на NBA Finals (і де його, до речі, освистали — про це писали навіть BBC). У соцмережі Truth Social з’являється пост:
«Мене щойно поінформувала наша Велика Армія, що вночі іранці збили один з наших надзвичайно sophisticated гелікоптерів Apache під час патрулювання над протокою Ормуз. Брали участь двоє пілотів — обидва живі та неушкоджені. Однак Сполучені Штати, з необхідності, повинні відповісти на цей напад».
Дональд Трамп, Truth Social, 9 червня 2026, 13:42 ET
Тиждень тому той самий Трамп говорив із Financial Times про іншу ескалацію — нічну: ізраїльські удари по Бейруту у вихідні, іранські балістичні ракети по Ізраїлю у відповідь, перехоплення «без жертв». Тоді президент видав свою фірмову формулу.
«Я приймаю всі рішення. Усі. Він [Нетаньягу] не приймає рішень».
Дональд Трамп, інтерв’ю Financial Times, 8 червня 2026
Між цими двома висловлюваннями — менше доби. І вже у проміжку Ізраїль відкривав вогонь по Бейруту без узгодження з Білим домом. Нетаньягу не «дослухався прохання» Трампа не атакувати у відповідь на іранську ракетну хвилю — він просто продовжив операцію в Лівані. CENTCOM не запобіг падінню Apache. Іранський парламент не злякався «попереджень».
Цей контраст найгостріше сформулював Джон Галтівангер у Foreign Policy 8 червня — за день до інциденту з Apache. Заголовок матеріалу був як хірургічний розріз: «Трамп розпочав війну, якою він не може керувати». Висновок аналітика — лаконічний.
«Дональд Трамп став пасажиром у війні з Іраном, попри те, що наполягає: він і досі за кермом. Намагаючись зобразити себе таким, що тримає все під контролем, і заперечуючи складні реалії на землі, він лише ускладнив досягнення угоди».
Джон Галтівангер, штатний автор Foreign Policy, 8 червня 2026
А наступного дня вийшов інший матеріал того ж видання, що додав до діагнозу один важкий епітет: «Американська сила небезпечно перенапружена війною Трампа з Іраном». Розтягнуті, як зазвичай і буває в імперій під час пізніх воєн. CSAR-формування, що мають готувати рятувальні місії у Тихому океані на випадок зіткнення з Китаєм, перекинуті у Перську затоку. Авіаносець Iwo Jima щойно завершив розгортання, Nimitz повертається до США — а на місці Близького Сходу лишається з кожним днем менше кораблів. Простий принцип: коли президент розпалив одну війну і блокує другу, ресурсів не вистачає на обидві.
Трамп і досі повторює, що угода «дуже близько». 9 червня Al Jazeera цитувала його промову про «final throes of a peace deal» — буквально «останні передсмертні судоми мирної угоди». А поряд: вісім убитих у Тирі, два убитих у Кфар-Руммане, дві сирійки убиті в Ансаріє і Аадлуні. «Final throes» у президентському лексиконі сьогодні починають звучати буквально — але стосуються радше не угоди, а самої концепції контролю.
Тир палає: християнський квартал евакуйовано вперше
За кілька годин до того, як Трамп опублікував свій пост про Apache, у південному Лівані відбувся інший — менш гучний у заголовках — епізод того ж конфлікту. О 12-й за ліванським часом дзвонять телефони. На екранах — наказ ізраїльської армії жителям Тиру виходити з міста. Уперше з початку війни цей наказ включає й християнський квартал у північно-західній частині міста, де, за версією Тель-Авіва, «минулого тижня діяли бійці Хезболли».
За даними міністерства охорони здоров’я Лівану — вісім убитих, тридцять два поранених тільки у Тирі. У Кфар-Руммане поряд із Набатіє — двоє убитих у досвітковому ударі дрона. На прибережному шосе, на північ від Тиру, у селах Ансаріє та Аадлун — двоє сирійських громадян. Усього за день 13 убитих, повідомила Національна інформаційна агенція Лівану (NNA).
Eyal Zamir, начальник Генштабу Армії оборони Ізраїлю, не дав на це окремого коментаря. Прес-служба ЦАХАЛ обмежилася стандартним: «продовжує демонтаж інфраструктури Хезболли». На дорогах на північ від Тиру — пробки. Матраци, прив’язані до дахів машин. Іранське попередження «припинити удари або отримаєте новий ракетний обстріл» — повідомлене у понеділок — Ізраїлем проігноровано повністю.
«Що ми зробили не так? Що нам тепер робити?»
Еліас Барбур, мешканець Тиру, що їде до сестри в Бейрут — у коментарі AFP, 9 червня 2026
«Це брехня, що Хезболла тут… Це брехня, щоб лякати людей».
Мохаммед Мустафа, мешканець Тиру, що їде до Сайди з донькою — AFP, 9 червня 2026
За пару годин Хезболла відповіла. За заявою організації, бойовики запустили ракети по новому ізраїльському військовому посту в прикордонному містечку Марун-аль-Рас і вдарили дронами-камікадзе по позиціях ЦАХАЛу у Кантарі та Завтар-аль-Шаркіє. На півночі Ізраїлю, у Галілеї, був застрелений «терорист», що, за версією армії, перетнув кордон з Лівану. Ім’я не оголошене. Перевірок не буде.
Ліван втягнули у війну Ізраїль–США–Іран 2 березня — коли Хезболла відкрила вогонь по позиціях ЦАХАЛу на півдні країни у солідарність з Тегераном. За три з половиною місяці країна, що вже виходила з попередньої війни 2024 року, втратила понад три тисячі вбитих. Це не наша оцінка — це офіційна цифра Бейрута, яку ми викладали окремо: 3 020 убитих за 78 днів. Перемир’я, оголошене у квітні і потім продовжене на 45 днів, тримається лише на папері: того ж дня, коли його подовжили, у Гаруфі загинули троє ліванських медиків.
Ритм ескалації: як після квітневого перемир’я війна йшла за графіком
Перемир’я 8 квітня 2026 року оголосили з помпою. Білий дім заявив, що Трамп «зупинив» те, що могло стати найбільшою війною десятиліття. Іран зберіг обличчя. Ізраїль зберіг право на «відповідь на загрози». США зберегли можливість виходити з протоки. На папері всі виграли. У реальності — за два місяці перемир’я ніхто не дотримався жодного дня поспіль.
Хронологія суха. Травень: американський удар по острову Кешм на іранському узбережжі — операція проти, за версією CENTCOM, «логістичних об’єктів IRGC». Тегеран відповів ракетним залпом по американській базі в Кувейті. Дрон влучив у міжнародний аеропорт Ель-Кувейт — одна загибла людина. Іран від атаки на цивільний об’єкт відхрестився. У відповідь Apache та Seahawk ВМС США знищили шість іранських швидкохідних катерів, що загрожували комерційному судноплавству. Шість катерів — шість тіл, які ніхто з боків не порахував публічно.
Червень. 5-те — повідомлення, що Apache знищили ще два іранські катери. 7-ме — Ізраїль атакує Бейрут, ціль: пункт зв’язку Хезболли. 7-8 червня — Іран запустив 11 балістичних ракет по Ізраїлю. Перехоплено всі. 8-ме — США вимикають іранський танкер у Затоці. 8-9 червня вночі — Apache над Ормузом. 9-те, протягом дня — удари по Тиру, Кфар-Руммане, Ансаріє, Аадлуні. Між квітневим перемир’ям і сьогоднішнім днем — жодного дня без вогню.
Виведемо із цього просту арифметику. За чотири місяці США втратили в регіоні щонайменше сім крилатих машин і гелікоптерів — серед них, за окремим розслідуванням, 24 дрони MQ-9 Reaper, що зменшили парк цих апаратів до 135 одиниць. Ціна одного MQ-9 — $32 млн. Парк Apache, що бере участь у патрулюванні Хормузу, скорочується теж — повільніше, але стійко. Apache коштує $52 млн. Ціна семи втрачених літальних апаратів — мінімум $300 млн. Це не рахуючи операційних витрат CENTCOM, який працює у режимі максимального розгортання.
А тепер інша арифметика. У квітні Конгрес уперше за десятиліття проголосував за зупинку війни з Іраном — 215 проти 208. Це була історична подія, яка нічого не змінила: Трамп заявив, що резолюція має «лише рекомендаційний характер», і продовжив операції. Парламентський контроль над війною — те саме, що іранське «попередження» Тель-Авіву припинити удари. Юридично існує. Реально — ні.
Іран говорить «мовою, яку знає краще»: ставка Тегерана
За хвилини до того, як Трамп опублікував пост про Apache, голова іранського парламенту Мохаммад Багер Галібаф — водночас і головний переговірник Тегерана з Вашингтоном — виклав у X (колишній Twitter) холодне і риторично точне послання.
«Ми віддаємо перевагу мові дипломатії, але іншими мовами говоримо набагато краще. Порушуйте свої обіцянки — і ми перейдемо на ту мову, якою володіємо найкраще. Ти осідлав того коня — тепер їдь».
Мохаммад Багер Галібаф, голова Меджлісу і головний переговірник Ірану, X, 9 червня 2026
Це не відповідь школяра на твіт. Це — формула. Її розшифрував Sina Azodi, директор програми Близькосхідних студій Джорджтаунського університету, у коментарі Al Jazeera. На відміну від багатьох американських аналітиків, що бачать у кожному іранському жесті «emotional response», Азоді читає Тегеран як гравця, що розраховує. Це — клас аналізу, який зазвичай зникає з мейнстрімних видань під час війни.
«Іранці чітко дають зрозуміти: вони не відступлять. Вони готові ескалувати з американцями. І я думаю, вони вичавлюють на американську сторону максимальний тиск, щоб отримати угоду».
Сіна Азоді, директор програми Близькосхідних студій, Джорджтаунський університет, в ефірі Al Jazeera, 9 червня 2026
За цим спокійним діагнозом — три дуже конкретні факти, які грають на боці Тегерана.
Перший. Через три дні в Мексиці, США та Канаді стартує Чемпіонат світу з футболу. Бренд президентства Трампа побудований на двох опорах: «я виграв НФЛ-плейофф-цикли», «я приніс ФІФА у Північну Америку». Будь-яка телепанорама зі збитим над Ормузом гелікоптером у дні відкриття мундіалю — це удар по особистій історії Трампа. Тегеран це бачить. На це й розраховує.
Другий. Ормузька протока — це 20% усього морського нафтового експорту планети, за оцінкою EIA. Кожен інцидент, що потенційно закриває судноплавство — для світових цін на пальне страйкер. Bloomberg уже зафіксував, що ф’ючерси Brent після ранкових повідомлень про Apache пішли вгору. Іран не закриває протоку. Іран демонструє, що може. Це різниця, яка перетворює дрон у дипломатичну валюту. ОАЕ роками будували обхідний West-East Pipeline саме на випадок такого сценарію — і тільки тепер обхідник запрацював на повну потужність.
Третій. Війна непопулярна в США. ABC News/Washington Post у травневому опитуванні показав 28% підтримки «продовження операцій проти Ірану» проти 64% за «вихід через мирну угоду на наших умовах». Іран знає цифри. Тегеран веде гру не з американською армією, а з американськими виборцями, з якими Трамп вже втрачає контакт. У 2025-2026 республіканські губернатори вперше за десятиліття висловили скепсис щодо чергової близькосхідної війни. Це структурне явище. Іран на нього ставить.
Білий дім це бачить теж. Економічна імперія IRGC — від Setad до Khatam-al Anbiya — оцінюється у $250 млрд. Це бойова машина, яку важко вибомбити з повітря, бо її фундамент — забудови, банки, торговельні компанії, інженерія, фарма. Удар по такому об’єкту — це удар по власній економіці на наступні п’ять років, через тригери санкційних ланцюгів і обвал «ринку друзів». Іран це знає. Тому й може дозволити собі мову Галібафа.
Ізраїль, Нетаньягу і питання «ким керує»
Al Jazeera у заголовку питає прямо: «Чи дійсно Нетаньягу кинув виклик Трампу, бомблячи Іран?» Чесна відповідь — ні. Не зовсім. Бо для виклику потрібно мати того, кому кидати виклик. Тоді як Трамп публічно ще тиждень тому заявляв, що «не радий» ударам по Бейруту — Нетаньягу їх продовжував. Не як виклик. Як рутину.
Поспостерігаймо за патерном. 7 червня — удар Ізраїлю по Бейруту. Трамп: «не радий». 7-8 червня — іранські ракети по Ізраїлю. Трамп: «я керую». 8 червня — Ізраїль завдає удару всередині Ірану. Трамп: «попросив Бібі не відповідати». 9 червня — Ізраїль б’є по Тиру, евакуйовує християнський квартал, вбиває вісім людей. Трамп: пост про Apache, ані слова про Тир. Між «попросив Бібі» і «вісім жертв у Тирі» — менше тридцяти годин.
Те, що ми бачимо — це не виклик і не «зрада». Це звичайна реальність державних апаратів, що грають своїми циклами. Уряд Нетаньягу будує свою легітимність на безперервних воєнних операціях. AIPAC влив у Конгрес $130 млн за останні шість років — щоб ця легітимність не зустрічала спротиву у Вашингтоні. Пентагон у червні підвищив рівень загрози ізраїльського шпигунства проти США до критичного — і у відповідь не сталося абсолютно нічого. Це система, в якій кожен робить своє. Президент — медійні заяви. Прем’єр — операції. Парламент — резолюції без сили.
Питання не «хто кому кинув виклик». Питання інакше: що означає бути президентом США у війні, коли союзник веде свою воєнну агенду, противник веде свою, а ти лише пишеш у Truth Social, що «треба відповісти»?
Що це означає для українця у Берліні, Кракові чи Філадельфії
Тепер про головне. Чому це історія не «десь там», а тут — на вашій кухні у Берліні, у вашому магазині у Кракові, у вашому авто на бензозаправці у Філадельфії.
По-перше — нафта. Ормуз — це 20% світового експорту. Кожен інцидент відображається у ціні Brent через 6-12 годин. Якщо Тегеран замість «показу можливості» одного разу перейде до реального закриття протоки на тиждень — Brent йде до $130. Бензин у Польщі — на 25-30%, у Німеччині через систему акцизів — на 18-22%. Українці, що знімають житло в одних з найдорожчих ринків Європи, отримають подвійний удар: зростання комунальних і зростання цін на пальне для роботи. У газовій мережі, що Кремль вибудовував у Європі двадцять років, є цинічна вигода: чим довше горить Близький Схід, тим вища ставка на Газпром. Москва це знає, потирає руки.
По-друге — увага. Кожна авіоносна група в Перській затоці — це менше уваги до України. Кожна бригада в Кувейті — це бригада, що не їде у Польщу. У травні США вже скасували розгортання чотирьох тисяч солдатів у Польщі — про це ми писали окремо: бригада з Форт-Худа зупинена в польоті. Це сталося не через Іран. Це сталося через ресурс. Чим більше ресурсу йде на Близький Схід, тим менше залишається на східний фланг НАТО. Для українців, чиї рідні залишилися в Україні — це не абстракція. Це менша готовність альянсу гасити пожежу, якщо Москва вирішить її роздути.
По-третє — урок про «гарантії». Україна після 2022 року живе під обіцянками безпекових гарантій від США, Великої Британії, Німеччини. Ці обіцянки оформлено комюніке, угодами, парламентськими резолюціями. Подивіться, що такі ж паперові гарантії значать на іншому фронті. Ізраїль підписав із США десятки документів про координацію — і атакує Бейрут без узгодження. Іран підписав з американцями перемир’я у квітні — і за два місяці збиває Apache. Папір не утримує війну. Війну утримують гроші, дислокація, готовність вести. У 2026 році готовності у Вашингтоні менше. У 2028-му, після наступних виборів — може стати ще менше.
По-четверте — мовчанка офіційного Києва. У день, коли Іран збив Apache, Зеленський випустив звичайне вечірнє відеозвернення з акцентом на «удари по російському тилу» і подяки західним партнерам. Жодного слова про Ормуз. Жодного слова про те, що американський ресурс і американська увага переключаються на Затоку. Це теж сигнал. Україна офіційна не наважується торкатися тем, що можуть зачепити її основного донора. Українці у діаспорі мають це право торкатися — і ми ним користуємося.
По-п’яте — приклад. Ескалація на Близькому Сході — це підручник з того, як виглядає війна без видимого закінчення, з постійним порушенням перемир’я, з паралельними деклараціями про мир і реальними ударами по містах. Це сценарій, який нам із України знайомий до болю. Сценарій, у якому «гарантії», «координація», «миротворчі угоди» працюють приблизно як труни і медалі: формально присутні, але ні від чого не захищають. Ще одне підтвердження простої тези — країну захищає лише власна спроможність, а не документ.
Що читати в новинах наступні два тижні
Кілька маяків, які варто відстежувати у найближчі дні — щоб не заблукати у потоці заголовків.
Перше. Форма американського «удару у відповідь». Якщо це — повторні удари по Кешму чи інших військово-логістичних об’єктах IRGC — це сигнал, що ескалація йде у керованому коридорі. Якщо це — удари по нафтовій інфраструктурі Хорг або Бендер-Аббас — це принципово інший рівень. Перші повідомлення можуть з’явитися протягом 24-48 годин від посту Трампа.
Друге. Реакція Task Force 59 і взагалі програми USV. Якщо успіх рятувальної операції безпілотним катером стане підставою для нової закупівлі — а він стане — це сигнал ринку, що відкриває нові можливості для MARTAC, Saildrone і L3Harris. SpaceX уже отримала $4,16 млрд на «Золотий купол». Тепер черга морських безпілотників. Сценарій «дрон рятує дрон-пілота» — це новий рівень мілітаризації, який ми вже у звичайних новинах не побачимо.
Третє. Чи буде гучна заява Конгресу. У квітні Палата вже один раз спробувала зупинити війну. Тепер, перед виборами 2026 в окремі сенаторські гонки, демократи мають мотив повторити маневр — тільки гучніше. Сенат, де баланс крихкіший за палатний, може стати точкою, де війну зупиняє не президент, а парламентські процедури. Можливо вперше з 1973 року.
Четверте. Чорнобиль для нафти. Якщо Іран наважиться на закриття протоки бодай на 72 години — це Brent на $140 і Європа у новій енергетичній кризі за півтора року після попередньої. Українці у Польщі та Німеччині відчують це першими — там, де комунальні рахунки прив’язані до сертифікатів і ринкових індексів.
Пасажир, кінь, осідланий ним самим
Фраза Галібафа про «коня, якого ти сам осідлав», — найточніша епітафія нинішньому моменту. Трамп прийшов до влади у 2024 році на обіцянці закінчити війни — Україну, Газу, Ємен. На сьогодні Україна не зупинилася. Газа не зупинилася. Ємен не зупинився. До цих трьох додалася його власна — близькосхідна війна з Іраном, на яку він пішов у лютому 2026-го з обіцянкою «дуже швидкого» розгрому. Через чотири місяці — сім втрачених літальних апаратів США, понад 3 000 убитих ліванців, замість «швидкого розгрому» — гарячий лист до Тегерана: «нам доведеться відповісти».
І ось у цьому моменті — найпарадоксальніше. Трамп досі може закінчити цю війну. Інструмент у нього є: реальна вага, з якою тільки він може зайти у Тегеран і запропонувати угоду, що збереже обличчя кожному. Те, що цього не сталося за чотири місяці, — не помилка протоколу, не «ірраціональність ворога». Це — захоплення президента його ж власною риторикою. Хто заявив, що «приймає всі рішення», той не може визнати, що рішення приймає вже не він.
Українцеві з Берліна, Варшави чи Філадельфії варто запам’ятати ось що. Кожна війна закінчується. Питання — як саме і скільки на її продовженні встигають заробити ті, хто був не зацікавлений у швидкому фіналі. Скільки заробить американський ВПК на наступних втрачених Apache і MQ-9 — побачимо у квартальних звітах Lockheed, Boeing і General Atomics за третій квартал. Скільки втратить пересічна європейська родина — побачимо у комунальних рахунках за вересень. Скільки втратить Україна — побачимо у графі «західна допомога» за другу половину року.
А Apache над Ормузом — лежить на дні Затоки Оман. Двоє пілотів живі. Дрон-катер уперше в історії повернув людей з води без участі людини. Якщо це не сюрреалізм пізньої імперії — тоді що?
Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.
Для звʼязку переходьте за посиланнями:
Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.
VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store
Наша захищена Мережа Mastodon





