ICE і CBP передали ФБР 3,3 млн профілів ДНК затриманих

У базі CODIS, яку ФБР веде з 1998 року для профілів ДНК засуджених і підозрюваних у злочинах, на грудень 2025 року налічувалося 3 345 692 профілі, зібрані Міністерством внутрішньої безпеки США з людей, затриманих за імміграційними, а не кримінальними підставами. Джорджтаунський центр приватності та технологій, який отримав ці цифри за запитами в межах Закону про свободу інформації, оцінює приріст лише за 2025 рік у 919 908 профілів — і саме на ці дані 3 серпня 2026 року послалося видання WIRED у спільному з центром матеріалі.

До 2020 року в тому самому індексі було близько 25 тисяч профілів негромадян, накопичених за півтора десятиліття. Різниця між цими двома числами — це не наслідок нового закону, ухваленого Конгресом, а результат одного викресленого підпункту у відомчому регламенті.

Підпункт, який Мін’юст викреслив 9 березня 2020 року

Юридична підстава для збору ДНК у федеральних затриманих з’явилася ще у 2005 році — Закон про ДНК-відбитки (DNA Fingerprint Act) дозволив брати зразки в осіб, заарештованих федеральними органами, а також у «не-громадян США», яких затримали під владою Сполучених Штатів. Формулювання було широким. Практика — ні.

У 2010 році Міністерство юстиції внесло до Зводу федеральних нормативних актів підпункт 28 CFR 28.12(b)(4), який дозволяв міністру внутрішньої безпеки звільняти окремі категорії затриманих іноземців від обов’язкового забору ДНК, якщо такий збір «не є здійсненним через операційні обставини або обмеженість ресурсів». Тодішня очільниця відомства Джанет Наполітано скористалася цим правом широко: ДНК брали переважно в тих, кого передавали під кримінальне переслідування, а не в кожного, хто потрапив до імміграційного ізолятора.

Проєкт скасування цього підпункту Мін’юст оприлюднив 22 жовтня 2019 року під номером OAG 164 (RIN 1105-AB56). Остаточну редакцію правила опубліковано у Федеральному реєстрі 9 березня 2020 року (85 FR 13483), чинності воно набуло у квітні того ж року. Відомство пояснило рішення тим, що з 2010-го відбулися зміни, які «спричинили фундаментальні зміни у вартості й простоті забору зразків ДНК». В аналізі регуляторного впливу Мін’юст оцінив, що після скасування винятку Міністерство внутрішньої безпеки надсилатиме до ФБР приблизно 748 тисяч додаткових зразків щороку.

Ця оцінка виявилася заниженою. У 2025 році, за підрахунками Джорджтауна, до системи потрапило 919 908 нових профілів — на 23 відсотки більше за прогноз, зроблений відомством за п’ять років до того.

Після набуття правилом чинності Служба імміграційного та митного контролю (ICE) видала внутрішню директиву 10092.1, яка зобов’язала збирати зразки практично в усіх, хто перебуває під вартою відомства. У навчальних матеріалах для співробітників, які Джорджтаунський центр отримав за запитом, вказівка сформульована як забір після «БУДЬ-ЯКОГО арешту» — великими літерами в оригіналі. Митно-прикордонна служба (CBP) діє за власною директивою 3410-001A, редаговану версію якої відомство оприлюднило у липні 2025 року.

Хронологія: від винятку 2010 року до 3,3 мільйона профілів

Сімнадцять відсотків індексу і проєкція до 2030 року

Щоб зрозуміти вагу цифри 3 345 692, її треба поставити поруч із розміром самої бази. CODIS складається з кількох індексів; найбільший із них має назву Offender — «правопорушник» — і містить профілі засуджених та заарештованих. Станом на грудень 2025 року профілі, надіслані Міністерством внутрішньої безпеки, становили 17 відсотків цього індексу. До зміни правила 2020 року їхня частка дорівнювала 0,2 відсотка.

Джорджтаунський центр приватності та технологій — дослідницький підрозділ юридичного факультету Джорджтаунського університету, який спеціалізується на аналізі державного й корпоративного стеження, — у липневій редакції звіту «Raiding the Genome» дійшов висновку, що за збереження темпу до 2030 року частка DHS перевищить третину всієї кримінальної бази ДНК ФБР. Автори формулюють це прямо:

«Уряд США передає імміграційним спільнотам повідомлення: ми спостерігаємо за вами на генетичному рівні».

Звіт «Raiding the Genome», Центр приватності та технологій Джорджтаунського університету, редакція липня 2026 року

Ключова відмінність від класичного кримінального обліку полягає в підставі. Людину, чий профіль потрапляє до індексу Offender через імміграційне затримання, не звинувачують у злочині — імміграційне провадження в США належить до адміністративного, а не кримінального права. Профіль при цьому зберігається безстроково і бере участь у кожному автоматичному звіренні із зразками з місць злочинів, які федеральні та штатні лабораторії проводять роками після того, як саму людину депортували або звільнили. Про суміжний ринок, де ті самі відомства купують дані в приватних посередників, ми писали в матеріалі про брокерів даних, які продають інформацію ICE.

Стіві Ґлаберсон, директорка з досліджень та адвокації Джорджтаунського центру, описала логіку програми в коментарі WIRED як «примусовий збір чутливої інформації на припущенні, що вона колись стане у пригоді для розкриття злочинів». Виконавча директорка того самого центру Емілі Такер сформулювала це у пресрелізі 2 червня 2025 року інакше:

«Вважати програму збору ДНК Міністерства внутрішньої безпеки «імміграційним правозастосуванням» — помилка».

Емілі Такер, виконавча директорка Центру приватності та технологій Джорджтаунського університету, 2 червня 2025 року

492 дитини і межа у чотирнадцять років

Власна політика Міністерства внутрішньої безпеки встановлює мінімальний вік для забору ДНК — чотирнадцять років. За документами, які CBP передала Джорджтауну, між січнем 2025 і січнем 2026 року до ФБР надійшли профілі 492 дітей, молодших за цю межу. Серед них 33 семирічні, 32 шестирічні та 21 п’ятирічна дитина. У вибірці є щонайменше один профіль чотирирічної.

Сукупні дані більші. У листі до керівництва двох відомств сенатор Рон Вайден навів цифру понад 133 тисячі неповнолітніх, чиї профілі опинилися в CODIS після 2020 року. Стіві Ґлаберсон у публікації для Lawfare від 23 вересня 2025 року оперує загальним показником 2,6 мільйона профілів, доданих із 2020-го, і описує приріст як дев’ятитисячавідсоткове зростання порівняно з попереднім періодом.

Відповідаючи на запит WIRED, речник Міністерства внутрішньої безпеки заявив, що ДНК у дітей брали для встановлення родинних зв’язків — тобто для перевірки, чи справді дорослий, який супроводжує дитину, є її батьком або матір’ю. Це окрема програма верифікації спорідненості, яка технічно не потребує внесення профілю до CODIS. На оцінки Джорджтауна щодо загального обсягу зібраного за 2025 рік речник не відповів.

Джеймс Гейзел, старший дослідник і викладач Центру права охорони здоров’я та наук про життя юридичного факультету Амстердамського університету, розібрав етичний бік цієї практики у Hastings Bioethics Forum 7 липня 2025 року. Його аргумент стосується не самої дитини, а мережі навколо неї:

«ДНК дитини може бути використана для викриття батьків, братів і сестер або далеких родичів — навіть якщо ті ніколи не мали справи з системою кримінального правосуддя».

Джеймс Гейзел, Амстердамський університет, Hastings Bioethics Forum, 7 липня 2025 року

Гейзел додає, що генетичний профіль несе «глибоко особисту інформацію про наше здоров’я, схильність до хвороб та інтимні родинні зв’язки — дані, які виходять далеко за межі базової ідентифікації». Він також згадує намір відомства укласти приватний контракт на розширене тестування вартістю близько 25 мільйонів доларів. Комерційний бік генетичних баз — від 23andMe до GEDmatch — ми розбирали окремо у матеріалі про ринок ДНК і генетичне стеження; американська державна програма відрізняється тим, що згода в ній не передбачена конструкцією взагалі.

У червні 2026 року група членів Палати представників відвідала сімейний центр утримання в Ділі (штат Техас) і повідомила, що ICE місяцями збирала ДНК у затриманих сімей, а самі родини не розуміли призначення процедури й подальшої долі зразків. Конгресвумен Аянна Преслі, коментуючи оприлюднені цифри, зауважила: «Діти віком чотири роки не давали згоди на забір своєї ДНК».

Аргумент про згоду має тут технічний бік. Джорджтаунські дослідники цитують внутрішній лист юридичного радника ICE, датований березнем 2025 року, у якому щодо сімейних груп прямо зазначено: основне призначення цих повноважень — побудова національної бази даних для розкриття злочинів. Тобто відомство у власному листуванні описує програму так само, як її описують критики.

Дві справи про відмову і 2 000 громадян США

Відмова здати зразок є окремим федеральним правопорушенням. У 2025 році Джорджтаун підтвердив два випадки, коли проти затриманих відкрили провадження саме за відмову — це справи Уго Морено-Мендеса та Рональда Хенао-Дієса. Число невелике, але воно закриває дискусію про добровільність: процедура забезпечена кримінальною санкцією, а не проханням. Як подібні бази працюють на практиці, видно зі справи про розпізнавання облич поліцією Нью-Йорка, де для пошуку однієї людини звірили записи з двадцяти однієї камери.

Окремий пласт становлять громадяни США. За аналізом статистики Управління польових операцій CBP, який у вересні 2025 року оприлюднила організація Americans for Immigrant Justice, служба свідомо взяла близько двох тисяч зразків ДНК у громадян Сполучених Штатів у період з 2020 по 2024 рік. Джорджтаун у вересневій довідці «Raiding the (U.S. Citizen) Genome» описав окремий випадок: у квітні 2022 року в Ель-Пасо (штат Техас) зразок узяли у 18-річного громадянина США. За підрахунками Ґлаберсон, приблизно у 865 таких випадках жодних формальних звинувачень не висували.

Юридична вразливість програми, на думку Ґлаберсон, лежить у двох площинах. Перша — статутна: Закон про ДНК-відбитки 2005 року дозволяє збір у «не-громадян США», і кожен зразок, узятий у громадянина, виходить за межі наданих Конгресом повноважень. Друга — конституційна. Верховний суд у справі Maryland v. King (2013) визнав конституційним забір ДНК у заарештованих за тяжкі злочини, спираючись на наявність обґрунтованої підозри, судового контролю та ідентифікаційної мети. В імміграційному затриманні, доводить Ґлаберсон, немає жодного з цих трьох елементів, а посилання уряду на «ідентифікацію» вона називає безпідставним — особу затриманого встановлюють за відбитками пальців і документами, а не за генетичним профілем. Для аргументу про згоду вона наводить формулу з рішення Bumper v. North Carolina: «Там, де є примус, згоди бути не може».

Лист від 14 липня, позов від 2 червня і відсутні відповіді

Наглядовий тиск на програму йде двома каналами — конгресовим і судовим. Обидва поки що впираються у ту саму стіну.

14 липня 2025 року сенатор від Орегону Рон Вайден надіслав спільний лист міністерці внутрішньої безпеки Крісті Ноем і генеральній прокурорці Пем Бонді. Він поставив чотири групи питань: у чому полягає державний інтерес у зборі й безстроковому зберіганні ДНК людей, затриманих в імміграційному порядку; за якими критеріями співробітники вирішують, що збір необхідний; як часто ці профілі використовують у кримінальних розслідуваннях без судового дозволу; чи існує взагалі процедура видалення профілю з CODIS. Публічної відповіді на жодне з цих питань відомства не надали.

Судовий канал відкрився раніше. Влітку 2024 року Джорджтаунський центр подав до DHS запит у межах Закону про свободу інформації. Не отримавши відповіді, 2 червня 2025 року центр разом із Amica Center for Immigrant Rights та Americans for Immigrant Justice подав позов до федерального окружного суду округу Колумбія. Деніел Мело, юрист Лабораторії імміграційного впливу Amica Center, пояснив мотив позову коротко:

«Спільнота, яку ці політичні рішення зачіпають найбільше, має право знати, як, коли і навіщо в неї забирають генетичний матеріал».

Деніел Мело, юрист Amica Center for Immigrant Rights, 2 червня 2025 року

Позиція самого відомства залишається послідовною: збір ДНК прямо передбачений законом 2005 року та чинним регламентом, а виняток, який дозволяв його не проводити, скасовано в установленому порядку. Прихильники цієї лінії — зокрема аналітики Центру імміграційних досліджень, які підтримували скасування винятку ще на стадії проєкту у 2019 році — наголошують, що ДНК-профіль CODIS містить лише набір некодуючих маркерів, не розкриває медичної інформації й функціонально не відрізняється від дактилоскопії. Контраргумент Гейзела стосується саме цього припущення: маркери справді не показують хвороб, але дозволяють встановити спорідненість, а отже перетворюють профіль однієї людини на слідчий інструмент щодо всієї її родини.

Регламент 2024/982 і рішення від 10 червня

Для читача в Берліні, Варшаві чи Відні американський кейс не є суто американським. Європейський Союз будує власну систему автоматичного обміну біометричними даними між поліціями держав-членів, і хронологічно вона розгортається паралельно.

Регламент (ЄС) 2024/982, відомий як Prüm II, опубліковано в Офіційному віснику ЄС 5 квітня 2024 року; чинності він набув 25 квітня того ж року. Документ встановлює умови автоматизованого пошуку та обміну профілями ДНК, дактилоскопічними даними, даними реєстрації транспортних засобів, а також двома новими категоріями — зображеннями облич і поліцейськими записами про підозрюваних і засуджених. Імплементаційне рішення (ЄС) 2026/1064 від 10 червня 2026 року задало технічні правила, за якими ця взаємодія має працювати в усьому Союзі; відповідні акти планують ввести в дію восени 2026 року.

Критика з боку європейських організацій цифрових прав концентрується на двох пунктах. Перший — автоматизований пошук за зображеннями облич не обмежено тяжкими злочинами: регламент допускає його для запобігання, виявлення та розслідування будь-якого кримінального правопорушення, включно з дрібними. Другий — ефект нормалізації. Європейська цифрова асоціація EDRi у своєму зверненні наголошувала, що розпізнавання облич «здатне знищити приватність та анонімність», а включення обличчєвих даних до Prüm II підштовхне ті держави-члени, які досі утримувалися від масового біометричного стеження, розгорнути відповідну інфраструктуру. Європейський інспектор із захисту даних окремо вказував, що обсяг автоматизованого пошуку за обличчями потребує додаткових гарантій, прописаних у самому тексті.

Логіка обох систем однакова за структурою: спершу з’являється база, створена під вузьке завдання, потім знімається обмеження на те, хто до неї потрапляє, і лише після цього — через роки — починається дискусія про пропорційність. Європейська система біометричного контролю на кордонах EES уже зафіксувала 145 мільйонів перетинів за тією самою послідовністю кроків.

Що лишається невизначеним

Механізм видалення профілю з CODIS формально існує: закон передбачає експунгування у разі зняття обвинувачень або виправдання. Для людини, якій обвинувачень ніколи не висували, цей механізм не працює — не з чого починати процедуру. Депортація підстави для видалення теж не створює: профіль лишається в системі й далі бере участь у звіреннях.

Так само невизначеним є питання доступу штатних правоохоронних органів. CODIS побудовано як триярусну систему — локальний, штатний і національний рівні, — і профіль, надісланий федеральним відомством, стає доступним для звірень усім акредитованим лабораторіям мережі. Скільки разів імміграційні профілі давали збіг у кримінальних справах, публічно не повідомлялося. Це одне з питань, на яке Вайден відповіді не отримав. За схожою траєкторією рухається і британський проєкт цифрового ID, де обов’язковість запроваджують раніше, ніж описують межі використання.

Наша оцінка така: суперечка навколо цієї програми давно вийшла за межі імміграційної політики. Коли одне відомство за шість років формує 17 відсотків національної кримінальної бази ДНК, збираючи зразки в людей без кримінальних обвинувачень, змінюється не порядок роботи з мігрантами, а сама конструкція того, за яких підстав держава заводить на людину постійний генетичний облік. Цифра з проєкції Джорджтауна — понад третина бази до 2030 року — описує момент, коли адміністративне затримання стане статистично основним шляхом потрапляння до кримінального індексу ФБР. Ширший контекст цієї архітектури ми розбирали у карті систем цифрового нагляду, а інші наші розслідування державних і корпоративних схем зібрані в окремому розділі.

Позов Джорджтауна, Amica Center і Americans for Immigrant Justice в окружному суді округу Колумбія станом на 5 серпня 2026 року рішення по суті не отримав. Публічні консультації Європейської комісії щодо обміну біометричними даними з правоохоронними органами третіх країн, відкриті 12 червня 2026 року, закриваються 7 серпня. Станом на грудень 2025 року в «детенційному» індексі CODIS перебувало 3 345 692 профілі, і жоден з них не має встановленої дати видалення.

Джерела: WIRED, «ICE Collected Almost 1 Million DNA Profiles in 2025 — Including Toddlers» · Georgetown Law Center on Privacy & Technology, «Raiding the Genome» · Lawfare, «The Department of Homeland Security Is Unlawfully Collecting DNA» · The Hastings Center, «Collecting Migrant Children’s DNA» · Amica Center, «Immigration Advocates Sue DHS Demanding Transparency»

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon