Doe Run виплатить $150 млн постраждалим від свинцю в Перу

Компанія Doe Run Resources і холдинг Renco Group мільярдера Айри Реннерта погодилися виплатити 150 мільйонів доларів 1 373 перуанцям, які дітьми жили біля металургійного комбінату в місті Ла-Ороя; домовленості досягли 22 червня, а оголосили у відкритому засіданні федерального суду Сент-Луїса наступного дня — за добу до початку першого з чотирьох показових процесів. Кардинал Педро Баррето, який домагався цієї справи дев’ятнадцять років, сказав The Guardian 5 серпня, що гроші «не компенсують шкоди, якої вони зазнали».

Позов почався восени 2007 року в суді штату Міссурі, де від імені перуанських дітей виступили дві черниці зі Сент-Луїса. Закінчився він федеральною справою A.O.A. et al. v. Doe Run Resources Corp. № 4:11-cv-00044-CDP, у якій позивачів стало у вісімдесят разів більше, а самі діти встигли стати дорослими. Жоден присяжний так і не почув цієї справи.

Сімнадцять дітей у 2007-му і 1 373 позивачі у 2026-му

Перший позов подали 4 жовтня 2007 року до окружного суду міста Сент-Луїс. Заявницями від імені дітей виступили дві черниці — Кейт Рід і Меган Гіні. Позивачами були діти з Ла-Ороя, міста на висоті 3 745 метрів у департаменті Хунін, за 176 кілометрів на схід від Ліми. Кількість позивачів у першій заяві джерела подають по-різному: за судовим записом їх було 137, тоді як сама фірма у 2026 році описувала початок справи як позов від імені сімнадцяти дітей.

Твердження позову: Doe Run не скоротила викиди свинцю на багатометалевому комбінаті, і це спричинило незворотні ушкодження здоров’я тих, хто ріс поруч. Вимоги формулювалися як недбалість і цивільна змова, а компенсації вимагали за фізичні травми, порушення здатності до навчання, моральні страждання і втрачений заробіток. Ключовим для позивачів був аргумент про те, де ухвалювалися рішення: шкода настала в Перу, але дії, які до неї призвели, — у Міссурі.

Корпоративний ланцюг, який довелося доводити суду, виглядав так: Айра Реннерт володіє The Renco Group, та — Renco Holdings, далі D.R. Acquisition Corporation, далі Doe Run Resources Corporation зі штаб-квартирою в Сент-Луїсі, далі кайманська Doe Run Cayman Ltd. і вже потім перуанська Doe Run Perú. У позові стверджувалося, що контроль материнської структури над перуанською був «настільки повним, що дочірня компанія ніколи не мала власного розуму, волі чи існування».

7 січня 2011 року відповідачі — The Renco Group, DR Acquisition Corporation, Renco Holdings та особисто Айра Реннерт — домоглися передачі справи зі суду штату до федерального суду Східного округу Міссурі. Підставою вони назвали Нью-Йоркську конвенцію про визнання арбітражних рішень: паралельно Renco вела міжнародний арбітраж проти держави Перу, і компанія стверджувала, що ці два спори пов’язані. Разом із першим позовом у федеральному суді консолідували ще сорок справ.

Відповідачами були не лише юридичні особи. Крім Реннерта, у справі фігурували керівники компаній — Марвін Кайзер, Альберт Брюс Ніл, Джеффрі Зелмс, Теодор Фокс і Деніел Форнберг.

Процес вела старша суддя федерального окружного суду Кетрін Перрі. У 2020 році вона зобов’язала юридичну команду Реннерта сплатити протилежній стороні 429 260 доларів санкцій, встановивши, що поведінка захисту під час розкриття доказів була «умисною і недобросовісною».

«До моменту угоди це була найтриваліша справа у федеральній судовій системі. На неї витрачено десятки тисяч адвокатських годин, і проти нас працювали п’ять національних юридичних фірм».

Джеррі Шліхтер, засновник і співкеруючий партнер Schlichter Bogard, The Guardian, 5 серпня 2026 року

Угода за добу до присяжних

Суд запланував чотири показові процеси — так званий bellwether-формат, коли спершу розглядають кілька типових справ, а їхній результат стає орієнтиром для решти позивачів. У перших двох мали розглядати позови по п’ятеро людей, у третьому і четвертому — по дванадцятеро. До присяжних справа не дійшла: сторони домовилися напередодні. Шліхтер до того публічно оцінював можливий обсяг штрафних збитків по всіх позивачах сумою «понад мільярд доларів».

За умовами угоди кожен із 1 373 позивачів має отримати щонайменше 100 тисяч доларів, з яких утримають гонорар адвокатів; його розмір публічно не розкривали. Doe Run Resources Corporation, штаб-квартира якої розташована в Сент-Луїсі, погодилася платити без визнання протиправної поведінки. Це стандартна конструкція американських корпоративних мирових угод: гроші переходять, юридичного визнання шкоди не відбувається, прецеденту для інших позивачів не виникає.

«Ми хотіли б мати свій день у суді, але вирішили залишити це позаду і зосередитися на тому, що має значення: вести наш бізнес, обслуговувати клієнтів та інвестувати в нові технології».

Метт Воль, президент і головний виконавчий директор The Doe Run Company, письмова заява, червень 2026 року

Позиція компанії по суті не змінилася за двадцять років. Doe Run визнає, що комбінат десятиліттями забруднював Ла-Ороя, але покладає частину відповідальності на перуанський уряд, який, за формулюванням компанії, «самоусунувся» від власних зобов’язань з очищення, передбачених приватизаційним договором. Компанія також заявляє, що вклала понад 300 мільйонів доларів у покращення умов на комплексі.

Шліхтер наголошував на іншому боці угоди — юрисдикційному. Американський суд змусив американські компанії відповідати за наслідки діяльності в іншій країні перед іноземцями, які ніколи не були резидентами США.

«Це переломний момент у тому сенсі, що американські компанії у цій справі притягнуто до відповідальності за їхні дії в іншій країні перед іноземними громадянами, які не є резидентами США. Це буде подія, що змінить життя кожної з цих 1 373 дітей».

Джеррі Шліхтер, засновник Schlichter Bogard, The Guardian, 5 серпня 2026 року

Для порівняння масштабу: родина Саклерів і Purdue Pharma домовилися про виплати на 11 мільярдів доларів у справі про опіоїдну кризу — теж без визнання провини і без кримінальних вироків для власників. Ми розбирали цю механіку детально на прикладі OxyContin.

Що показали заміри крові у 1999 і 2005 роках

Медична основа справи спирається на два набори вимірювань. Перший зробило перуанське управління екологічного здоров’я DIGESA з 23 по 30 листопада 1999 року — через два роки після приватизації. Обстежили 346 дітей віком від шести місяців до десяти років. Середній рівень свинцю в крові склав 33,6 мікрограма на децилітр при допустимій межі ВООЗ у 10; вище цієї межі були 99,1% обстежених дітей, вище 20 мікрограмів — 86%, вище 44 — 18,9%. У найближчому до комбінату районі Ла-Ороя-Антіґуа середній показник у дітей досягав 43,5. Максимальне зафіксоване значення — 79,9 мікрограма, у дитини віком від чотирьох до шести років.

Для порівняння той самий звіт наводив показники інших перуанських міст: Ліма і Кальяо — 7,1, Арекіпа — 6,4, Трухільйо — 5,0, Чимботе — 1,0 мікрограма. Окремо DIGESA виміряла повітря: максимальна концентрація свинцю склала 27,53 мікрограма на кубометр, що в 17,5 раза перевищувало квартальний норматив Агентства з охорони довкілля США.

Англійський переклад цього звіту згодом опинився в матеріалах міжнародного арбітражу, який Renco вела проти держави Перу, — як доказ під номером C-075.

Другий набір з’явився завдяки самому Баррето. Ставши архієпископом Уанкайо у липні 2004 року, він звернувся до Школи громадського здоров’я Університету Сент-Луїса. Дослідники приїхали до Ла-Ороя у серпні 2005 року, а зразки крові й сечі аналізували в Центрах контролю захворювань США в Атланті. Підвищений рівень свинцю мали 97% дітей віком від шести місяців до шести років і 98% дітей від семи до дванадцяти — подекуди втричі-вчетверо вище порогу занепокоєння. Кадмію в крові було втричі більше за середній американський показник, у сечі — вшестеро, а сурми — приблизно у тридцять разів.

«Дослідження проводили не лише з академічною метою, а щоб змінити, покращити, зробити краще, домогтися справедливості — і це досі центральне для мене і для всіх нас».

Фернандо Серрано, дослідник Університету Сент-Луїса, St. Louis Review, 16 липня 2026 року

Той самий звіт містив другий висновок, який згодом став центральним для позову: викиди свинцю, миш’яку, кадмію та діоксиду сірки зросли після того, як у 1997 році комбінат перейшов до Doe Run. У 2006 році комбінат викидав близько 810 тонн діоксиду сірки на добу при перуанській законодавчій межі 175 тонн. У 2006-му, а потім і у 2007-му американська НУО Blacksmith Institute (тепер Pure Earth) внесла Ла-Ороя до десятки найзабрудненіших місць планети — журнал TIME тоді оцінював кількість людей під впливом забруднення у 35 тисяч.

$247 мільйонів за комбінат і п’ять років відстрочок

Комбінат старший за своїх позивачів на три покоління. Мідну плавильню американська Cerro de Pasco Corporation запустила у 1922 році, свинцеву — у 1928-му, цинкову рафінерію — у 1952-му. У 1974 році підприємство націоналізували, воно стало частиною державної Centromin, а в 1993-му уряд Перу вирішив його приватизувати.

Договір про передачу акцій підписали 23 жовтня 1997 року з державною Centromin, а 21 листопада Республіка Перу видала окрему гарантію. За контрольний пакет структура Renco заплатила 121,4 мільйона доларів і окремо зобов’язалася вкласти у комплекс ще 120 мільйонів протягом п’яти років — звідси й сума близько 247 мільйонів, яка зазвичай фігурує в перуканській пресі. Мідну шахту Кобріса компанія докупила у 1998 році.

Разом з активом покупець успадкував PAMA — програму екологічної адаптації та управління: сірчанокислотні установки, очищення промислових стоків, водоочисна станція мідного заводу, підпірна стінка для свинцевого шламу, каналізаційні споруди, полігон відходів. Початкову вартість програми оцінювали приблизно у 107 мільйонів доларів, а строк виконання встановили десятирічний — до січня 2007 року.

Був іще один пункт, який рідко згадують у переказах. За претензії третіх осіб і за очищення ґрунтів навколо Ла-Ороя відповідальність за договором залишалася на Centromin, а через гарантію — на державі Перу. Саме на цьому пункті побудовано і публічну позицію Doe Run, і всі її подальші арбітражні вимоги.

У 2004 році компанія повідомила, що не встигає, і попросила відстрочку на п’ять років. У 2006-му Перу дало два роки і десять місяців — до 31 жовтня 2009 року, — додавши обов’язкові «комплементарні» проєкти, жорсткіші нормативи і щоденні інспекції. 26 вересня 2009 року вже перуанський Конгрес окремим законом дав ще тридцять місяців на останній невиконаний об’єкт — сірчанокислотну установку. Її не збудували ніколи. Загалом держава видала компанії понад п’ять років відстрочок; сама Doe Run стверджує, що витратила на програму понад 300 мільйонів доларів.

У 2009 році Doe Run Peru зупинила комбінат, заявивши, що не має коштів на його утримання, і пішла в процедуру банкрутства. Активи перейшли до групи кредиторів, найбільшим із яких виявилася сама перуанська держава.

Спроба відправити справу до перуанських судів

Найдовша частина цієї справи — не про свинець, а про те, який суд має право її слухати. Захист чотири рази намагався перенести позови зі суду штату до федерального і домагався визнання перуанських судів належним форумом. Двічі справу повертали назад — у березні і жовтні 2008 року. Четверта спроба, 7 січня 2011-го, спрацювала: відповідачі послалися на Нью-Йоркську конвенцію і на власний арбітраж проти Перу, і апеляційний суд восьмого округу цей хід підтвердив у листопаді 2012 року.

Паралельно йшов спір про міжнародну ввічливість — доктрину, за якою американський суд може відмовитися від розгляду з поваги до іншої держави. 31 жовтня 2007 року голова Ради міністрів Перу Хорхе дель Кастільйо надіслав послу США листа, у якому назвав розгляд справи в американському суді предметом «найглибшого занепокоєння». Далі офіційна Ліма мовчала.

«Перу мало п’ятнадцять років, поки ця справа перебувала в судах, щоб прямо заявити про свій суверенітет, — і воно (як і Держдепартамент) мовчало».

Апеляційний суд восьмого округу США, рішення у справі Reid v. Doe Run Resources Corp., 1 серпня 2024 року

Шліхтер у розмові з The Guardian стверджував, що до клопотання про передачу справи до Перу приєдналося Міністерство юстиції США. У матеріалах суду підтвердження цьому немає: і суддя Перрі, і апеляційний суд фіксували, що позицію американський уряд так і не подав. Що не заперечується — так це наслідок, якого домагався захист.

«Якби справа поїхала до Перу, діти не отримали б нічого».

Джеррі Шліхтер, засновник Schlichter Bogard, The Guardian, 5 серпня 2026 року

Крапку поставили у 2024–2025 роках. 1 серпня 2024 року апеляційний суд восьмого округу відмовився розширювати доктрину міжнародної ввічливості так, щоб вивести справу з-під американської юрисдикції, а 3 березня 2025-го Верховний суд США відмовився її переглядати. На боці Doe Run у цьому спорі виступали Національна гірничодобувна асоціація, Торгова палата США і штат Міссурі; на боці позивачів — група колишніх американських дипломатів.

Остаточно питання закрив апеляційний суд восьмого округу США: у серпні 2024 року він відмовився розширювати доктрину міжнародної ввічливості так, щоб вивести справу з-під американської юрисдикції. Саме це рішення залишило позов у судах США і зробило можливою угоду через двадцять два місяці.

Схожі механізми ми описували в матеріалі про гвінейське залізорудне родовище Симанду, де спір навколо видобутку п’ятнадцять років переміщався між юрисдикціями. Логіка та сама: чим довше триває процедурна фаза, тим дешевше обходиться відповідачу кінцевий результат.

$800 мільйонів, яких Renco вимагала від держави Перу

Поки перуанці судилися з Doe Run у Міссурі, Renco Group судилася з самою державою Перу — і вимагала 800 мільйонів доларів. Підставою став інвестиційний розділ угоди про вільну торгівлю між США і Перу. Renco стверджувала, що уряд перевищив повноваження, зобов’язавши Doe Run Peru прибрати забруднення, і саме це довело компанію до банкрутства.

Механізм називається ISDS — врегулювання спорів між інвестором і державою. Він дозволяє іноземній компанії позиватися до уряду в міжнародному арбітражі, оминаючи національні суди; держава відповідає грошима платників податків. Тут рахунок за екологічну вимогу до приватного власника більш ніж утричі перевищував те, що власник заплатив за сам актив.

Повідомлення про намір Renco подала 29 грудня 2010 року, саму заяву про арбітраж — 4 квітня 2011-го. Справа отримала номер UNCT/13/1, місцем арбітражу визначили Париж. 15 липня 2016 року трибунал відхилив претензії Renco з юрисдикційних підстав: у відмові від інших засобів правового захисту, обов’язковій за статтею 10.18(2)(b) угоди, компанія зробила застереження — залишила за собою право звернутися до іншого форуму, якщо арбітраж відмовиться розглядати справу. Трибунал визнав, що таке застереження «підриває предмет і мету» статті і несумісне з її конструкцією «без вороття назад».

Міністерство економіки і фінансів Перу оголосило про перемогу. Renco назвала рішення «незначною перемогою Перу» на «технічних юридичних підставах» і заявила, що негайно подасть ті самі вимоги повторно, виправивши формальний дефект.

Перемога виявилася дорогою. Остаточне рішення від 9 листопада 2016 року не поклало витрати на Renco: трибунал відступив від принципу «витрати йдуть за результатом», і кожна сторона залишилася зі своїми. Захист обійшовся державі Перу у 8,3 мільйона доларів; Renco витратила 3,8 мільйона. Тобто уряд виграв спір про екологічні зобов’язання приватного інвестора і сам заплатив за це вдвічі більше, ніж інвестор.

Далі був другий раунд. Повідомлення про намір Renco подала 12 серпня 2016 року — менш ніж за місяць після програшу, — а 23 жовтня 2018 року розпочала одразу два провадження: справу № 2019-46 проти Перу за тією ж торговельною угодою і справу № 2019-47 проти Перу та державної Activos Mineros за контрактом. Обидві адмініструє Постійна палата третейського суду в Гаазі за регламентом UNCITRAL, головує в трибуналі німецький юрист-міжнародник Бруно Зімма. За оцінкою газети El Comercio, сукупні вимоги двох нових арбітражів становлять близько 850 мільйонів доларів.

Рішення щодо прискорених попередніх заперечень трибунал ухвалив 30 червня 2020 року; того ж дня окрему думку виклав арбітр Дж. Крістофер Томас. Слухання щодо юрисдикції і відповідальності тривали дев’ять днів, з 5 по 15 березня 2024 року, підсумкові письмові позиції сторони подали 21 червня 2024-го. Рішення досі немає.

Шістнадцять років. Стільки триває спір компанії з державою за один комбінат — довше, ніж комбінат під її управлінням реально працював.

Вісімдесят потерпілих і рішення, яке Ліма не виконує

Паралельно мешканці Ла-Ороя вели третю справу — проти власної держави. 27 листопада 2023 року Міжамериканський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мешканці Ла-Ороя проти Перу»; сторонам його вручили 22 березня 2024 року. Це було перше рішення суду, у якому промислове забруднення міста визнали порушенням прав людини.

Суд визнав Перу відповідальним щодо 80 потерпілих, з яких 57 постраждали дітьми. Шестеро з визнаних потерпілих на момент ухвалення рішення вже померли; щодо двох суд встановив, що смерть настала внаслідок хвороб, набутих через забруднення, і кваліфікував це як порушення права на життя.

Рішення містить вісімнадцять заходів відшкодування — індивідуальних і колективних. Серед них: базова діагностика забруднення повітря, ґрунтів і води та план екологічної реабілітації; безоплатне медичне, психологічне і психіатричне лікування з довічними ліками; публічний акт визнання відповідальності держави в самій Ла-Ороя; приведення нормативів якості повітря по свинцю, діоксиду сірки, кадмію, миш’яку і ртуті у відповідність до критеріїв ВООЗ протягом двох років; система спеціалізованої медичної допомоги; фонд допомоги пацієнтам мінімум на 200 тисяч доларів; план переселення для тих, хто цього хоче; і вимога до власників гірничих ліцензій дотримуватися Керівних принципів ООН щодо бізнесу і прав людини за принципом «забруднювач платить».

Компенсації суд визначив поіменно: по 15 тисяч доларів матеріальної шкоди кожному потерпілому і по 35 тисяч — двом, які померли; нематеріальна шкода — 15 тисяч, а для тих, хто на момент порушень був дитиною, жінкою або людиною похилого віку, — 25 тисяч. Витрати представників суд оцінив у 80 тисяч доларів для AIDA і 20 тисяч для APRODEH.

3 лютого 2025 року суд ухвалив резолюцію про нагляд за виконанням. З вісімнадцяти заходів частково виконаним визнали один — публікацію тексту рішення в офіційній газеті, у щоденнику La República і на сайтах трьох міністерств. Навіть у ньому виявили пропуск: адаптовану для дітей інфографіку, строк якої минув 25 вересня 2024 року, держава не подала. Виплату компенсацій та відшкодування витрат у переліку виконаного немає.

Далі сталося те, чого зазвичай не буває в справах про забруднення. 2 вересня 2025 року суд ухвалив окрему резолюцію на підставі статті 53 свого регламенту, зобов’язавши Перу гарантувати, що представниці потерпілих з організацій DEMUS і APRODEH зможуть вільно виконувати свою роботу на стадії нагляду за виконанням і «не будуть піддані жодним репресаліям» — зокрема тим, що можуть випливати із застосування статей 21 і 22 закону про Перуанське агентство міжнародного співробітництва в редакції Закону № 32301. Ідеться про ухвалений у 2025 році закон, який посилив державний контроль над неурядовими організаціями, що отримують закордонне фінансування.

26 січня 2026 року потерпілі публічно звернулися до президента Перу з вимогою виконати рішення. За їхніми словами, після майже двох років зволікань не опубліковано навіть резолюцію генеральної прокуратури, яка визначає, хто саме відповідає за виконання.

«Потерпілі вдалися до всіх правових та інституційних механізмів, щоб отримати доступ до правосуддя і побачити відновлення своїх прав».

Роса Пенья, старша юристка Міжамериканської асоціації із захисту довкілля (AIDA), заява від 26 січня 2026 року

Крістіан Уайлінос, координатор юридичного напряму перуанської Асоціації за права людини (APRODEH), ще у 2024 році казав, що рішення встановлює параметри обов’язку держави регулювати, контролювати і усувати наслідки промислового забруднення. Перуанська держава загалом має складні стосунки з виконанням власних зобовʼязань: ми писали, як чотирьох президентів Перу повʼязали зі схемою підкупу Odebrecht. Мешканців Ла-Ороя понад двадцять років юридично супроводжувала AIDA; роботу очолювала юристка Астрід Пуентес Ріаньо, яка у 2024 році стала спецдоповідачкою ООН з прав людини і довкілля.

Найкоротше про суть сказав не юрист.

«Двадцять років тому, коли ця боротьба починалася, я носив свій плакат із написом, що здоров’я дітей коштує більше за золото. Ми ніколи не здавалися».

«Дон Пабло», мешканець Ла-Ороя, заява для Earthjustice, 22 березня 2024 року

Різниця між двома треками помітна навіть за строками. Приватна компанія в Міссурі домовилася про 150 мільйонів доларів за добу до початку процесу. Держава, якій міжнародний суд наказав платити ще у 2023 році, за два з половиною роки виконала одну вісімнадцяту частину рішення — публікацію тексту.

Юнк-бонди, $322 мільйони дивідендів і ліцензія, відкликана у 1964-му

Айрі Реннерту 92 роки, він очолює Renco Group із Нью-Йорка. За оцінкою Forbes станом на 2024 рік, його статки становлять 3,8 мільярда доларів. Кар’єру він почав кредитним аналітиком на Волл-стріт у 1956 році, а 29 листопада 1964-го Національна асоціація дилерів цінних паперів відкликала його ліцензію після повторного порушення вимог до капіталу — фактично заборонивши працювати в галузі.

Повернення відбулося через ринок високодохідних облігацій 1980-х. Стратегія Renco була послідовною: купити проблемну компанію майже без власних грошей, профінансувати покупку випуском «сміттєвих» облігацій, а потім виплатити собі дивіденди з балансу придбаного активу. За документами, поданими до Комісії з цінних паперів і бірж США, з 1995 року підрозділи Renco позичили близько 1,1 мільярда доларів і передали материнській структурі 322 мільйони — 29% залучених коштів.

Сама Doe Run дісталася Renco у 1994 році від Fluor Corporation за 52 мільйони доларів готівкою і близько 60 мільйонів боргу з розстрочкою на вісім років. Через рік після купівлі перуанського комбінату, у 1998-му, Doe Run розмістила облігації на 305 мільйонів доларів — на фінансування перуанського придбання і шахт у Міссурі.

Ла-Ороя не була винятком у портфелі. У 2010 році Doe Run погодилася закрити свинцевоплавильний завод у Геркуланумі, штат Міссурі, і сплатити 65 мільйонів доларів за минулі порушення федеральних законів про чисте повітря і чисту воду; завод остаточно зупинили в грудні 2013 року. Інша структура групи, US Magnesium у штаті Юта, стала предметом позову Мін’юсту США за порушення законодавства про небезпечні відходи.

У лютому 2015 року суд присяжних у Нью-Йорку встановив, що Renco Group і особисто Реннерт вивели 120 мільйонів доларів дивідендів із магнієвої компанії, довівши її до неплатоспроможності. З урахуванням відсотків підсумкове судове рішення склало 214 697 948 доларів і 44 центи. Апеляційний суд другого округу залишив його в силі у березні 2017-го, Верховний суд США відмовився переглядати у жовтні того ж року, і суму виплатили повністю. Через три місяці Реннерт подав позов проти власних адвокатів.

Є ще одна цифра, яка описує масштаб краще за будь-який коментар. Маєток Реннерта Fair Field у Сагапонаку на Лонг-Айленді займає 64,8 акра; у податковій відомості селища за 2024–2025 роки його повна ринкова вартість зазначена як 267 651 700 доларів. Після скандалу навколо будівництва сусідні містечка Іст-Гемптон і Саутгемптон запровадили обмеження на площу приватного житла — 20 тисяч квадратних футів.

Ця конструкція — прибуток нагору, зобов’язання вниз — не унікальна для гірничодобувної галузі. Ми описували її в матеріалі про «вічні хімікати» DuPont, де внутрішні документи показали, що компанія знала про токсичність C8 з 1961 року, і в тексті про справу Horizon у Британії, де 900 невинних людей засудили, перш ніж хтось визнав дефект системи. Інші наші розслідування корпоративних схем зібрані окремо.

Погрози архієпископу і місто, яке боялося втратити комбінат

Баррето очолив архідієцезію Уанкайо, до якої входить Ла-Ороя, у 2004 році й майже одразу почав говорити про свинець. Погрози почалися тоді ж. За його словами, вони надходили здебільшого від працівників комбінату, які боялися залишитися без заробітку.

«Це незаперечний факт, що мені погрожували різними способами. Часто публічно, через повідомлення, у яких давали зрозуміти: якщо я продовжу говорити, вони вживуть значно рішучіших заходів».

Педро Баррето, кардинал, колишній архієпископ Уанкайо, The Guardian, 5 серпня 2026 року

Це та частина справи, яку зазвичай викидають із коротких переказів. Робітники Ла-Ороя роками виходили на вулиці за комбінат, а не проти нього. 15 червня 2010 року близько 3 500 працівників перекрили шосе валунами і стовбурами дерев, відмовившись від державної програми перекваліфікації і вимагаючи перезапуску. «Місто повністю паралізоване, в акції беруть участь 3 500 працівників за підтримки всього населення Ла-Ороя», — казав тоді генеральний секретар профспілки комбінату Роберто Гусман.

Найгостріше протистояння сталося 11 серпня 2015 року, коли після провалу аукціону з продажу активів Doe Run Peru страйкарі перекрили Центральне шосе. Вимога була сформульована прямо: послабити норматив по діоксиду сірки в басейні Ла-Ороя з 80 до 250 мікрограмів на кубометр. Під час розгону загинула одна людина — 41-річний Сото де ла Крус, у якого влучили в груди; кількість поранених джерела називають різну, від двадцяти до шістдесяти. Уряд вимогу тоді відхилив, посилаючись зокрема на ризик позовів на понад 500 мільйонів доларів.

Норматив усе одно послабили. Загальнонаціональний добовий стандарт по діоксиду сірки, який мав діяти з січня 2014 року, становив 20 мікрограмів на кубометр; для Ла-Ороя ще у 2013-му зробили виняток, а чинна для міста межа сьогодні — 250.

Місто справді порожніло, хоча й не так прямолінійно, як це зазвичай подають. За переписами, у 1993 році в районі Ла-Ороя жили 29 783 особи, у 2007-му — 18 606, у 2017-му — 14 511. Найбільша частка втрат припала на період, коли комбінат ще працював.

Новина про угоду наздогнала Баррето в червні в Римі, куди 82-річний кардинал приїхав на зустріч із Папою Левом XIV та іншими кардиналами. На той момент він уже готувався летіти до США — свідчити на першому з чотирьох процесів у Сент-Луїсі. Свідчити не довелося.

«Нам довелося витерпіти лише малу частку того безмірного страждання, з яким вони стикаються постійно».

Педро Баррето, кардинал, The Guardian, 5 серпня 2026 року

Перу для нашої аудиторії — не абстрактна точка на мапі. Ми писали, як близько 600 перуанських громадян заманили до російської армії і щонайменше тринадцятеро з них загинули в Україні. Механізм вербування спирався на ту саму вихідну умову, що й історія Ла-Ороя: бідне місто, єдиний доступний заробіток і відсутність вибору.

Що працює в Ла-Ороя сьогодні

Комбінат не знесли. У жовтні 2022 року, після тринадцяти років простою і незавершеної ліквідації Doe Run Peru, інфраструктура перейшла до компанії Metalurgia Business Perú, створеної колишніми працівниками підприємства. Кредитори — включно з державою як найбільшим із них — погодилися продати комбінат і шахту Кобріса профспілці, щоб уникнути повної ліквідації активів і масових звільнень.

Акціонерами компанії стали колишні працівники, які отримали частки замість невиплаченої зарплати; за комплекс, оцінюваний приблизно у 160 мільйонів доларів, вони заплатили 20 мільйонів. Формальний перезапуск відбувся 18 жовтня 2023 року, а цинковий випалювальний цех разом із сірчанокислотною установкою запрацював 16 березня 2024-го — за тиждень до того, як Перу вручили рішення Міжамериканського суду. Це близько 6% встановленої потужності комплексу. Мідний контур не запускають: для нього потрібна окрема установка, повна модернізація оцінюється у 788 мільйонів доларів.

Робочих місць повернулося небагато. Станом на листопад 2025 року на комплексі працювали близько 144 осіб плюс 282 підрядники — проти приблизно 2 400 звільнених у 2018-му.

Викиди повернулися разом із виробництвом. 31 березня 2024 року станції зафіксували концентрації діоксиду сірки 2 194 і 2 131 мікрограма на кубометр — при чинній для міста межі 250. З листопада 2024 по січень 2025 року показники трималися в діапазоні 384–605 мікрограмів; пік 29 грудня оператор пояснив коротким замиканням і погодними умовами. Адміністративних чи судових санкцій до нинішнього оператора перуанський природоохоронний регулятор не застосував.

«Завод відтоді частково реактивували під новим власником — колишніми працівниками, і викиди повернулися. Комбінат працює без належного екологічного контролю і державного нагляду, тож громада залишається під впливом».

Фернандо Серрано, керівник дослідження Університету Сент-Луїса 2005 року, St. Louis Review, 2026 рік

Ліквідація самої Doe Run Peru триває чотирнадцятий рік. За цей час змінилося вісім ліквідаторів — останнього, Марко Еусебіо Чавеса Маґана, призначили 13 липня 2026 року. Трудові вимоги до компанії перевищують 151 мільйон солів, комерційні — 55 мільйонів, податкові — понад 52 мільйони.

Тобто вимоги, які Doe Run не виконала за дванадцять років володіння і які стали для неї підставою вимагати 800 мільйонів доларів від держави, тепер лягли на робітників, що викупили комбінат. Стороною американських позовів нова компанія не є — гроші постраждалим платить попередній власник, а працює на майданчику вже інший.

Виплата у 150 мільйонів доларів — це приблизно 61% від того, що структура Renco заплатила за комбінат у 1997 році, і менш ніж п’ята частина суми, яку компанія вимагала від Перу в арбітражі. Для 1 373 людей із неврологічними наслідками, набутими в дитинстві, це щонайменше по 100 тисяч доларів на людину — гроші, які в перуанських умовах реально змінюють життя. Для холдингу з мільярдними активами це стаття витрат, яку його керівник описав словами «залишити це позаду». Судова система США відпрацювала тут краще, ніж міжнародна: приватний позов у Міссурі дав постраждалим більше за дев’ятнадцять років, ніж рішення Міжамериканського суду — за два з половиною.

Угода потребує затвердження суддею Кетрін Перрі; Шліхтер казав, що подасть текст до суду протягом семи-десяти днів після оголошення. Виплата закриває лише один із двох потоків позовів: у тому ж суді, у провадженні судді Родні Сіппела, залишаються справи ще приблизно трьох тисяч перуанців, яких представляє інша фірма, і дат процесів для них не призначено. У листопаді 2025 року Сіппел попереджав захист про можливе усунення адвокатів від справи після того, як імена майже пʼятисот неповнолітніх позивачів розкрили всупереч ухвалі про закритість.

Другий арбітраж Renco проти Перу за станом на останні публічні документи не завершено. Рішення Міжамериканського суду щодо 80 потерпілих Ліма виконала в частині публікації тексту. Комбінат працює на 6% потужності, а нормативи якості повітря, які суд наказав привести до критеріїв ВООЗ протягом двох років, залишаються там, де були.

Джерела: The Guardian, «Peruvian cardinal hails $150m lead poisoning settlement for 1,300 people as a “historic milestone”» · Claims Journal / Bloomberg Law, «Billionaire Rennert-Controlled Company Settles Peru Lead Poisoning Case» · AIDA, «Victims in La Oroya call on the President of Peru to comply with the Inter-American Court ruling» · UNCTAD Investment Dispute Settlement Navigator, «Renco v. Peru (II)»

• Share on Bluesky
• Share on Facebook
• Share on LinkedIn
• Email this Page
• Print this Page
• Share on Reddit
• Share on Tumblr
• Share on WhatsApp
• Share on Viber
• Share on Threads
• Share on Telegram
• Share on X

Незалежні новини від News Group – Дякує Вам за підтримку та активність, ми цінуємо кожного, та хвилюємось за Вас, якщо ви бажаєте підтримати наш проєкт або додати пропозицію.

Для звʼязку переходьте за посиланнями:

• Mastodon
• Bluesky
• LinkedIn
• X

Приєднуйтесь до соціальної мережі для інвесторів та підприємців VIR.GROUP — live-стрічка проектів, ескроу-угоди, VIR AI аналітика і Matrix-чат.

VIR.GROUP is available on Google Play VIR.GROUP is available on the App Store

Наша захищена Мережа Mastodon